Провадження № 11-кп/803/2969/25 Справа № 234/8607/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
06 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12021052390000847 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , обвинуваченої ОСОБА_8 на вирок Індустріального районного суду міста Дніпра від 11.06.2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Краматорська Донецької області, громадянку України, маючу середню освіту, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судиму
визнано винною за ч. 1 ст. 369 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у дохід держави в розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн., -
Короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини
За вироком суду ОСОБА_8 визнана винною та засуджена за вчинення злочину при таких обставинах.
16 травня 2021 року о 09 годині 00 хвилин ОСОБА_8 перебувала в авто «Lanos», д/н НОМЕР_1 , разом із чоловіком - ОСОБА_9 . Останній, будучи водієм вказаного транспортного засобу, зупинив авто напроти буд. 49 по вул. Сіверській у м. Краматорську Донецької області, чим порушив правила дорожнього руху в частині зупинки та стоянки транспортного засобу в межах дії знаку «3.34» - «Зупинку заборонено». В цей же час ОСОБА_9 був помічений працівниками патрульної поліції, які на той час перебували на маршруті патрулювання у складі: інспектора першого взводу БПП в м. Краматорськ та Слов'янськ Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_10 , а також інспектора першого взводу БПП в м. Краматорськ та Слов'янськ Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_11 .
Відповідно до «Посадової інструкції поліцейського патрульної поліції», затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції № 4/1 від 05.01.2016 р., зазначені працівники поліції наділені повноваженням під час несення служби, направленими на безперервне та цілодобове патрулювання території обслуговування з метою забезпечення публічної безпеки і порядку, контролю за дотриманням правил дорожнього руху. Крім того, розгляд справ про адміністративні правопорушення, застосування заходів адміністративного впливу до правопорушників, у випадках та в спосіб, які передбачені законодавством України. Так само, у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху патрульний поліцейський під час несення служби здійснює організацію безпечного та безперешкодного дорожнього руху, з'ясування обставин, що призвели до дорожньо-транспортної пригоди, заходи із забезпечення проваджень у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі тимчасове затримання транспортних засобів.
Зважаючи на вищевикладене працівником патрульної поліції ОСОБА_10 було прийнято рішення про складання відносно ОСОБА_9 постанови про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Про що стало відомо дружині ОСОБА_9 - ОСОБА_8 , яка перебувала поруч з ним.
Усвідомлюючи, що за скоєне адміністративне правопорушення ОСОБА_9 загрожує невідворотність покарання та бажаючи його уникнути у ОСОБА_8 під час бесіди з поліцейським патрульної поліції ОСОБА_10 виник протиправний злочинний умисел, спрямований на надання неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів працівнику патрульної поліції.
Реалізуючи свій протиправний злочинний умисел, 16.05.2021 року, приблизно о 09.02 годині, знаходячись напроти буд. 49 по вул. Сіверській у м. Краматорську Донецької області, ОСОБА_8 , перебуваючи біля ОСОБА_9 та інспектора першого взводу БПП в м. Краматорськ та Слов'янськ Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_10 та діючи умисно, бажаючи уникнути відповідальності за скоєне її чоловіком - ОСОБА_9 адміністративне правопорушення, в інтересах третіх осіб, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, висловила пропозицію надання неправомірної вигоди поліцейському у вигляді грошових коштів у сумі 500 гривень, за не складання постанови про вчинення ОСОБА_9 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, з використанням наданого ОСОБА_10 службового становища.
Після чого ОСОБА_10 , усвідомлюючи, що дії ОСОБА_8 очевидно свідчать про висловлення наміру та готовність надати неправомірну вигоду службовій особі, керуючись у своїх діях чинним законодавством України, а саме: Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про запобігання корупції», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер вказаного діяння, повідомив ОСОБА_8 про кримінальну відповідальність за вказані дії, викликав слідчо-оперативну групу для фіксації події кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_8 .
Таким чином, дії ОСОБА_8 виразилися у пропозиції надати неправомірну вигоду службовій особі за не вчинення службовою особою в інтересах третіх осіб дій з використанням службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , вказує, що вирок суду незаконний та підлягає скасуванню. Зауважує, що працівники поліції, які є свідками - зацікавлені особи та надали покази, які не узгоджуються з відеозаписом з їх боді-камер; мала місце провокація з боку поліцейських; відеозапис не є безперервним та не надавався в оригіналі під час виконання вимог ст. 290 КПК України. Просить вирок суду скасувати та закрити провадження по справі у порядку ст. 284 КПК України.
В своїй апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_8 вказує, що вирок суду незаконний та підлягає скасуванню. Зауважує, що під час призначення покарання суд не врахував те що вона є інвалідом та не працює з 2013 року, єдиним джерелом доходу є пенсія. Просить вирок суду змінити та призначити покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України.
Від прокурора надійшли заперечення на апеляційні скарги обвинуваченої та її захисника, в яких прокурор не погоджується з доводами, наведеними в апеляційних скаргах, вважає вирок законним та обґрунтованим. Наголошує, що обставини, викладені у вироку, повністю відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а призначене судом покарання відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої. Просить апеляційні скарги залишити без задоволення, вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_7 підтримав апеляційні скарги.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційних скарг.
Мотиви суду
Заслухавши доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення за таких підстав.
Як передбачено ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження.
Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб'єктивну сторону.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, які стосуються події, котра є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням (постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.).
Цей стандарт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 , на думку колегії суддів, було дотримано.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, та призначив їй відповідне покарання.
Посилання апеляційної скарги сторони захисту на зацікавленість працівників поліції ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та провокацію з їх боку є безпідставними з огляду на таке.
Підбурювання з боку правоохоронних органів має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб'єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений (рішення у справі «Раманаускас проти Литви» від 05 лютого 2008 року).
Загалом у провадженнях, в яких йдеться про можливу провокацію злочину, необхідно враховувати чи існували відносини між надавачем і одержувачем неправомірної вигоди безвідносно до правоохоронних органів, чи існували питання, у вирішенні яких був зацікавлений надавач неправомірної вигоди і які міг або обіцяв вирішити одержувач неправомірної вигоди до того, як правоохоронним органам стало відомо про ці факти. Така інформація дозволить зробити висновок про вплив правоохоронних органів на хід подій і, як наслідок, про наявність або відсутність ознак провокації злочину.
Про провокацію злочину може йтися тоді, коли правоохоронні органи штучно створили ситуацію, з метою спонукати особу до вчинення злочину. Однак, якщо правоохоронні органи лише долучилися до фіксації і розслідування на певному етапі розвитку подій, то це свідчить про їх пасивну роль, яка проявилася лише у належній фіксації вчинюваного кримінального правопорушення.
З аналізу доказів убачається, що обвинувачена ОСОБА_8 на момент пропозиції неправомірної вигоди була пасажиром автомобіля під керуванням її чоловіка, тобто була цивільною пересічною особою, відносно якої працівники поліції не мали жодних претензій про порушення будь-яких суспільних відносин тощо. В цей же час працівники поліції ОСОБА_10 та ОСОБА_11 виконували свої обов'язки, визначені Законом України «Про національну поліцію» та виконували функціональні обов'язки, передбачені посадовими інструкціями. Зокрема ними виявлено громадянина ОСОБА_9 , який керуючи транспортним засобом здійснив зупинку під дією знаку 34 «стоянка заборонена», у зв'язку з чим здійснювали розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Значення має також і те, що обвинувачена усвідомлювала свої протиправні дії, мала можливість відмовитися від них, але за власним переконанням почала діалог з поліцейським, який здійснював розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно її чоловіка ОСОБА_9 .. В подальшому вона неодноразово протягом спілкування пропонувала отримання неправомірної вигоди під виглядом «забути про правопорушення», а не сплатити штраф на місці. За вказаних обставин немає підстав стверджувати, що цей злочин спровоковано та за інших обставин його не було би вчинено обвинуваченою.
Відносно посилань сторони захисту про ненадання в порядку ст. 290 КПК України оригіналу відеозапису з камер поліцейських, колегія суддів зауважує про таке. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, слідчим під час досудового розслідування на підставі запиту витребувано відомості з Краматорського РУП та зокрема скопійовано відеозаписи спілкування обвинуваченої ОСОБА_8 з поліцейськими. В подальшому вказані записи демонструвались свідкам - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , про що складено відповідний протокол огляду від 24.05.2021 року. Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції вказаний диск оглянуто та сторона захисту була повноцінно з ним ознайомлена, не вказувала про наявність монтажу та не просила визнати вказаний доказ в ході судового слідства недопустимим доказом. На переконання колегії суддів отримання копії, а не оригіналу відеозаписів у належним чином засвідченому вигляді не створює умов недопустимості вказаного доказу, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Посилання апеляційної скарги на те, що відеозаписи з боді-камер поліцейських не є безперервними не тягнуть за собою недопустимість вказаного доказу виходячи із такого. Як склалась практика розгляду кримінальних проваджень та справ про адміністративні правопорушення де докази зафіксовані саме на боді-камери поліцейських, відеозапис на місці ведеться безперервно, однак його збереження відбувається шляхом фіксацій в окремих відрізках, які автоматично формуються боді-камерою. Аналіз змісту відеозаписів вказує, що один за одним вони є частками цілого відеозапису та узгоджуються з показами свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а тому підстав для визнання даних доказів недопустимими під час апеляційного розгляду не встановлено.
Щодо виду і міри призначеного судом обвинуваченій ОСОБА_8 покарання то тут слід зазначити про таке.
Згідно ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обирати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Судова дискреція (судовий розсуд) є інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, тощо. Поняття судового розсуду у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити менш суворий вид покарання або більш суворий в межах санкції статті. А у випадках, коли санкція статті передбачає тільки один вид покарання, суд наділений функцією обирати розмір цього покарання. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість призначення передбаченого законом покарання, яке б сприяло його меті та було достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог суд першої інстанції дотримався.
Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винної та обставини кримінального провадження, відсутність обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання.
При цьому колегія суддів відмічає, що оцінюючи можливість призначення обвинуваченій покарання із застосуванням положень ст.ст. 69, 75 КК України, слід виходити з того, що ст. 369 КК України, за якою обвинувачується ОСОБА_8 , згідно примітки до ст. 45 КК України є корупційним правопорушенням, а тому застосування вищевказаних інститутів пом'якшення покарання в даному випадку є неможливим.
Висновки суду, викладені у вироку, свідчать про те, що він виконав припис ст. 65 КК України про індивідуалізацію покарання з урахуванням усіх установлених обставин. Відсутність обтяжуючих обставин, пом'якшуючих обставин, а також незмінне ставлення обвинуваченої до події у комплексі обґрунтовують застосування до ОСОБА_8 покарання у вигляді штрафу, як таке, що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Посилання щодо непомірності вказаного виду покарання внаслідок невеликого доходу ОСОБА_8 у вигляді пенсії є безпідставними, адже їй призначене найменш суворе покарання, в той час як санкція ч. 1 ст. 369 КК України передбачає покарання у вигляді обмеження та позбавлення волі.
Отже, пом'якшення покарання шляхом застосування ст. 69 КК України до ОСОБА_8 буде неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Такий підхід є несумісним із засадами справедливості, оскільки не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину, не є пропорційним ані наслідкам, ані небезпечності дій обвинуваченої і не сприятиме досягненню мети покарання як засобу виправлення та попередження нових злочинів.
Таким чином, вирок суду законний та обгрунтований, підстав для його зміни чи скасування під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вирок суду без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , обвинуваченої ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Індустріального районного суду міста Дніпра від 11.06.2025 року відносно ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: