06 листопада 2025 року
м. Чернівці
справа № 727/11123/25
провадження № 22-ц/822/947/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Половінкіної Н. Ю., Литвинюк І. М.
за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.
учасники справи:
заявник ОСОБА_1
заінтересовані особи: Чернівецька міська рада, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новоселицька Інна Людвигівна
апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 вересня 2025 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Терещенко О. Є.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Просила суд встановити факт її постійного проживання із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з квітня 2000 року до дня смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Метою звернення ОСОБА_1 із вищевказаною заявою є необхідність встановлення факту, який би підтверджував право на спадкування за законом та отримання спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , оскільки відповідно до приписів частини першої статті 1264 у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Вказувала на те, що з 2000 року проживала однією сім'єю із ОСОБА_3 по день його смерті. Протягом вказаного періоду вели спільне домашнє господарство, мали спільний бюджет та побут. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 склалися стосунки притаманні подружжю.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Після його смерті ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новоселицької І. Л. із заявою про прийняття спадщини.
Проте у зв'язку із відсутністю документів, які б підтверджували факт проживання із ОСОБА_3 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, приватним нотаріусом роз'яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду із заявою про встановлення відповідного факту.
Короткий зміст судового рішення першої інстанції
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новоселицька І. Л., Чернівецька міська рада, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу - залишено без розгляду.
Роз'яснено заявниці, що вона має право подати позов на загальних підставах.
Ухвала суду мотивована тим, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про під-твердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про цивільне право.
Як вбачається з матеріалів справи представник Чернівецької міської ради подав до суду клопотання, в якому просив залишити заяву ОСОБА_1 без розгляду у зв'язку з наявністю спору про право.
Зважаючи на викладене, дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку, що в даному випадку має місце спір про право, а саме існують суперечності, конфлікт, протиборство сторін.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 вересня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права.
Вважає помилковим висновок суду першої інстанції стосовно наявності між ОСОБА_1 та Чернівецькою міською радою спору про право щодо спадкового майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 за її заявою Чернівецька міська рада не має та не може мати жодного інтересу щодо відповідного спадкового майна.
Під спором про право як суд першої інстанції, так і Чернівецька міська рада, вважали те, що у разі відсутності спадкоємців ОСОБА_3 , які у встановленому законом порядку та строки прийняли спадщину, у органу місцевого самоврядування відповідно до вимог закону виникне обов'язок звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.
Проте такий обов'язок виникне лише після спливу річного строку після смерті ОСОБА_3 та відсутності спадкоємців.
За обставин цієї справи такий строк ще не настав, а тому за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 за умови її доведеності фактично й буде встановлено факт наявності спадкоємця четвертої черги.
Додатково звертала увагу на окрему думку суддів Верховного суду у справі № 367/2904/22.
Мотивувальна частина
Фактичні обставини, з'ясовані судом апеляційної інстанції
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 30 червня 2025 року
серії НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, що складається із належного померлому на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 (а. с. 13-14).
03 липня 2025 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новоселицької І. Л. від 22 липня 2025 року № 139/02-14-36/2025.
Інші спадкоємці із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , не зверталися.
Згідно з довідкою Житлово-будівельного кооперативу від 10 червня 2025 року № 49 в квартирі АДРЕСА_1 станом на 01 червня 2025 року проживало двоє осіб: ОСОБА_3 (власник) та ОСОБА_1 (без реєстрації з 06 квітня 2000 року).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалу суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений частиною першою статті 315 ЦПК України.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Як зазначалося вище у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Під спором про право також розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов'язаний лише з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, у спорі існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. За відсутності цих елементів немає спору про право.
Законодавство не містить переліку критеріїв для висновку про існування спору про право, який може бути виражений як у процесуальній формі - підтверджуватися судовими актами, так і матеріально-правовій формі - підтверджуватися юридичними фактами.
Поняття «спір про право» має розглядатися з його наповненням сутнісним, а не виключно формальним змістом.
Спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків і неможливістю їх здійснення/забезпечення належного виконання за зверненням до суду. Спір про право може проявлятися також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за участю суду.
У постанові Верховного Суду від 19 березня 2021 року у справі №643/14985/18-ц (провадження № 61-14325св19) вказано, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, в необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Тобто критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб. З точки зору закону під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.
Частиною шостою статті 294 ЦПК України визначено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Звертаючись до суду із цією заявою, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її постійного проживання із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з квітня 2000 року до дня смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Колегія суддів надаючи оцінку спірним правовідносинам виходить із наступного.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Згідно з частиною першою статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.
Зазначений висновок, викладений у постанові Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22).
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою (частина перша статті 1277 ЦК України).
Відповідно до статті 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
Системний аналіз зазначених норм матеріального і процесуального права дає підстави для висновку, що відумерлою є спадщина, визнана як така на підставі встановлення судом існування (чи не існування) кількох юридичних фактів: факт смерті спадкодавця, відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від спадщини, не прийняття спадкоємцями спадщини чи відмова від її прийняття, дотримання органом місцевого самоврядування відповідної процедури.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 643/6125/16 (провадження № 61-1384св21).
За обставин цієї справи існування спору про право підтверджується наявністю конфлікту інтересів ОСОБА_1 та Чернівецької міської ради, яка заперечує проти задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки у разі відсутності спадкоємців ОСОБА_3 , належне останньому майно перейде у власність територіальної громади як відумерла спадщина.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
У справі № 367/2904/22 (провадження № 61-634св24), яка переглядалася Верховним Судом, заявник у порядку окремого провадження звернувся із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю з метою реалізації права на спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги. Заінтересованою особою залучено відповідний орган місцевого самоврядування.
Відповідна заява подана до спливу одного року з часу відкриття спадщини.
За наслідками перегляду вищезазначеної справи Верховний суд у постанові від 02 травня 2024 року залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про залишення без розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення дійшов наступних висновків: «апеляційний суд обґрунтовано вважав, що суд першої інстанції належним чином не вирішив клопотання представника Київської міської ради про відсутність підстав для розгляду заяви ОСОБА_2 в порядку окремого провадження та про залишення такої заяви без розгляду, не надав належної оцінки доводам представника Київської міської ради про наявність спору про право на спадкування;
Київська міська рада має свій інтерес щодо спадкового майна, а тому факт, про встановлення якого просить заявник не підлягає з'ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки апеляційним судом правильно встановлено, що існує спір про право на спадкування, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження за належною позовною вимогою (зокрема, про визнання права на отримання спадщини)».
При цьому Верховний Суд у вказаній постанові відхилив посилання касаційної скарги на висновки Верховного Суду в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року в справі № 758/7094/19 (провадження № 61-21398св19), оскільки вона прийнята за інших фактичних обставин: в справі, що переглядається заява про встановлення факту подана до спливу одного року після смерті спадкодавця, а в справі № 758/7094/19 після спливу більше двох років.
Правовідносини у цій справі та у справі № 367/2904/22 є подібними, а тому висновки Верховного Суду за наслідками її перегляду підлягали врахуванню судом першої інстанції.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України, оскільки встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу пов'язується із наступним вирішенням спору про право, а тому такий спір має вирішуватися в порядку позовного, а не окремого провадження.
Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 02 травня 2024 року у справі № 367/2904/22 (провадження № 61-634св24).
В даному випадку ОСОБА_1 не позбавлена права на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів шляхом подачі позову на загальних підставах.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду, а отже й не дають підстав вважати порушенням судом першої інстанції норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність підстав для врахування окремої думки суддів Верховного суду у справі № 367/2904/22, оскільки відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В даному випадку окрема думка суддів є одним із засобів реалізації принципів незалежності суддів, їхнього вільного волевиявлення та рівноправ'я, повного та всебічного розгляду справи. Окрема думка є висловленням власної позиції судді, який не погодився з думкою більшості, є похідною від правової позиції, яка покладена в основу рішення суду і жодним чином не змінює та не впливає на набуття законної сили судовим рішенням.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 208/2900/23 (провадження № 61-15261св24).
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції постановив ухвалу від 23 вересня 2025 року з додержанням норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 07 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді: Наталія ПОЛОВІНКІНА
Ірина ЛИТВИНЮК