(ЗАОЧНЕ)
Справа № 185/4955/25
Провадження № 2/185/4823/25
07 листопада 2025 року м. Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Бабія С.О., за участю секретаря судового засідання Вакули В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, яким просить суд стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за розпискою від 28.12.2020 р. у розмірі 165 817,60 грн. (сто шістдесят п'ять тисяч вісімсот сімнадцять гривень 60 коп.) та понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 28 грудня 2020 року він надав у борг відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 4 200 доларів США для власних потреб на умовах розписки. За умовами розписки відповідач зобов'язувався повернути борг до 28 грудня 2023 року рівними частинами по 120 доларів США на місяць, починаючи з 28 січня 2021 року. Однак відповідач свої зобов'язання не виконав, повернув лише незначну частину боргу в розмірі 200 доларів США. На момент звернення до суду заборгованість складає 4 000 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 07.05.2025 (41,4544 грн. за 1 долар США) становить 165 817,60 грн.
У зв'язку з такими обставинами він змушений звернутися до суду.
В судове засідання позивач не з'явився, в позовній заяві просив справу слухати в його відсутність, в разі неявки відповідача не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи належним чином повідомлений, заяви, клопотання від нього на адресу суду не надходили.
Згідно до положення ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, доказів про поважність неявки до суду не надав, також не подав відзив на позовну заяву та позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи, тому у відповідності з вимогами ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача, постановивши по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Згідно з ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 28 грудня 2020 року відповідач ОСОБА_2 власноручно написав розписку про те, що він отримав грошові кошти в сумі 4 200 доларів США для власних потреб у ОСОБА_1 . За умовами розписки зобов'язувався повернути борг до 28 грудня 2023 року рівними частинами по 120 доларів США на місяць, починаючи з 28 січня 2021 року, однак взяте на себе зобов'язання не виконав, повернувши лише 200 доларів США, чим порушив умови розписки.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно із частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Аналізуючи долучену позивачем до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що відповідачем не надано доказів у спростування того, що розписка написана ним власноручно як позичальником, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом.
Сторони дотримались письмової форми договору.
Враховуючи, що судом встановлено факт укладення між сторонами договору позики, та відповідно факт існування боргового зобов'язання, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суму боргу за розпискою в розмірі 165 817,60 грн.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 81, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) заборгованість за розпискою від 28 грудня 2020 року у розмірі 165 817 грн. 60 коп. (сто шістдесят п'ять тисяч вісімсот сімнадцять гривень 60 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір у сумі 1 658 грн. 18 коп. (одна тисяча шістсот п'ятдесят вісім гривень 18 копійок)
Заочне рішення може бути переглянуте Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя С. О. Бабій