Справа № 509/5391/24
10 листопада 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Кириченко П.Л.,
при секретарі Осадченко С.В.
за участю представника позивача - адвоката Ільченко К.Р.
представника відповідача - Гатунок Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в смт. Овідіополь,Одеської області в залі суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця», Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 в особі директора виконавчої Філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця»,
про визнання незаконним наказу стосовно оголошення догани,
про визнання продовженим (укладеним) трудовий договір,
про стягнення моральної шкоди, про визнання незаконними наказу про звільнення,
про стягнення середнього заробітку,
про поновлення на роботі, -
участники цивільного провадження по справі:
позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Ільченко К.Р.
відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця»,
відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» та його представник Гатунок Н.В.,
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 в особі директора виконавчої Філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» ,
13 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який в подальшому було змінено, та в редакції заяви про зміну предмета позову від 09.10.2024, та просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» №2 від 16.08.2024 стосовно оголошення догани ОСОБА_1 ;
- визнати продовженим (укладеним) трудовий договір (контракт) між ОСОБА_1 та АТ «Українська залізниця» на тих же умовах та підставах, які містяться в трудовому договорі №12-2021 від 16.03.2021 на невизначений строк;
- стягнути з філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» моральну шкоду в розмірі 300 000 (триста тисяч) гривень;
- визнати незаконним та скасувати наказ філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» №116/ос від 12.09.2024 стосовно звільнення ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді медичного директора Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Укрзалізниця» з 20.09.2024;
- стягнути з філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.09.2024 по день фактичного поновлення на посаді;
- зобов'язати укласти трудовий договір (контракт) між ОСОБА_1 та АТ «Українська залізниця» на тих же умовах, підставах та строках, які містяться в трудовому договорі №12-2021 від 16.03.2021.
- судові витрати стягнути з Відповідачів.
Позиція сторін.
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивачка зазначає, що на посаді медичного директора Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» перебуває з 16.03.2021 відповідно до укладеного трудового договору, виконує свої посадові обов'язки належним чином, однак наказом №2 від 16.08.2024 ОСОБА_1 оголошено догану та в подальшому звільнено з посади медичного директора. ОСОБА_1 зазначає про прояви мобінгу щодо неї з боку керівництва філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця».
Представник позивачки в ході судового розгляду на своїх позовних вимогах наполягає, просить їх задовольнити в повному обсягу.
Відповідач АТ «Українська залізниця» копію позову та матеріали до нього отримав належним чином, направив відзив в порядку ст.178 ЦПК України, в якому зазначив, що позов є не обґрунтований просить відмовити в його задоволенні.
Відповідач філія «Центр охорони здоров'я» копію позову та матеріали до нього отримав належним чином, відзив не надав.
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: директор виконавчої Філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» Гончар К.В. копію позову та матеріали до нього отримав належним чином, до суду заперечення до позову не направив.
Рух справи.
13 вересня 2024 Позивач звернулась до суду з вищезазначеним позовом.
16 вересня 2024 судом першої інстанції було відкрито цивільне провадження, в загальному порядку.
10 жовтня 2024 представником Позивача подано заяву про зміну предмету позову, яку в подальшому було прийнято судом.
01 жовтня 2025 року було прийнято рішення про закінчення підготовчого судового засідання.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Обставини, які встановлені судом.
Центр охорони здоров'я є філією акціонерного товариства «Українська залізниця».
У відповідності до п.1.1. Положення про філію «Центр охорони здоров'я» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Положення),що затверджено 19.06.2023 протоколом №Ц-85/37, визначає юридичний статус, мету та предмет діяльності, порядок формування та використання майна, порядок здійснення керівництва, основні принципи ведення господарської діяльності та інші питання діяльності філії «Центр охорони здоров'я» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Філія), створеної відповідно до законодавства України, Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Статут Товариства). Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - Товариство) утворене та діє відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», Статуту Товариства.
У підпорядкуванні Філії перебувають функціональні та виробничі підрозділи. Положення про функціональні та виробничі підрозділи Філії затверджуються директором виконавчим Філії відповідно до встановленого порядку (п. 4.1. Положення).
Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті є структурним підрозділом вищезазначеної філії.
ОСОБА_1 згідно трудового договору №12-2021 від 16.03.2021 прийнято на посаду медичного директора Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця».
Додатковою угодою №1 від 15.03.2023 строк дії трудового договору продовжено до 20.09.2023.
Додатковою угодою №2 від 15.03.2023 строк дії трудового договору продовжено до 20.09.2024.
