Справа № 132/2557/25
Ухвала
про призначення до судового розгляду
04 вересня 2025 року Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , з участю прокурора - ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Калинівка Вінницької області, обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020220000138 від 21 квітня 2025 року відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 2 ст.307 КК України,
01.08.2025 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025020220000138 від 21 квітня 2025 року відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 2 ст.307 КК України, передано на розгляд судді ОСОБА_7 , який своєю ухвалою від 01.08.2025 року призначив справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні.
Відповідно до ч.2 ст.315 КПК України, у підготовчому судовому засіданні на обговорення учасників судового провадження поставлено питання щодо можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта.
Прокурор ОСОБА_8 у судовому засіданні просив суд призначити кримінальне провадження до судового розгляду та викликати в судове засідання учасників процесу, зазначивши, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст.291 КПК України, підстав для прийняття судом рішення, передбаченого п.п.1-4, 6 ч.3 ст.314 КПК України, немає, а розгляд справи повинен здійснюватися у відкритому судовому засіданні.
Обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні не заперечували проти призначення кримінального провадження до судового розгляду.
Заслухавши думку учасників судового провадження щодо можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта, з'ясувавши їх позицію щодо заявлених клопотань, дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, суд прийшов до наступних висновків.
Кримінальне провадження підсудне Калинівському районному суду Вінницької області.
Обвинувальний акт відповідає вимогам ст.291 КПК України, підстави для прийняття рішення, передбаченого п.п.1-4 ч.3 ст.314 КПК України, відсутні.
Під час проведення підготовчого судового засідання також встановлено, що угода про визнання винуватості, у порядку статей 468, 469, 470, 472-475 КПК України, до суду не надходила.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши матеріали обвинувального акта з додатками, з огляду на відсутність підстав для прийняття інших, передбачених пунктами 1-4 ч.3 ст.314 КПК України рішень, суд приходить до висновку про необхідність призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта.
Підстав для здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні не встановлено, а тому воно має бути розглянуто у відкритому судовому засіданні із забезпеченням повного фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.
Таким чином, беручи до уваги, що у підготовчому судовому засіданні жодних обставин, які б перешкоджали призначенню судового розгляду, не встановлено, суд під час підготовки до судового розгляду, з'ясувавши необхідність проведення судового розгляду у відкритому судовому засіданні, з'ясувавши питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді, вчинивши всі необхідні для підготовки судового розгляду дії, завершує підготовку до судового розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.316 КПК України, суд після завершення підготовки до судового розгляду постановляє ухвалу про призначення судового розгляду.
Прокурор ОСОБА_8 в підготовчому судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку дії покладених обов'язків (в порядку ч.7 ст.194 КПК України), оскільки наявні ризики, передбачені статтею 177 КПК України.
Обвинувачений - ОСОБА_9 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 не заперечували проти задоволення клопотання прокурора.
Розглянувши заявлені клопотання, вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків:
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області від 10.07.2025 року у справі №132/1994/25 (номер провадження 1-кс/132/394/25) до ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 06.09.2025 року. Одночасно йому визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 90840грн. Окрім цього, на нього покладено обов'язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; не відлучатися за межі населеного пункту в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; утримуватись від спілкування зі свідками по справі; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У зв'язку із внесенням застави, ОСОБА_6 був звільнений з-під варти, та відповідно до нього застосований запобіжний захід у вигляді застави, із покладенням обов'язків, визначених в ухвалі слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області від 10.07.2025 року у справі №132/1994/25 (номер провадження 1-кс/132/394/25).
Відповідно до частини 3 статті 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно частин 5, 7 статті 194 КПК України, обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов'язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов'язки скасовуються.
До Калинівського районного суду Вінницької області звернувся прокурор із вказаним клопотанням, вважаючи, що існують ризики, передбачені п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України (обвинувачений зможе переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні).
Надаючи оцінку вказаним ризикам суд приходить до наступних висновків:
Ризик переховуватися від суду є актуальним безвідносно до стадії судового розгляду та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
При визначенні ймовірності переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, суд враховує тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Так, кримінальне правопорушення за ч.2 ст.307 КК України, у якому обвинувачується ОСОБА_6 , передбачає покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.
Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від суду під час притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для обвинуваченого ОСОБА_6 переховуватися від суду, що узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.06.2001 року, заява № 33977/96), де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також у рішенні по справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25.04.2000 року, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також у рішенні по справі «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти. У рішенні по справі «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Разом з тим тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про існування у цьому провадженні ризику переховування обвинуваченого від суду.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Верховною Радою України (Закон України № 2102-IX від 24.02.2022 року), в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на даний час продовжує діяти.
У зв'язку із цим, Кабінет Міністрів України вніс зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою від 27.01.1995 року № 57. Так, згідно зазначених змін до Правил, з метою здійснення заходів правового режиму воєнного стану обмежено виїзд з України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, а також визначено перелік громадян України чоловічої статі, які відносяться до категорії військовозобов'язаних, що мають можливість виїхати за кордон під час дії воєнного стану.
Згідно роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі № 1/0/2-22 від 03.03.2022 року «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», у пункті 8 зазначено, що оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Внаслідок збройної агресії російської федерації, Україною з 24.02.2022 року, згідно відкритих даних, не контролюється орієнтовно 20 відсотків власної території, що створює додаткові можливості для залишення території України, в тому числі поза офіційними пунктами пропуску.
Існують способи виїзду за кордон громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які відносяться до категорії військовозобов'язаних, і через офіційні пункти пропуску, доприкладу, з волонтерською місією тощо. А тому стверджувати, що ризик переховування від суду, у тому числі, за кордоном нівельовано повністю, неможливо.
Також існують реальні можливості переховування обвинуваченого і на тимчасово окупованих територіях України.
Окрім того, на переконання суду у даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає в необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства. При цьому належить враховувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків розгляду кримінального провадження, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Реальна можливість вільної зміни свого місця проживання (перебування), підвищує ймовірність переховування обвинуваченого від суду, а в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність відповідного ризику.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати передбачену статтями 23 та 224 КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме - спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.
При цьому, відповідно до частини четвертої статті 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
При цьому, суд бере до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_6 зможе незаконно впливати на свідків, з метою можливої зміни ними своїх попередніх показів у суді, оскільки йому були вручені копії матеріалів кримінального провадження та відомі не лише анкетні дані вказаних осіб, але й їх фактичне місце проживання, а також зміст наданих них показів.
Отже, існування відповідного ризику обумовлено тим, що показання свідків щодо обставин вчинення злочину мають значення для кримінального провадження та можуть суттєво вплинути на становище обвинуваченого, а тому наявні обґрунтовані підстави вважати, що останній наділений потенційною можливістю впливати на свідків у кримінальному провадженні з метою схилити їх змінити свої показання в суді, для уникнення або мінімізації кримінальної відповідальності.
Таким чином, суд приходить до переконливого висновку, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3 частини першої статті 177 КПК України.
Наявність обґрунтованого обвинувачення у сукупності з ризиками кримінального провадження, дає суду можливість продовжити строк дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язків як додаткових заходів процесуального примусу з урахуванням вищезазначених обставин.
За таких обставин, клопотання є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.182, 314-316, 350, 369-372, 392 КПК України, суд, -
Клопотання сторони обвинувачення про продовження строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого - задовольнити.
Продовжити строк дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язків, визначених ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_10 від 10 липня 2025 року у справі №132/1994/25, а саме: прибувати на виклики суду за першою вимогою; не відлучатись з населеного пункту, де він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утриматися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених судом, продовжити до 04 листопада 2025 року включно.
Роз'яснити обвинуваченому, що в разі порушення визначених цією ухвалою суду обов'язків, внесена ним застава буде звернута в дохід Держави.
Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 2 ст.307 КК України, призначити до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Калинівського районного суду Вінницької області на 12 вересня 2025 року на 14год. 00хв.
Розгляд кримінального провадження здійснювати суддею одноособово.
В судове засідання викликати учасників судового провадження.
Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою статті 292 КПК України, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Суддя