м. Вінниця
10 листопада 2025 р. Справа № 120/15381/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію трамваю відповідно до пункту 8 частини 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Однак, рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області №023830030651 від 29.10.2024 відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах у зв'язку із недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивачка із таким рішенням відповідача непогоджується, а тому звернулася до суду.
Представником відповідача подано до суду відзив на позову заяву в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Зазначено, що страховий стаж позивачки складає 24 роки 8 місяців 14 днів, з необхідних 25 років. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання згідно з дипломом НОМЕР_1 від 30.06.1992, оскільки по-батькові зазначено " ОСОБА_2 ", що не відповідає паспорту заявниці " ОСОБА_3 ". Уточнююча довідка видана на підставі первинних документів відсутня.
Крім того, за результатами розгляду заяви з доданими документами встановлено, що станом на момент звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах позивачка не досягла віку, встановленого статтею 114 Закону №1058 - 55 років, адже вік позивачки станом на день звернення - 51 рік.
Посилання позивачки, на переконання відповідача, на рішення Конституційного Суду України№1-р/200 від 23.01.2020 як підставу виникнення у неї права на призначення пільгової пенсії у віці 50 років є необґрунтованими. Так, у наведеному рішенні визнано статтю 13 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213 VIII неконституційною, а отже - є недіючою при призначенні пенсії на пільгових умовах.
Закону №1788-ХІІ, який був прийнятий до прийняття Конституції України, передбачав право на пенсійне забезпечення, яке за своєю природою та принципами відрізнялося від гарантованого Основним Законом загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На реалізацію положень Конституції України було прийнято Закон №1058, який є пріоритетним та визначає принципи, засади, механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, у даному випадку можливе застосування Закону №1058.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
22.10.2024 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає/перераховує пенсію, ГУ ПФУ у Вінницькій області, рішенням якого за №023830030651 від 29.10.2024 їй відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зазначеним рішенням, визначено страховий стаж позивача - 24 роки 08 місяців 14 днів, пільговий стаж складає 18 років 11 місяців 15 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання згідно з дипломом НОМЕР_1 від 30.06.1992, оскільки по-батькові зазначено " ОСОБА_2 ", що не відповідає паспорту заявниці " ОСОБА_3 ".
Крім того, зазначено, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, вік заявниці складав 50 років, при необхідних 55 роках.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 № 1058-IV.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За частиною першою статті 44 Закону України № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідна редакція статті 13 Закону України № 1788-XII викладена на підставі Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон України №213-VIII).
До вказаних змін пункт «з» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було викладено у такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Тобто, Законом України №213-VIII раніше передбачений пунктом «з» частини першої статті 13 Закону України № 1788-XII віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років. Закон України №213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
Згідно з пунктом 2 розділу XV Закону України № 1058-IV (у редакції до 03.10.2017) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України №1058-IV правила призначення пенсій на пільгових умовах регламентувались частиною першою статті 13 Закону України № 1788-XII.
Такий стан правового регулювання існував до 11.10.2017 (дата набрання чинності нормами Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») (далі - Закон України №2148-VIII), яким текст Закону України №1058-IV був доповнений, зокрема, статті 114, згідно з частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Також, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 114 Закону України №1058-IV у редакції Закону України № 2148-VIII, на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Таким чином, в силу спеціальної вказівки у Законі України № 2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Відтак, з 01.10.2017 правила призначення пенсій водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме пунктом «з» частини першої статті 13 Закону України № 1788-XII у редакції Закону України № 213-VIII та пунктом 8 частини другої статті 114 Закону України №1058-IV у редакції Закону України №2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційного Суду України визнано неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
При цьому, Конституційний Суд України в пункті 4.4 Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) зазначив, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-«г статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, слід звернути увагу на те, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, відповідно до яких: «…на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV…».
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, посилання відповідача на те, що позивачка на момент звернення із заявою про призначення пенсії не досягла необхідного пенсійного віку, є необґрунтованими та судом відхиляються.
Визначаючись щодо незарахування до страхового стажу позивачки періоду навчання з посиланням на те, що оскільки по-батькові зазначено " ОСОБА_2 ", що не відповідає паспорту заявниці " ОСОБА_3 ", суд зазначає таке.
На підставі ч.4 ст.24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, на підставі п. "д" ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Аналогічне застосування наведених норм викладене у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №569/15943/16-а.
Отже, час навчання позивача в ПТУ-18 з 01.09.1991 по 30.06.1992 має бути зарахований у страховий стаж.
Стосовно доводів спірного рішення, що такий період не зараховано до страхового стажу, оскільки зазначене в дипломі ім'я по-батькові " ОСОБА_2 " не відповідає імені в паспорті " ОСОБА_3 ", суд, перш за все, констатує про допущену помилку у імені по-батькові позивачки у дипломі НОМЕР_1 (а.с.9) " ОСОБА_2 ", оскільки за правилами українського правопису, по-батькові вірним є '' ОСОБА_3 ''.
Суд вважає безпідставним не зарахування до страхового стажу позивача періоду її навчання у Професійно-технічному училищі №18 м. Вінниця з 01.09.1991 по 30.06.1992.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.10.2024 № 023830030651слід визнати протиправними та скасувати.
Як наслідок, необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу позивачки період навчання з 01.09.1991 по 30.06.1992.
Відповідно до ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Враховуючи, що позивачка набула необхідну кількість страхового та пільгового стажу для призначення бажано пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", однак з 22.10.2024, тобто з дати звернення до територіального органу за призначенням пенсії за наслідками розгляду якої було прийнято оскаржуване у даній справі рішення.
За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830030651 від 29.10.2024 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стаду ОСОБА_1 період навчання у Професійно-технічному училищі №18 м. Вінниця з 01.09.1991 по 30.06.1992 відповідно до диплому серії НОМЕР_1 та призначити з 22.10.2024 пенсію на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Комар Павло Анатолійович