Справа № 346/5501/25
Провадження № 1-кп/346/742/25
10 листопада 2025 року м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд
Івано-Франківської області
у складі: головуючого судді ОСОБА_1
з участю: секретаря: ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Коломия, матеріали кримінального провадження внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025091180000715 від 19 вересня 2025 року про обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Косів Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з повною середньою освітою, неодруженого, не працює, раніше не судимого,
- за ст. 382 ч. 1 КК України,
Обвинувачений умисно не виконував постанову суду, що вступила в законну силу.
Злочини вчинено за наступних обставин.
10 жовтня 2024 року відносно ОСОБА_4 Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області прийняв постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 130 ч. 1 КУпАП та наклав адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік. Постанова набрала законної сили.
Однак, обвинувачений умисно не виконував вказане судове рішення в частині позбавлення права керування транспортними засобами, достовірно знаючи про існування вказаної постанови суду, яка набрала законної сили, та з якою був ознайомлений, маючи реальну можливість її виконання, підриваючи авторитет органів правосуддя України.
Так, 30 листопада 2024 року близько 01 год 18 хв, в с. Мишин по вул. Долішня Коломийського району Івано-Франківської області ОСОБА_4 всупереч вказаній постанові суду від 10.10.2024 року, керував транспортним засобом марки «ВАЗ» д.н.з. « НОМЕР_1 », перебуваючи при цьому в стані алкогольного сп'яніння, був зупинений працівниками Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області на підставі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», за що відносно нього складено постанову за ст. 126 ч. 4 КУпАП та протокол про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 130 ч. 2 КУпАП. За результатами розгляду вказаного протоколу постановою судді Коломийського міськрайонного суду від 12 лютого 2025 року ОСОБА_4 притягнено до адміністративної відповідальності за ст. 130 ч. 2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення.
Надалі обвинувачений, продовжуючи свої протиправні дії, об'єднані одним злочинним умислом, направленими на нехтування встановленими у суспільстві правилами та судовою забороною умисно не виконуючи судове рішення, винесене у формі постанови суду, в частині позбавлення права керування транспортними засобами, при цьому маючи можливість її виконати 12 січня 2025 року близько 01 год 10 хв ОСОБА_4 , підриваючи авторитет органів правосуддя України, всупереч постанові суду від 10 жовтня 2024 року керував транспортним засобом марки: «Mazda 323» д.н.з. « НОМЕР_2 », та був зупинений працівниками поліції Коломийського РВП ГУГП в Івано-Франківській області, на підставі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». У зв'язку із чим відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 126 ч. 5, ч. 2 ст. 130 КУпАП.
Постановою Коломийського міськрайонного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 346/318/25, яка набрала законної сили 07 березня 2025 року ОСОБА_4 визнано винним за ст.ст. 126 ч. 5, 130 ч. 2 КУпАП.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину в повному обсязі, погодився зі всіма кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення за обставин, викладених у обвинувальному акті.
Обвинувачений вказав, що дійсно керував транспортними засобами достовірно знаючи, що позбавлений такого права на підставі постанови суду, з якою був ознайомлений. Підтвердив, що такі факти керування ним мали місце тричі, він тричі приятгався до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП, на засіданнях суду був присутній, про накладене на нього стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами був ознайомлений. Знову сідав за кермо з легковажних причин, без нагальної для того потреби, оскільки повертався з роботи пізно. призначені йому штрафи він сплатив. У вчиненому розкаюється та просить суворо не карати.
Оскільки обвинувачений в судовому засіданні вину визнав повністю, а також те, що він не оспорює фактичні обставини вказані в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, не наполягає на дослідженні інших доказів, розуміє неможливість в подальшому оскаржувати дані фактичні обставини в апеляційному порядку, а тому відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, дослідження доказів відносно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, судом визнано недоцільним та обмежено обсяг доказів, що підлягають дослідженню, допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують його особу.
Обвинувачений та інші учасники процесу не заперечували проти обмеженого порядку дослідження доказів, при цьому суд переконався, що вони правильно розуміють зміст ст. 349 КПК України.
Суд вважає, що дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 382 КК України умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.
Призначаючи покарання, суд враховує наступне.
Стаття 65 КК України передбачає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Згідно п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо конкретного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимоги ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчиненню нових злочинів.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст.12 КК України є нетяжким злочином, особу винного, який є особою молодого віку, громадянином України, з повною середньою освітою, неодружений, на утриманні нікого немає, офіційно не працевлаштований, раніше не судимий, на обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.
Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнає визнання обвинуваченим вини та щире каяття.
Суд зазначає, що у цій справі щирим каяттям є відверта негативна оцінка обвинуваченим своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які йому ставляться в провину, а отже, характеризує його поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли він справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, добровільно повернувся до військової служби і надалі бажає виконувати свій військовий обов'язок.
Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
З огляду на викладене, та виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації та приймаючи до уваги, що покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу, суд у даному конкретному випадку вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у межах санкції статті обвинувачення, а саме: за ч.1 ст.382 КК України у виді штрафу, оскільки саме таке покарання буде необхідне і достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
З врахуванням наведеного, підстав для застосування норм ст. 69 КК України та призначення обвинуваченому покарання більш м'якого ніж передбачено законом суд не вбачає.
Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався, суд не вбачає підстав для його обрання.
Цивільний позов, процесуальні витрати відсутні.
Долю речових доказів вирішити відповідно до положень ст. 100 КПК України.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 373, 374, 392-395 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень.
Речові докази, після вступу вироку в законну силу: оптичний диск з маркуванням DVD+R 4,7 GB із двома відеозаписами залишити при матеріалах кримінального провадження.
Апеляційну скаргу на вирок можуть подати: обвинувачений, його захисник в частині, що стосується інтересів обвинуваченого, прокурор, потерпілий, його представник у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції, при цьому вирок не підлягає оскарженню в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
На вирок може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд протягом 30 днів з моменту його проголошення, особою, що не була присутня під час його проголошення - з дня отримання копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя: ОСОБА_1