м. Вінниця
10 листопада 2025 р. Справа № 120/3894/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н. Л.,
розглянувши заяву про залишення позовної заяви без розгляду в справі
за позовом ОСОБА_1
до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, з врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Ухвалою від 28.03.2025 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
11.04.2025 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та просить відмовити у його задоволенні.
Одночасно у відзиві представником відповідача заявлено клопотання про залишення позовної заяви в частині позовних вимог за період після 19 липня 2022 року без розгляду, яке мотивоване тим, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до адміністративного суду та не надав належних доказів поважності причин його пропуску.
Вирішуючи вказане клопотання, суд виходить з наступного.
Особливості строків звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), частиною другої якої передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували особливості звернення до суду осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі відносини врегульовано Кодексом законів про працю України, відповідно до частин першої та другої статті 233 якого у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), який набув чинності 19.07.2022, до Кодексу законів про працю України внесено зміни.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у Кодексі законів про працю України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Водночас після внесення Законом № 2352-IX відповідних змін частиною другою статті 233 КЗпП України установлено строк звернення до суду у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
При цьому варто звернути увагу на те, що питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця, за період з 01.02.2020 по 30.03.2023 було предметом дослідження судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
У вказаній справі судова палата, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків (дослівно):
"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023."
Отже, Верховний Суд в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 виснував, що до вимог щодо виплати грошового забезпечення після 19.07.2022 застосовні норми вже нині чинної редакції статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, що нараховані та виплачені при звільненні.
У зв'язку із цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, судова палата Касаційного адміністративного суду зауважила, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Предметом оскарження у цій справі, окрім іншого, визначено протиправна бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
При цьому, як видно з матеріалів справи, наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (по стройовій частині) від 01.12.2024 за №336, позивача було виключено зі списків особового складу центру та всіх видів забезпечення з 01.12.2024.
Разом із тим повні відомості про суми грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого позивачеві при виключені зі списків особового складу військової частини (центру) позивач дізнався лише із довідки від 14.02.2025.
В даному випадку суд враховує, що аналіз положень статтей 116, 233 КЗпП свідчить про розмежування законодавцем понять "вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення" та "одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні", як категорій, що повинні застосовуватися в цілях визначення початку перебігу строку звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
У матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази, які б свідчили про те, що при виключені позивача зі списків особового складу центру 01.12.2024, останньому було вручено письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми за спірний період проходження військової служби та відомості про те, який саме розмір прожиткового мінімуму був врахований відповідачем при обрахунку грошового забезпечення (що власне і є предметом спору у цій справі).
За відсутності таких доказів на підтвердження протилежного, є підстави вважати, що позивач дізнався про порушення своїх прав лише після 14.02.2025, отримавши згадувану вище довідку відповідача про суми нарахованого грошового забезпечення.
Натомість, до суду з цим позовом позивач звернувся 24.03.2025, тобто в межах трьохмісячного строку, визначеного ст. 233 КЗпП.
Будь-яких інших доказів, які свідчили про інше, відповідачем не надано а судом не здобуто.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
Отже, за таких обставин клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256 КАС України, -
Відмовити у задоволенні клопотання Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Крапівницька Н. Л.