м. Вінниця
10 листопада 2025 р. Справа № 120/4449/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішення Вінницької міської ради 51 сесії 8 скликання "Про відмову у продажі земельної ділянки сільськогосподарського призначення".
Ухвалою суду від 07.04.2025 позовну заяву залишено без руху.
У встановлений судом строк представником позивача усунуто відповідні недоліки позовної заяви.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
30.04.2025 від представника Вінницької міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На переконання Вінницької міської ради, оскільки місце розташування земельної ділянки не відповідає вимогам чинної містобудівної документації, зокрема Плану зонування міста Вінниці, затвердженого рішенням Вінницької міської ради від 04.07.2008 № 2012, зі змінами, затвердженими рішенням від 28.05.2021 № 451 (ділянка розташована в рекреаційній зоні озеленених територій загального користування, у зоні індивідуальної садибної житлової забудови, виробничій зоні, зоні транспортної інфраструктури (призначеній для територій вулиць), а також частково в межах санітарно-захисної зони та прибережної захисної смуги) підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про продаж (викуп) йому земельної ділянки, яка перебуває у його постійному користуванні, площею 4,9516 кадастровий номер 05240681000:01:005:0534, що розташована на території Вінницької міської ради, вулиця Масив фермерський (колишня територія Вінницько-Хутірської сільської ради) Вінницького району Вінницької області для ведення фермерського господарства за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці земельної ділянки немає.
Водночас, 02.05.2025 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій останній наводить свої аргументи на спростування доводів відповідача викладених у відзиві.
Дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд встановив наступне.
Згідно державного акту на право постійного користування землею від 01.03.1993 року, ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 5,1 га кадастровий номер 05240681000:01:005:0534, що розташована на території Вінницької міської ради, вулиця Масив фермерський (колишня територія Вінницько - Хутірської сільської ради) Вінницького району Вінницької області.
Надалі, у зв'язку із вилученням (викупом) частини земельної ділянки із загальної площі 5,1 га на користь гр. ОСОБА_2 , змінився розмір площі земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні ОСОБА_1 та становить 4,9516 га, що підтверджується витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, витягом з Державного реєстру речових прав та листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.05.2024 №0-2-0.2-4360/2-24.
Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, у червні 2024 року гр. ОСОБА_1 звернувся Вінницької міської ради з клопотанням про продаж вказаної земельної ділянки за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці земельної ділянки, яка перебуває у його постійному користуванні.
Однак, листом №А/01/45318/1-00-10 позивача повідомлено, що відповідно до частини 7 статті 130 Земельного кодексу України продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної і комунальної власності забороняється.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі №120/9670/24 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Вінницької міської ради щодо не прийняття рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про продаж (викуп) йому земельної ділянки, яка перебуває у його постійному користуванні, площею 4,9516 га кадастровий номер 05240681000:01:005:0534, що розташована на території Вінницької міської ради, вулиця Масив фермерський (колишня територія Вінницько-Хутірської сільської ради) Вінницького району Вінницької області для ведення фермерського господарства за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці земельної ділянки.
Зобов'язано Вінницьку міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 про продаж (викуп) йому земельної ділянки, яка перебуває у його постійному користуванні, площею 4,9516 га кадастровий номер 05240681000:01:005:0534, що розташована на території Вінницької міської ради, вулиця Масив фермерський (колишня територія Вінницько-Хутірської сільської ради) Вінницького району Вінницької області для ведення фермерського господарства за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці земельної ділянки та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених в рішенні.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.10.2024 року по справі №120/9670/24, розглянувши заяву гр. ОСОБА_3 про продаж земельної ділянки площею 4,9516 га, кадастровий номер 0520681000:01:005:0534 та копії поданих документів та матеріалів, зокрема копію Державного акту на право постійного користування, зареєстрованого в Книзі записів державних актів № 87 від 01 березня 1993 року, Вінницькою міською радою прийнято рішення від 29.11.2024 №2611 про відмову в продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
В обґрунтування вказаного рішення зазначено про невідповідність місця розташування земельної ділянки діючій містобудівній документації, зокрема Плану зонування міста Вінниці, затвердженого рішенням Вінницької міської ради від 04.07.2008 №2012, зі змінами затвердженими рішенням Вінницької міської ради від 28.05.2021 №451 (рекреаційна зона озеленених територій загального користування, зона індивідуальної садибної житлової забудови, виробнича зона, зона транспортної інфраструктури).
Позивач не погодився з рішенням 51 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 29.11.2024 №2611 та звернувся до суду з позовом у цій справі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам врегульовано статтею 128 Земельного кодексу України, відповідно до частини 1 якої продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Згідно з частинами 2, 3 статті 128 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки. До заяви (клопотання) додаються: а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд); б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу. г) копія свідоцтва про реєстрацію постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України - для юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства іноземної держави.
Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.
Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 Земельного кодексу України, відповідно до приписів частини 1 якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Частинами 1, 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з пунктом 6-1 розділу ХХ Перехідних положень Земельного кодексу України громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, а також юридичні особи, яким на момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель" належало право постійного користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, та які відповідно до статті 92 цього Кодексу не можуть набувати земельні ділянки на праві постійного користування, орендарі земельних ділянок, які набули право оренди земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", мають право на купівлю таких земельних ділянок без проведення земельних торгів. Купівля земельних ділянок відповідно до цього пункту здійснюється за ціною, що дорівнює: нормативній грошовій оцінці земельної ділянки - для земель сільськогосподарського призначення; експертній грошовій оцінці земельної ділянки - для земель несільськогосподарського призначення.
У разі купівлі земельної ділянки її покупець має право на розстрочення платежу із сплати ціни земельної ділянки з рівним річним платежем з урахуванням індексу інфляції, за умови встановлення заборони на продаж або інше відчуження та надання у користування земельної ділянки до повного розрахунку покупця за договором купівлі-продажу.
Розрахунок за придбану земельну ділянку здійснюється щороку, рівними частинами, у місяць, що настає за звітним роком. Покупець має право на дострокове погашення всієї або частини суми ціни продажу земельної ділянки з розстроченням платежу з урахуванням індексу інфляції. Строк розстрочення платежу становить: щодо земель сільськогосподарського призначення - 10 років, щодо земель несільськогосподарського призначення - 30 років, якщо покупець не ініціює встановлення меншого строку. У разі купівлі земельної ділянки з розстроченням платежу право власності переходить до покупця після сплати першого платежу.
Право купівлі земельної ділянки відповідно до цього пункту також мають громадяни України - спадкоємці громадян, яким належало право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної чи комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства (крім випадків, якщо такі земельні ділянки були передані у власність чи користування фізичним або юридичним особам). Якщо таких спадкоємців декілька, земельна ділянка придбавається ними у спільну часткову власність, де частки кожного із спадкоємців у праві власності є рівними.
Громадяни України та юридичні особи, що здійснюють купівлю земельних ділянок сільськогосподарського призначення відповідно до цього пункту, мають відповідати вимогам, визначеним цим Кодексом до набувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Положення частини сьомої статті 130 цього Кодексу не поширюються на земельні ділянки, які придбаваються відповідно до цього пункту.
Юридичні особи набувають право на купівлю земельних ділянок сільськогосподарського призначення відповідно до цього пункту з 1 січня 2024 року.
У разі якщо у складі земель, що перебувають у постійному користуванні, довічному успадкованому володінні, є землі, які не можуть передаватися у приватну власність, або постійний користувач, володілець земельної ділянки на праві постійного користування не може набувати у власність земельну ділянку відповідно до закону, такий землекористувач здійснює поділ земельної ділянки з виділенням частини, на якій розміщені такі землі, в окрему земельну ділянку з подальшою її передачею в оренду на умовах, визначених цим пунктом. У такому разі землекористувач, володілець протягом одного місяця з дня внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, утворену внаслідок поділу, зобов'язаний подати до органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, клопотання про вилучення земельної ділянки з користування та передачу її в оренду. Умови оренди визначаються з урахуванням таких особливостей: встановлюється строк оренди 50 років, якщо орендар не ініціює встановлення меншого строку; розірвання договору оренди, зміна його умов в односторонньому порядку орендодавцем не допускається.
Право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної чи комунальної власності зберігається за суб'єктом відповідного права, які не здійснили купівлю таких земельних ділянок відповідно до абзацу першого цього пункту.
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель" набрав чинності 19.11.2022.
Закон України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" набрав чинності 03.04.2016.
Таким чином, в силу пункту 6-1 розділу ХХ Перехідних положень Земельного кодексу України, громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, а також орендарі земельних ділянок, які набули право оренди земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тобто до 03.04.2016, мають право на купівлю таких земельних ділянок без проведення земельних торгів.
Судом встановлено, що земельна ділянка площею 4,9516 га кадастровий номер 0520681000:01:005:0534, яку має намір купити позивач, перебуває з 1993 року у постійному користуванні ОСОБА_1 .
Рішенням Вінницької міської ради від 29.11.2024 №2611 відмовлено ОСОБА_1 у продажі земельної ділянки площею 4,9516 га, сільськогосподарського призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, яка перебуває у ОСОБА_1 на праві постійного користування у зв'язку невідповідністю місця розташування земельної ділянки діючій містобудівній документації, зокрема Плану зонування міста Вінниці, затвердженого рішенням Вінницької міської ради від 04.07.2008 №2012, зі змінами затвердженими рішенням Вінницької міської ради від 28.05.2021 №451.
За приписами статті 128 ЗК України у заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.
14.06.2024, позивач звернувся до Вінницької міської ради з клопотанням про продаж йому земельної ділянки, яка перебуває у його постійному користуванні, з кадастровим номером 05240681000:01:005:0534, площею 4,9516 га, що розташована на території Вінницької міської територіальної громади по АДРЕСА_1 для ведення фермерського господарства за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці земельної ділянки.
Не заперечується учасниками справи, що до вказаного клопотання долучено документи, які необхідні для його відповідного розгляду, а саме: паспортні дані фізичної особи, копія Державного акту на право постійного користування землею, витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, витяг з Державного земельного кадастру та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які підтверджують право користування даною земельною ділянкою, копія листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Таким чином, до вказаного звернення позивач додав усі документи, що були необхідні для вирішення відповідачем порушених у ньому питань. Крім того, заява позивача відповідає вимогам, передбаченим у частині 2 статті 128 ЗК України.
Згідно з частиною 5 статті 128 ЗК України, підставою для відмови в продажу земельної ділянки є:
а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки;
б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;
в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності;
г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність;
ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.
При цьому, слід наголосити, що умови, за яких орган відмовляє у задоволенні клопотання про продаж земельної ділянки визначені законом за вичерпним і остаточним переліком. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти рішення про продаж земельної ділянки.
Таким чином, орган місцевого самоврядування, розглядаючи питання надання дозволу на продаж земельної ділянки в порядку статті 128 ЗК України, за відсутністю підстав, перелічених у цій нормі, зобов'язаний прийняти рішення про надання такого дозволу. У випадку ж прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на продаж земельної ділянки - повинен зазначити конкретні підстави для такої відмови, передбачені частиною 5 статті 128 ЗК України.
Однак, рішення Вінницької міської ради від 29.11.2024 № 2611 не відповідає вимогам законодавства та є необґрунтованим.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень».
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.
Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Слід зазначити, що частина третя статті 128 Земельного кодексу України прямо зобов'язує орган місцевого самоврядування у разі прийняття рішення про відмову у продажу земельної ділянки зазначати конкретні обґрунтовані причини (мотиви) такої відмови.
Разом з тим, суд встановив, що зі змісту спірного рішення неможливо визначити підставу відмови позивачу у задоволенні його заяви відповідно до вимог статті 128 Земельного кодексу України.
Посилання відповідача на невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації не може бути самостійною законною підставою для відмови у продажу, оскільки така підстава прямо не передбачена Земельним кодексом України.
Отже, спірне рішення прийняте без належного правового та фактичного обґрунтування, що свідчить про порушення принципів законності, обґрунтованості та добросовісності діяльності суб'єкта владних повноважень, що безумовно вказує на протиправність даного рішення.
Інші підстави для відмови у задоволенні клопотання, наведені відповідачем у відзиві на позов, суд не бере до уваги, оскільки такі обставини не були зазначені у самому рішенні Вінницької міської ради від 29.11.2024 № 2611 та, відповідно, не могли бути покладені в його правову основу.
Згідно з усталеною судовою практикою, зокрема правовими висновками Верховного Суду, під час перевірки правомірності рішень суб'єктів владних повноважень суд оцінює законність і обґрунтованість саме тих мотивів, які зазначені в оскаржуваному рішенні, а не нові пояснення чи доводи, наведені пізніше для його виправдання. Тому посилання відповідача у відзиві на додаткові чи альтернативні підстави не впливають на оцінку судом правомірності прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення 51 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 29.11.2024 №2611 "Про відмову в продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення" суперечить вимогам Земельного кодексу України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Що ж до іншої позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про продаж ОСОБА_1 земельної ділянки, яка перебуває у його постійному користуванні, то суд зазначає наступне.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 року по справі №825/2228/18 та від 31.07.2020 року по справі №810/2474/18.
Тобто, в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника, у даному випадку - про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для передачі земельної ділянки в оренду під городництво.
Вищевказане підтверджується положеннями частини 4 статті 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Даний підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не лише при розгляді вимог щодо протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Таким чином, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 90 КАС України).
Враховуючи вищезазначене, та беручи до уваги те, що питання продажу ОСОБА_1 земельної ділянки, яка перебуває у його постійному користуванні є виключною компетенцією відповідача як уповноваженого органу місцевого самоврядування, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання Вінницької міської ради повторно розглянути клопотання позивача про продаж (викуп) йому земельної ділянки, яка перебуває у його постійному користуванні, площею 4,9516 га кадастровий номер 05240681000:01:005:0534, що розташована на території Вінницької міської ради, вулиця Масив фермерський (колишня територія Вінницько-Хутірської сільської ради) Вінницького району Вінницької області для ведення фермерського господарства за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці земельної ділянки та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених в рішенні.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Окрім того, згідно вимог позовної заяви, представник позивача просить вирішити питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
З цього приводу суд зазначає, що згідно пунктом 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат, згідно частиною 7 статті 134 КАС України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано лише копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВН №001050 та ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АВ №1193919.
Разом з цим, позивачем не надано суду ані детального опису робіт (наданих послуг), ані квитанції про оплату послуг, ані будь-яких інших документів, з зі змісту яких можна було б встановити обсяг, характер наданих адвокатом послуг.
З наведеного вище слідує, що витрати на професійну правничу (правову) допомогу не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 51 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 29.11.2024 №2611 "Про відмову в продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення".
Зобов'язати Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про продаж (викуп) йому земельної ділянки, яка перебуває у його постійному користуванні, площею 4,9516 га кадастровий номер 05240681000:01:005:0534, що розташована на території Вінницької міської ради, вулиця Масив фермерський (колишня територія Вінницько-Хутірської сільської ради) Вінницького району Вінницької області для ведення фермерського господарства за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці земельної ділянки та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених в рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 807,46 грн. (вісімсот сім гривень 46 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Вінницька міська рада (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 25512617)
Суддя Мультян Марина Бондівна