07 листопада 2025 року Справа № 280/7600/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ), представник Ільїн Олександр Миколайович (49000, м. Дніпро, вул. Коцюбинського, 1, оф.22 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
29 серпня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини Військової частини НОМЕР_3 , щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини грошових доходів ОСОБА_1 , у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-11 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, на суму виплати компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за період з 09.06.2018 по 10.07.2025;
стягнути з Військової частини НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-11 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, на суму виплати компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за період з 09.06.2018 по 10.07.2025 у розмірі - 17 005,65 грн;
стягнути з Військової частини НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 5000,00 грн.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивача 09.06.2018 виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення. Однак повний розрахунок, а саме компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за період 2015 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення відповідачем виплачено було лише 10.07.2025 на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2025 по справі №280/2951/22. Позивачем 13.07.2025 на електронну адресу відповідача було направлено відповідну заява на виплату втрати частини доходів за час несвоєчасного розрахунку від дати виключення Позивача зі списків Військової частини НОМЕР_3 по дату нарахування грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, а саме за період з 09.06.2018 по 10.07.2025. Відповідач у своїй відповіді на звернення зазначив нарахування даної виплати проведено на виконання рішення у справі №280/7466/24 від 25.10.2024, яка не немає відношення до виплати компенсації до виплати компенсації за відпустку як учаснику бойових дій. Вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його права позивач звернувся з даним позовом до суду і просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду 03.09.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) та витребувано у відповідача додаткові докази у справі.
05 вересня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач заперечує проти позову в повному обсязі та звертає увагу суду на те, що позивач вже отримав компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. Зокрема, Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/7466/24 від 25.10.2024 зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, на суму виплати індексації грошового забезпечення. Таким чином, повторне стягнення компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати є по суті подвійною відповідальністю за порушення зобов'язання та призводить до притягнення Відповідача двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Позивачем же неправильно тлумачено Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III та Постанову Кабінету Міністрів України постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. Позовні вимоги Позивача стосуються, зокрема, перерахунку одноразових видів грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 20.01.2022. Так як дія Закону№2050-III та Порядку № 159 не розповсюджується на одноразові виплати, то у разі задоволення позовних вимог щодо перерахунку одноразових додаткових видів грошового забезпечення, компенсація громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати не здійснюється. Таким чином грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошова допомога на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовими додатковими виплатами військовослужбовцям та не підлягають компенсації. 3.Нарахування та виплата будь-яких додаткових видів компенсації за час затримки виплати грошового забезпечення не передбачено бюджетом військової частини НОМЕР_3 та суперечить ст. ст. 48, 51 Бюджетного кодексу України. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_3 .
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2022 у справі № 280/2951/22 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати при звільненні з військової служби ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена ст. 16-2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 2015 по 2018 роки, що сумарно складає 56 календарних днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена ст. 16-2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 2015 по 2018 роки, що сумарно складає 56 календарних днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2022 у справі № 280/2951/22 набрало законної сили 30.01.2025.
10 липня 2025 року на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2022 у справі № 280/2951/22 на рахунок позивача надійшли кошти у сумі 15 747,08 грн.
Вказані обставини не є спірними та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України, встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Статтею 65 Конституції України, визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону, яким є Закон України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Закон № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас питання відповідальності за несвоєчасну виплату грошового забезпечення не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
З аналізу норм Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17.
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати доходів проводиться незалежно від порядку і підстав виплати доходів: добровільного чи на виконання судового рішення.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 21.06.2018 (справа №523/1124/17), від 03.07.2018 (справа №521/940/17) від 15.04.2019 (справа №727/7818/16-а).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаційний характер.
При цьому, як зазначено вище, основною умовою для виплати позивачу, передбаченої статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, за наявності визначених Законом № 2050-ІІІ умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Разом з цим, суд звертає увагу, що абз.2 ст.2 Закону №2050-ІІІ передбачено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.
Розділом XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 встановлено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Верховний Суд в своїй постанові від 29.03.2023 у справі №640/24361/19 зазначив, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка включається до додаткового фонду заробітної плати, є виплатою за невідпрацьований час, і має компенсаційний характер, пов'язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.
Суд наголошує на тому, що переліку виплат наведеному у п. 3 Порядку № 159 відсутній такий вид доходу населення, як грошова компенсація за невикористані дні відпустки або грошові кошти отримані на виконання рішення судів, оскільки такі виплати не мають багаторазового характеру і не можуть визнаватися доходом населення, оскільки вони не пов'язані трудовою діяльністю населення, за яку отримують доходи, до того ж виплата таких грошових коштів не є соціальною виплатою.
З огляду на викладене вище, в даному випадку право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
З урахуванням вказаного вище, а також вимог ст.2 Закону №2050-ІІІ, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки, яка за своєю правовою природою є одноразовою виплатою.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволення позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ), представник Ільїн Олександр Миколайович (49000, м. Дніпро, вул. Коцюбинського, 1, оф.22 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Розподіл судових витрат не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 07 листопада 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз