10 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/20708/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Закарпатській області) про відмову в призначенні пенсії від 01 серпня 2025 року №064250011118 та зобов'язання призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 25 липня 2025 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте, у призначенні пенсії відмовлено, оскільки не підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки до 01 січня 1993 року. Таку відмову позивач уважає протиправною, оскільки серед долучених до заяви про призначення пенсії документів подав посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи та довідки органів місцевого самоврядування, які зазначений факт підтверджують належним чином.
Ухвалою суду від 28 серпня 2025 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в електронній формі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
04 вересня 2025 року до суду надійшов відзив, у якому ГУ ПФУ в Закарпатській області просить у задоволенні позову відмовити. Указує, що у зв'язку з тим, що позивачем не дотримано встановленого порядку підтвердження часу роботи/проживання у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до вимог статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-ІV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, правові підстави для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відсутні. Зауважує, що до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 07 вересня 1989 року, згідно довідки №12477 від 03 липня 2025 року, оскільки в довідці відсутня інформація про зняття з обліку в такому періоді.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії Серії НОМЕР_1 , видане 16 липня 2025 року.
25 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом із зазначеною заявою позивач серед іншого подав, зокрема, копію посвідчення Серії НОМЕР_1 ; довідку про період проживання на території, яка згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року, віднесена до зони гарантованого добровільного відселення (3 зорна) від 03 липня 2025 року №12477.
Рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області №064250011118 від 01 серпня 2025 року відмовлено у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, оскільки не враховано період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 07 вересня 1988, згідно довідки №12477 від 03 липня 2025 року, оскільки в довідці відсутня інформація про зняття з обліку в такий період.
Листом від 08 серпня 2025 року №0600-0211-8/68529 Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області повідомило позивача про прийняте 01 серпня 2025 року відповідачем рішення.
Уважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 березня 2003 року № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1058-IV), який набрав чинності 01 січня 2004 року, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року за наявності страхового стажу не менше 32 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №796-ХІІ).
Відповідно до вимог статті 49 Закону України № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 55 Закону України №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 цієї правової норми передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, норми спеціального закону в розглядуваному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.
Спір між позивачем та відповідачем у розглядуваній справі фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, необхідного стажу та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом України №796-ХІІ, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №556/1153/17, від 11 квітня 2018 року у справі №565/1829/17.
Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01січня 1993 року не менше 3-х років.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом України № 796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3-х років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року (аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22).
Таким чином, право на застосування положень статті 55 Закону України №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-IV визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №22-1).
Так, за правилами пункту 1.1. розділу І названого Порядку заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії (…) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
При цьому, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Таким чином, звернувшись до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України №796-ХІІ у віці 54 років, позивач дотримався вимог чинного пенсійного законодавства в частині строку звернення за призначенням пенсії.
За змістом підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме (…) потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункту 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України №796-ХІІ).
Пунктом 2.22 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (…). Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (…) (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).
Таким чином, механізм реалізації права на пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України №796-ХІІ, зокрема, щодо переліку документів, необхідних для призначення такої пенсії, чітко передбачений Порядком №22-1.
Надаючи відповідь на спірне у цій справі питання, суд уважає за необхідне зазначає таке.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 15 Закону України №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання/роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються довідками органів місцевого самоврядування та підприємств, установ, організацій (військкоматів) відповідно.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2019 року у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10 квітня 2019 року у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).
При цьому, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не реєстрації у певній зоні радіоактивного забруднення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №572/245/17.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи є (1) довідка про період проживання (роботи) особи на відповідній території радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Як установлено судом, поданими позивачем разом із заявою про призначення пенсії документами підтверджується факт його реєстрації та постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з 26 квітня 1986 року по 23 грудня 1988 року та з 07 вересня 1989 без дати зняття з реєстрації, з 27 серпня 1998 року по 27 вересня 2021 року та з 22 грудня 2022 року по 03 липня 2025 року, а саме довідкою Відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради від 03 липня 2025 року №12477.
Згідно оскаржуваного рішення відповідач не зарахував до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення період з 07 вересня 1989 року, оскільки дата зняття з реєстрації відсутня.
Обґрунтовуючи наявність проживання не менше 3 років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року, позивач, окрім згаданих вище довідок місцевого самоврядування, також покликається на наявність в нього посвідчення громадянина(громадянки), який постійно працював чи працює, або проживав чи проживає у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986 - 1993 року 3 категорії Серії НОМЕР_2 , видане 02 липня 1993 року, з приводу чого суд зауважує на таке.
Положеннями частини 3 статті 65 Закону України №796-ХІІ визначено, що документами, які підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
У свою чергу, нормами пункту 4 частини 1 статті 11 цього Закону до потерпілих від Чорнобильської катастрофи віднесено, зокрема осіб, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше 3 років.
За змістом частини 4 статті 65 Закону України №796-ХІІ, видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як установлено вище, ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Житомирською обласною державною адміністрацією 16 липня 2025 року. За змістом цього посвідчення, позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України №796-ХІІ.
Суд зауважує, що станом на час видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи чинними були норми Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551) (далі - Порядок №551).
Відповідно до пункту 2 Порядку №501 (у редакції, чинній на час видачі належного позивачу документа), посвідчення є документом, що підтверджує, зокрема, статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України №796-ХІІ, іншими актами законодавства України.
За правилами абзацу 5 пункту 6 Порядку №501, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше 2 років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше
3 років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше 2 років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше 3 років, і віднесеним до категорії 3, видаються
посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Єдиним документом, що підтверджує статус «потерпілого від Чорнобильської катастрофи» або «учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС» та надає право користування пільгами, встановленими Законом України №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі №464/4150/17, від 27 квітня 2020 року у справі №212/5780/16-а та від 18 червня 2020 року у справі №751/2738/17.
Таким чином, Законом України №796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом України №796-XII для такої категорії, зокрема, право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №212/12245/13-а.
Також суд уважає за необхідне звернути увагу, що наявне у позивача посвідчення від Серії НОМЕР_1 , видане 16 липня 2025 року, хоча й підтверджує статус ОСОБА_1 як «потерпілого від Чорнобильської катастрофи» та надає йому право користування пільгами, передбаченими Законом України №796-ХІІ, зокрема, на пільгове призначення пенсії за віком, однак не є єдиним та достатнім документом для призначення пенсії на умовах статті 55 Закону України №796-ХІІ.
Суд ще раз підкреслює, що відповідно до норм законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи, є (1) довідка про період проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
При цьому, як уже зазначалось вище, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 Порядку №22-1).
Таким чином, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує виключно довідка органу місцевого самоврядування, і така довідка була долучена позивачем до заяви про призначення пенсії на умовах статті 55 Закону України №796-ХІІ.
Тим часом приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії ГУ ПФУ у Закарпатській області не врахувало період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з 07 вересня 1989 року, оскільки відсутня інформація про дату зняття з реєстрації.
Надаючи правову оцінку такому висновку органу Пенсійного фонду України, суд уважає за необхідне зазначити таке.
У відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі статтею 101 Закону України №1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Окрім того суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу.
Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.
Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у довідці відомостей не може бути підставою для обмеження права особи на отримання належної пенсії.
Суд наголошує, що позивач фактично опинився в ситуації, що позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Проте суд звертає увагу, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів щодо проведення реєстрації особи, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини відповідного державного органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
До того ж, відповідачем не доведено, що позивач у період з 07 вересня 1989 року по 01 січня 1993 року був зареєстрований не в зоні гарантованого добровільного відселення або перебував на навчанні, роботі чи проходив службу в армії поза межами такої зони.
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно не врахував період з 07 вересня 1989 року о 01 січня 1993 року як період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з підстав відсутності інформації про зняття з реєстрації в довідці від 03 липня 2025 року №12477.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 01 серпня 2025 року№ 064250011118 є протиправним, оскільки при його прийнятті не дотримано вимог, закріплених у пунктах 3, 5, 6, 8 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства.
Надаючи правову оцінку вимозі позивача про зобов'язання ГУ ПФУ в Закарпатській області призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, суд зауважує на таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію перерахувати.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача, керуючись статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи вище наведені висновки суду в частині необґрунтованості рішення відповідача №064250011118 від 01 серпня 2025 року, суд уважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати ГУ ПФУ в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 липня 2025 року про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, з урахуванням правової оцінки, викладеної в цьому рішенні.
Оцінюючи в сукупності обставини справи, враховуючи вище наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.
Суд зауважує, що позивачем у цій справі сплачено судовий збір в загальній сумі 969,00 грн згідно з квитанцією №15-1448700/1 від 15 серпня 2025 року.
Водночас за змістом частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно усталеної судової практики судовий збір сплачується за основну позовну вимогу та похідну від неї, як за одну позовну вимогу немайнового характеру.
Відповідно до приписів підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 названого Закону за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідний позов подається до суду.
Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-ІХ станом на 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб установлений у розмірі 3028,00 грн.
Отже, 0,04 грн сплачені позивачем за подання позову до суду є надмірно сплаченими (969,20 - 968,96) і не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зауважує, що надмірно сплачені суми судового збору можуть бути повернуті відповідним судом на підставі клопотання позивача в Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 з наступними змінами та доповненнями.
Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №064250011118 від 01 серпня 2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 липня 2025 року про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, з урахуванням висновків суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
10.11.25