10 листопада 2025 року Справа № 280/4776/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., представника позивача: Меламеда В.Б., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012)
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, Управління), у якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо розрахунку компенсації втрати частини доходів - пенсії позивача за відповідний місяць періоду з 01.01.2018 по 31.12.2024 року, виплаченої із затримкою у січні 2025 року, в порядку та у спосіб, що не відповідає вимогам Закону № 2050-III, а саме: не окремо за кожен місяць періоду боргу, а шляхом розрахунку на загальну суму, що має разовий характер; з урахуванням індексу інфляції не за весь період невиплати доходу з 01.01.2018 по 31.12.2024 року, а лише за період з вересня 2023 до листопада 2023;
- зобов'язати відповідача нарахувати позивачу компенсацію втрати частини доходів на суми пенсії за кожен місяць періоду з 01.01.2018 по 31.12.2024 року, виплачені із затримкою у січні 2025 року, окремо для кожного місяця. Розрахунок компенсації здійснити шляхом множення пенсії за відповідний місяць на індекс інфляції за період її затримки до виплати у січні 2025 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159; виплатити суму компенсації втрати частини доходів, за винятком 3 719,22 грн, сплачених відповідачем в рахунок компенсації у січні 2025 року, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення з січня 2025 року до моменту виплати, а також 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Крім того, просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати відповідача подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Меламедом В.Б., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 09.11.2022 серія АА №1249669.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що по досягненні пенсійного віку та за наявності необхідного страхового стажу, позивачці була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон. 26.07.2017 року позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання та, починаючи з 01.01.2018 року, виплата пенсії була припинена. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/487/23 було зобов'язано відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 01.01.2018, на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Представник позивачки неодноразово звертався до відповідача з листами щодо добровільного виконання рішення суду, а також з запитом нарахування компенсації втрати частини доходу на виконання рішення суду. Листом від 10.06.2024 Управління повідомило, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/487/23 поновлено виплату пенсії позивачу з 01.01.2018, на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів та нараховано компенсаційну виплату в розмірі 3719,22 грн, які в грудні 2023 року нараховано на банківський рахунок ПАТ КБ «Приватбанк», зазначений в матеріалах електронної пенсійної справи ОСОБА_1 , проте неотримані кошти було повернуто банківською установою у зв'язку з тим, що рахунок закритий за заявою власника, тому з 01.01.2024 виплату пенсії призупинено до з'ясування. 30.07.2024 позивачка відкрила новий рахунок, реквізити якого були передані відповідачу 05.08.2024 через електронний портал ПФУ, проте, листом від 02.09.2024 відповідач повідомив про відмову у виплаті пенсії на вказаний банківський рахунок, зазначивши про необхідність подання позивачем заяви про виплату пенсії особисто. Позивач вважав, що питання правильності розрахунку та виплати компенсації відповідно до рішення у справі №280/487/23 має бути розглянуте в рамках судового контролю, і звернувся до суду із заявою згідно зі ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), але суд ухвалою від 20.09.2024 у справі №280/487/23 відмовив, вказавши, що питання розміру компенсації є окремим предметом спору, який потребує подання окремого позову. 24 січня 2025 року на рахунок позивачки в АТ «Ощадбанк» була зарахована сума пенсійних коштів за період з 01.01.2018 року в розмірі 246 824 гривні, з яких 3 719,22 грн були сплачені відповідачем як компенсація втрати частини доходів. Позивач не погоджується з розрахунком компенсації втрати частини доходів, зазначає, що пенсія є щомісячним платежем, а тому відповідна компенсація має нараховуватися на кожну окремо прострочену щомісячну виплату пенсії за відповідний місяць, а не за загальну суму несвоєчасно виплаченої пенсії. Також вважає, що відповідач протиправно розрахував компенсацію з урахуванням індексу інфляції не за весь період невиплати доходу з 01.01.2018 по 31.12.2024 року, а лише за період з вересня 2023 року до листопада 2023 року. Вказує, що відповідач мав сплатити в січні 2025 року компенсацію втрати частини доходів в розмірі відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), але це зобов'язання залишається не виконаним до теперішнього часу. Відповідач “прострочив виконання грошового зобов'язання» встановленого в Законі, у зв'язку з чим позивач вважає, що він зобов'язаний виконати таке зобов'язання з нарахуванням індексу інфляції 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення (з листопада 2023 року до моменту виплати), відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 16.06.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 02.07.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
04.08.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/487/23 Управлінням було поновлено виплату пенсії позивачу з 01.01.2018 на вказаний нею банківський рахунок. Починаючи з 01.01.2018 станом на листопад 2023 року позивачці донараховано суму в розмірі 205481,81 грн. Крім того, на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/487/23 Управлінням ОСОБА_1 було нараховано компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії в сумі 3719,22 грн. Кошти, нараховані на виконання рішення суду, були перераховані Управлінням у грудні 2023 року на рахунок ОСОБА_1 в ПАТ КБ «Приват Банк» відповідно до заяви, долученої до матеріалів пенсійної справи, проте нараховані суми пенсійних виплат були повернуті банком у грудні 2023 року у зв'язку із закриттям рахунку за заявою власника. Станом на грудень 2024 року загальна сума боргу та компенсації за рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/487/23 склала 246 824,46 грн, виплата якої разом із щомісячним розміром пенсії за січень 2025 в сумі 2 894,11 грн, здійснена Управлінням у січні 2025 на рахунок позивачки, відкритий в АТ «Ощадбанк». Звертає увагу суду, що питання компенсації втрати частини доходів з 01.01.2018 року було предметом розгляду у справі №280/487/23, та рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.06.2023 позов в цій частині вимог задоволено. Отже, рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/487/23 Управлінням виконано вчасно та в межах покладених зобов'язань. Виплата пенсії разом з боргом по рішенню суду, що нарахована на особистий рахунок позивачки, відкритий в АТ «Ощадбанк», здійснена відповідачем у січні 2025 року. Враховуючи наведене, вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що він не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення вказаної статті не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, є публічними, а не цивільно-правовими. Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні. Враховуючи наведене, вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо. Просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 04.08.2025 поновлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
12.08.2025 представник позивача надав відповідь на відзив, в якій посилається на те, що відзив не містить посилань та обґрунтувань на спростування аргументів позову. Вважає, що твердження відповідача щодо здійснення правильного розрахунку сум компенсації на суми невиплаченої пенсії за період з 01.01.2017 по січень 2025 року - лише за 3 місяці затримки (з вересня 2023 по листопад 2023 року), оскільки нібито пенсія нарахована і виплачена на виконання рішення суду, є необґрунтованими. З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року №340/385/17; від 23.10.2019 року №723/304/16; від 19.06.2019 року №646/14523/15 звертає увагу суду, що дія положень статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на усі грошові правовідносини, якими є зобов'язання виражене у грошових одиницях, поширюється на договірні і недоговірні правовідносини.
Ухвалою суду від 24.09.2025 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 20.10.2025.
Ухвалою суду від 16.10.2025 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Протокольною ухвалою суду від 20.10.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті, у відкритому судовому засіданні на 29.10.2025.
У судовому засіданні 29.10.2025 представник позивача підтримав вимоги позову з підстав, викладених у заявах по суті справи.
У судове засідання 29.10.2025 представник відповідача не з'явився, про дату, час і місце його проведення повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи без його участі.
З урахуванням ч.3 ст.194, ст.205 КАС України, суд визнав за можливе здійснити судовий розгляд справи за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні 29.10.2025, з урахуванням положень частини 1 статті 227 КАС України, судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 10.11.2025 об 11:00 год.
Заслухавши вступне слово та пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, у тому числі, заяви по суті справи та надані сторонами письмові докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 06.06.2017 постійно проживає в Ізраїлі. Перебуває на обліку в Управління як отримувач пенсії за віком.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.06.2023 у справі №280/487/23 зобов'язано Управління поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018, на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.09.2023 змінено резолютивну частину рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року в справі № 280/487/23 шляхом виключення з абзацу п'ятого резолютивної частини рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.06.2023 в справі №280/487/23 словосполучення «індексації та»; в іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.06.2023 у справі № 280/487/23 залишено без змін.
На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.06.2023 у справі № 280/487/23, у грудні 2023 року Управління нарахувало компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії в розмірі 3 719,22 грн, яка розрахована таким чином:
- сума нарахованого до виплати грошового доходу становить 205 481,81 грн;
- індекс споживчих цін за період невиплати грошового доходу: визначений шляхом множення місячних індексів за період з вересня 2023 року по листопад 2023 року включно (1,005 х 1,008 х 1,005) х 100) та становить 101,81 відсотки;
- величина приросту індексу споживчих цін - 1,81 відсотки;
- сума компенсації: 3 719,22 грн.
Представник позивача звернувся на вебпортал Пенсійного фонду України із заявою щодо виконання рішення у справі № 280/487/23 (вх.№ВЕБ-08001-Ф-С-24-089631 від 23.05.2024).
У відповідь на вказане звернення Управління листом від 10.06.2024 № 0800-0202-8/48512 повідомило представника позивача, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.06.2023 по справі №280/487/23 Головним управлінням поновлено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018, на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону №1058-ІV та нараховано компенсаційну виплату в розмірі 3719,22 грн. Виплата нарахованої компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії буде здійснена після фактичної виплати суми, розрахованої за рішенням суду за період з 01.01.2018 по 30.11.2023. Основний розмір пенсії разом з доплатою за період з 01.01.2018 по 30.11.2023 було нараховано в грудні 2023 року на банківський рахунок ПАТ КБ «Приватбанк», зазначений в матеріалах електронної пенсійної справи ОСОБА_1 . Неотримані кошти було повернуто банківською установою з зазначенням причини: рахунок закритий за заявою власника, тому з 01.01.2024 виплату пенсії призупинено до з'ясування. Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 необхідно надати оновлену заяву про виплату пенсії через банківську установу з урахуванням необхідних документів (паспорта громадянина України, документа, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків), визначених Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1.
У подальшому, 05.08.2024 представник позивача звернувся через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою, в якій просив перераховувати пенсію ОСОБА_1 на новий банківський рахунок.
Листом від 02.09.2024 №0800-0202-8/76847 Управління повідомило представника позивача про необхідність особистого подання оновленої заяви про виплату пенсії через банківську установу або через особистий кабінет вебпорталу електронних послуг ПФУ за допомогою кваліфікованого електронного підпису.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.09.2024 у справі №280/487/23 відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. В ухвалі зазначено, що «…спір щодо розміру виплат компенсації на пенсію, становить інший предмет спору, а тому може бути вирішений, шляхом подачі до суду нової позовної заяви. …».
27.11.2024 позивач через представника звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління, в якій просила суд:
визнати бездіяльність відповідача щодо нарахування у грудні 2023 року компенсації втрати частини доходів на нараховану суму пенсій (загалом у розмірі 205 481 гривень) лише за період з вересня по листопад 2023 року, без врахування періоду затримки виплати пенсії з 01.01.2018 по 31.08.2023, а також без здійснення виплати на банківський рахунок позивача протиправною;
зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату на особистий банківський рахунок позивача у АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_2 компенсації втрати частини доходів на щомісячну суму пенсійних коштів позивачки, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 01.01.2018 по 31.08.2023 (нарахованих разом в сумі 205 481 грн), із затримкою у грудні 2023 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за винятком сплачених сум компенсації.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2025 у справі №280/10978/24 в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Рішення вмотивовано тим, що на час розгляду справи відсутні підстави стверджувати про неправильний розрахунок компенсації втрати частини доходів, оскільки для визначення правильного розрахунку необхідна інформація про місяць, в якому дохід виплачено та, відповідно, про індекс споживчих цін, що обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу.
24.01.2025 на рахунок позивачки в АТ «Ощадбанк» була зарахована сума пенсійних коштів на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.09.2023 у справі № 280/487/23, розрахована за період з 01.01.2018 по грудень 2024 року в розмірі 246 824,46 гривні, у тому числі 3 719,22 грн були сплачені відповідачем як компенсація втрати частини доходів.
Позивач не погоджується із розрахунком компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати, проведеним Управлінням на виконання рішення суду у справі № 280/487/23, що зумовило звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частина 2 статті 46 Закону №1058-ІV передбачає, що компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ.
Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Статтею 6 Закону №2050-ІІІ передбачено, що компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Відповідно до статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Із вищезазначеного правового регулювання можна зробити висновок, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічну правову позицію сформовано Верховним Судом в постанові від 21.08.2023 у справі № 460/6767/20.
У даній справі спірним є розмір компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати пенсії, нарахованої та виплаченої позивачу відповідачем на виконання рішення суду у справі №280/487/23.
Так, з наданого до матеріалів справи розрахунку судом встановлено, що відповідач нарахував компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії в розмірі 3 719,22 грн, яка розрахована таким чином:
- сума нарахованого до виплати грошового доходу становить 205 481,81 грн;
- індекс споживчих цін за період невиплати грошового доходу: визначений шляхом множення місячних індексів за період з вересня 2023 року по листопад 2023 року включно (1,005 х 1,008 х 1,005) х 100) та становить 101,81 відсотки;
- величина приросту індексу споживчих цін - 1,81 відсотки;
- сума компенсації: 3 719,22 грн.
Водночас, позивач зазначає, що пенсія є щомісячним платежем, а тому відповідна компенсація має нараховуватися на кожну окремо прострочену щомісячну виплату пенсії за відповідний місяць, а не за загальну суму несвоєчасно виплаченої пенсії.
Надаючи оцінку таких доводам, суд зазначає, що з метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом. Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за кожен місяць простроченої виплати. Наведене також узгоджується з прикладом обчислення суми компенсації, наведеним у додатку до Порядку №159.
Суд зазначає, що здійснення відповідачем розрахунку заборгованості по пенсії однією сумою на виконання судового рішення не змінює характер пенсійних виплат як періодичних, а тому, при обчисленні компенсації втрати частини доходів відповідач повинен був здійснити розрахунок відповідної компенсаційної виплати окремо для кожного місяця, в якому була прострочена виплата пенсії, за весь період прострочення, водночас, відповідач здійснив нарахування компенсація на загальну суму заборгованості по пенсії, що суперечить нормам Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.
Відтак, в цій частині аргументи позову є обґрунтованими.
Разом із тим, вимоги позивача про нарахування компенсації втрати частини доходів за період з 01.01.2018 по 31.12.2024 є безпідставними.
Так, відповідно до статті 5 Закону №2050-ІІІ своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що на виконання рішення суду у справі №280/487/23 відповідачем було нараховано позивачу в грудні 2023 року до виплати пенсію за період з 01.01.2018 по 30.11.2023 в загальному розмірі 205 481,81 грн, яку Управління в грудні 2023 року перерахувало на банківський рахунок ПАТ КБ «Приватбанк», зазначений в матеріалах електронної пенсійної справи ОСОБА_1 . Водночас, перераховані для виплати позивачу на виконання рішення суду у справі №280/487/23 кошти в сумі 205 481,81 грн були повернуті банківською установою у зв'язку з тим, що рахунок закритий за заявою власника.
Отже, виплачений позивачу у грудні 2023 року грошовий дохід, нарахований на виконання рішення суд у справі №280/487/23, своєчасно не отриманий з вини позивача, а тому, в силу приписів частини 5 статті №2050-ІІІ, неотриманий позивачем грошовий дохід з грудня 2023 року компенсації не підлягає.
Таким чином, судом встановлено відсутність протиправної бездіяльності Управління щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати за період з 01.12.2023 по 31.12.2024, а тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Разом із тим, судом встановлено, що відповідач здійснив неправильний розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати за період з 01.01.2018 по 30.11.2023 на виконання рішення суду у справі №280/487/23, а тому в цій частині позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу суму компенсації втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення з січня 2025 року до моменту виплати, а також 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Частина третя статті 11 та частина перша статті 13 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 45 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)).
Варто наголосити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Також відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов'язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Законом № 2050-ІІІ передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.
Отже, як положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, так і положення ч. 2 ст. 46 Закону №1058-ІV у кореспонденції із нормами Закону №2050-ІІІ запроваджують рівнозначні та однакові за правовою природою міри майнової відповідальності за вчинення одного і того ж діяння - порушення суб'єктом владних повноважень строку проведення грошового платежу з виплати пенсії.
Відтак, у силу приписів ст.61 Конституції України положення наведених норм закону не можуть застосовуватись одночасно, а пріоритет у застосуванні належить віддати положенням ч. 2 ст. 46 Закону №1058-ІV у поєднанні із положеннями Закону №2050-ІІІ як спеціальним нормам права у сфері пенсійного забезпечення.
Верховний Суд в постанові від 29.04.2025 у справі № 580/9536/23 у подібних правовідносинах вказав на те, що спірні правовідносини у справі, а саме компенсація пенсіонерам втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним законом - Законом № 2050-ІІІ, відтак норми статті 625 ЦК України в такому випадку не застосовуються.
Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та інфляційних втрат відсутні.
Щодо заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Наведеним нормам кореспондую стаття 370 КАС України, яка передбачає, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України, якою врегульовано питання судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною 5 статті 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду. Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання. Водночас суд наділений повноваженнями вживати додаткових заходів контролю за виконанням судового рішення окремими категоріями осіб - суб'єктами владних повноважень, не на користь яких ухвалене судове рішення.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
При цьому, встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №0640/3719/18, від 11.06.2020 у справі №640/13988/19.
Єдиний випадок, коли КАС України передбачають імперативний обов'язок суду зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення, стосується справ з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Водночас, справа, яка розглядається, не є справою з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, оскільки предметом спору є розмір компенсації втрати частити доходів у зв'язку з порушенням строку його виплати, тобто компенсаційна виплата, а не пенсія, а тому підстави для імперативного застосування положень частини 1 статті 382 КАС України відсутні.
За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №802/357/17-а, звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Водночас, на даний час відсутні підстави вважати, що відповідач має намір на ухилення від виконання рішення суду у цій справі або вчиняє дії, які будь-яким іншим чином перешкоджатимуть у виконанні рішення, і за відсутності заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність об'єктивних підстав для вжиття заходів судового контролю на даній стадії судового розгляду, а тому заява про встановлення судового контролю не підлягає задоволенню як необґрунтована.
Разом із тим, неведене не перешкоджає позивачу у подальшому звернутися до суду з письмовою заявою про зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, за наявності обґрунтованих підстав.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Враховуючи висновок суду про наявність підстав для часткового задоволенні позовних вимог, з урахуванням положень частини 3 статті 139 КАС України, суд дійшов висновку, що понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 484,48 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо здійснення розрахунку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати на суму пенсії ОСОБА_1 , нарахованої на виконання рішення суду у справі №280/487/23, за період з 01.01.2018 по 30.11.2023, не в порядку та у спосіб, передбачені Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати на суму пенсії ОСОБА_1 , нарахованої на виконання рішення суду у справі №280/487/23, за період з 01.01.2018 по 30.11.2023, в порядку та у спосіб, передбачені Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001, шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого доходу за кожен місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 коп.).
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012.
Повне судове рішення складено 10.11.2025.
Суддя М.О. Семененко