Справа № 752/14579/25
Провадження № 2/576/670/25
10 листопада 2025 року м. Глухів
Глухівський міськрайонний суд Сумської області
суддяУсенко Л.М.
секретар судового засіданняБірюк О.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу№ 752/14579/25
за позовомТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Споживчий центр»
до ОСОБА_1
простягнення заборгованості за кредитним договором
учасники справи та представники:не викликались
Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 17.06.2025 до Глухівського міськрайонного суду Сумської області за підсудністю передано цивільну справу за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 10.05.2024-100000393 від 10.05.2024 року в розмірі 26 240 грн та судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.05.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 10.05.2024-100000393 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 8 000 грн на умовах його строковості, поворотності та платності, строком на 112 днів, дата повернення - 29.08.2024, процентна ставка - фіксована розмірі 1,5% за один день користування кредитом.
Відповідач, у свою чергу, не виконав умов кредитного договору, внаслідок чого станом на дату подання позову його заборгованість за договором становить 26 240 грн.
Ухвалою судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 20.08.2025 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження подати відзив на позовну заяву.
Від представника відповідача - адвоката Шелудько О.О. надійшов відзив до суду, в якому вона зазначає, що позивачем на обґрунтування позовних вимог до матеріалів справи не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором зобов'язання з погашення заборгованості, а надана квитанція LiqPay не є належним доказом, оскільки не відображає номер рахунку отримувача, його прізвище, ім'я та по батькові, РНОКПП особи, а тому з'ясувати, кому були перераховані кошти неможливо. Також в матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку начебто здійснювалось перерахування коштів. Зазначає, що у позивача відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача неустойки в сумі 4000 грн, оскільки у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит, позичальник звільняється від сплати неустойки (штраф, пеня) за таке прострочення. Така неустойка, нарахована з 24.02.2022 підлягає списанню кредитодавцем. Крім того, вказує на те, що зі змісту кредитного договору неможливо визначити та встановити, за які саме послуги банку, стягується комісія у розмірі 800 грн від суми кредиту, яка є такою, що не відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності в розумінні Закону України «Про споживче кредитування». Просить відмовити в задоволенні позову.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, де останні зазначає, що відповідачем пропущені процесуальні строки подачі відзиву на позовну заяву, не надано обґрунтованого пояснення такого пропуску. Просить залишити відзив на позовну заяву без розгляду. Також відповідач не надав жодного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження неукладення та невиконання умов кредитного договору. Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується квитанцією № 2460150603 від 10.05.2024, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Наголошує, що відповідач, заперечуючи факт отримання грошових котів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам; не надав виписки по рахунку НОМЕР_1 , який відповідач зазначив в договорі як номер особистого платіжного засобу на спростування доказів, наданих стороною позивача. Також зазначає, що на підставі змін за договорами, укладеними з 24.01.2024, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань. Кредитний договір з відповідачем був укладений 10.05.2024, тобто після набуття чинності змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому вимога позивача про стягнення неустойки є правомірною. У п. 8 заявки кредитного договору зазначено, що «комісія, пов'язана з наданням кредиту - 10% від суми кредиту та дорівнює 800 грн. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які кредитодавець зобов'язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступне.
10.05.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10.05.2024-100000393 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором Е645, що також підтверджується візуальною формою послідовності дій учасників електронної комерції (кредитора та позичальника) щодо укладення електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі (а.с. 62).
Згідно заявки кредитного договору, що є частиною самого договору, ОСОБА_1 10.05.2024, надано кредит в сумі 8 000 грн строком на 112 днів з дати його надання, дата повернення 29.08.2024, процентна ставка - фіксована незмінна ставка у розмірі 1,5% за 1 день користування кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 16163,68%, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 19 078,93 грн, загальні витрати за споживчим кредитом 11 078,93 грн, неустойка у розмірі 80 грн нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання, розмір процентів становить 365% річних, які нараховуються від простроченої позичальником суми.
Факт отримання коштів відповідачем підтверджується квитанцією ID платежу 2460150603 від 10.05.2024, із якої вбачається, що 10.05.2024 о 09 год. 49 хвил. на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 8 000 грн за реквізитами платіжної картки № 479072*67 (а.с. 15), яка також зазначена в заявці кредитного договору як реквізит належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів (а.с. 10).
