Справа № 583/5284/25
1-кп/583/477/25
"10" листопада 2025 р. Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка обвинувальний акт, внесений до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024200000000135 від 25.04.2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Охтирка, Сумської області, одруженого, маючого на утриманні одну неповнолітню дитину, працюючого приватним підприємцем, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України
з участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_3
захисника ОСОБА_5
ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України за наступних обставин.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
В подальшому Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
24 лютого 2022 року о 05:00 годині, за наказом Президента Російської Федерації ОСОБА_6 , Російська Федерація незаконно вторглась на територію України та здійснила збройний напад, застосовуючи Збройні сили РФ.
Так, одним із першочергових етапів реалізації злочинного умислу щодо збройного нападу на державу Україна передбачалося здійснення вторгнення найбільш підготовлених та мобільних підрозділів ЗС РФ, у тому числі спеціального призначення, на територію держави Україна для організації силових захоплень та взяття під контроль будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі та здійснення силового впливу на їх діяльність; блокування та взяття під контроль військових частин Збройних Сил України (далі - ЗС України), Державної прикордонної служби України (далі - ДПС України), підрозділів Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (далі - ВВ МВС України) для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості; перекриття та блокування авіаційного, транспортного та морського сполучення по території держави Україна з метою недопущення пересування військових підрозділів ЗС України та представників правоохоронних органів для протидії збройній агресії ЗС РФ; пошкодження військових об'єктів ЗС України, які мають важливе оборонне значення та об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення.
24 лютого 2022 року, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці ЗС РФ, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державний кордон України, який проходить територіями Автономної республіки Крим, Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської, Миколаївської, Сумської, Чернігівської, та інших областях, і здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, окупували частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час і призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України національна (у тому числі державна) безпека України передбачає відсутність загрози у сферах: політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, і полягає зокрема: у безпеці конституційного ладу і державного суверенітету України, невтручанні у внутрішні справи України з боку інших держав, відсутності сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні, непорушення принципу розподілу влади, злагодженості механізмів забезпечення законності і правопорядку (в політичній сфері); у відсутності проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн, невідпливі за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів (в економічній); у відсутності посягань на державний суверенітет України та її територіальну цілісність (у воєнній); у відсутності науково-технологічного відставання від розвинутих країн (у науково-технологічній); у невитоку інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави (в інформаційній сфері).
Державна безпека - це відсутність загрози, стан захищеності життєво-важливих інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх вказаних вище сферах життєдіяльності держави.
Суверенітет держави означає верховенство державної влади, її самостійність усередині країни та незалежність у міжнародних відносинах, яка може бути обмежена лише необхідністю виконувати договори і зобов'язання в галузі міжнародних відносин.
Територіальна цілісність держави передбачає, що всі складові території держави (адміністративно-територіальні одиниці) перебувають в нерозривному взаємозв'язку, характеризуються єдністю і не мають власного суверенітету.
Територіальна недоторканність - це захищеність території країни в існуючих кордонах від будь-яких посягань, що можуть стосуватися незаконної зміни території України, визначеної рішеннями Верховної Ради України і міжнародними договорами України.
Обороноздатність означає підготовленість держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту. Складовими такої підготовленості є сукупність економічного, політичного, соціального, наукового, морально-психологічного і суто військового потенціалів. Стан обороноздатності України відображають її мобілізаційні можливості, кількість і якість Збройних Сил, їх здатність швидко переходити на військовий стан, організовано вступати у воєнні дії та успішно виконувати завдання по обороні від агресії.
24 лютого 2022 року Указом Президента України ОСОБА_7 №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено по теперішній час.
Наприкінці червня 2022 року, але не пізніше 28.06.2022 у громадянина України ОСОБА_3 , який, будучи обізнаним про ведення Російською Федерацією збройної агресії проти України з 24.02.2022 року та про залучення Збройних Сил України та інших військових формувань до відсічі вказаній агресії, будучи директором ряду юридичних осіб, що здійснювали свою підприємницьку діяльність у сфері торгівлі електрообладнанням, зокрема для прокладення мереж телефонного кабельного зв'язку, підтримував до та після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, комерційні відносини з окремими представниками суб'єктів господарювання республіки Казахстан, Російської Федерації та суб'ктів господарювання створеними на тимчасово-окупованих рф територіях.
Так, діючи на виконання свого злочинного умислу ОСОБА_3 , будучи директором ТОВ «ВКП Промзв'язок» (код 33977658, Сумська область, м. Охтирка, вул. Перемоги 127) та одночасно директором ТОВ «БєлПромСвязь» (ООО Белпросвязь, ОГРН 1113123002024, ИНН/КПП 3123226638, 312301001, рф, Бєлгородська область, м. Бєлгород, вул. Літвінова буд. 9, оф. 116), під час дії воєнного стану, через підприємство формального посередника ТОВ «Дженерал Провіжн» (ІПН: 151000059135, юридична адреса: Республіка Казахстан, м. Атирау, пров. Привокзальний 5, буд.7, кв. 52, директор - ОСОБА_8 ), з 28.06.2022 по 05.05.2023 здійснював продаж та постачання (в режимі експорт) «боксів кабельних телефонних марки БММ 1-1 ПН-10, БММ 1-2 ПН-10, БММ 2-2 ПН-10 та БММ 2-1 ПН-10, БММ 1-1 ПЭ-6, БМВМ 1-2» до країни агресора рф, а саме до ТОВ «БєлПромСвязь», які надалі збувались на адресу підприємств, що провадять свою господарську діяльність на тимчасово окупованій рф території.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на провадження господарської діяльності у взаємодії з державою агресором, ОСОБА_3 , діючи, як директор ТОВ «ВКП Промзв'язок» здійснив поставку на адресу ТОВ «БєлПромСвязь» через ТОВ «Дженерал Провіжн» (посередника) наступних товарів:
-28.06.2022 бокси кабельні телефонні для міжміського зв'язку БММ 1-1 ПН-10 - 100 шт.; БММ 1-1 ПЭ-6 - 50 шт.; БМВМ 1-2 - 15 шт.
-28.08.2022 бокси кабельні телефонні для міжміського зв'язку БММ 1-1 ПН-10 - 100 шт.; БММ 2-1 ПН-10 - 20 шт.; БММ 1-2 ПН-10 - 50 шт.; БММ 2-2 ПН-10 - 20 шт.; БММ 1-2 ПН-10 - 30 шт.; БММ 1-1 ПЭ-6 - 50 шт.;
-03.11.2022 бокси кабельні телефонні для міжміського зв'язку БММ 1-1 ПН-10 - 160 шт.; БММ 1-1 ПЭ-6 - 50 шт.; БММ 1-2 ПН-10 - 60 шт.; БММ 1-2 ПЭ-6 - 70 шт.;
-05.05.2023 бокси кабельні телефонні БММ 1-2 ПН-10 - 133 шт.; БММ 2-2 ПН-10 - 23 шт.; БММ 2-1 ПН-10 - 36 шт.; БМВМ 1-2 - 55 шт.
Надалі, не зупиняючись на вчиненому, продовжуючи свої злочинні дії, направлені на провадження господарської діяльності у взаємодії з державою агресором, ОСОБА_3 , будучи директором ООО «БелПромСвязь», у період часу з 08.08.2022 по 16.08.2022 (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено), на виконання умов договору №07/08 від 08.08.2022, поставив на адресу ООО «СТАКР» (ИНН/КПП 7708349948, 770801001, що знаходиться на тимчасово окупованій території АРК Крим, Сімферопольський район, селище Гвардійське, вул. Острякова, буд. 29), отримані від ТОВ «ВКП Промзв'язок» - бокси кабельні - бокс БММ 1-2 ПН-10 - 20 шт., бокс БКТ 50х2 - 1 шт., які ООО «СТАКР» планували використати для будівництва інфраструктури тимчасово окупованої території, а саме злітної смуги в м. Сімферополь, за що ОСОБА_3 , від ООО «СТАКР» отримав на банківський рахунок грошові кошти на загальну суму 243 000 (двісті сорок три тисячі) російських рублів, що станом на 08.08.2022 становить 145 863 (сто сорок п'ять тисяч вісімсот шістдесят три) гривні.
Таким чином, своїми умисними, протиправними, суспільно-небезпечними злочинними діями, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч. 4 ст. 111-1 КК України, тобто провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором.
В судовому засіданні ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, просив суд затвердити угоду про визнання винуватості, повністю розуміє надані йому законом права, розуміє наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, визначені ст. 473 КПК України, характер пред'явленого обвинувачення та вид покарання, який до нього буде застосований в результаті затвердження угоди про визнання винуватості та наполягав на затвердженні даної угоди.
Захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні просив затвердити угоду про визнання винуватості.
Прокурор в судовому засіданні зазначила, в разі відсутності підстав для відмови у затвердженні угоди про визнання винуватості, постановити вирок за укладеною угодою та призначити обвинуваченому узгоджене покарання.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, заслухавши думку прокурора, обвинуваченого, його захисника, які просять затвердити угоду про визнання винуватості та з'ясувавши, що сторони правильно розуміють зміст зазначених обставин, суд вважає, що угода підлягає затвердженню з наступних підстав.
Прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3 надана угода про визнання винуватості, укладена ними 04.11.2025 року з участю захисника у відповідності до вимог ст. 472 КПК України, яку сторони просять розглянути та затвердити, згідно якої ОСОБА_3 повністю визнав свою вину у вчиненому ним кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.4 ст.111-1 КК України. Прокурор та обвинувачений визначили міру покарання ОСОБА_3 за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України у вигляді штрафу розмірі 10000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 170 000 грн, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 10 років, з конфіскацією майна, окрім житла.
Враховуючи те, що обвинувачений та прокурор в судовому засіданні досягли угоди про визнання винуватості, підписали її в присутності захисника, обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення за вказаних обставин та між сторонами досягнута домовленість про призначення обвинуваченому покарання, суд розглядає кримінальне провадження з обвинувальним актом відповідно до положень ст.ст. 468-475 КПК України, та вирішуючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості виходить з наступного.
Відповідно до п.2 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно ч.2 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.
Відповідно до ч.4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допускається.
Згідно ч.5 ст. 469 КПК України укладення угоди про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, який згідно ст. 12 КК України, є нетяжким злочином.
Обвинувачений ОСОБА_3 суду заявив, що він цілком розуміє наслідки укладення угоди.
Суд переконався у добровільності укладення сторонами угоди про визнання винуватості, тобто, що укладена угода не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз, обіцянок, дій будь-яких інших обставин, ніж ті, які передбачені в угоді.
При призначенні покарання відповідно до вимог ст. ст. 65-68 КК України суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, характер і тяжкість наслідків, що настали, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
До пом'якшуючих обставин у відповідності до ст.66 КК України суд відносить щире каяття в скоєному, активне сприяння розкриттю злочину, до кримінальної відповідальності притягується вперше.
Обставин, що обтяжують покарання згідно ст.67 КК України судом не встановлено.
Суд вважає, що укладена угода про визнання винуватості правомірна, відповідає вимогам ст.472 КПК України, відповідає інтересам суспільства та держави, укладена добровільно, не порушує права свободи інтереси сторін та інших осіб, узгоджена сторонами міра покарання відповідає загальним правилам призначення кримінальних покарань, встановлених Загальною частиною КК України, а тому необхідно затвердити угоду, призначивши обвинуваченому узгоджену сторонами міру і вид покарання у вигляді штрафу.
Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався.
Долю речових доказів вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.
В порядку ч.4 ст.174 КПК України підлягає вирішенню питання про скасування арешту майна, накладеного під час досудового розслідування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 374-376, 394-395, 468-476 КПК України, суд, -
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 04.11.2025 року між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3 у присутності захисника ОСОБА_5 у кримінальному провадженні за № 22024200000000135 від 25.04.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч.4 ст.111-1 КК України.
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.4 ст.111-1 КК України та призначити йому покарання по цьому закону у вигляді штрафу розмірі 10000 (десяти тисяч) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме 170 000 (сто сімдесят тисяч) грн. з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 10 років, з конфіскацією майна, окрім житла.
Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався.
Речові докази:
1) мобільний телефон Samsung Galaxy A15 IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 з SIM-картками НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ; Мобільний телефон Sony Xperia H4413 IMEI1: НОМЕР_5 , IMEI2: НОМЕР_6 з SIM-карткою з невідомим номером; Мобільний телефон Samsung Galaxy A04e IMEI1: НОМЕР_7 , IMEI2: НОМЕР_8 з SIM-картками НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , ноутбук марки «Sony», з операційною системою Windows 10 Pro, модель SVE151J11V, з зарядним пристроєм та дротом живлення; ноутбук марки «НР», з операційною системою Windows 7 Pro, модель L8191SE, з зарядним пристроєм та дротом живлення; системний блок персонального комп'ютера, з операційною системою Windows 7 Max, чорного кольору з написом Aero Coоl, та флеш-носій Kingston 16 Gb, з корпусом сірого кольору та шнуром помаранчевого кольору, які згідно постанови слідчого про визначення місця зберігання речових доказів зберігаються в камері зберігання речових доказів Управління СБ України в Сумській області - застосувавши ст. 96-1, 96-2 КК України конфіскувати в дохід держави, скасувавши арешт майна накладений ухвалою Зарічного районного суду м.Суми від 13.03.2025 року.
2) митна декларація № 23UA100340345335U2 від 05.05.2023 на 1 арк.; ТТН міжнародного зразка (CMR) № 010523 на 1 арк.; «вантажна специфікація № 2 - контракт № 01/09 от 01.09.2022» на 1 арк.; Копія «сертифікат про походження товару Форма СТ-1 № KZ35900F342» в трьох примірниках на 1 арк. кожен; Копія «висновок про походження товару товару № АП-29» від 21.04.2023 в трьох примірниках на 1 арк. кожен; «рахунок фактура № 2 от 03.03.2023 до зовнішньоекономічного контракту купівлі продажу № 01/09 от 01.09.2022 г.» на 1 арк, - щоденник в твердій обкладинці, сірого кольору з написом «VISA» з написами від руки виконаними кульковою ручкою барвниками чорнил різного кольору, на 114 арк., та аркуш паперу формату А4 з написами виконаними від руки кульковою ручкою барвником чорнил червоно кольору; два аркуші формату А4, на яких виконано зразки відтисків мастичної печатки ТОВ ВКП «ПРОМЗВ'ЯЗОК»; два аркуші формату А4, на яких виконано зразки відтисків мастичної печатки ТОВ НВП «ПРОМЗВ'ЯЗОК»; документ митна декларація (форма МД-2) № UA408020/2022/020772 на 2 арк.; документ «вантажна специфікація № 33977658 від 16.06.2022» на 1 арк.; документ «міжнародна товарно-транспортна накладна CMR» на 1 арк.; документ «рахунок-фактура № 1 від 08.06.2022» на 1 арк.; документ «специфікація № 1 от «06» червня 2022 » на 1 арк.; документ митна декларація (форма МД-2) № 22UA500420005119U2 на 2 арк.; документ «рахунок-фактура № 1 от 08.09.2022» на 1 арк; документ «міжнародна товарно-транспортна накладна CMR 071022» на 1 арк.; документ «сертификат про походження товару № 2183221» на 1 арк.; документ митна декларація (форма МД-2) № UA408020/2022/034884 на 2 арк.; документ «міжнародна товарно-транспортна накладна CMR 110822» на 1 арк.; документ «сертификат про походження товару № 2183059» на 1 арк.; документ в копії «сертификат про походження товару № 2183059» на 2 арк.; документ в копії «висновок про походження товару № АП-118» на 1 арк. - знищити, скасувавши арешт майна накладений ухвалою Зарічного районного суду м.Суми від 13.03.2025 року.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави витрати за проведення комп'ютерно технічної експертизи в сумі 28524,8 грн., код класифікації доходів бюджету 24060300 «інші надходження».
Вирок може бути оскаржений виключно з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Сумського апеляційного суду через Охтирський міськрайонний суд Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Охтирського
міськрайонного суду: ОСОБА_1