Починаючи з лютого 2024 Позивачка неодноразово зверталась до Відповідача та повідомляла про випадки мобінгу щодо неї, будь-яких дій Відповідачами вчинено не було.
Наказом філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» №2 від 16.08.2024 оголошено догану ОСОБА_1 .
Наказом філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» №116/ос від 12.09.2024 звільнено ОСОБА_1 із займаної посади.
Позивачка зверталась до Відповідачів щодо поновлення своїх прав, скасування догани та наводила відповідні листи, одна відповіді щодо зазначеного відсутні.
Позивачка вважає, що її права порушено та звернулась до суду щодо захисту своїх прав та стягнення моральної шкоди.
Правові норми, що підлягають застосуванню.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Щодо дисциплінарного стягнення
Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (стаття 139 КЗпП України).
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (частина третя статті 149 КЗпП України).
Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.
Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.
Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.
23 лютого 2024 року директором виконавчим Філії ЦОЗ було надано генеральному директору ОКЛ ОСОБА_3 доручення № 3 із встановленням термінів виконання по кожному пункту: березень, червень 2024 року.
27 лютого 2024 року, на виконання Доручення № 3, генеральним директором ОКЛ ОСОБА_3 було видано наказ № 01/68 «Про виконання доручення філії «Центр охорони здоров'я» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Наказ). Відповідно Наказу, зі змінами і доповненнями, внесеними наказами від 04.03.2024 р. №01/72, від 28.03.2024 р. №01/83, медичному директору Одеської клінічної лікарні ОСОБА_1 було доручено здійснити певні заходи, зокрема підготовка до атестації, затвердження СОП, план роботи ОКЛ та інші.
У своїх рапортах, заявах ОСОБА_1 неодноразово повідомляла про належне виконання всіх вимог, а також зазначала, що відповідні документи знаходяться на погодженні Генерального директора лікарні, що підтверджуються рапортом від 22.03.2024 року , рапортом від 14.08.2024 року , з яких видно , що позивачка будучи посадовою особою установим , ретельно та докладно повідомляла керівництво про стан роботи установи , порядок та організацію роботи ввіреної її установі тощо
Більш того, листом від 26.08.2024 до Відповідача Позивач повідомила про неодноразові випадки мобінгу з боку керівництва та надала повторно докази виконання всіх необхідних вимог, які було поставлено перед Позивачем.
Згідно п.1.1 Посадової інструкції №ЦОЗ-ПІ-0150/1, яку затверджено 30.08.2023 (далі - посадова інструкція), медичний директор Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров'я» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Виробничий підрозділ філії) належить до професійної групи «Керівники»
У відповідності до п. 1.3. посадової інструкції, медичний директор забезпечує організацію роботи Виробничого підрозділу філії із медичного обслуговування населення та підвищення якості медичних послуг, організацію лікувально-діагностичного процесу, консультативної та профілактичної допомоги пацієнтам, які перебувають на лікуванні у Виробничому підрозділі філії, впровадження нових прогресивних методів організації надання медичної допомоги, профілактики, діагностики, лікування та реабілітації пацієнтів, проведення аналізу стану організації, якості та ефективності надання медичної допомоги та розробку, планування і впровадження заходів щодо його поліпшення.
Медичний директор організовує всі види планування (поточного, перспективного, стратегічного) відділень, відділів, центрів, підрозділів, кабінетів, лабораторій, тощо Виробничого підрозділу Філії (далі - структурні підрозділи) і Виробничого підрозділу Філії в цілому із повноважних напрямків діяльності, забезпечує контроль за виконанням планів роботи та за необхідності забезпечувати корегування планів роботи (п. 5.1.3. Посадової інструкції).
Крім того, згідно п. 5.1.36 посадової інструкції, медичний директор готує проекти наказів, віддає розпорядження та вказівки медичним працівникам Виробничого підрозділу філії лікувально-діагностичної, консультативної та профілактичної роботи (за погодженням з Генеральним директором), слідкує за наявністю та оновленням документації, що необхідна в роботі медичного персоналу та медичного напрямку.
Тобто, як вбачається з посадової інструкції, посада, яку займала ОСОБА_1 є керівною, однак посадові обов'язки такої посади не передбачають затвердження будь-яких стратегій, планів, наказів, а лише передбачено підготовку таких проектів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 572/1644/17-ц (провадження № 61-42575св18) зроблено висновок, що «порушенням трудової дисципліни визнається невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків, тобто для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності».
Згідно Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:по справі №756/12798/18 від 18.05.2022 приходить до наступних правових висновків, а саме:
«…Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.
Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків…».
Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 331/2722/23 від 28.08.2024 зазначено, що:
«…Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
Разом із тим саме на роботодавця покладається обов'язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності…».
Таким чином, описані в наказі №2 від 16.08.2025 порушення, які нібито вчинено ОСОБА_1 знаходяться поза межами її посадових обов'язків.
Таким чином, для притягнення до відповідальності має бути наявність вини працівника, Відповідачами не доведено належними та допустимими доказами наявність вини з боку ОСОБА_1 .
У відповідності до ст.148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Більш того, як зазначено, в самому оскаржуваному наказі №2 від 16.08.2024, датою виявлених порушень є 15.07.2024, наказ винесено 16.08.2024, тобто з пропуском місячного строку та в порушення ст. 148 КЗпП України. Отже, роботодавець пропустив місячний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника.
Таким чином, наказ №2 від 16.08.2024 є протиправним, та таким, що не відповідає вимогам законодавства.
Стосовно трудових правовідносин
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частини перша, третя статті 21 КЗпП України).
Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.
У Рішенні від 07 липня 2004 року №14-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що свобода праці означає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей; реалізація права громадянина на працю здійснюється в спосіб укладення ним трудового договору і виконання кола обов'язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, що визначено структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації (перше речення абзацу другого, абзац третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини). Укладаючи трудовий договір з роботодавцями, громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов'язків; трудовий договір є основним юридичним фактом, із яким пов'язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин (перше, друге речення абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року №12-рп/98).
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).
Отже, строковий трудовий договір може бути укладено лише у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк.
Таким чином, умовами укладення строкового трудового договору є: 1) характер виконуваної роботи; 2) умови виконання роботи; 3) інтереси працівника; 4) інші випадки, передбачені законодавчими актами.
Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Позивач звернулась до Відповідача щодо укладання трудового договору.
ОСОБА_1 згідно трудового договору №12-2021 від 16.03.2021 прийнято на посаду медичного директора Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця».
Цей договір не є контрактом у розумінні частини третьої статті 21 КЗпП України (пункт 1.1 договору). Згідно з пунктом 6.1 договору внесення змін до нього здійснюється виключно у письмовій формі шляхом підписання сторонами додаткових угод. Отже, до закінчення трудового договору сторони можуть за взаємною згодою вносити зміни та доповнення до нього, зокрема, й щодо строку його дії.
Додатковою угодою №1 від 15.03.2023 строк дії трудового договору продовжено до 20.09.2023.
Додатковою угодою №2 від 15.03.2023 строк дії трудового договору продовжено до 20.09.2024.
Наказом філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» №116/ос від 12.09.2024 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади.
У відповідності до ч.2 ст. 39-1 КЗпП України, Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
В матеріалах справи відсутні докази, що Позивачка зверталась до Відповідача за укладанням саме строкового трудового договору, більш того, як вбачається з матеріалів справи, трудовий договір між Позивачкою та Відповідачем було продовжено декілька разів, тому можна дійти висновків про наявність сталих трудових правовідносин.
Правові висновки зі схожих правовідносин містяться у постанові Верховного Суду по справі №457/295/20 від 26.05.2021
Більш того, посада медичного директора не передбачає обов'язковості бути строковим.
Таким чином, суд позбавлений можливості визнати продовженим (укладеним) трудовий договір (контракт) між ОСОБА_1 та АТ «Українська залізниця» на тих же умовах та підставах, які містяться в трудовому договорі №12-2021 від 16.03.2021 на невизначений строк або зобов'язання укласти такий договір, оскільки згідно вимог ст. 39-1 КЗпП України, можна вважати, що такий договір носить характер безстрокового.
У відповідності до ст.23 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення.
Наказом філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» №116/ос від 12.09.2024 Позивача не було повідомлено про будь-які вакансії, які б відповідали освіті та посаді, яку займала ОСОБА_1 .
У відповідності до п.5.1. Положення про Філію, керівництво Філією відповідно до Статуту Товариства та цього Положення здійснюється директором виконавчим Філії, який призначається на посаду та звільняється з посади в порядку, передбаченому Статутом Товариства та внутрішніми нормативними документами Товариства.
Директор виконавчий Філії діє на підставі довіреності, виданої Товариством, у порядку, передбаченому Статутом Товариства, цим Положенням та внутрішніми нормативними документами Товариства. У довіреності визначаються межі та обсяг повноважень директора виконавчого Філії на виконання дій від імені Товариства.
Директор виконавчий Філії приймає на роботу та звільняє працівників Філії згідно зі штатним розписом та Номенклатурою посад голови правління Товариства, з урахуванням вимог пункту 5.1 цього Положення, укладає, змінює та розриває трудові договори, приймає рішення з питань оплати праці та робочого часу працівників Філії, визначає робочі місця працівників Філії та змінює їхні функціональні обов'язки для покращення якості роботи; приймає рішення щодо переведення працівника в інший структурний підрозділ (відділ, сектор) Філії, щодо зміни чисельності працівників Філії у структурних підрозділах (відділах) Філії без зміни загальної чисельності працівників Філії; застосовує заходи заохочення та/або притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників Філії відповідно до законодавства України, крім працівників Філії, посади яких зазначені в Номенклатурі посад голови правління Товариства (п. 5.5.5 Положення про Філію).
Згідно довіреності №3947 від 03.07.2024, якою уповноважено Гончара Костянтина Володимировича - директора виконавчої філії «Центру охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» на вчинення певних дій. Зокрема, в довіреності зазначено, що «..Довіреності, правочини та інші вихідні документи вважаються належним чином укладеними (вчиненими), що мають юридичну силу для Філії, Довірителя та третіх осіб, виключно у разі коли вони укладені (вчинені) з дотриманням правил двох підписів…».
Наказом філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» №116/ос від 12.09.2024 щодо звільнення Позивачки вчинено самостійно ОСОБА_2 , тобто за відсутності двох підписів.
Позиція відповідач АТ «Українська залізниця» про необхідність двох підписів тальки на цивільно-правових договорах та інших документів , та не стосується кадрових питань , не знайшла свого підтвердження та суперечить сукупність зібраних матерілдафів про справі .
Таким чином, такий наказ не може вважатися законним, оскільки підписаний лише однією особою, а згідно довіреності №3947 від 03.07.2024, такий документ не породжує для третіх осіб будь-яку юридичну силу.
Отже, наказ №116/ос від 12.09.2024 не можна вважати законним, оскільки його підписано не уповноваженою особою.
Таким чином, звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушення норм чинного законодавства.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08лютого 1995 року № 100 (далі Порядок №100).
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньо годинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки №94 від 20.06.2025, за липень 2024 ОСОБА_1 отримано 29 155, 62 грн., за серпень 2024 отримано 26 864,76 грн., тобто середній заробіток становить: (29 155, 62+26 864,76)/2=56020,38/2=28010,19 грн. на місяць. Середньоденна заробітна плата розраховується наступним чином: 29 155, 62+26 864,76 (розмір заробітної плати за липень та серпень):30 (кількість робочих днів у липні та серпні 2024 року) = 1867,35 грн. (середньоденний заробіток).
ОСОБА_1 звільнено згідно наказу №116/ос від 12.09.2024 з 20.09.2024.
Починаючи з 21.09.2024 ОСОБА_1 нараховується середній заробіток.
Кількість робочих днів у вересні 2024 (починаючи з 21.09.2024) становить - 6, у жовтні 2024 - 23, у листопаді 2024 - 21, у грудні 2024 - 22, у січні 2025 - 23, у лютому 2025 - 20, у березні 2025 - 21, у квітні 2025 - 22, у травні 2025 - 22, у червні 2025 - 21, у липні 2025 - 23, у серпні 2025 - 21, у вересні 2025 - 22, у жовтні 2025 - 23, у листопаді 2025 на дату винесення рішення (10.11.2025) становить 6 робочі дні.
Таким чином середній заробіток за період з 21.09.2024 по 04.11.2025 (включно) становить: 1867,35 грн. * 296 (кількість робочих днів)= 552 735,60 грн.
Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Розгляд справи про поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати розглядався судом більш одного року не з вини позивача , а тому з роботодавця підлягає до стягнення 552 735,60 грн. за період вимушеного прогулу.
Стосовно моральної шкоди, слід зазначити наступне.
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень статті 1167 ЦК України компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При цьому суд враховує, що моральну шкоду зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, суд враховує характер вчиненого діяння відповідача, яке характеризується неумисною формою вини, тяжкість фізичних та душевних страждань позивача.
Оцінюючи в сукупності встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що внаслідок незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності, мобінгу на робочому місці, незаконного звільнення, позивачу, яка зазнала душевних страждань, було завдано моральну шкоду та порушено звичний ритм її життя, а тому враховуючи вимоги справедливості, добросовісності, суд приходить до висновку, що вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню з присудженням до стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.
Судом встановлено, що звільнення відбулося не в порядку, який визначений чинним законодавством, у зв'язку з чим наявні порушення прав Позивача щодо трудових правовідносин.
Таким чином, встановивши вказані обставини справи, а також керуючись вказаними нормами права, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково.
Відповідно до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно частини 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Як вказав Європейський суд у рішенні від 9 січня 2013 року «Олександр Волков ти України», № 21722/11, п. п. 165, 166, приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-ІІІ). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В). Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. рішення у справах «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004-VIII, та «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, пп. 22-25, від 28 травня 2009 року). Стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (див. рішення у справах «Пфайфер проти Австрії» (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, п. 35, від 15 листопада 2007 року, та «А. проти Норвегії» (A. v. Norway), заява №28070/06, пп. 63 та 64, від 9 квітня 2009 року); впливає на широке коло стосунків заявника з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру, під впливом опиняється і професійна репутація заявника.
Вимоги до доказів встановлені ст.77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч.3,6 ст.13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.
Сторонами надано до суду докази, які свідчать про протиправність прийнятих наказів та звільнення відбулося не в порядку, який визначено чинним законодавством.
При таких обставинах суд вважає можливим задовольнити позовну заяву частково.
Таким чином суд вважає, що обставини позовних вимог знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання, позовні вимоги в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають частковому задоволенню.
Правовими нормами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив про те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Формування змісту та обсягу заявлених позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» роз'яснено про те, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Із цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
При цьому, за жодних умов становище позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршене порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав.
Суд зазначає, що належним Відповідачем у позовних вимогах щодо стягнення середнього заробітку та моральної шкоди є АТ «Українська залізниця», а не його філія.
Таким чином, дотримуючись правових норм процесуального законодавства України, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог із метою повного та ефективного захисту прав і законних інтересів позивача ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди та середнього заробітку з АТ «Українська залізниця».
Судові витрати.
Позивачка звернулась до суду з вищевказаним позовом, з позовними вимогами майнового не майнового характеру. Позивачка при подані позову сплатила судовий збір в розмірі 5422.40 грн. та 1211.20 грн., суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). З урахуванням даних обставин суд вважає можливим стягнути з АТ Українська залізниця» на користь позивача судовій збір в розмірі 6634.60 грн.
Згідно з ст.235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ст.430 ч.1 п.2 ЦПК України рішення в частині стягнення заборгованості по заробітної платі, але не більш ніж за один місяць в розмірі 28010.19 грн., підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.ст.21,22,36,39-1, 40, 47, 48, 147, 149, 221, 232, 233, 235 КЗпП України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ,430 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця», Акціонерного товариства «Українська залізниця», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні Відповідача: директора виконавчої Філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» Гончара К.В. про визнання незаконним наказу стосовно оголошення догани, визнання продовженим (укладеним) трудовий договір, стягнення моральної шкоди, про визнання незаконними наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку, поновлення на роботі - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» №2 від 16.08.2024 стосовно оголошення догани ОСОБА_1 ;
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.(десять тисяч гривень);
Визнати незаконним та скасувати наказ філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» №116/ос від 12.09.2024 стосовно звільнення ОСОБА_1 ;
Поновити ОСОБА_1 на посаді медичного директора Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Укрзалізниця».
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.09.2024 р. по дату ухвалення судового рішення (10.11.2025) 552 735,60 грн. (п'ятсот п'ятдесят дві тисячі сімсот тридцять п'ять гривень 60 коп.);
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 6634.60 грн. (шість тисяч шестисот тридцять чотири гривень 60 коп. )
В задоволенні решти позову відмовити.
Допустити негайне виконання рішення в межах поновлення на роботі на посаду директора Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Укрзалізниця».
Допустити негайне виконання рішення в межах стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, платежу за 1 місяць в розмірі 28 010.19 грн.
Копію рішення суду направити сторонам у справі.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення.
Учасники справи:
- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
- відповідачі:
Акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», код ЄДРПОУ 40075815,адреса: 03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5;
Акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», код ЄДРПОУ 40075815 в особі Філія «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця», код ЄДРПОУ філії 40081352, адреса: 03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 9;
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , директор Філія «Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» , м. Київ, проспект Повітрофлотський, 9.
Суддя: Кириченко П.Л.