Згідно довідки-розрахунку ТОВ «Споживчий центр» про стан заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 має непогашену заборгованість у загальному розмірі 26 240 грн (а.с. 12).
Відповідач не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором кредиту, тому позивач звернувся до суду з цим и позовом.
Таким чином, спір між сторонами виник із зобов'язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України «Про споживче кредитування». При цьому згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до змісту принципу диспозитивності цивільного судочинства, що закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таким чином, при вирішенні спору між сторонами суд обмежується змістом позовних вимог, які складають предмет позову, та надає оцінку обставинам спірних правовідносин в контексті аргументів сторін, якими вони обґрунтовують свою процесуальну позицію.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Судом встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено договір позики в електронній формі, в якому сторони погодили умови надання позивачем кредитних коштів відповідачу. На підставі такого договору відповідачем 10.05.2024 було отримано кредитні кошти в сумі 8 000 грн, які він зобов'язувався повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом у строк до 29.08.2024, але в порушення умов договору не зробив цього.
Сторони не заперечують факт укладання Договору та його умови. В той же час відповідач стверджує, що позивач не довів факт видачі йому кредитних коштів.
Згідно з п.п. 1, 3 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 12, 76-81 ЦПК України всі учасники судового процесу рівні перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
10.05.2024 ТОВ «Споживчий центр» через сайт, вказаний у кредитному договорі - sgroshi.com.ua, та АТ КБ Приватбанк здійснило платіж на банківську картку з реквізитами 479072*67, що була зазначена відповідачем у заявці кредитного договору, в сумі 8 000 грн із призначенням платежу «видача за договором кредиту № 10.05.2024-100000393. Зазначене в повній мірі узгоджується із кредитним договором, а саме: номер договору, сума переказу, реквізити картки отримувача, час укладення договору передує часу транзакції на 1 хвилину. Тому суд приходить до висновку, що такий переказ був вчинений саме на виконання обов'язку кредитора з видачі відповідачу кредитних коштів на підставі Договору.
З огляду на вказане слід звернути увагу, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).
Досліджуючи питання змісту принципу добросовісності, Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 зазначив, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
У постанові від 30.05.2024 у справі № 229/7156/19 Верховний Суд зазначив, що процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів.
За обставинами даної справи суд бере до уваги, що відповідач у своєму відзиві заперечував факт отримання кредитних коштів. Натомість системний аналіз змісту доводів відповідача, викладених у його відзиві, свідчить, що такі доводи базуються лише на тлумаченні норм процесуального права щодо процесуальних обов'язків сторони позивача у такий спосіб, що саме позивач зобов'язаний доказувати абсолютно всі обставини спірних правовідносин, а відповідач займає виключно пасивну та заперечувальну позицію.
В той же час всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України стороною відповідача не спростовано факт надходження відповідних коштів на банківську картку відповідача, а також не надано доказів про існування обставин, які б свідчили що відповідні кошти надійшли не на підставі Договору, а відтак доводи відповідача про невиконання позивачем обов'язку з видачі кредитних коштів відповідачу є необґрунтованими.
Таким чином, в даному випадку сукупний аналіз обставин спірних правовідносин та оцінка доказів, наданих суду та наявних в матеріалах справи, дозволяє дійти висновку, що матеріалами справи підтверджується факт видачі відповідачу кредитних коштів на підставі Договору в сумі 8 000 грн, що мало місце 10.05.2024.
Строни не заперечують, що відповідач не здійснював виплат за кредитним договором.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Щодо розміру заборгованості.
Позивач просить стягнути з відповідача тіло кредиту в розмірі 8 000 грн, проценти за користування кредитними коштами в розмірі 13 440 грн, 4 000 грн неустойки та 800 грн - за комісією за надання позики.
Відповідач заперечує обґрунтованість таких нарахувань.
Укладаючи кредитний договір, сторони погодили розмір процентної ставки - фіксована незмінна ставка у розмірі 1,5% за 1 день користування кредитом(п. 5 відповіді позичальника про прийняття пропозиції); а також дату повернення кредиту - 29.08.2024 (п. 4).
Питання щодо розміру процентної ставки за договорами споживчого кредитування врегульовані положеннями Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Вказана норма була введена в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 498-IX та набрала чинності 24.12.2023.
Передбачений п. 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» перехідний період у 240 днів із дозволеною ставкою: 120 днів 2,5%, 120 днів 1,5%, поширюється лише на договори, укладені до набрання Законом чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання Законом чинності. Про це зазначено у ч. 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Отже, укладаючи 10.05.2024 кредитний договір, який за своєю суттю є договором споживчого кредитування, кредитор не мав права визначати фіксовану проценту ставку у розмірі 1,5 %, оскільки її максимальний розмір не може перевищувати 1% на день.
Відтак, судом проведено власний розрахунок заборгованості по відсотках за кредитним договором за процентною ставкою 1% за період з 10.05.2024 по 29.08.2024: 8000 грн х 1 % : 100 % = 80 грн х 112 днів = 8 960 грн.
Таким чином, розмір заборгованості процентів, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача за кредитним договором 8 960 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за комісією в сумі 800 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, вказаним Законом безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісії, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Пунктом 8 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (яка є складовою кредитного договору) сторони визначили, що комісія за надання кредиту складає 800 грн., що нараховується одноразово при видачі кредиту.
Аналіз змісту відповідних положень договору кредиту свідчить, що передбачена таким договором комісія за надання кредиту не суперечить положенням ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 України «Про споживче кредитування», а її нарахування обумовлено домовленістю між сторонами договору про оплату послуг кредитодавця, якими супроводжується процедура кредитування позичальника.
Отже доводи відповідача про нікчемність умов договору кредиту, якими передбачено обов'язок позичальника з оплати комісій кредиторові є також необґрунтованими.
Крім цього позивач просить стягнути з відповідача 4 000 грн неустойки. Щодо цього питання суд зазначає наступне.
Загальновідомою є та обставина, що з 24.02.2022 і по теперішній час на території України діє режим воєнного стану у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-ІХ було доповнено розділ «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України пунктом 18 наступного змісту: у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Прийняття такої законодавчої зміни обумовлено складністю фінансово-економічної ситуації в Україні, що зумовлена військовою агресією. Відповідне регулювання цивільних правовідносин має тимчасовий характер і узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже введене законодавче обмеження прав кредитора на отримання штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання боржника під час дії режиму воєнного стану направлене на забезпечення реалізації засад справедливості, добросовісності і розумності у цивільних правовідносинах.
Судом встановлено, що прострочення відповідачем виконання кредитних зобов'язань мало місце в період строку дії кредитного договору, тобто після введення режиму воєнного стану на території України.
Що ж до посилань представника позивача, що Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг»(далі - Закон 3498) змінено обов'язок кредитодавця щодо списання неустойки в залежності від дати укладення договору про споживчий кредит та на підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань, то слід зазначити наступне.
Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у зв'язку з прийняттям Закону № 3498 змін не зазнав. Обов'язок кредитодавця списати неустойку у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування і надалі не залежить від дати укладення кредитного договору.
Питання пріоритетності норм ЦК України Велика Палата Верховного Суду детально обґрунтувала у справі № 334/3161/17 (п. 14-19 постанови від 22 червня 2021 року) та зазначила наступне: «У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному(абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціальногозаконуположенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».
Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.
Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України».
Таким чином, до неустойки за кредитним договором, датою укладення якого є 10.05.2024, застосуванню підлягає пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якої відповідач звільняється від обов'язку сплати на користь позивача неустойки за прострочення виконання зобов'язань.
За таких обставин покладання на відповідача обов'язку зі сплати кредитору (позивачу) штрафних санкцій у вигляді неустойки (пені) суперечить діючому тимчасовому правовому регулюванню цивільних правовідносин та засадам справедливості і розумності, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн (а.с. 17)
Зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено частково (17760 х 100 : 26240 = 67,68%), то з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 1 639,48 грн. судових витрат по оплаті судового збору (2422,40 х 67,68 : 100 = 1639,48).
На підставі наведеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263 - 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Споживчий центр» 01032, м. Київ, Саксаганського, 133-А, код 37356833) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 10.05.2024-100000393 від 10.05.2024 року в розмірі 17 760 грн, що складається із: основного боргу - 8 000 грн, процентів - 8 960 грн та комісії - 800 грн.
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 639,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Глухівський міськрайонний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 10 листопада 2025 року.
Суддя Л.М. Усенко