м. Вінниця
10 листопада 2025 р. Справа № 640/31839/21
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: Офісу Генерального прокурора про: визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду
В Окружний адміністративний суд міста Києва звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №640/24850/19 частково задоволений позов. Зокрема, скасований наказ Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року №1569ц про звільнення позивача з посади прокурора відділу прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20.11.2019.
Позивача поновлено на посаді прокурора відділу прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України з 21 листопада 2019 року. Рішення в частині поновлення на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
Надалі, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2021 у справі №640/24850/19 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення, а позивача поновлено в Офісі Генерального прокурора з 20.11.2019.
Позивач акцентує, що недивлячись, що рішенням суду в частині негайного виконання про поновлення його на посаді, за умови того, що при проголошенні рішення суду у судовій залі був представник Офісу Генерального прокурора, його поновлено лише наказом Генерального прокурора від 04.10.2021 №1443ц, яким скасований наказ Генерального прокурора від 15.11.2019 року №1569ц про звільнення ОСОБА_1 .
Тож, оскільки рішення суду відповідачем не виконувалося понад вісім місяців, тому позивач вважає, що за період з 28.01.2021 до 03.10.2021 має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду шляхом стягнення на свою користь 1 187 083,71 грн.
Ухвалою від 10.11.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позову.
Позивач 24.11.2021 подав заяву про усунення недоліків позову та долучив квитанцію про сплату судового збору у розмірі 11 350,00грн.
Надалі, на виконання пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" № 2825-IX, справу № 640/31839/21 скеровано до Вінницького окружного адміністративного суду та Автоматизованою системою документообігу суду, згідно із ст. 31 КАС України, головуючого суддю по справі визначено Дмитришену Р.М.
Ухвалою від 10.03.2025 адміністративну справу №640/31839/21 прийнято до провадження, розгляд якої постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою запропоновано учасникам справи надати актуальну інформацію щодо адреси місця реєстрації, письмові пояснення та/або заяви у разі зміни фактичних обставин по цій справі, вибуття, необхідності залучення або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір.
Представник відповідача 21.03.2025 подав клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, в обґрунтування якого зазначено, що відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності, серед інших, є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Ухвалою від 26.03.2025 клопотання Офісу Генерального прокурора про розгляд справи №640/31839/21 за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.
Представник відповідача також подав відзив, у якому заперечує заявлені вимоги (а.с. 59-74). По суті спору відповідач вказав, що підставою для виплати незаконно звільненому працівнику зазначеного середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі. Водночас, при несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу, а саме з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, і до дня фактичного його виконання.
На дотриманні такої правової позиції наголошується і судовою практикою, зокрема, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.10.2016 (справа №802/780/16-а), а також Верховим Судом України у постанові від 23.06.2015 у справі №2а-3138/10).
Отже, на переконання відповідача, право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі матеріальний закон пов'язує виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском незаконно звільненого до роботи. При цьому, суд також має встановити вину роботодавця у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі.
Так, на виконання судових рішень, наказом Генерального прокурора від 04.10.2021 №1443-ц ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу прийму громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України, з якої його було звільнено.
Наказом Генерального прокурора від 04.10.2021 № 1444-ц ОСОБА_1 скасовано надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, встановлену відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2020 №5050.
Наказом Генерального прокурора від 04.10.2021 № 1445-ц ОСОБА_1 тимчасово визначено робоче місце в управлінні організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Офісу Генерального прокурора. Цим же наказом покладено обов'язок забезпечити ведення табельного обліку використання робочого часу та контроль за дотриманням ОСОБА_1 вимог Правил внутрішнього службового розпорядку прокурорів Офісу Генерального прокурора на начальника управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Офісу Генерального прокурора.
Отже, Офісом Генерального прокурора виконано вище зазначені судові рішення.
Відповідач, зокрема, акцентує, що застосування ст. 236 КЗпП України, тобто без поважних причин, свідчить про необхідність доведення позивачем наявності "вини" у діях, бездіяльності органу під час поновлення працівника на посаді на підставі рішення суду.
Однією з причин затримки виконання судового рішення, наводить відповідач, було прийняте судом рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді, аналогічній посаді прокурора відділу прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України з 21.11.2019 в Офісі Генерального прокурора.
Відповідач зазначає, що Закон України "Про прокуратуру" не містить визначення щодо рівнозначності (аналогічності) посад, а суд при винесенні рішення не зазначив, яка посада в Офісі Генерального прокурора відповідає посаді, з якої було звільнено позивача.
Крім того, відповідач, покликаючись на положення розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, якими обумовлено обов'язковість успішного проходження атестації прокурором, призначення ОСОБА_1 на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, означало би порушення посадовими особами останнього вимог статтей 6, 19, 24, 38, 43 Конституції України. До того ж, на думку відповідача, поставило б позивача у порівнянні з іншими прокурорами, які дотримались вимог Закону та Порядку №244, у привілейоване становище, що порушує принцип дискримінації та забезпечення рівних можливостей.
Крім того, представник відповідача зазначає, що затримка виконання рішення суду зумовлена також і тим, що позивач здійснював з 23.11.2020 адвокатську діяльність. Ця діяльність зупинена з 04.10.2021, лише після поновлення на посаді.
Щодо стягнення з Офісу Генерального прокурора коштів, представник відповідача вказує, що загальна кількість робочих днів у період з 28.01.2021 (наступний день після звільнення) по 03.10.2021 (останній день перед поновленням) становить 170 робочих днів.
Судовими рішеннями у справі № 640/24850/19 встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає 1718,32 грн, що підтверджується довідкою Офісу Генерального прокурора від 17.12.2020 № 21-1354зп, долученою ОСОБА_1 до позовної заяви.
Вказаний розмір відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України не потребує доказування. Тож, розмір середнього заробітку, у випадку задоволення вимог, за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді за період з 28.01.2021 по 03.10.2021 становить 292 114,40 грн (170 робочих днів х 1718,32грн).
За наведеного, представник відповідача вважає дії Офісу Генерального прокурора правомірними, а позов неоґрунтованим.
Позивач, скориставшись процесуальним правом, подав відповідь на відзив, у якій спростовує доводи відповідача та наводить мотиви їх відхилення. Зокрема, звертає увагу, що відповідно до виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом м. Києва від 27 січня 2021 року в адміністративній справі №640/24850/19, на звернення позивача про добровільне виконання рішення суду про поновлення його на посаді, відповідач відмовив у його виконанні. Після отриманої листом від 24.09.2021 №07-22925-16 відмови, позивач звернувся до державної виконавчої служби про примусове виконання рішення суду.
З огляду на викладене, позивач позовні вимоги підтримує.
Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову та відзиву, встановив такі обставини справи.
Позивач працював в органах прокуратури України з 2002 року.
Наказом Генерального прокурора України №1569ц від 15 листопада 2019 року позивача звільнено з посади прокурора відділу прийому громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення №255 Кадрової комісії №1 від 04 листопада 2019 року про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року №1569ц про звільнення позивача з посади прокурора відділу прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20 листопада 2019 року.
Поновлено позивача на посаді прокурора відділу прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України з 21 листопада 2019 року.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 508622,72 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді прокурора відділу прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року змінено рішення суду першої інстанції, виклавши абзац четвертий резолютивної частини в наступній редакції: «Поновити позивача на посаді аналогічній посаді прокурора відділу прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України з 21 листопада 2019 року в Офісі Генерального прокурора».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що з метою належного та повного відновлення порушеного права позивача, він підлягає поновленню на посаді аналогічній посаді прокурора відділу прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України з 21 листопада 2019 року в Офісі Генерального прокурора, враховуючи зміну назви відповідного органу.
Позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора з заявою від 20.08.2021 про поновлення його на виконання рішення суду в адміністративній справі №640/24850/19 на посаді прокурора відділу прийому громадян, розгляду звернень та запитів Офісу Генерального прокурора з збереженням раніше встановлених надбавок та доплат (а.с. 28).
У відповідь на звернення відповідачем повідомлено, що Офісом Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2021 подана апеляційна скарга. Окремо звернуто увагу, що Закон України "Про прокуратуру" не містить визначення щодо рівнозначності (аналогічності) посад, а також про зайняття заявником адвокатською діяльністю, що перешкоджає належному вирішенню питання про поновлення його на посаді (а.с. 29-30).
Позивач звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою від 29.09.2021 про вжиття заходів на примусове виконання рішення суду у справі №640/24850/19 в частині свого поновлення, долучивши, зокрема, оригінал виконавчого листа від 17.08.2021 (а.с. 31-34).
Постановою від 08.10.2021 головним державним виконавцем відкрито виконавче провадження (а.с. 35-36).
Надалі, на виконання судових рішень, наказом Генерального прокурора від 04.10.2021 №1443-ц, скасований наказ Генерального прокурора від 15.11.2019 №1569ц, яким звільнено позивача з посади. Цим же наказом ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу прийому громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України, з 21.11.2019 (а.с. 20).
Позивач у позові просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного виконання рішення суду, допущеного до негайного виконання в частині його поновлення. Крім того, заявляє про стягнення з відповідача на свою користь за час затримки виконання рішення суду, допущеного до негайного виконання, за період з 28.01.2021 по 03.10.2021 у сумі 1 187 083,71 грн.
В обґрунтування суми стягнення за вказаний період позивач зазначає, що згідно з постановою №1155 та на підставі довідки №21-1354зп розмір середньоденної заробітної плати за умови застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу 4,04 буде становити 6 942,01 грн (а.с. 21-22). Тож, оскільки кількість робочих днів за вказаний період становить 171, то відповідно середньоденна заробітна плата обраховується із кількості цих днів, помноженої на розмір середньоденної заробітної плати із застосуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу 4,04.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина перша статті 129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Серед іншого, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3 частини першої статті 371 КАС України).
Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина друга статті 372 КАС України).
Згідно з частиною восьмою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Верховний Суд у своїй сталій практиці у вирішенні питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, вказує на встановлення обставин: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати, що передує даті видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із невиконанням відповідачем рішення суду від 27.01.2021 в адміністративній справі №640/24850/19, допущеного до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді.
Обставини й підстави позову зводяться до того, що рішення суду не виконано відповідачем понад вісім місяців, в той період, коли позивач міг би працювати, тому підлягають застосуванню положення статті 236 КЗпП України.
На противагу цим доводам, відповідач вказав, що застосування ст. 236 КЗпП України, тобто без поважних причин, свідчить про необхідність доведення позивачем наявності "вини" у діях, бездіяльності органу під час поновлення працівника на посаді на підставі рішення суду.
Суд відхиляє такі доводи відповідача та зазначає, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Тож згідно зі статтею 236 КЗпП виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
У справі № 580/5185/20, виходячи із положень статі 19 Конституції України, статей 14, 370, 371, 372 КАС України, статті 235 КЗпП України, Верховний Суд указав, що добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов'язком. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. Законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
Варто зауважити, у справі №280/5280/23 Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2025 року, з урахуванням раніше висловленої правової позиції, зазначив, що передумови застосування статті 236 КЗпП України першочергово ґрунтуються на визначеному Законом обов'язку роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі (частина восьма статті 235 КЗпП України, пункт 3 частини першої статті 371 КАС України), де рішення, яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання на рівні з рішенням, яке набрало законної сили (частина друга статті 372 КАС України), тобто йдеться про конституційний принцип обов'язковості судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України). Тим більше, у справах з приводу проходження публічної служби, де роботодавець зазвичай є суб'єктом владних повноважень і зобов'язаний у своїх діях та рішеннях керуватися частиною другою статті 19 Конституції України.
З огляду на те, що наказ про поновлення позивача на посаді виданий 04.10.2021, то суд погоджується з мотивами позову, про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного виконання рішення суду від 27.01.2021, допущеного до негайного виконання.
З приводу аргументів відповідача, що однією з причин затримки виконання судового рішення, було прийняте судом рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді, аналогічній посаді прокурора відділу прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України з 21.11.2019 в Офісі Генерального прокурора.
Суд вважає їх неоґрунтованими з огляду на те, що наказом Генерального прокурора від 04.10.2021 №1443-ц, ОСОБА_1 поновлено на посаді з якої його було звільнено, а саме, прокурора відділу прийому громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України, (а.с. 20).
З цих же підстав суд відхиляє покликання відповідача на положення розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, оскільки позивач поновлений на посаді в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора.
Крім того, представник відповідача зазначає, що затримка виконання рішення суду зумовлена також і тим, що позивач здійснював з 23.11.2020 адвокатську діяльність. Ця діяльність зупинена з 04.10.2021, лише після поновлення на посаді.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відносяться і посадові та службові особи органів прокуратури.
Частиною другою статті 25 Закону України "Про запобігання корупції" обумовлено, що особа, призначена (обрана) на посаду, зазначену в пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язана не пізніше 15 робочих днів з дня призначення (обрання) на посаду здійснити дії, спрямовані на припинення підприємницької діяльності та припинення її повноважень у складі правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, якщо особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляє інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
У строк, визначений абзацом першим цієї частини, особі, призначеній (обраній) на посаду, зазначену в пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється здійснювати підприємницьку діяльність, брати участь у діяльності та прийнятті рішень відповідними органами з дня призначення (обрання) на посаду та отримувати будь-які доходи (винагороду тощо) у зв'язку із здійсненням підприємницької діяльності або перебуванням у таких органах.
Отже, наведеними нормами передбачено, що з дня призначення на відповідну посаду, особа зобов'язана вчини відповідні дії, проте цими нормами не забороняється особі бути призначеною на посаду, зазначену в пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону.
З приводу того, що відповідачем оскаржено постанову Шостого апеляційного адміністративного суду в касаційному порядку, на що покликався останній у своєму листі від 24.09.2021 на звернення позивача про виконання рішення суду у справі №640/24850/19 про своє поновлення (а.с. 28-30).
У цьому контексті суд зазначає, що інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника. Цей інститут не заперечує можливості скасування в апеляційному або касаційному порядку рішення, допущеного до негайного виконання, проте на стадії апеляційного або касаційного оскарження віддає перевагу інтересам працівника.
Зрештою стаття 236 КЗпП України не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов'язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 460/16522/21. Верховний Суд дійшов висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному або касаційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити таку виплату. Інакше застосування статті 236 КЗпП України, за позицією Верховного Суду, може атакувати принцип обов'язковості судового рішення та здатне підважити процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання.
Верховний Суд продовжує послідовно застосовувати наведений висновок з питання застосування статті 236 КЗпП України у справах з подібними правовідносинами, зокрема, у постановах від 24 жовтня 2023 року №420/10861/21, від 26 жовтня 2023 року №640/11509/21, від 19 грудня 2023 року №520/15896/21, від 27 червня 2024 року №380/1241/22, від 25 лютого 2025 року №640/17349/21, що вказує на усталеність зазначеної позиції Верховного Суду.
Отже, матеріалами справи підтверджується затримка виконання відповідачем рішення про поновлення позивача на посаді з 28.01.2021 по 03.10.2021, що становить 170 робочих днів.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 січня 2021 року в адміністративній справі №640/24850/19 встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає 1718,32 грн, що підтверджується довідкою Офісу Генерального прокурора від 17.12.2020 № 21-1354зп (а.с. 21-22).
В силу положень частини четвертої статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тож, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді за період з 28.01.2021 по 03.10.2021 становить 292 114,40 грн (170 робочих днів х 1718,32грн).
З приводу застосування коефіцієнта 4,04, про що позивач вказує у позові згідно з постановою №1155 за якою його розмір середньоденної заробітної плати підвищиться та становитиме 6942,01 грн.
Суд зазначає, що відповідно до висновків рішення суду першої інстанції у справі №640/24850/19, "застосування для обрахування позивачу суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнта 4,04 є передчасним та можливе лише за умови призначення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора за результатами успішної атестації. Таким чином, застосуванню коефіцієнта підвищення посадового окладу прокурора передує проходження прокурором успішної атестації та прийняття відповідним суб'єктом владних повноважень розпорядчого акту (наказу) щодо призначення чи переведення прокурора на посаду, визначену відповідним штатним розписом.
Оскільки судом скасовано оскаржуваний наказ з підстав необґрунтованості, необ'єктивності та за відсутності доказів, на підставі яких його прийнято, суд дійшов висновку, що позивачем процедуру проходження атестації не завершено. Застосування ж відповідного коефіцієнта можливе лише за умови призначення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора за результатами успішної атестації".
У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2021, переглядаючи рішення першої інстанції у справі №640/24850/19, колегія суддів вказала на відсутності підстав збільшення посадового окладу на відповідний коефіцієнт при розрахунку середнього заробітку згідно з п. 10 Положення за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2019 року по 27 січня 2021 року, адже протягом вказаного проміжку часу та станом на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100», положення п. 10 Порядку стосовно обчислення середнього заробітку з урахуванням коефіцієнтів підвищення вже втратили чинність.
До того ж, суд апеляційної інстанції указав, що згідно з абзацом третім пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»).
Пунктом 7 передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що наказом Генерального прокурора від 04.10.2021 №1443-ц, скасований наказ Генерального прокурора від 15.11.2019 №1569ц, яким звільнено ОСОБА_1 з посади. Цим же наказом ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу прийму громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України, з якої його було звільнено (а.с. 20).
Відомості, що цей наказ від 04.10.2021 є спірним, матеріали справи не містять, тому позивача поновлено на посаді не в Офісі Генерального прокурора, а в Генеральній прокуратурі України.
До того ж, Верховний Суд, переглядаючи в межах касаційного провадження судові рішення у справі №640/24850/19, у постанові від 07 липня 2022 року скасував постанову апеляційної інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді аналогічній посаді прокурора відділу прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України з 21 листопада 2019 року в Офісі Генерального прокурора, залишивши в силі в цій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року у справі №640/24850/19 - залишено без змін.
Щодо доводів позивача про застосування постанови КМУ №1155 від 11.12.2019 суд вважає помилковими, оскільки нею не вносились зміни про збільшення посадових окладів до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505, а затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур.
При цьому, виплата згідно із постановою №1115 пов'язувалась якраз із фактом переведення прокурорів після їх атестації на посади в новоутворені/оновлені прокуратури відповідно до Закону №113-ІХ.
Тобто прирівнювати посадовий оклад позивача для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру, без попереднього проходження атестації як умови переведення, суперечило б меті та вимогам Закону №113-ІХ.
У постанові від 14.02.2023 у справі №160/22718/21 Верховний Суд вказав, що до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну чи окружну прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме Постанови №505.
Суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України 13 вересня 2023 року у справі № 8-р(II)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури“ від 19 вересня 2019 року № 113-IX.
Це положення утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що обумовлено у ньому, тобто 13.09.2023, тому правове регулювання приписів абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, суд застосовує в редакції чинній на дату спірних правовідносинах.
На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування коефіцієнта підвищення 4,04 для обрахування позивачу суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про його поновлення.
Виходячи з вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді за період з 28.01.2021 по 03.10.2021, сума становить 292 114,40 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до квитанції про сплату №87768 позивач сплатив судовий збір у розмірі 11 350,00грн (а.с. 52).
Ця сума сплачена позивачем на виконання ухвали ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.11.2021 як за вимогу майнового характеру (а.с.44-45).
Враховуючи, що вимоги позивача задоволені частково у розмірі 292 114,40 грн від заявленої суми 1 187 83,71 грн, що становить 24,61%, тому на користь позивача підлягає стягненню сума пропорційно розміру задоволених вимог 2793,24грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо несвоєчасного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року у справі №640/24850/19, допущеного до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України, за період з 28.01.2021 по 03.10.2021.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 28.01.2021 по 03.10.2021 у сумі 292 114,40 грн. (двісті дев'яносто дві тисячі сто чотирнадцять гривень 40 копійок).
В іншій частині вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора витрати на оплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2793,24грн. (дві тисячі сімсот дев'яносто три гривні 24 копійки).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ - 00034051, вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011).
Повне судове рішення складено 10.11.2025.
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна