10 листопада 2025 року Справа № 280/7759/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (бул. Центральний, буд. 27, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 37573508) про визнання рішення протиправним та скасування, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Демченка Захара Миколайовича Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради № 79775599 від 07.07.2025 р. про відмову в проведенні реєстраційних дій протиправним та скасувати;
зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради зареєструвати за мною, ОСОБА_1 , право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 36,8 кв. м, житловою площею 19,9 кв. м.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, однак, державний реєстратор прийняв рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій з посиланням на не отримання відповіді на запит від Районного комунального підприємства «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області про зареєстроване право власності до 2013 року на об'єкт нерухомого майна, що на думку позивача є протиправним, оскільки надані позивачем документи підтверджують право власності позивача на квартиру та містять усю необхідну інформацію та всі обов'язкові реквізити. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 09.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву, третій особі пояснення щодо суті спору.
До суду 15.09.2025 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав, що відповідно абз. 1 п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах. Чинним законодавством на теперішній час не передбачено винятків щодо застосування вищевказаної норми. Також, таких винятків не передбачено і щодо майна, розташованого на тимчасово окупованих територіях, так і в зоні активних бойових дій. Позивач трактує даний пункт постанови, як можливість державного реєстратора запитувати необхідну інформацію, тоді як законодавством передбачено обов'язок державного реєстратора надіслати запит до відповідного органу, яким було проведено державну реєстрацію/оформлення прав до 01 січня 2013 року в усіх випадках, коли відповідні відомості відсутні в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом для актуалізації відомостей про права. Наявність у позивача (суб'єкта права) оригіналів документів не дозволяє державному реєстратору ігнорувати вимоги чинного законодавства стосовно отримання інформації про права, зареєстровані до 01.01.2013 року. Ця норма законодавства передбачена для встановлення достовірної інформації стосовно переходів прав власності на визначений об'єкт нерухомого майна на проміжок часу, коли державна реєстрація проводилась/оформлювалась лише на паперових носіях, та для неприпустимості порушення у зв'язку з цим, речових прав третіх осіб. Керуючись вищенаведеним, на виконання вимог п.3 ч.3 ст.10 Закону державним реєстратором Демченко З.М. 26.05.2025 направлено запит № 420/06.02-04 до РКП Василівське БТІ Василівської районної ради Запорізької області, який повернувся від ТОВ «УКРПОШТА» у зв'язку з тим, що м. Василівка є окупованою територією. Отже, під час розгляду заяви, державним реєстратором було дотримано вимоги чинного законодавства, встановлено неможливість проведення державної реєстрації з вищезазначених підстав (неотримання відомостей для актуалізації прав та відповідності прав поданим документам), та прийнято відповідне рішення про відмову в проведенні державної реєстрації права власності. Враховуючи викладене, ми наголошуємо на тому, що дії державного реєстратора Департаменту, що оспорюються позивачем, виконано на вимогу Закону та у відповідності до затвердженої процедури. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивач 20.05.2025 позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартири, яка розташовано за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер заяви № 67010281).
На підтвердження прав на нерухоме майно позивач надала: договір купівлі-продажу, укладений 09.02.1995 р. та посвідчений державним нотаріусом Василівської державної нотаріальної контори Запорізької області Пожоджук A.B., зареєстрований в реєстрі за № 1-167, що містить підтвердження Василівського районного бюро технічної інвентаризації реєстрації квартири на праві приватної власності із внесенням запису у реєстрову книгу № 1 за № 92, а також технічний паспорт на квартиру, виготовлений 28.01.2022 р. (реєстраційний номер в Реєстрі будівельної діяльності ТІ01:6304-2079-5693-6147).
Державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту прийнято рішення про зупинення розгляду заяви від 26.05.2025 № 79091497, у зв'язку з неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року. Було направлено запит до РКП "ВАСИЛІВСЬКЕ БТІ" на отримання інформації про зареєстровані права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 07.07.2025 №79775599 з таких підстав: після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: якщо заявник-протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, а також у разі коли державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора щодо відновлення розгляду заяви. У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог або неотримання на запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав, у строк, встановлений в абзаці другому цього пункту, державний реєстратор приймає рішення щодо відмови в державній реєстрації прав.
Не погоджуючись із рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначає Закон №1952, згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №1952 речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону №1952 державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Виходячи з аналізу значеної правової норми, суд доходить до висновку, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідна для такої реєстрації, запитується державним реєстратором лише у двох випадках: 1) відсутність доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав; 2) неподання відповідних документів заявником. Водночас, за відсутності вищенаведених обставин, державний реєстратор не зобов'язаний направляти відповідний запит, що свідчить про помилковість тверджень відповідача.
Положеннями статті 23 Закону №1952 установлено, що розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
Рішення про зупинення розгляду заяви №79091497 від 26.05.202 не містить інформації про те, які саме відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, відсутні, чи які необхідні відомості в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, відсутні у державного реєстратора при розгляді наданих позивачем документів, або які документи, необхідні для реєстрації, не надані позивачем.
У той же час відповідно до пункту 1 частини 1 статті 27 Закону № 1952 державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, крім іншого, на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва або майбутній об'єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
На момент набуття права власності на житло відповідні правовідносини регулювались ЦК Української PCP, Житловим кодексом Української PCP, законом України «Про власність», а також Інструкцією про порядок проведення реєстрації житлового фонду з типовими формами облікової документації, затвердженої наказом Центрального статистичного управління СРСР № 380 від 15.07.1985 р. та Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації, затвердженої наказом ЦСУ СРСР № 380 від 15.
У відповідності до положень ст. 9 Житлового кодексу УРСР, громадили мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
У відповідності до ч. 2 ст. 12 та ч. 1 ст. 13 закону України «Про власність», громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Об 'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
У відповідності до положень ЦК УРСР (в ред. від 18.07.1963 р.), за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов 'язусться прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 224 ЦК УРСР). Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів (ст. 227 ЦК УРСР).
Відповідно до Інструкції про порядок проведення реєстрації житлового фонду з типовими формами облікової документації, затвердженої наказом Центрального статистичного управління СРСР № 380 від 15.07.1985 p., державний облік житлового фонду, незалежно від його належності, здійснюється за єдиною для СРСР системі на основі реєстрації та технічної інвентаризації. Державному обліку підлягають житлові будинки та житлові приміщення в інших будівлях, призначених для постійного проживання громадян, а також для використання в установленому порядку у якості службових приміщень та гуртожитків. Правова реєстрація житлового фонду провадиться з метою встановлення права власності (права оперативного управління) на житлові будинки та обліку його за різновидами як у міських, так і у сільських поселеннях (п. 1.1 Інструкції).
Реєстрацію будинків з будівлями, що їх обслуговують, та спорудами з метою обліку приналежності їх у містах, селищах міського типу та сільської місцевості проводять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих рад народних депутатів (п. 1.2 Інструкції).
Реєстрація проводиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) (п. 1.10 Інструкції).
Основними документами, які встановлюють право власності на будівлі, є, зокрема, нотаріально засвідчені (або засвідчені комунальними органами) договори купівлі-продажу (у тому числі з умовою довічного утримання продавця), міни та дарування житлових будинків (приміщень) (п. 2.1 Інструкції).
Бюро технічної інвентаризації у своїй роботі з реєстрації будівель попередньо зобов 'язані: витребувати та ознайомитися з документами, що подаються установами, підприємствами, організаціями та громадянами, як підстава їх права власності на житлові будинки (приміщення); витребувати та долучити у хронологічному порядку до інвентаризаційній справі належно засвідчені копії документів, які підтверджують права власників на житлові будинки (приміщення); виявити виникнення та порядок переходу до зазначених установам, підприємствам, організаціям та громадянам права власності на житлові будинки (приміщення), повноту та дотримання форми документів, що підтверджують перехід прав, кількість ділянок спільної часткової власності та розмір їх часток; скласти за документами письмовий висновок, у якому мають бути зазначені: адреса будівлі; площа земельної ділянки (за землевідвідними документами та останнього обміру в натурі); кількість основних будов (для будинків громадян, крім того, розмір житлової площі); час приймання будівлі в експлуатацію; послідовність переходу прав із посиланням на документи; детальний перелік поданих документів, що встановлюють власників на час реєстрації; найменування власників з зазначенням: для громадян - прізвища, імені та по батькові, для установ, підприємств та організацій - повного їх найменування; вид права (право державної, кооперативно-суспільної та особистої власності); розмір часток у разі власності будови на праві спільної власності; категорія фонду (п. 4.2 Інструкції).
Після проведення первинної реєстрації власників житлових будинків (приміщень) бюро технічної інвентаризації повинні вести наступну реєстрацію змін у правовому становищі житлових будинків (приміщень) (п. 6.1 Інструкції).
Наступна реєстрація права власності на житлові будинки та переходу цього права від одних осіб та організацій до інших провадиться на підставі документів, оформлених у встановленому законом порядку (п. 6.2 Інструкції).
Зміни у правовому становищі житлових будинків (приміщень) заносяться до реєстрової книги та інвентаризаційні картки з посиланням на документи, на підставі яких ці зміни враховано. На правовстановлюючих документах власників житлових будинків (приміщень) та на належно засвідчених копіях з них, що запишаються в у справах бюро технічної інвентаризації, робиться реєстраційна напис (п. 6.3 Інструкції).
Наданими до матеріалів справи письмовими доказами підтверджується, що позивач до заяви про реєстрацію права власності на будинок, який розташовано за адресою: АДРЕСА_3 , надав договір купівлі-продажу житлового будинку №25 від 09.02.1995, який посвідчено державним нотаріусом Василівської державної нотаріальної контори Запорізької області Пожоджук A.B., зареєстрований в реєстрі за № 1-167, на якому міститься реєстраційний напис про реєстрацію у Василівському бюро технічної інвентаризації, що відповідає вимогам до п. 6.3 Інструкції.
Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17, де зазначено, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Отже судом встановлено, реєстрація права власності позивача на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , проведена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, а тому, у спірному випадку відсутні обставини, зазначені у статті 23 Закону №1952, для зупинення розгляду заяви позивача про реєстрацію права власності на будинок.
Статтею 24 Закону №1952 встановлені підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (пункт 8 частини першої).
Враховуючи відсутність підстав для зупинення розгляду заяви позивача про реєстрацію права власності, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій від 10.04.2025 № 78311878.
Суд відхиляє доводи відповідача стосовно наявності у державного реєстратора підстав для зупинення розгляду заяви, адже державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, позаяк позивачем державному реєстратору надано відповідний договір купівлі-продажу, який відповідно до пункту 1 частини першого статті 27 Закону № 1952-IV є підставою для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав.
Також не може бути підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності не отримання відповіді на запит, направлений відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону №1952.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (у редакції станом на час розгляду справи), Василівська міська територіальна громада з 26.02.2022, включена до території активних бойових дій та віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.
Отже, у випадку направлення запиту на адресу РКП Василівське бюро технічної інвентаризації Василівської районної ради Запорізької області, яка знаходяться на тимчасово окупованій території, відповідач заздалегідь обізнаний про неможливість його вручення адресату, що очевидно має наслідком неотримання відповіді на нього.
Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
При цьому, такий спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у спірному випадку повноваження відповідача щодо проведення реєстраціних дій не є дискреціними.
Так, дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним.
Водночас, у спірному випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.
Враховуючи той факт, що рішення про відмову в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є протиправним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача зареєструвати речові права на нерухоме майно, що належить позивачу.
При цьому, відхиляє посилання відповідача на те, що належним способом захисту порушеного права є подання заяви до суду про встановлення факту належності заявнику майна на праві приватної власності, або подання позовної заяви до суду про визнання права власності на нерухоме майно, з таких підстав.
Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Водночас, за обставинами даної справи судом встановлено, що позивач надав державному реєстратору оригінал документа, який належним чином засвідчує його право власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Доказів того, що право позивача на вказане нерухоме майно оспорюється або не визнається іншою особою, до суду не надано.
Відтак, відсутні передумови для застосування статті 392 ЦК України, а тому відповідні посилання відповідача є безпідставними.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про їх задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що, з урахуванням положень статті 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (бул. Центральний, буд. 27, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 37573508) про визнання рішення протиправним та скасування, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій від 07.07.2025 № 79775599.
Зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , за заявою від 20.05.2025 № 67010281.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 10.11.2025.
Суддя А.В. Сіпака