03 листопада 2025 рокуСправа №160/21224/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2020 року по 03.07.2025 року включно;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2020 року по 03.07.2025 року включно у сумі 394 160 грн. 06 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем не було нараховано і виплачено позивачу середній заробіток.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 року відкрито провадження у справі №160/21224/25, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 КАС України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
За ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Військова частина у відзиві на позовну заяву вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Позивачем розраховано до нарахування та виплати середній заробіток за період з 02.10.2020 року по 03.07.2025 року, тобто більше ніж за 6 місяців.
Нова редакція ст. 117 КЗпП пом'якшує відповідальність роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обмежуючи виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку періодом не більш як за шість місяців, саме ця редакція закону має застосовуватися до спірних правовідносин.
Таким чином, періодом, у межах якого відповідно до вказаних норм закону може бути нарахований та виплачений середній заробіток є з 02.10.2020 року по 01.04.2021 року.
В період з 17.10.2025 по 31.10.2025 суддя знаходилась у відпусті, що підтверджується довідкою Відділу управління персоналом Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Справа розглянута в перший день виходу судді з відпустки.
Ухвалою від 03.11.2025 судом продовжено процесуальний строк розгляду справи.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 з 24.03.2015 року по 01.10.2020 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка зарахована на грошове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до копії витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.10.2020 №190 полковника ОСОБА_1 , начальника відділу організації скритого управління військами та захисту інформації -заступника начальника управління охорони державної таємниці та захисту інформації, звільненого наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 31 серпня 2020 року №263, у запас, відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону країни «Про військовий обов'язок і військову службу», за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту), наказано вважати , що справи та посаду здав. З 01 жовтня 2020 року виключений із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
04.07.2025 відповідачем на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.06.2021 у справі №280/3048/21 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року у загальній сумі 77218,58 грн., що підтверджується банківською випискою від 06.07.2025.
Позивач зазначає, що оскільки його було виключено зі списків особового складу 01.10.2020, а крайню виплату відповідачем здійснено 04.07.2025, то відповідачем затримано розрахунок з 02.10.2020 по 03.07.2025.
Відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Таку бездіяльність військової частини, позивач вважає протиправною.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч. 1ст.9 Закону №2011-ХІІ).
Абзацом 1 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Частиною 3 ст. 24 Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положеннями ст.116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені уст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Положеннями ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунку у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
При застосуванні ст.ст.116,117 КЗпП України, суд виходить з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 за результатами розгляду справи стосовно офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117,237-1 цього кодексу установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 за наслідком розгляду справи № 821/1083/17 і Верховним Судом в постанові від 29 липня 2020 у справі № 1.380.2019.003696 (адміністративне провадження № К/9901/12670/20) були зроблені наступні висновки:
«Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя».
Обчислення середнього заробітку проводиться відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (Постанова №100).
За абз. 3 п. 2 Постанови №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд виходить з кінцевого розрахунку проведеного позивачем на час звернення з позовною заявою, а саме 04.07.2025
Першим днем затримки виплати грошового забезпечення позивача (враховуючи виключення зі списків особового складу 01.10.2020 ) є 02.10.2020 , а останнім днем затримки є 03.07.2025.
Грошове забезпечення позивача за останні два місяці роботи відповідно до розрахунку №672 від 07.08.2025 Військової частини НОМЕР_1 грошове забезпечення позивача склало:
- серпень 2020 року-33315,50 грн. ;
- вересень 2020 року 33315,50 грн.
Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: (33315,50 грн. + 33315,50 грн.) / 61(кількість відпрацьованих днів у серпні і вересні 2020 року) = 1092,31 грн.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022року.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ 19 липня 2022року і після цього.
Період з 22 березня 2019 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірностіі зменшити таку виплату.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 спираючись на вказані критерії, з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Враховуючи, що формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, наведена у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сформована з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби, то суд вважає, що саме вона підлягає застосуванню до спірних правовідносин у справі, що розглядається.
Період з 19 липня 2022року до 24 січня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, в даній справі належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 10.04. 2024 у справі № 360/380/23, від 18.04.2024 у справі № 380/4205/23, від 23.05.2024 у справі №560/11616/23, від 07.03.2025 у справі № 480/1321/23, від 20.03.2025 у справі №560/1015/24 від 27.02.2025 у справі №560/5923/24.
З врахуванням наведеного перший період затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 02.10.2020 по 18.07.2022 складає 655 днів.
Середній заробіток за період з 02.10.2020 по 18.07.2022 складає : 1092,31 грн. х 655 днів=715463,05 грн.
Верховний Суд у зазначеній вище постанові від 10 квітня 2024 року по справі №360/380/23 зазначено: « 60. При цьому, Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню:
розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;
частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;
частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат».
Тобто, принцип співмірності повинен застосовуватися саме з урахуванням «частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат».
Загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу складав 722597,96 грн., з яких:
527459,59 грн - грошове забезпечення виплачене відповідно до грошового атестату;
77218,58 грн- індексація грошового забезпечення, виплачена на виконання рішення суду;
117919,79 грн.-невиплачена індексація- різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.10.2020.
Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 навів єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямопропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Вказані висновки стосуються застосування статті 117 КЗпП України у редакції, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строку виплати у 6 місяців.
При розрахунку середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 715463,05 грн., що перевищує розмір виплаченої індексації на виконання рішення суду 77218,58 грн.
У зв'язку з чим суд приходить до висновку, що до даних правовідносин слід застосовувати принцип співмірності.
Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 77218,58 грн./715463,05 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку з 02.10.2020 по 18.07.2022) х 100=10%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 10% становить: 1092,31 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 10% = 109,23 грн.
За розрахунком суду сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає:109,23 грн. х 655 днів (днів затримки розрахунку) = 71545,65 грн.
Середній заробіток за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (за шість місяців) складає: 1092,31 грн. х 184 дні =200985,04 грн.
Загальна сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивачу складає: 71545,65 грн.+ 200985,04 грн.=272530,69 грн.
Щодо проведеного позивачем розрахунку із включенням індексації-різниці у сумі 117919,79 грн., то на час звернення позивача із позовом така індексація не була нарахована і виплачена позивачу за рішенням суду. Як повідомлено позивачем у позовній заяві ним тільки була подана позовна заява до суду про виплату такої індексації.
Таким чином, відповідачем не проведено повного розрахунку з позивачем при звільненні.
За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України.
Виходячи з вищенаведеного, відповідач повинен здійснити нарахування позивачу середнього заробітку за період з 02.10.2020 по 18.01.2023 .
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_3 від 24.03.2005 позивач є учасником бойових дій і відповідно до п. 13. ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а тому розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2020 року по 18.01.2023 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2020 року по 18.01.2023 року включно у сумі 272530 (двісті сімдесят дві тисячі п'ятсот тридцять) грн.69 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона