Справа № 2-737/2012
Провадження № 2-в/185/219/25
07 листопада 2025 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Головіна В.О., за участю секретаря судового засідання Преображенської К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Павлограді Дніпропетровської області заяву Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про відновлення втраченого судового провадження у справі № 2-737/2012 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання договору банківського вкладу (депозиту) продовженим та таким, що має юридичну силу, та зобов'язання повернути суму вкладу -
07 жовтня 2025 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернулось АТ КБ «Приватбанк» з заявою про часткове відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі цивільній справі № 2-737/2012 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, зобов'язання повернути суму вкладу.
Розпорядженням Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 року № 2710/38-14, розгляд справ, підсудних Ленінському районному суду м. Луганська, здійснюється Сватівським районним судом Луганської області.
Розпорядженням Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.03.2022 року № 1/0/9-22, розгляд справ, підсудних Сватівському районного суду Луганської області, здійснюється Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області.
Станом на 07 листопада 2025 року цивільна справа № 2-737/2012 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, зобов'язання повернути суму вкладу, яка перебувала у провадженні Ленінського районному суду м. Луганська, в тому числі відновлені згідно ухвали від 19.03.2020 року Сватівського районного суду Луганської області матеріали, на адресу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області не надходили та не передавалася, у зв'язку з визначеною підсудністю та є втраченими.
Сторони в судове засідання не з'явились. Керуючись положеннями Цивільного процесуального кодексу України, суд приходить до висновку про можливість розгляду заяви без участі сторін, оскільки їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.
Суд, дослідивши зібрані матеріали, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 488 ЦПК України, відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.
Статтею 489 ЦПК України передбачено, що втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.
Зі статті 493 ЦПК України вбачається, що при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги :частину справи, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо); документи, надіслані (видані)судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів; матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи; будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи; відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень; дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел. Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, учасників справи (їх представників), а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення, та вчиняти інші процесуальні дії, передбачені цим Кодексом, з метою відновлення втраченого судового провадження.
Статтею 494 ЦПК України передбачено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.
Враховуючи категорію даної справи, суд на підставі ч. 5 ст. 12 ЦПК України, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, необхідних для відновлення втраченого судового провадження, у тому числі шляхом отримання інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Також суд при вирішенні даної заяви враховує, що під час розгляду цієї категорії справ суд не збирає та не досліджує нові докази, не робить висновків щодо правильності тверджень суду, який розглядав справу, та про обґрунтованість вимог заявника по суті раніше пред'явленого позову за втраченим судовим провадженням, тобто не здійснює судовий розгляд в його класичному розумінні, а лише виконує функцію щодо технічного відтворення раніше існуючих матеріалів провадження.
З матеріалів справи вбачається, що 29.03.2012 Ленінський районний суд міста Луганська ухвалив рішення у справі № 2-737/2012 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк", яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано договір банківського вкладу (депозиту) №1005682105 від 06.07.1995 продовженим з 07.07.1999 та таким, що має юридичну силу; зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_1 суму вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) №1005682105 від 06.07.1995 із нарахуванням процентів згідно умов договору з моменту його укладення до 29.03.2012.
Постановою від 10.07.2012 Апеляційний суд Луганської області частково задовольнив апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк"; рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 29.03.2012 змінив, а саме скасував рішення в частині визнання договору банківського вкладу (депозиту) №1005682105 від 06.07.1995 продовженим з 07.07.1999 та таким, що має юридичну силу, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову Світличного в цій частині; в частині зобов'язання ПАТ КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_1 суму вкладу з нарахуванням процентів згідно з умовами договору суд апеляційної інстанції змінив кінцеву дату нарахування процентів з 29.03.2012 на 06.07.2003; в іншій частині рішення залишити без змін.
Ухвалою від 26.11.2012 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилив касаційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", рішення судів першої та апеляційної інстанції залишив без змін.
16.02.2013 Ленінський районний суд міста Луганська видав виконавчий лист на виконання рішення суду від 29.03.2012 у справі № 2-737/2012.
Інших матеріалів справи сторонами суду не надано.
В Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні наступні процесуальні документи у цивільній справі № 2-737/2012: рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 29.03.2012 та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.11.2012.
Таким чином, суд вважає за необхідне відновити втрачене судове провадження у справі № 2-737/2012 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, зобов'язання повернути суму вкладу в частині вище вказаних документів.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 260, 261, 353, 354, 493, 494 ЦПК України, суд -
Відновити втрачене судове провадження у цивільній справі № 2-737/2012 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, зобов'язання повернути суму вкладу, в частині рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 29.03.2012, рішення Апеляційного суду міста Луганська у справі № 22ц-2945 від 10.07.2012, ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.11.2012, згідно тексту яких: «
2- 737/2012
29 березня 2012 року Ленінський районний суд міста Луганська в складі:
головуючого: судді Золотарьова О.Ю.
при секретарі Поповій М.В., Кардаш О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, зобов'язання повернути суму вкладу, -
08 вересня 2011 року позивач звернувся до суду із позовом, в обґрунтування вимог позивач зазначив, що 06 липня 1995 р. між ним та відповідачем в особі керуючого Луганською філією КБ «ПРИВАТБАНК»(м. Луганськ, вул. Челюскінців, 14) було укладено договір про поточний депозитний вклад № 1005682105, відповідно до якого позивачем в касу банку було внесено депозитний внесок у сумі 900000000 карбованців на строк 4 роки, з щомісячним нарахуванням за річною відсотковою ставкою 220%.
Про зміну відсоткової ставки банку Банк позивача не повідомляв.
Відповідно до п. 12 Договору, він вважається продовженим на наступний строк, якщо після закінчення його терміну жодна зі сторін не побажала його розірвати.
До теперішнього часу позивач не подавав заяв про розірвання договору, а також про виплату суми внесеного вкладу та відсотків.
Банк також не пропонував позивачу розірвати договір.
Позивач звертався до керівництва Луганської філії ПАТ КБ «Приватбанк»24.01.2006 р. і 11.2.2011 р. з заявами про надання розрахунку суми відсотків відповідно до умов договору та про видачу депозитного сертифікату за договором. Відповіді на вказані заяви позивач ОСОБА_1 не отримав.
Вважаючи договір від 06 липня 1995 р. № 1005682105 таким, що продовжує дію, вимоги ст. ст. 1058, 1060, 1061, 1064,1065 ЦК, просив суд визнати договір банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07.1995 року продовженим з 07 липня 1999 р. та таким, що має юридичну силу, зобов'язати відповідача повернути суму вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 6.7.1995 р. із нарахуванням процентів згідно умов договору з моменту його укладення і до моменту вирішення справи по суті, стягнути з відповідача судові витрати.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи позовної заяви, надав суду пояснення, аналогічні викладеним письмово в позові та просив вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач позов не визнав. Представник відповідача подала письмові заперечення проти позову, які підтримала в своїх поясненнях, просила в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна доказати ті обставини на які вона посилається в позові як підставу своїх вимог або заперечень, докази надаються сторонами.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм право відносини.
06липня 1995 року між позивачем та КБ «Приватбанк'укладено договір про поточний депозитний вклад (а.с. 6).
Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 вніс у касу банку грошові кошти в сумі 900000000 карбованців на строк 4 роки з моменту укладання договору з щомісячним нарахуванням по річній відсотковій ставці 220 %.
Згідно умов п. 12, вказаний договір вступає в силу з моменту його підписання. Якщо по закінченню строку договору жодна з сторін не бажає його розірвання, договір вважається продовженим на наступний строк.
ОСОБА_1 виконав умови договору, зробивши внесок в оговореній в договорі сумі, що підтверджено квитанцією (а.с. 8).
24 січня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до керуючого Луганської філії КБ «Приватбанк'із заявою про надання розрахунку процентів, що мають бути сплаченими у відповідності до умов договору від 06.07.1995 року (а.с. 9). Заява банком була отримана, про що свідчить відповідна відмітка.
11.02.2011 року позивач удруге звернувся до керуючого Луганської філії КБ «Приватбанк'із заявою про видачу депозитного сертифікату, направивши заяву поштою (а.с. 10, 11).
На адресу ОСОБА_1 банком було направлено відповідь від 17.09.2011 року № 30.1.0.0/2-110823/436, у якому банк повідомив позивачеві, що його звернення від 18.08.2011 року перебуває на розгляді і після проведення службової перевірки буде надано обґрунтовану відповідь (а.с. 50).
Згідно положень ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом.
Статтею 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання повинне виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно положень ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад), зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму і проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором.
Ч. 2 ст. 1058 встановлює, що договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 ЦК України)
У свою чергу положення ст. 633 ЦК України визначають, що публічним є договір, в якому одна сторона узяла на себе обов'язок надання послуг кожному, хто до неї звернеться (в т.ч. банківське обслуговування).
Ч. 3 ст. 1058 ЦК України визначає, що до відносин банку і вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку (розділ 72 ЦК України), якщо інше не встановлено розділом 71 ЦК України або не випливає із суті договору банківського вкладу, т.ч. положення ст. 1075 ЦК України про те, що договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час, застосовуються і до цього Договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 1060 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу, незалежно від його виду, банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.
Ч. 4 ст. 1060 ЦК України визначає, що якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливанням строку, встановленого договором банківського вкладу, договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 1075 ЦК України, договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час.
Ч. 1 ст. 1074 ЦК України встановлює, що обмеження прав клієнта на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, окрім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Рішення суду про обмеження права розпорядження відносно вкладу позивача не виносилося, суду не надано доказів волевиявлення сторін договору щодо припинення його дії або зміни його умов.
Суду не надано достовірних доказів на підтвердження факту відмови сторін від договору, його належного виконання стороною банку. Згідно змісту заперечень відповідача на позов, депозитна справа №1005682105 від 06.07.1995 року на ім'я ОСОБА_1 була припинена згідно умов договору в період з 1995 по 1998 роки, тобто умови договору банком виконані. Такий висновок представником відповідача зроблений з тієї підстави, що згідно п. 16 акту Луганської філії ПАТ КБ «Приватбанк'від 01.02.2007 року про виділення до знищення документів, що не підлягають зберіганню, в 2007 році були знищені припинені договори фізичних осіб про термінові депозитні вклади що були укладені у 1994-1996 роках та станом на 2007 рік втратили свою науково-історичну цінність та практичне значення у кількості 48 справ. Згідно акту Луганської філії ПАТ КБ «Приватбанк'від 13 січня 2010 року про виділення до знищення документів, що не підлягають зберіганню, в 2010 році були знищені припинені договори фізичних осіб про депозитні вклади що були укладені у 1996-1998 роках та станом на 2010 рік втратили свою науково-історичну цінність та практичне значення у кількості 58 справ, а згідно з положеннями Наказу Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998 року N 41, та положення Постанови Правління НБ України №601 від 08/12/2004року банки несуть відповідальність згідно з діючим законодавством за невиконання та неналежне виконання положень вказаних нормативно-правових актів.
Суд не приймає вказані доводи в основу судового рішення у справі, оскільки документального підтвердження виконання відповідачем умов депозитного договору не представлено, а твердження про те, що якщо справи знищені, то договір є банком виконаним, адже в разі зворотного банк буде нести відповідальність згідно закону, є припущеннями, на яких згідно ст. 60 ЦПК України доказування ґрунтуватись не може.
Згідно п.п. 3.3. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою НБУ від 03.12.2003 року за № 516, зареєстрованої в Мінюсті України від 29.12.2003 року за № 1256/8577 (далі по тексту заяви «Положення № 516»), банки повертають вклади (депозити) і сплачують нараховані проценти в строки, обумовлені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком. За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду, банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. У випадку не виконання (не належного виконання) банком вимог фізичної особи про повернення вкладу (депозиту) або його частини, банк зобов'язаний: виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту).
Згідно п.п. 1.6. Положення № 516, банк виплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані після нього проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на депозитний рахунок в іноземній валюті
Дане положення є діючим на момент звернення до суду з позовом.
Згідно п. 11 договору депозитного вкладу, вклад видається по заяві вкладника.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, оскільки договір, укладений між сторонами справи не є припиненим, доказів його виконання відповідачем не представлено, умови договору сторонами не змінювались, але відповідач не визнає вказаний договір діючим, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про визнання договору депозитного вкладу продовженим з 07 липня 1999 року та таким, що має юридичну силу.
Крім того, зважаючи на намір позивача отримати суму вкладу за договором, який діє на момент розгляду справи, суд також задовольняє вимогу про зобов'язання відповідача повернути суму вкладу позивачеві.
На підставі викладеного і керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 525, 526, ч. 3 ст. 533, 625. ст. 633, ст. 1058, ст. 1060, ст. 1074, ст. 1075 Цивільного кодексу України, ст. 3, 4, 27, 31,60, 88, ч. 5 ст. 110, ст. ст. 118-120, 209,212-215, ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 -задовольнити.
Визнати договір банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07.1995 року продовженим з 07 липня 1999 року та таким, що має юридичну силу.
Зобов'язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» повернути ОСОБА_1 суму вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07.1995 року із нарахуванням процентів згідно умов договору з моменту його укладення до 29.03.2012 року.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд міста Луганська шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий: суддя О.Ю.Золотарьов».
Справа № 22ц-2945 Головуючий в суді першої
інстанції: Золотарьов О.Ю.
Доповідач: Соловей Р.С.
10 липня 2012 р, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області
у складі: головуючого Соловей Р.С.,
суддів Парінової І.К., Лозко Ю.П.
при секретарі Друпповій О. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську справу
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 29 березня 2012 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, про зобов'язання повернути суму вкладу,
У вересні 2011 року позивач звернувся із зазначеним позовом до суду, посилаючись на правові підстави своїх вимог, просив визнати Договір банківського вкладу (депозиту) К« 1005682105 від 06.07.1995 р. продовженим з 07 липня 1999 р. та таким, що має юридичну силу, а також зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) повернути йому суму вкладу за Договором банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07.1995 р. з нарахуванням процентів згідно з умовами договору з моменту його укладення до моменту вирішення справи по суті.
Відповідач позовні вимоги не визнав, і у своїх запереченнях на позовну заяву зазначив, що строк по нарахуванню процентів на суму вкладу починається з дати зарахування коштів вкладником на депозитний рахунок та закінчується датою остаточного списання, тобто видачею вкладнику, коштів з цього рахунку; договір банківського вкладу припиняє свою дію після виконання сторонами прийнятих на себе за умовами договору зобов'язань. Станом на 03.01.2012 р. депозитну справу від 06.07.1995 р. на ім'я ОСОБА_1 в архіві банку не виявлено. В результаті службової перевірки встановлено, то спірний договір було знищено Банком у зв'язку з його закриттям. Згідно з актом Луганської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» від 01.02.2007 р. при виділення до знищення документів, що не підлягають зберіганню, в 2007 році було знищено 48 справ за припиненими договорами фізичних осіб про термінові депозитні вклади, що були укладені у 1994 - 1996 роках (п. 16); згідно з актом Луганської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» від 13.01.2010 р. про виділення до знищення документів, що не підлягають зберіганню, в 2010 році було знищено 58 справ за припиненими договорами фізичних осіб про депозитні вклади, що були укладені у 1996 - 1998 роках.
Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції від 29.03.2012 р. позов задоволено: визнано Договір банківською вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07.1995 р. продовженим з 07 липня 1999 р. та таким, що має юридичну силу; зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 суму вкладу за Договором банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07.1995 р. з нарахуванням процентів згідно з умовами договору з моменту йото укладення до 29.03.2012 р.
В апеляційній скарзі апелянт ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати оскаржуване рішення, як незаконне, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з невідповідністю висновків обставинам справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, а також ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Відповідач вважає, що судом зроблено невірний висновок про визнання договору продовженим до 29.03.2012 р. та про нарахування процентів до цієї дати. За змістом п. 12 Договору вій може бути пролонгованим лише на один наступний строк, а не на наступні строки. Тому, на думку відповідача, остаточний строк дії Договору сплинув 07.07.2004 р. З цієї ж дати почався відлік позовної давності, який також сплинув 07.07.2007 р. Суд, на думку відповідача невірно застосував положення ч. 4 ст. 1060 ЦК України, хоча слід було застосувати норми закону про позовну давність. В судовому засіданні представник відповідача наполягав на тому, що кошти зі спірного вкладу позивачеві були сплачені, інакше документи за цим депозитним вкладом не могли бути знищені. Дату видачі коштів зі вкладу позивачеві відповідач назвати не може, оскільки жодних документів не лишилося. Після видачі коштів позивачеві припинений чи розірваний договір повинен був зберігатися не менше 10 років.
Вислухавши доповідь судді, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України суду повинно бути законним та обґрунтованим, тобто, суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, справу згідно із законом, ухваливши рішення на повно і всебічно обставин, па які сторони посилаються як на своїх і підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.
У справі встановлено, що між позивачем та відповідачем 06 липня 1995 р. було укладено Договір про поточний депозитний вклад № 1005682105, за умовами якого вкладник ОСОБА_1 вносить до каси Банку кошти в розмірі 900 000 000 (дев'ятсот мільйонів) гривень на строк 4 роки з моменту укладення договору із щомісячним нарахуванням по річній відсотковій ставці 220 %. Згідно з п. 12 Договору, якщо по закінченню строку договору жодна із сторін не бажає його розірвання, то договір вважається пролонгованим на наступний строк (а.с.6-7). ОСОБА_1 виконав умови договору, зробивши внесок вказаної вище суми до Банку-відповідача, що підтверджується квитанцією (а.с. 8).
Вказані обставини відповідачем не заперечуються.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд виходив з того, що у справі не надано достовірних доказів на підтвердження домовленості сторін договору про припинення його дії, факту відмови сторін від договору, або належного виконання умов договору Банком.
Згідно із статтею 1058 Цивільною кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Статтею 1060 ЦК України встановлено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Відповідно до положень частини четвертої вказаної статті Цивільного кодексу, якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003. № 516 затверджено Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, згідно з п. 3.3 якого банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком. За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладення сторонами спірного договору та виконання позивачем умов цього договору, а також про те, що відповідачем не надано доказів па підтвердження - своїх стверджень про виконання умов договору Банком.
Колегія суддів вважає, що виходити слід з того, що позивачем на підтвердження свої позовних вимог надано докази - копію договору та квитанцію. Надані ж відповідачем докази акти про виділення до знищення документів, що не підлягають зберіганню, від 01.02.2007 р. та від 13.01.2010 р. (а. с. 58 - 60, 63 - 66) - не містять ані доказів виконання умов договору, тобто видачі вкладнику ОСОБА_1 , грошових коштів з депозитного вкладу на його ім'я, ані доказів знищення справи за припиненим договором про депозитний вклад на ім'я позивач ОСОБА_1 .. В судовому засіданні представником відповідача також надано витяг з програмного комплексу по депозитному договору на ім'я ОСОБА_1 , з якого вбачається, що 07.08.95 та 06,09.95 р. банком проведено нарахування процентів на суму вкладу позивача; падати відомості про подальший рух по вкладу відповідач надати не може у зв'язку з тим, що ці дані ос збереглись.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу вимог, чи заперечень.
Виходячи з положень ч. 4 ст. 1060 ЦК України, а також п. 12 спірного договору, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу, доводи апелянта, про те, що умовами договору визначено можливість однократної пролонгації договору, тобто, оскільки строк дії договору закінчився 06.07.1999 р., а доказів про припинення чи розірвання договору не надано, то він продовжував діяти до 06.07.2003 р. (відповідачем помилково вказано 06.07.2004 р.). Отже, умова договору про нарахування процентів за спірним вкладом діяла до 06.07.2003. Висновок суду, який визначив кінцевим строком нарахування процентів дату ухвалення судового рішення, яким вирішено спір, с помилковим, і колегія суддів не погоджується з таким висновком.
Що стосується заяви відповідача про застосування до позовних вимог позивача позовну давність, то суд вважає її безпідставною, оскільки, відповідно до п. 2 ч. 1 статті 268 ЦК України, на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу позовна давність не поширюється.
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Такого способу захисту, як визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, цивільним законодавством не передбачено.
Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що в частині позовних вимог про визнання спірного договору продовженим та таким, що має юридичну силу, позивачем обрано спосіб захисту порушеного права, не передбачений законом, тому рішення суду, який задовольнив вимоги позивача в повному обсязі, у вказаній частині мас бути скасовано; у задоволенні цієї частини позову слід відмовити.
Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення або змінює якщо порушено або неправильно застосовано норми матеріального права.
Керуючись ст. ст. 303, 304,307,313, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 29 березня 2012 року змінити.
Скасувати рішення в частині визнання договору банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07,1995 р. продовженим з-07 липня 1999 р. та таким, що має юридичну силу, ухваливши в цій частині нове рішення та відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні позову в цій частині.
В частині зобов'язання Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 суму вкладу з нарахуванням процентів згідно з умовами договору змінити, змінивши кінцеву дату нарахування процентів з 29 березня 2012 року на 06 липня 2003 року.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржено у касаційному порядку протягом 20 днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: ».
26 листопада 2012 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Остапчука Д.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, про зобовязання повернути суму вкладу, за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 29 березня 2012 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 10 липня 2012 року,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, про зобовязання повернути суму вкладу.
Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 29 березня 2012 року позов задоволено. Визнано договір банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06 липня 1995 року продовженим з 07 липня 1999 року та таким, що має юридичну силу. Зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 суму вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06 липня 1995 року із нарахуванням процентів згідно умов договору з моменту його укладення до 29 березня 2012 року.
Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 10 липня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання договору банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06 липня 1995 року продовженим з 07 липня 1999 року та таким, що має юридичну силу та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 суму вкладу з нарахуванням процентів згідно з умовами договору змінено. Змінено кінцеву дату нарахування процентів з 29 березня 2012 року на 06 липня 2003 року. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
ОСОБА_1 , не погоджуючись з даним судовим рішенням апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
ПАТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись з даним судовим рішенням апеляційної інстанції подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та заперечення на них, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Судом апеляційної інстанції повно встановлені фактичні обставини справи на основі обєктивної оцінки наданих сторонами доказів та вірно застосовані норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.
Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення місцевого суду. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та прийшов до обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання договору банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06 липня 1995 року продовженим з 07 липня 1999 року та таким, що має юридичну силу, у звязку з чим правильно скасував в цій частині рішення місцевого суду про задоволення позовних вимог, а також правильно змінив рішення суду першої інстанції в частині зміни кінцевої дати нарахування процентів з 29 березня 2012 року на 06 липня 2003 року.
За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 29 березня 2012 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 10 липня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
Ізмайлова Т.Л.
Мостова Г.І.
Остапчук Д.О.».
Відновити втрачене судове провадження у цивільній справі № 2-737/2012 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, зобов'язання повернути суму вкладу в об'ємі наступних наданих документів: виконавчого листа Ленінського районного суду міста Луганська у справі №2-737/2012 від 16.02.2013.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання до Дніпровського апеляційного суду апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвалу не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.
Ухвала знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Cуддя: В. О. Головін