Справа № 129/1711/25
Провадження № 2/135/530/25
іменем України
05.11.2025 м. Ладижин
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Волошиної Т.В.,
за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,
представника позивача Катрича П.С.,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
1. Короткий виклад позиції позивача та відсутність заперечень відповідача
У травні 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення моральної втрати у розмірі 100 000 грн, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
На обґрунтування своєї позиції зазначила, що 31 травня 2016 року, близько 16-ї години, біля двору будинку АДРЕСА_1 , відповідач, на ґрунті тривалих неприязних відносин, розпочав словесний конфлікт із позивачкою, під час якого, використовуючи камінь, умисно наніс їй тілесних ушкоджень. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 120 від 06.06.2016 потерпілій спричинено легкі тілесні ушкодження у вигляді синця та садна в ділянці правого плеча.
За вказаним фактом відкрито кримінальне провадження № 12016020120000454, за результатами розслідування якого складено обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 . Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 24.11.2022 відповідача звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, а цивільний позов в межах кримінального провадження залишено без розгляду.
Позивачка зазначає, що внаслідок протиправних дій відповідача вона зазнала фізичного болю, моральних та психологічних страждань, втрати почуття безпеки, приниження честі та гідності, тривалого страху та тривожності, особливо з огляду на похилий вік та стан здоров'я. Отримані ушкодження негативно вплинули на її звичний спосіб життя, викликали необхідність звернення до правоохоронних органів та участі у слідчих діях та судово-медичних експертизах.
З огляду на характер правопорушення, обсяг заподіяних страждань та наявність вини відповідача, позивачка просить суд стягнути з останнього на її користь грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
2. Інші процесуальні дії суду
08 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди подано до Гайсинського районного суду Вінницької області.
Відповідно до розпорядження в.о. голови Гайсинського районного суду Вінницької області № 11 від 24 липня 2025 року у зв'язку з неможливістю здійснення автоматизованого розподілу справи між суддями після задоволення заявлених самовідводів, зазначену цивільну справу передано до Ладижинського міського суду Вінницької області для розгляду по суті.
07 серпня 2025 року справа надійшла до Ладижинського міського суду Вінницької області того ж дня, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, передано на розгляд судді Волошиної Т.В.
Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 12 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву.
Відповідач ОСОБА_2 не подав відзиву чи інших письмових пояснень, а також не повідомив суд про зміну своєї адреси. Водночас він був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки суд надіслав ухвалу про відкриття провадження та копію позовної заяви з доданими матеріалами на його зареєстровану адресу місця проживання.
Поштове відправлення не було вручено відповідачу, оскільки, згідно з рекомендованим повідомленням, воно не було отримане під час доставки.
09 вересня 2025 року підготовче судове засідання було відкладено на 25 вересня 2025 року у зв'язку з неявкою відповідача. Повістку про виклик на нову дату також направлено на його зареєстровану адресу. Проте відповідач повторно не з'явився до суду, а поштове відправлення знову не було вручено з аналогічних підстав.
Ухвалою суду від 25 вересня 2025 року підготовче провадження у справі закрито, справа призначена до судового розгляду на 07 жовтня 2025 року. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача Катрича Павла Степановича про витребування з Гайсинської окружної прокуратури (м. Гайсин, вул. Волонтерів, 15-А) для огляду в судовому засіданні матеріалів кримінального провадження № 12016020120120000454 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 УК України, а також про виклик свідка.
07 жовтня 2025 року у судовому засіданні допитано позивачку ОСОБА_1 як свідка. Судове засідання відкладено на 29 жовтня 2025 року у зв'язку з неявкою відповідача.
29 жовтня 2025 року відповідач знову не прибув до суду. Рекомендоване повідомлення про вручення повістки повернулося до суду із відміткою «відсутній за вказаною адресою». Також відповідач викликався через сайт «Судова влада України» (court.gov.ua).
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 висловив правову позицію, згідно з якою надсилання судових документів рекомендованою кореспонденцією на зареєстровану адресу особи є достатнім для визнання повідомлення належним, оскільки отримання такого листа адресатом перебуває поза контролем відправника.
Аналогічну позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (провадження №11-268заі18), зазначивши, що належне повідомлення вважається здійсненим у разі надсилання документа на дійсну адресу особи.
Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18, поштові відправлення, повернуті через «закінчення терміну зберігання» або з аналогічним формулюванням, вважаються належно врученими, якщо вони були направлені на реальну адресу реєстрації фізичної особи.
Отже, суд вжив усіх належних заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи та надання йому можливості реалізувати своє право на захист.
Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення за наявності таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки; відповідач не подав відзиву на позов; позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
З огляду на встановлені обставини та наявність усіх зазначених підстав, суд ухвалив здійснити заочний розгляд справи відповідно до статей 280-281 ЦПК України.
3. Пояснення сторін у судовому засіданні
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Катрич П.С. підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
У своїх поясненнях представник позивача зазначив, що 31 травня 2016 року у місті Гайсин відповідач ОСОБА_2 вчинив щодо позивачки ОСОБА_1 протиправні дії, внаслідок яких їй було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді садна в ділянці правого плеча. Цей факт підтверджується матеріалами кримінального провадження, зокрема, висновком судово-медичної експертизи.
Представник звернув увагу суду, що кримінальне провадження за обвинуваченням відповідача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України, було закрито не через реабілітуючі підстави, а у зв'язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності. Отже, на його думку, факт вчинення відповідачем протиправних дій є доведеним.
Також представник позивача вказав, що позивачка, яка є особою пенсійного віку та інвалідом ІІІ групи, зазнала значних моральних страждань у зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями та агресивною поведінкою відповідача. Зокрема, вона відчувала тривалий фізичний біль, перебувала у стані психоемоційного напруження, страху, пригнічення, мала розлади сну, емоційну нестабільність та почуття беззахисності. Зазначене підтверджено її показаннями, наданими під час допиту у судовому засіданні.
З огляду на викладене, адвокат Катрич П.С. просив суд стягнути з відповідача на користь позивачки компенсацію моральної шкоди у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень, вважаючи цей розмір справедливим, обґрунтованим і співмірним характеру, тривалості та інтенсивності моральних страждань, яких зазнала позивачка внаслідок протиправних дій.
ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
4. Встановлені судом обставини справи та правовий зміст спірних правовідносин
Судом встановлено, що ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 листопада 2022 року у справі № 129/2729/17 було задоволено клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 та звільнено його від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 125 КК України у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12016020120000454 від 31 травня 2016 року, на підставі статті 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Цивільний позов у зазначеній справі залишено без розгляду (а. с. 8).
Зі змісту цієї ухвали вбачається, що кримінальне правопорушення було вчинено за таких обставин.
31.05.2016 близько 16:00 в м. Гайсині Вінницької області у дворі загального користування будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_2 побачив свою сусідку ОСОБА_1 і розпочав із нею сварку на ґрунті довготривалих неприязних відносин, під час якої виражався нецензурно в адресу ОСОБА_1 , маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, підійшов до останньої, підняв із землі камінець, провів ним по правій руці ОСОБА_1 , внаслідок чого заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасний розлад здоров'я, у вигляді синця та садна в ділянці правого плеча.
Ці обставини підтверджуються обвинувальним актом від 28 вересня 2017 року, згідно з яким дії ОСОБА_2 кваліфіковані за частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України як умисне легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину не визнав, проте звернувся з клопотанням про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
Також судом досліджено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020120000454, з якого вбачається, що факт події 31 травня 2016 року був зареєстрований органами досудового розслідування. Обставини вчинення кримінального правопорушення підтверджено матеріалами кримінального провадження, які досліджено під час розгляду справи, зокрема, повідомленням про підозру, складеним 21 серпня 2017 року, у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 була допитана як свідок. Вона підтвердила наведені вище обставини, відзначивши, що 31 травня 2016 року перебувала біля свого гаража, коли ОСОБА_2 , з яким у неї тривалий час були неприязні стосунки, умисно завдав удару камінцем по правій руці, внаслідок чого вона зазнала фізичного болю, з'явилися синець і садно, а також кровоточивість біля зони плеча. Позивачка пояснила, що відразу звернулася до поліції, а наступного дня пройшла судово-медичне обстеження. Окрім того, вона вказала, що після інциденту відчувала психологічний дискомфорт: страх, тривогу, емоційне напруження, приниження, а також була змушена уникати контактів із сусідом та перебувати в стані постійної настороженості.
У ході розгляду справи суд досліджував висновок судово-медичної експертизи № 120 від 06 червня 2016 року, складений судово-медичним експертом Гайсинського міжрайонного відділення В.М. Гирбою. В результаті експертизи у ОСОБА_1 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді синця та садна в ділянці правого плеча. Експерт дійшов висновку, що зазначені пошкодження могли утворитися внаслідок дії тупого твердого предмета за обставин і в строки, на які вказує особа, що проходила експертизу. Згідно з експертним висновком, зазначені ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я.
Отже, висновок судово-медичної експертизи підтверджує факт заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень 31 травня 2016 року, їх локалізацію, характер та можливий механізм утворення, а також віднесення цих ушкоджень до категорії легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я. Зазначені дані повністю узгоджуються з обставинами, встановленими ухвалою про закриття кримінального провадження, та з показаннями ОСОБА_1 , надані під час судового розгляду.
Крім того, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є особою пенсійного віку, а також є особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджено відповідними документами, які є у матеріалах справи. З огляду на вік, фізичний стан, наявність інвалідності та соціальний статус позивачки, суд бере до уваги її особливу вразливість у ситуації, що склалася внаслідок неправомірних дій відповідача. Ці чинники мають важливе значення для оцінки обсягу моральної шкоди, заподіяної позивачці.
У сукупності встановлені судом обставини дають достатні підстави для висновку, що протиправні дії відповідача ОСОБА_2 , внаслідок яких позивачці ОСОБА_1 було заподіяно тілесні ушкодження, які дійсно мали місце, вчинені саме ним та підтверджені належними та допустимими доказами. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 було закрито не з реабілітуючих підстав, а в зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, що, відповідно до усталеної судової практики, не звільняє особу від цивільно-правового обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду.
5. Позиція Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
У частині першій статті 1168 ЦК України зазначено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частиною першою статті 1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
За частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У справі, яка розглядається, встановлено, що Гайсинський районний суд Вінницької області ухвалою від 24 листопада 2022 року у справі № 129/2729/17 задовольнив клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 та звільнив його від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 125 КК України у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12016020120000454 від 31 травня 2016 року, на підставі статті 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, провадження у справі закрив. Цивільний позов залишив без розгляду (а. с. 8).
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.
Статтею 284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження. Всі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати. До нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження належить, зокрема, звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
Нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак через певні обставини кримінальне провадження щодо цієї особи виключається (див. постанову Верховного Суду від 01 лютого 2024 року у справі № № 930/497/23 (провадження № 51-4798км23).
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 398/571/15-ц (провадження № 61-1059св20) висловлено правову позицію, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.
У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 346/4425/18 (провадження № 61-7008св21) зроблено висновок про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України є нереабілітуючими обставинами, тому відповідач повинен відшкодувати позивачу заподіяну з його вини шкоду.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року в справі № 367/6377/17 (провадження № 61-975св23).
У справі, яка розглядається, встановлено, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 було закрито не з причин відсутності події або складу злочину, а саме у зв'язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючою обставиною. Тому звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК України не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду.
Суд повторює, що за змістом частини шостої статті 82 ЦПК України не лише вирок, але і ухвала про закриття кримінального провадження із звільненням від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду у цивільному провадженні виключно в питаннях, чи мало місце діяння (кримінальне правопорушення) та чи вчинене воно цією особою.
Відповідно до частини третьої статті 285 КПК України обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати про закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку.
ОСОБА_2 у разі незгоди з підставою закриття кримінального провадження щодо нього згідно з ухвалою суду від 24 листопада 2022 року у кримінальній справі № 129/2729/17 - у зв'язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючою обставиною, мав право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави і наполягати на своєму повному виправданні (реабілітації). ОСОБА_2 не був позбавлений права оскаржити в апеляційному порядку ухвалу суду від 24 листопада 2022 року в кримінальній справі № 129/2729/17 з таких же підстав. Однак, доказів вчинення таких дій відповідачем у матеріалах справи відсутні.
Водночас ОСОБА_2 хоча й заперечував свою вину у вчинені кримінального правопорушення, проте під час розгляду кримінальної № 129/2729/17 подав клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та просив закрити кримінальне провадження.
Подання клопотання про закриття кримінального провадження за закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності є правом обвинуваченого, однак це не спростовує нереабілітуючий характер відповідної підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності, що не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Встановивши, що внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_2 позивачці ОСОБА_1 були спричинені тілесні ушкодження, підтверджені висновком судово-медичної експертизи та іншими належними доказами дослідженими судом (зокрема матеріалами кримінального провадження № 12016020120000454, витягом із ЄРДР тощо), суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Суд враховує, що позивачка є особою похилого віку, має статус особи з інвалідністю ІІІ групи, що підвищує її фізичну вразливість та емоційну чутливість. Отримані тілесні ушкодження хоч і не призвели до короткочасного розладу здоров'я, проте супроводжувалися вираженим фізичним болем, порушенням сну, обмеженням у побутовій діяльності та тривалими негативними емоційними переживаннями.
Судом враховано, що протиправна поведінка відповідача носила агресивний, публічний та свідомо принизливий характер. Відповідач, за даними справи, неодноразово виявляв вербальну та фізичну агресію до позивачки, загрожуючи їй, що створило атмосферу постійного страху, психологічного дискомфорту та внутрішньої напруги. Такі обставини мають значний вплив на психоемоційний стан особи, особливо в умовах спільного проживання біля одного двору.
Суд також бере до уваги, що зазначені моральні страждання є тривалими, позивачка повідомила про постійне відчуття тривоги та обмеження свободи пересування у звичному життєвому середовищі. Конфлікт, що виник, не був одноразовим, а є частиною системного протистояння, яке завдає психоемоційної шкоди позивачці на тривалий час.
Оцінюючи обсяг заподіяної моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, справедливості та співмірності, передбачених статтею 23 ЦК України. Сума компенсації має забезпечити розумне задоволення потреб потерпілої особи, не спрямовуючись на її безпідставне збагачення, і водночас - відображати тяжкість та тривалість моральних страждань, яких вона зазнала.
Враховуючи характер заподіяних страждань, їх тривалість, вік та стан здоров'я позивачки, ступінь вини відповідача, а також практику Верховного Суду у подібних справах, суд вважає розмір заявленої компенсації у 100 000 грн завищеним, а справедливою та співмірною компенсацією моральної шкоди в цій справі є сума 10 000 (десять тисяч) гривень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_2 на її користь 10 000 грн.
6. Щодо судового збору
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з відповідача ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 121 (сто двадцять одна) грн 12 коп.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп у відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 121 (сто двадцять одну) грн 12 коп судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільного процесуальним кодексом України, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Ім'я (найменування) сторін:
- позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя