м. Вінниця
10 листопада 2025 р. Справа № 120/13966/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши заяву про забезпечення позову за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що через застосунок Резерв+ дізнався, що відповідачем внесено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про порушення ним правил військового обліку. Однак, на переконання позивача, внесення таких відомостей є необґрунтованим та протиправним. Відтак, не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 09.10.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
07.11.2025 через підсистему "Електронний суд" позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову шляхом: - зупинення дії рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.09.2025 року про оголошення ОСОБА_1 у розшук, як військовозобов'язаного - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;
- заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 передавати, поширювати або оновлювати у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів будь-які відомості про ОСОБА_1 , як такого, що порушив правила військового обліку, до ухвалення рішення судом;
- зобов'язання відповідача утриматись від будь-яких дій, пов'язаних із ініціюванням примусового приводу, обмеження пересування чи інформування правоохоронних органів про розшук ОСОБА_1 - до остаточного вирішення справи.
Подану заяву обґрунтовано тим, що 16.09.2025 відповідачем без законних підстав прийнято рішення про оголошення заявника в розшук, як військовозобов'язаного та внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку. У зв'язку із чим на думку заявника, такі дії створюють ризик подальшого незаконного затримання, обмеження права на пересування, дискредитації та розголошення недостовірних персональних даних у державних інформаційних системах.
У зв'язку з цим до вирішення спору по суті, на думку заявника, існує реальна небезпека, що відповідач продовжить вважати ОСОБА_1 таким, що перебуває у розшуку, може ініціювати його затримання або обмежити у пересуванні, поширюватиме неправдиві відомості через державні реєстри або мобільний додаток «Резерв+».
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням наведеної норми суд вирішив розгляд заяви про забезпечення позову здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд зважає на таке.
Особливості інституту забезпечення позову в адміністративному процесі врегульовані главою 10 розділу 1 КАС України.
Так, частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).
В свою чергу, частиною 1 статті 151 КАС України передбачено види забезпечення позову, серед яких: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; заборона відповідачу вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
За приписами частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав та законних інтересів позивачів (фізичних та юридичних осіб) в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, виконання майбутнього рішення суду або/та ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Натомість розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачами) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваних рішень (дій) та порушення такими рішеннями (діями) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (дій) та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті. Тому твердження заявника про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є тим висновком, до якого суд ставиться з певною пересторогою, оскільки він може свідчити про правову позицію суду наперед.
Відтак, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у лише виключних випадках, доведених "поза обґрунтованим сумнівом".
У заяві про забезпечення позову позивач просить суд зупинити здійснення щодо нього мобілізаційних дій. Як уже зазначалося судом, доводи позивача зводяться до того, що у разі невжиття судом заходів забезпечення позову існує ризик того, що внаслідок внесення відповідачем відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про порушення позивачем правил військового обліку, такі дії можуть призвести до його подальшого незаконного затримання, обмеження права на пересування, дискредитації та розголошення недостовірних персональних даних у державних інформаційних системах.
Водночас, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що наразі відповідач вживає заходи, спрямовані на його мобілізацію (вручення повістки, мобілізаційного розпорядження тощо), що свідчить про передчасний характер поданої заяви. Більше того, доводи позивача про можливість його затримання та розголошення недостовірних персональних даних у державних інформаційних системах ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджених документально.
Крім того, такий спосіб забезпечення позову, як зупинення дії рішення, заборони відповідачу передавати, поширювати або оновлювати у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів будь-які відомості про позивача, як такого, що порушив правила військового обліку та зобов'язання відповідача утриматись від будь-яких дій до ухвалення рішення судом виходить за межі предмета позову та спірних правовідносин, оскільки передбачає покладення певних зобов'язань на не визначене коло суб'єктів владних повноважень, які не є відповідачами за позовом та рішення, дії або бездіяльність яких не оскаржуються.
Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі № 640/15534/22 вказав на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, підлягають встановленню та оцінці судом на підставі зібраних у справі доказів й аналізу релевантних норм права, під час вирішення справи по суті.
Щодо можливого настання негативних наслідків, на що також звертає увагу позивач у своїй заяві, то такі доводи не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються на припущеннях. Більше того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2019 року у справі № 826/13306/18.
Також суд враховує, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оборону України" громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Частиною третьою статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Отже, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, за загальним правилом, не може вважатися неправомірним і таким, що не відповідає вимогам збалансованості інтересів особи та держави в цілому.
Суд наголошує, що саме суб'єкт звернення з відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати та довести існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини першої статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Натомість наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову у цій справі.
З огляду на викладене суд приходить до переконання, що у задоволенні заяви належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна