про забезпечення позову
м. Вінниця
10 листопада 2025 р. Справа № 120/12704/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні заяву про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу.
07.11.2025 р. через Електроний суд надійшла заява представника позивача про забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 та третій особі військовій частині НОМЕР_2 вчиняти дії щодо стягнення з позивача завданої шкоди на підставі наказу військової частини НОМЕР_1 №55 від 03.07.2025 р.
Оцінюючи подану заяву, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
-невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
-очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
-зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
-забороною відповідачу вчиняти певні дії;
-забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
-зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
В силу приписів частини першої статті 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Отже, забезпечення позову є наданням заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18).
Суд наголошує, що частиною другою статті 150 КАС України передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Відтак, виходячи з конкретних обставин та з урахуванням наданих доказів, суд повинен встановити чи існує хоча б одна з названих підстав і оцінити чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Тобто прийняття рішення про забезпечення позову можливе лише в разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому (1) ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або (2) ефективний захист (поновлення) порушених (оспорюваних) прав або інтересів позивача, або (3) є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
Крім того, згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Таким чином, обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи, та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
З матеріалів справи видно, що предметом оскарження є п.1.18 та п.2.5 наказу військової частини НОМЕР_1 №55 від 03.07.2025 р., яким позивача притягнуто до матеріальної відповідальності на суму 57 439, 42 грн.
В свою чергу, як видно із довідки в/ч НОМЕР_2 №1579/16/16343 від 31.10.2025 р. із позивача за серпень і вересень 2025 р. частково утримано 12871,64 грн. Тобто, незважаючи на оскарження наказу здійснюється відрахування за ним..
Суд вказує, що згідно статті 151 КАС України позову може бути забезпечено забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
При цьому, предметом спору є наказ, яким позивача притягнуто до матеріальної відповідальності на суму 57 439, 42 грн.
Окремо, в цьому контексті необхідно також врахувати положення ч. 4 ст. 150 КАС України, за змістом яких подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
З огляду на викладене, невжиття заходів забезпечення позову може спричинити негативні наслідки для позивача у вигляді додаткових фінансових витрат. Також позивачу необхідно буде докласти значних зусиль та витрат для поновлення порушеного права на розпорядження належним йому майном (коштами).
Суд враховує, що право власності має фундаментальний характер і захищається згідно з нормами національного законодавства та принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні.
Складовою захисту права особи на мирне володіння своїм майном, гарантованого статтею 1 Першого протоколу, є превентивні способи захисту права власності. Превентивний захист права власності допускається в разі існування загрози порушення права, яка має носити реальний характер і бути доведена в кожному конкретному випадку.
Тобто, вжиття судом заходів забезпечення позову у спосіб заборони військовій частині НОМЕР_1 та військовій частині НОМЕР_2 вчиняти дії щодо стягнення з позивача завданої шкоди на підставі наказу військової частини НОМЕР_1 №55 від 03.07.2025 р., унеможливить подальше вчинення відповідних дій.
Щодо співмірності вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спосіб бажаний для позивача, то суд зазначає, що забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 та військовій частині НОМЕР_2 вчиняти дії щодо стягнення з позивача завданої шкоди на підставі наказу військової частини НОМЕР_1 №55 від 03.07.2025 р., не змінює обсягу прав та обов'язків сторін у спорі та зацікавлених осіб. Застосування заходів забезпечення позову у цій справі матиме наслідком лише відтермінування стягнення сум шкоди, визначених у вищевказаних постановах, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні позову. Водночас, невжиття таких заходів може спричинити для позивача негативні наслідки щодо можливої втрати майна (грошових коштів), у зв'язку з чим захист прав, свобод та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, буде істотно ускладнений.
Відтак, обраний позивачем спосіб забезпечення позову, на думку суду, частково є співмірним із заявленими позовними вимогами.
Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовчу діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Так, у рішенні ЄСПЛ від 29.06.2006 в справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав на те, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Тому обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та можливість виникнення ситуації, при якій ефективний захист або відновлення прав позивача, у разі задоволення позову, стане утрудненим чи неможливим.
Відтак, існують підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у цій справі, шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 та військовій частині НОМЕР_2 вчиняти дії щодо стягнення з позивача завданої шкоди на підставі наказу військової частини НОМЕР_1 №55 від 03.07.2025 р. до набрання законної сили судовим рішення в справі №120/12704/25.
Разом з тим, оцінюючи заяву в контексті заборони третій особі вчиняти дії щодо стягнення з позивача завданої шкоди на підставі наказу військової частини НОМЕР_1 №55 від 03.07.2025 р., то суд звертає увагу , що перша не є учасником справи, адже не залучена.
В ухвалі про відкриття провадження, суд вказав на відсутність підстав для залучення в якості третьої особи військової частини НОМЕР_2 , зважаючи на те, що предметом спору не є нарахування грошового забезпечення.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
заяву представника позивача задовольнити.
Заборонити військовій частині НОМЕР_1 та військовій частині НОМЕР_2 вчиняти дії щодо стягнення з ОСОБА_1 завданої шкоди на підставі наказу військової частини НОМЕР_1 №55 від 03.07.2025 р. до набрання законної сили судовим рішення в справі №120/12704/25.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна