м. Вінниця
07 листопада 2025 р. Справа № 120/103/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішення Агрономічної сільської ради від 22.11.2024 №3313 (63 сесія 8 скликання) «Про передачу в оренду земельної ділянки для городництва гр. ОСОБА_1 ».
Ухвалою суду від 27.03.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
10.04.2025 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугувало те, що на дану земельну ділянку Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ із дозволом на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшої передачі у власність іншій особі для індивідуального садівництва.
Відтак, на думку відповідача, Агрономічна сільська рада діяла правомірно, відмовививши ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для передачі земельної ділянки в оренду для городництва.
З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
13.11.2024 року позивач через свого представника звернувся до Агрономічної сільської ради із клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для передачі в оренду терміном на 20 років земельної ділянки орієнтовною площею 0,16 га для городництва.
За наслідком розгляду вказаного клопотання, рішенням 63 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради від 22.11.2024 року №3313 відмовлено у передачі в оренду земельної ділянки для городництва.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України).
Відповідно до частини 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Згідно з частиною 2 статті 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Частиною 1 статті 36 ЗК України громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. Площа земельної ділянки, що надається громадянину в оренду для городництва, не може перевищувати 0,6 гектара.
Таким чином, законом передбачено право громадян України на отримання у строкове платне користування (оренду) земельних ділянок для ведення городництва із земель державної і комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права врегульовано статтею 124 ЗК України. Так, частинами 1-3 цієї статі визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Зокрема, відповідно до абзацу 16 частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Отже, з аналізу наведених правових норм висновується, що передача земельних ділянок в оренду для городництва здійснюється без застосування процедури земельних торгів та в порядку, що передбачений статтею 123 ЗК України.
Водночас, частиною 1 зазначеної статті встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 2 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
В силу приписів частини 3 статті 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Судом встановлено, що представник позивача звернувся до відповідача з клопотанням про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення в оренду земельної ділянки терміном на 20 років орієнтованою площею 0,16 га для городництва на території Агрономічної сільської ради. До клопотання були додані в тому числі графічні матеріали із зображенням місцезнаходження бажаної земельної ділянки.
Рішенням №3313 від 22.11.2024 "Про передачу в оренду земельної ділянки для городництва гр. ОСОБА_1 " відповідач відмовив в задоволенні заяви позивача покликаючись на те, що на дану земельну ділянку наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшої передачі у власність іншій особі для індивідуального садівництва.
Представник позивач не заперечує факту надання дозволу на одну й ту саму земельну ділянку іншій особі, але разом з тим вважає, що ця обставина не перешкоджає надати його довірителю дозвіл та не є законною підставою для відмови у наданні такого дозволу.
Натомість позиція відповідача полягає у неможливості надання дозволу двом особам щодо однієї земельної ділянки, а відтак, якщо такий дозвіл вже наданий, відсутні підстави для його надання іншому заявнику, який звернувся пізніше.
Отже, ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є можливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на яку претендує декілька осіб.
В той же час, вказане питання вже неодноразово було предметом оцінки при вирішенні справ цієї категорії Верховним Судом.
Так, Верховний Суд у постановах від 28.09.2021 року по справі №815/6942/17, від 28.09.2021 року по справі №462/4395/17, від 22.10.2020 року по справі №815/7279/16, від 11.12.2019 року по справі №814/1241/16, від 15.09.2020 року по справі №815/3055/17 та інших, дійшов висновку про вичерпність переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачених частиною 7 статті 118 ЗК України.
У постанові від 27.02.2018 року по справі №545/808/17 Верховний Суд погодився з тим, що чинним законодавством не передбачено право сільської ради відступати від положень статті 118 ЗК України, в тому числі не передбачено й прийняття сільською радою рішення про відмову у задоволенні вимоги, порушеної в заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв'язку з відведенням земельної ділянки іншій особі.
Згодом вказаний висновок застосовано в багатьох інших справах. Отже, дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки треба надавати усім, хто звернувся. Як наслідок, проект можуть розробляти одночасно декілька замовників, а хто з них отримає ділянку, - визначатиметься на стадії затвердження проекту та надання її у власність.
Вищевказана правова позиція підтримана Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка у постанові від 18.05.2022 року у справі №154/3345/16 підтвердила, що загалом при вирішенні подібних публічно-правових спорів підлягає застосуванню правовий висновок про вичерпність переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачених частиною сьомою статті 118 ЗК України, та про незаконність відмови у наданні дозволу у зв'язку з відведенням земельної ділянки іншій особі.
Суд зауважує, що в даній адміністративної справі обставини, наявні у ній докази не дають суду достатніх підстав для відступу від вказаного вище висновку Верховного Суду щодо застосування релевантних норм матеріального права.
При цьому, такий висновок суд вважає застосовним навіть незважаючи на те, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянку в оренду, а не у власність.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що рішення Агрономічної сільської ради від 22.11.2024 року №3313 про відмову у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення городництва на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області є протиправним та підлягає скасуванню.
Що ж до іншої позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для передачі в оренду терміном на 20 років під городництво земельної ділянки орієнтовною площею 0,16 га, то суд зазначає наступне.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 року по справі №825/2228/18 та від 31.07.2020 року по справі №810/2474/18.
Тобто, в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника, у даному випадку - про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для передачі земельної ділянки в оренду під городництво.
Вищевказане підтверджується положеннями частини 4 статті 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Даний підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не лише при розгляді вимог щодо протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Таким чином, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 90 КАС України).
Враховуючи вищезазначене, та беручи до уваги те, що питання про надання громадянам в оренду земельних ділянок комунальної власності для городництва є виключною компетенцією відповідача як уповноваженого органу місцевого самоврядування, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання Агрономічної сільської ради повторно розглянути клопотання представника позивача про передачу ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для городництва терміном на 20 років площею 0,16 га на території Агрономічної сільської ради, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 63 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради №3313 від 22.11.2024 року "Про передачу в оренду земельної ділянки для городництва гр. ОСОБА_1 ".
Зобов'язати Агрономічну сільську раду повторно розглянути клопотання про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду терміном на 20 років під городництво земельної ділянки орієнтовною площею 0,16 га, що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 807,46 грн. (вісімсот сім гривень сорок шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Агрономічної сільської ради.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області (вул. Центральна, буд. 12, с. Агрономічне, Вінницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04525998)
Суддя Мультян Марина Бондівна