Справа № 209/1073/24
№ 2/183/829/25
23 вересня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д. І.,
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в її інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , 2015 р.н. до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди, завданої військовою агресією,-
27 лютого 2024 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , 2015 р.н. звернулася до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що вона та її донька ОСОБА_3 , 2015 р.н. народилися в м. Сєвєродонецьк Луганської області та проживали за адресою: АДРЕСА_1 .
Квартира, в якій вони проживали належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу серії НАТ № 722899 від 16 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Кутовою К.О. за р. № 617, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 55274723 від 16 березня 2016 року.
22.02.2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України, м. Сєвєродонецьк Луганської області було окуповане російськими військами.
Позивач зазначає, що у зв'язку з воєнними діями вона разом з неповнолітньою донькою, 2015 р.н. змушені були покинути житло та виїхати з м. Сєвєродонецька Луганської області.
Таким чином позивач вважає, що реєстрація її та доньки на даній території є беззаперечним доказом проживання у епіцентрі військових/бойових дій, під час якого останні стають живими свідками вбивств, тілесних ушкоджень, знищення майна мирного населення тощо та чують, бачать військові постріли, бомбардування, вибухи, пожежі, руйнування тощо.
До 24.02.2022 позивач проживала в м. Сєвєродонецьку Луганської області, але з початком збройної агресії ситуація в місті загострювалась, почали гинути люди та задля збереження свого життя та життя своєї дитини, останні були змушені були покинути житло та виїхати з м. Сєвєродонецька Луганської області.
Внаслідок збройної агресії рф позивач та її дитина зазнали моральних страждань, які виражаються у постійному страху, тривозі та безсонні, які викликані регулярними повітряними тривогами та необхідністю ховатися в укриттях. В місті зникло електропостачання, газо- та водопостачання, виникали перебої з мобільним зв'язком. Ліки, продукти першої необхідності і харчування майже зникли з вільного обігу. Життя позивачів піддавалось реальній загрозі. Ці фактори разом із бомбардуванням об'єктів інфраструктури та необхідністю постійно адаптуватися до нових умов життя, забезпечувати безпеку та захист порушених прав через воєнні дії в Україні, спричинили душевні страждання та стрес, погіршився фізичний та психічний стан позивача та її доньки, яка є інвалідом з дитинства та потребує постійного догляду та лікування.
У зв'язку з наведеним, ОСОБА_1 просила суд: стягнути з держави російська федерація на її користь та на користь її неповнолітньої доньки, 2015 р.н. моральну шкоду, завдану військовою агресією в розмірі по 1 427 013,00 грн. кожному, що на день пред'явлення позову за офіційним курсом Національного банку України становить 35 000 євро.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 28 лютого 2024 року зазначену цивільну справу було передано за підсудністю до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2024 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2025 року закрите підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляд по суті.
Відповідно до Закону України від 26.02.2025 року № 4273-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" 29 квітня 2025 року було змінено назву Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області на Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 2015 р.н. не з'явилася, згідно заяви просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити, у разі повторної неявки відповідача не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.
З метою дотримання гарантій справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін, враховуючи факт відсутності дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією, припинення дії стосовно цих країн Мінської Конвенції 1993 року, що унеможливлює використання судом засобів поштового зв'язку для інформування рф про провадження у справі, відповідач відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, шляхом публікації 14.08.2025 року оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
В той же час, представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи.в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавав.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що відповідачбув належним чином повідомленийпро місце, дату і час розгляду справи, повторно не з'явився в судове засідання, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши надані позивачем докази, дійшов такого висновку.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилася в м. Сєвєродонецьк Луганської області, що підтверджується паспортом громадянина Україна серії НОМЕР_1 , виданого 03 травня 2006 року Сєвєродонецьким МВ УМВС України ві Луганській області.
Встановлено, що донька позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася в м. Сєвєродонецьк Луганської області, актовий запис № 639, складений 20 серпня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції у Луганській області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 13 січня 2017 року.
Встановлено, що неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є інвалідом з дитинства та потребує постійного догляду та витрат на лікування, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 30 листопада 2022 року.
Згідно з довідкою від 12 серпня 2022 року № 1208-5001998906 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , є внутрішньо переміщеною особою, фактичним місцем проживання якої є: АДРЕСА_3 .
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 відповідно договору купівлі-продажу серії НАТ № 722899 від 16 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Кутовою К.О. за р. № 617, є власником квартири загальною площею 49,8 кв.м., житловою площею 32,1 кв,м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 55274723 від 16 березня 2016 року.
ОСОБА_1 у позові посилається на те, що своїми діями російська федерація завдала їй та її неповнолітній доньці, 2015 р.н. моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях, які виражаються у постійному страху, тривозі та безсонні, які викликані регулярними повітряними тривогами та необхідністю ховатися в укриттях. В місті Сіверськодонецьку (м. Сєвєродонецьку) було відсутнє електропостачання, газо- та водопостачання, виникали перебої з мобільним зв'язком. Ліки, продукти першої необхідності і харчування майже зникли з вільного обігу. Життя позивачів піддавалось реальній загрозі. Ці фактори разом із бомбардуванням об'єктів інфраструктури та необхідністю постійно адаптуватися до нових умов життя, забезпечувати безпеку та захист порушених прав через воєнні дії в Україні, спричинили душевні страждання та стрес, погіршився фізичний та психічний стан позивача та її доньки, яка є інвалідом з дитинства та потребує постійного догляду та лікування. У зв'язку з чим, останні були змушені були покинути своє житло та виїхати з м. Сєвєродонецька Луганської області.
Вирішуючи питання по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до ч.2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно з ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975р., договори укладені між Україною та росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статті 2 Статуту ООН.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) (28 July 1998) вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
Суд враховує, що обставини окупації росією частини території України, постійні обстріли населених пунктів Луганської області, в тому числі і м. Сєвєродонецька Луганської області, та руйнування його інфраструктури, житлових будинків, є загальновідомими обставинами, які в силу частини третьої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, та який наступними указами Президента України неодноразово продовжувався, та триває станом на момент постановлення судового рішення по даній справі.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 р. у справі № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) з огляду на те, що починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України, то у категорії справ про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю, завданої внаслідок збройної агресії РФ на території України, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Зокрема, визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін (пункти 1, 2, 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).
У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21, від 18 грудня 2024 року у справі № 686/29638/23.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно зі статтею 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
За своєю суттю зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61?18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Верховний Суд сформував висновок щодо обмеження судового імунітету рф у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, відповідно до якого для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну у міжнародному праві кодифікованою підставою є «деліктний виняток» (англ, «tortexception»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/ бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/ бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою (постанови Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц).
Російська федерація, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (пункти 1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975 року, договори, укладені між Україною та Росією, в тому числі про українсько-російський державний кордон, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому є, відповідно до прийнятих Україною нормативних актів, державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
Отже, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача та її неповнолітньої доньки, а тому, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
З огляду на це, суд вважає належним, обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно позивача та її неповнолітньої доньки, 2015 р.н..
При визначенні грошової компенсації моральної шкоди слід враховувати те, що: дійсно внаслідок військової агресії рф проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди; законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості); розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії РФ проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди; такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії рф проти України тощо.
Так, суд вважає, що у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України позивач ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_2 , 2015 р.н. зазнали душевних страждань і принижень, перенесли стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені їх нормальні життєві зв'язки, останні вживали додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.
З огляду на викладене суд дійшов до висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 та її доньці ОСОБА_2 , 2015 р.н. неправомірними діями держави російська федерація.
Визначаючи розмір відшкодування, що підлягає стягненню, суд, зазначає, що позивачем до позовної заяви не долучено будь-яких доказів щодо погіршення стану здоров'я його чи близьких родичів, або пошкодження майна.
В той же час, суд виходить із загально відомих обставин, а саме, що на території м. Сіверськодонецька (м. Сєвєродонецька) Луганської області на початку повномасштабного вторгнення велися та ведуться активні бойові дії, до теперішнього часу місто та область перебувають під систематичними обстрілами, той факт, що внаслідок бойових дій було пошкоджено інфраструктуру та мешканці міста залишилися без питної води, електропостачання та газопостачання, що свідчить про продовження перебування позивача та її неповнолітньої доньки, 2015 р.н. у стані стресу.
Враховуючи обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач ОСОБА_1 та її неповнолітня дитина ОСОБА_3 , 2015 р.н., множинний триваючий характер порушення конституційних прав останніх на життя, свободу пересування, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги характер страждань позивачів, що полягають у втраті можливості користування житлом, спілкуванні із друзями та родиною, місця навчання, обсяг заподіяної їм шкоди та обставини, за яких така шкода була заподіяна, суд вважає, що достатньою сатисфакцією для позивачів є стягнення з держави-агресора моральної шкоди у розмірі по 500 000,00 грн., що відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості.
Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в рівних частках.
Згідно з пунктом 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Позивачем було заявлено позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, визначеної у грошовому вимірі.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28.11.2018 у справі № 761/11472/15-ц, така вимога відноситься до вимог майнового характеру, а отже судовий збір стягується як за вимогу майнового характеру - в розмірі 1% від ціни позову, але не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, з огляду на часткове задоволення позову, а також, що позивач при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 10 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 в її інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , 2015 р.н. до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди, завданої військовою агресією, - задовольнити частково.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану військовою агресією в розмірі 1 000 000,00 грн. (один мільйон грн. 00 коп.), з яких:
- 500 000,00 грн. моральної шкоди, завданої військовою агресією на користь ОСОБА_1 ;
- 500 000,00 грн. моральної шкоди, завданої військовою агресією на користь ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 в її інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , 2015 р.н., - відмовити.
Стягнути з держави російська федерація на користь держави судові витрати у розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.).
Учасники справи:
- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_3 ;
- відповідач: російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні, адреса місцезнаходження: 03049, м. Київ, Солом'янський район, проспект Повітрофлотський, буд. 27-А.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне рішення суду складено 23 вересня 2025 року.
Суддя Д. І. Городецький