Справа № 346/4507/24
Провадження № 2/346/244/25
10 листопада 2025 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
в складі : судді Васильковського В.В.,
за участю секретаря Максим'юк М.А.
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника позивача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Коломиї в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
І. Стислий виклад позицій сторін.
19.08.2024 року, представник позивача звернувшись до суду із даним позовом, посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сторінці в соціальній мережі «Facebook» аналіз якої дозволяє стверджувати, що вона належить ОСОБА_2 (надалі - Відповідач), опубліковано допис з особистими фотографіями Позивача та інформацією наступного змісту: «ось цей чудо фотограф збирає інформацію про встановлення приладів відео фіксації по магазинах міста Коломиї». Позивач вважає, що Відповідачем висловлено щодо нього твердження про те, що він навмисно, з незрозумілих мотивів, збирає інформацію щодо встановлених у місті Коломия камер відео-фіксації. Зазначені фотографії та інформацію переглянула невизначена кількість осіб, 12 (дванадцять) з яких залишили свою реакцію на допис, в тому числі, злісну та здивовану, шляхом реагування на допис за допомогою спеціальних символів «emodji». Після цього у Позивача розпочалися конфліктні ситуації на роботі, оскільки він працює у військовій частині НОМЕР_1 на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду інженерно-аеродромної служби ТР-5, а поширена Відповідачем інформація зародила в колег та керівництва Позивача думки про те, що його позиція щодо України, щодо російської агресії проти України та війни в цілому є неоднозначною і він збирає інформацію, можливо, з метою дестабілізації соціально-політичної ситуації в Україні. Окрім того, Позивач був запрошений до діалогу з працівниками Служби безпеки України з приводу поширеної Відповідачем інформації. Поширенням вказаних світлин та інформації Відповідач створив негативну соціальну думку щодо Позивача, зокрема в очах його друзів, колег, керівництва, сім?ї та родичів. Позивач намагався врегулювати дану ситуацію та намагався обговорити цю ситуацію з Відповідачем, який є братом дружини Позивача. Поряд з тим, конфлікт між Відповідачем та Позивачем є тривалим, Відповідач завжди поводить себе агресивно та неадекватно, тому очікувано, що він відмовився від врегулювання цього конфлікту. Беручи до уваги все зазначене вище, Позивач вважає, що поширена в дописі інформація щодо нього, зокрема його діяльності на території міста Коломия, є недостовірною та неправдивою, а відтак порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію та завдала йому моральної шкоди. Оскільки Відповідач відмовився вирішити спір у досудовому порядку, порушені права Позивача підлягають захисту у судовому порядку. Вважає, що поширена Відповідачем у дописі інформація не є вираженням його суб?єктивної думки, а тому не підпадає під категорію «оціночних суджень», адже складається з фактичних даних та на думку Позивача містить безпідставні звинувачення у зборі інформації щодо приладів відео-фіксації в межах м. Коломия. Щодо моральної шкоди, то зазначають наступне. Як вже зазначалось, Позивач працює у військовій частині НОМЕР_1 на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду інженерно-аеродромної служби TP-5, а поширена Відповідачем інформація зародила в колег та керівництва Позивача думки про те, що його позиція щодо України, щодо російської агресії проти України та війни в цілому є неоднозначною і він збирає інформацію, можливо, з метою дестабілізації соціально-політичної ситуації в Україні. Окрім того, Позивач був запрошений до діалогу з працівниками Служби безпеки України з приводу поширеної Відповідачем інформації. Окрім того, сусіди, друзі, родичі та члени сім?ї Позивача змінили думку щодо нього як громадянина України в негативну сторону, оскільки в них закралися сумніви щодо його патріотизму. Внаслідок таких обставин Позивач в силу психологічного стресу був позбавлений можливості займатися своїми буденними справами та приділяти час собі. Вказані обставини різко негативно позначились на моральному стані Позивача та завдали йому непоправимої моральної шкоди. Вважає, що з Відповідача слід стягнути на його користь 50 000 грн. моральної шкоди. Тому, просить визнати недостовірною та такою, що пророчить честь, гідність та ділову репутацію, інформацію про ОСОБА_1 у вигляді фактичних тверджень, а саме: «Ось цей чудо фотограф збирає інформацію про встановлення приладів відео фіксації по магазинах міста Коломиї», яка створена та викладена ОСОБА_2 на власній сторінці в соціальній мережі «Facebook», у дописі від ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язати ОСОБА_2 публічно спростувати поширену у дописі від ІНФОРМАЦІЯ_1 , соціальній мережі «Facebook», недостовірну інформацію у той самий спосіб, яким вона була поширена, та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, в розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч гривень), та судові витрати, в сумі - 17 422 (сімнадцять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 80 (вісімдесят) копійок, які складаються зі сплати судових зборів та витрат на професійну правничу допомогу.
09.09.2024 року від відповідача поступив відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що з позовними вимогами не погоджується та просить відмовити в задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне. Представник позивача, звертаючись в інтересах позивача ОСОБА_1 , до суду із заявленими позовними вимогами, мотивує їх тим, що опублікований відповідачем допис на його сторінці у соціальній мережі «Facebook» мав негативні наслідки для позивача, зокрема вказує про початок конфліктів на роботі, оскільки позивач є військовослужбовцем, з приводу зародження думок в колег про те, що позивач збирає певну інформацію з метою дестабілізації соціально-політичної ситуації в країні. Також, представник вказує, що позивач був запрошений до діалогу з СБУ, а в друзів, колег, керівництва, сім?ї та родичів створилась негативна соціальна думка щодо позивача. Однак, звертає увагу на те, що самі слова представника позивача про ніби-то наявність негативних наслідків від опублікованого допису зі сторони колег та СБУ щодо позивача не несуть жодного доказового значення, оскільки не є підтверджені жодним належним, допустимим, достатнім та достовірним доказом, про що в матеріалах справи у свою чергу відсутній будь-який документ чи його належним чином посвідчена копія, яка б слугувала підтвердженням реальності існування обставин, про які стверджує представник позивача у змісті заявленого до суду позову, а без підтвердження таких обставин прошу суд не брати такі мотивування позову до уваги, оскільки воно є нічим більшим, аніж припущенням позивача. Більше того, в матеріалах справи є довідка про те, що ОСОБА_1 , дійсно працює в військовій частині НОМЕР_1 на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду, водночас інформації про те, що позивач є військовослужбовцем ця довідка не містить. Крім цього, зазначає, що здійсненні ним публікації допису зі змістом: «Ось цей чудо фотограф збирає інформацію про встановлення приладів відеофіксації по магазинах міста Коломиї» з прикріпленням до нього фотоматеріалів зі скріншотами з камери відеоспостереження, Відповідачу було невідомо про те, що особа, зображена на скріншотах, є позивачем, тому що зображення є нечітке, чорно-біле та складно підлягає ідентифікації. Для нього це був просто невідомий, який з незрозумілих причин здійснює фотофіксацію комерційного приміщення, що знаходиться у його власності, публікацію чого Відповідач вирішив зробити у власному закритому профілі «Facebook». Також, наголошує увагу суду, що в опублікованому текстовому дописі він не називає ні імені, ні будь-яких інших ідентифікуючих ознак особи, що могло б свідчити, що це має відношення до особи позивача. Адже, наявність нечіткого зображення скріншоту з камери відео спостереження не може слугувати гарантією ідентифікації особи позивача. Що стосується позовної вимоги в частині стягнення з відповідача, моральної шкоди у сумі 50 000 гривень, зазначає наступне. Так, представник позивача не надає підтверджень заявленим обставинам про те, що позивачу було завдано моральну шкоду у зв?язку з душевними стражданнями через протиправну поведінку щодо позивача, зародження думок в колег та керівництва позивача щодо неоднозначних дій позивача, наявність психологічного стресу, переживань, труднощів в комунікації в позивача, що негативно відобразилися на його моральному стані. Звертає увагу суду, що наведене представником позивача є тільки припущеннями, що нічим не підтверджено, тобто до позову не надано жодної медичної документації, заключень медичного експерта тощо. А вказівка на те, що наявність моральної шкоди позивачу встановлюється письмовими поясненнями ОСОБА_5 , вважає також неналежним доказом, оскільки статус даної особи, наявність у неї сертифікованої можливості у галузі медицини встановлювати заключення про існування моральної шкоди взагалі не вказана представником позивача і невідомо чому слова сторонньої особи, яка не має ні відповідного статусу медичного працівника, ні безпосереднього відношення до даної справи повинні бути пріоритетними у визначенні наявності моральної шкоди завданої позивачу. При цьому копія наданих пояснень зовсім не посвідчена у встановленому законом порядку і відсутні підтверджуючі документи стосовно ідентифікації особи, яка писала дані пояснення. Згідно положень чинного законодавства, доказування не може грунтуватися на припущеннях. Тому, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
16.09.2024 року від представника позивача поступила відповідь на відзив, в якій посилається на те, що вважає позиції ОСОБА_2 , юридично необґрунтованою та такою, що не спростовують мотивування позовної заяви. Позивач справді брав участь у профілактичній бесіді з працівниками СБУ, однак документування діалогу, швидше за все, не здійснювалося, оскільки кримінальне провадження за фактом, що висвітлений у допису, відносно Позивача не порушувалось. У позовній заяві не йде мова про завдану шкоду через набуття статусу підозрюваного чи будь-якого іншого статусу в межах певного кримінального провадження чи виключно внаслідок факту таких бесід, адже в такому випадку у Позивача не могло би бути конкретно-визначених претензій щодо поширеного Відповідачем допису. Мова йде про те, що внаслідок такого допису, який створено та поширено Відповідачем, у Позивача почали виникати різного роду неприємні ситуації в його життєдіяльності, зокрема, профілактична розмова із працівниками вказаного вище органу з приводу відповідного допису в соціальній мережі «Facebook». Просить звернути увагу, що в позовній заяві не йдеться про те, що Позивач є військовослужбовцем. В позові не зазначали, що він є працівником військової частини, яка здійснює заходи із забезпечення оборони нашої Держави в період введеного воєнного стану та під час мобілізації. Те, що поширена Відповідачем інформація про, нібито, збирання Позивачем інформації про камери відео-спостереження в межах м. Коломия саме в той час, коли в Україні діє воєнний стан та проходить мобілізація, а сам Позивач є працівником військової частини, яка, як військове формування, повинна давати відсіч ворогу не тільки на полі бою, а й в інформаційному просторі та побутовому житті кожного громадянина, свідчить про явні негативні наслідки для ОСОБА_1 у вигляді шкоди його особистим немайновим правам, зокрема, зі сторони морально-етичного аспекту. Зазначені факти повинні братися до уваги комплексно, оцінюватися виходячи з їх сукупності та причинно-наслідкового зв?язку. Відповідач вказує, що особи, які не входять до переліку його «Друзів» не мають доступу до його публікацій. Поряд з тим, із долучених паперових копій електронних доказів вбачається, про що зазначалось у самій позовній заяві, що на допис реагували чисельна кількість людей, які в загально-соціальному значенні не поділяються на категорії «Друзі», «знайомі», тощо. Будь-яка особа, яка входить чи буде входити у майбутньому до переліку «Друзів» Відповідача в соціальній мережі «Facebook» зможе ознайомитись із опублікованим ним дописом із недостовірною інформацією, що спричинило, спричинює та може спричинити у майбутньому негативні наслідки для Позивача. Окрім того, позовна заява в цьому аспекті не обґрунтовується лише доступом до такого допису у родичів, знайомих чи колег Позивача, адже будь-який сторонній спостерігач може у майбутньому ознайомитись з таким дописом. Поширена в дописі інформація, зміст якої хоч і є в деякій мірі завуальований, не є особистою думкою Позивача. Такий висновок зроблено виходячи з критеріїв, наведених у позовній заяві відповідно до п. 19 Постанови №1. Позиція щодо звинувачувального характеру поширеного допису е не здогадками Позивача, а логічним умовиводом з урахуванням всіх обставин та реальної ситуації в України (воєнний стан та мобілізація, російська агресія, сувора відповідальність за вчинення дій всупереч інтересам чи на шкоду Україні, в тому числі, збирання про місця встановлених камер відео-спостереження, тощо). Фактичні наслідки поширення Відповідачем недостовірної інформації щодо Позивача зазначені у позовній заяві та не потребують додаткової згадки. Тому, просять задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
ІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 22.08.2024 року відкрито загальне позовне провадження .
ІІІ. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сторінці в соціальній мережі «Facebook», яка належить ОСОБА_2 , опубліковано допис з особистими фотографіями та інформацією наступного змісту: «ось цей чудо фотограф збирає інформацію про встановлення приладів відео фіксації по магазинах міста Коломиї», що підтверджується (а.с. 19-26).
Відповідно до копії Довідки № 341 від 19.04.2023 року, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , працює у військовій частині НОМЕР_1 на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду інженерно-аеродромної служби Тр-5 (а.с. 17).
Згідно із заявою, власноручно написаною ОСОБА_5 , від 09.08.2024 року, ОСОБА_5 , зазначає, що ОСОБА_2 , завжди був агресивним, неввічливим і постійно погано відзивався про ОСОБА_1 (а.с. 27-28).
Відповідно до копії Заяви від 13.09.2024 року, засвідченої приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Антонюк О.В., ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стверджує, що ніколи не писала власноручно жодних заяв про те, що ОСОБА_2 ображав словесно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Крім того, вона особисто ніколи не була свідком агресивної поведінки, нецензурних висловів чи принижень від ОСОБА_8 в сторону ОСОБА_9 чи ОСОБА_10 . Про будь-який конфлікт про приниження честі та гідності ОСОБА_6 , ОСОБА_11 мені не відомо. Виставлених фотографій в соціальній мережі я не бачила, про існування конфлікту з цих причин їй не відомо. В силу віку та стану здоров?я вона не зможе надати покази в судовому засіданні, тому прошу взяти до уваги дану заяву (а.с. 59).
Згідно з копією протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 21.05.2023 року, працівником Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області прийнято усну заяву від ОСОБА_1 , про пошкодження авто (а.с. 86-87).
Відповідно до копії протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 19.06.2023 року, працівником Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області прийнято усну заяву від ОСОБА_1 , про пошкодження авто, в якій зазначено, що на думку позивача, ОСОБА_2 , пошкодив його автомобіль (а.с. 89-90).
Згідно з копією Довідки від 27.06.2023 року, за результатами проведення перевірки по матеріалах ЄО № 6193 від 19.06.2023 року, враховуючи встановлені обставини, розгляд звернення припинено, та не вбачається ознак адміністративного правопорушення (а.с. 910,
Відповідно до копії протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 20.07.2024 року, працівником Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області прийнято усну заяву від ОСОБА_1 , в якій вказав, що ОСОБА_2 систематично здійснює наклеп щодо нього та розміщує неправдиву інформацію про нього в соціальній мережі «Фейсбук» (а.с. 92-93).
Згідно з копією Довідки від 29.08.2024 року, за результатами проведення перевірки по матеріалах ЄО № 8522 від 30.07.2024 року, враховуючи обставини, вказані у вищезазначеній заяві та після вижитих заходів, вбачаються цивільно-правові відносини (а.с. 94-95).
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що 26.07.2024 року ОСОБА_2 сфотографував її чоловіка, коли той фотографував магазин ОСОБА_2 в с. Воскресинці. 28.07.2024 року фотографія з її ОСОБА_1 була поширена в соціальних мережах, про що їй повідомили її знайомі. Також повідомила, що в неї з ОСОБА_2 тривають неприязні відносини через поділ спадкового майна. Після публікації і поширення фото у її чоловіка погіршився стан здоров'я та до нього змінилося відношення на роботі.
ІV. Норми права, якими регулюються правовідносини сторін.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України, визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно зі статтею ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Відповідно до частин 1 статті 16 Цивільного кодексу України,кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав та основних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів.
Відповідно до ст. 34 Конституції України,кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
V. Оцінка суду
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони підтверджуються, доходить висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Згідно з абзацом 2 пункту 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 « Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», під поширенням при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
Негативна інформація поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (порушення норм моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, с сукупність таких обставин: а)поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б)поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в)поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г)поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам (п.15 постанови).
Згідно п. 18, 19 Постанови, обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних засад демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до "інформації" чи "ідей", які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе "демократичне суспільство". Як передбачено в статті 10 Конвенції, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена.
Як зазначено в рішеннях ЄСПЛ (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що відповідач поширив у соціальній мережі Facebook допис з негативною інформацією відносно нього, а саме: «ось цей чудо фотограф збирає інформацію про встановлення приладів відео фіксації по магазинах міста Коломиї».
Вважає вказане недостовірною інформацією та такою, що принижує його честь та гідність.
Однак суд доходить висновку про недоведеність поширення відповідачем недостовірної інформації як такої, що, відповідно до вимог закону, порушує особисті немайнові права позивача, завдає шкоди її честі та гідності, з огляду на таке.
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Суд вважає, що в поширеній відповідачем інформації він висловлює свою суб'єктивну думку по відношенню до позивача, що є його оціночним судженням та критичною оцінкою.
Особа, яка висловлює власні погляди, припущення не зобов'язана їх спростовувати та доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.
По своїй суті поширена інформація є власною оцінкою отриманих ним відомостей, не містить фактичних тверджень про вчинення позивачами правопорушень, а спрямована на привернення уваги громадськості та дає можливість самостійно проаналізувати відомості, які ним опубліковані.
Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
Суд вважає, що допис позивача є оціночним судженням, і сам по собі не може вважатися негативною інформацією відносно позивач, яка містить твердження про факти. Відсутня можливість здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності, оскільки воно надто загальне, не містить інформації про конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов.
Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.
Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, яким чином поширена відповідачем інформація принижує його честь та гідність у розумінні захисту особистих немайнових прав. Позивачем не доведено, що така інформація є твердженнями про факти, а не оціночними судженнями.
Що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд вважає, що оскільки недоведено протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні, то в її задоволенні слід відмовити.
VI. Судові витрати.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судові витрати, у сумі - 28000 гривень., які складаються зі сплати витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 247, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову- відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28000 (двадцять віссім тисяч) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається до Івано-Франківського Апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя: Васильковський В. В.