Справа № 183/9022/24
№ 2/183/1283/25
19 серпня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д.І.
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Губиниської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області, Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса, треті особи - Товарна біржа «Новомосковська», Друга Самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, -
30 серпня 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з вищезазначеним позовом, який під час розгляду справи неодноразово уточнювали.
На обґрунтування вимог позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з урахуванням заяви про уточнення вимог в остаточній редакції посилалися на те, що їх батьку ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 04 квітня 2000 року, посвідченого та зареєстрованого Товарною біржею «Новомосковська» за реєстровими №000090 належитьжитловий будинок, загальною площею 52,0кв.м., житловою площею 32,3кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Договір купівлі-продажу від 04 квітня 2000 року укладений на Товарній біржі «Новомосковська», але не був нотаріально посвідчений.
Право власності на житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_4 04 квітня 2000 року в Новомосковському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу за № 82-1.
Зазначений будинок їх батько придбав за 2 226,36 грн. та моменту придбання нерухомого майна, ОСОБА_4 ним постійно користувався.
ОСОБА_4 придбав у власність спірне нерухоме майно у період шлюбу із ОСОБА_3 (матір'ю позивачів), а тому відповідно до приписів ст.ст. 60, 70 СК України спірне нерухоме майно належить їх батькам на праві спільної сумісної власності, частка кожного подружжя становить по 1/2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема на зазначений вище житловий будинок.
За життя ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений 16 лютого 2005 року секретарем Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області в за реєстровим № 201, яким все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті, і на що він по закону буде мати право, заповів позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в рівних частинах.
У встановлений законом строк, позивачі ОСОБА_5 , ОСОБА_2 звернулися до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини, у зв'язку з чим було заведено спадкову справу №211/2020.
Зокрема до державного нотаріуса звернулася дружина спадкодавця ОСОБА_3 (мати позивачів), яка відмовилася від прийняття спадщини після смерті чоловіка на частку у спільному сумісному майні, придбаному за період шлюбу з померлим та на обов'язкову частку в спадщині, подавши відповідну заяву.
Отже, ОСОБА_5 і ОСОБА_2 зазначають, що вони є єдиними спадкоємицями за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, позивачами були отримані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку земельної ділянки площею 4,0200 га, кадастровий номер 1223284000:01:009:0095, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, належної померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП № 036093, виданого 20.04.2001 року Миколаївською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 15468.
В той же час, листом державного нотаріуса Другої Самарівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Одеса) Крутько Л.П. від 07 квітня 2021 року за вих. № 525/02-14 позивачам ОСОБА_5 , ОСОБА_2 було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій стосовно житлового будинку, у зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу на житловий будинок було укладено та зареєстровано на Товарній біржі «Новомосковська» в порушення вимог ст. 227 ЦК України, оскільки підлягає нотаріальному посвідченню.
Позивачі вважають, що договір купівлі продажу нерухомості між їх батьком та відповідачем Колективним сільськогосподарським підприємством ім. Щорса в особі ОСОБА_6 повністю виконані, усі істотні умови договору купівлі-продажу також виконані, спадкодавець як покупець передав продавцю обумовлену в договорі суму 2 226,36 грн. за житловий будинок. ОСОБА_4 фактично володів об'єктом нерухомості, а договір купівлі-продажу нерухомості не визнавався недійсним.
У зв'язку з наведеним, посилаючись на приписи ст. ст. 128,153 ЦК УРСР, ст. 49 ЗУ «Про власність», ст. ст. 1216, 1218, 1223, 1268, 1269 ЦК України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд:
- визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомості, а саме - житлового будинку, загальною площею 52,0кв.м., житловою площею 32,3кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладений04 квітня 2000 року між ОСОБА_4 та Колективним сільськогосподарським підприємством ім. Щорса в особі Вєлєсевича Олександра Миколайовича на Товарній біржі «Новомосковська» за реєстраційним № 00090, право власності зареєстровано 04 квітня 2000 року в Новомосковському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу за № 82-1;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з: житлового будинку - літ. «А», загальною площею 52,0 кв.м., житловою площею 32,3 кв.м.; літньої кухні - літ. «Б»; сараю - літ. «В,Г»; погребу - літ. «Д»; вбиральні - літ. «Е»; колодязя - літ. «К»; огорожі № 1-3, в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з: житлового будинку - літ. «А», загальною площею 52,0 кв.м., житловою площею 32,3 кв.м.; літньої кухні - літ. «Б»; сараю - літ. «В,Г»; погребу - літ. «Д»; вбиральні - літ. «Е»; колодязя - літ. «К»; огорожі № 1-3, в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 16 вересня 2024 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 15 січня 2025 року зобов'язано Другу новомосковську державну нотаріальну контору Дніпропетровської області Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Одеса) надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 23 травня 2025 року підготовче провадження у справі закрите,справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник в судове засідання не з'явилися, кожен окремо звернулися до суду з заявами про розгляд справи за їх відсутності, вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 та представники відповідачів Губиниської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області, Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса, кожен окремо, в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином,причин неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавали.
Представник третьої особи Другої Самарівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з'явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі.
Представник третьої особи Товарної біржі «Новомосковська» в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що відповідачбув належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, повторно не з'явився в судове засідання, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.
У зв'язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 04 квітня 2000 року між ОСОБА_4 та Колективним сільськогосподарським підприємством ім. Щорса в особі Вєлєсевича Олександра Миколайовича було укладено договір купівлі-продажу нерухомості, а саме - житлового будинку, загальною площею 52,0 кв.м., житловою площею 32,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений на Товарній біржі «Новомосковська» за реєстраційним № 000090. Право власності ОСОБА_4 зареєстровано 04 квітня 2000 року в Новомосковському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу за № 82-1.
Вказаний житловий будинок належав продавцю Колективному сільськогосподарському підприємству ім. Щорса на підставі свідоцтва про право власності від 21 березня 2000 року, виданого Миколаївською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровською області, зареєстрованого в Новомосковському БТІ за № 85-Д 11 стор. 85, що підтверджується довідкою-характеристикою, виданою БТІ за місцем розташування об'єкта нерухомості за № 372 від 21 березня 2000 року.
Згідно до технічного паспорту, виготовленого станом на 10 березня 2000 року, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку - літ. «А», загальною площею 52,0 кв.м., житловою площею 32,3 кв.м.; літньої кухні - літ. «Б»; сараю - літ. «В,Г»; погребу - літ. «Д»; вбиральні - літ. «Е»; колодязя - літ. «К»; огорожі № 1-3.
Зазначений будинок ОСОБА_4 придбав за 2 226,36 грн.
Разом з тим, судом встановлено, що згідно рішення Виконавчого комітету Губиниської селищної ради № 87 від 30 квітня 2025 року, об'єкту нерухомого майна загальною площею 52,0 кв.м., житловою площею 32,3 кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 було присвоєно адресу - АДРЕСА_2 .
Встановлено, що ОСОБА_4 придбав у власність спірне нерухоме майно у період шлюбу із ОСОБА_3 (матір'ю позивачів).
Відповідно до положень ст. 60 СК України - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже зазначене спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а тому частка кожного у спільній сумісній власності становить по 1/2.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 70 років помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складено відповідний актовий запис № 21 від 23 квітня 2020 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 23 квітня 2020року.
Спадкова справа № 211/2020 після смерті ОСОБА_4 була заведена Новомосковською районною державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області, номер у спадковому реєстрі 66604145, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 62127657 від 20 жовтня 2020 року.
Встановлено, що після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема на зазначений вище житловий будинок.
За життя ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений 16 лютого 2005 року секретарем Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області в за реєстровим № 201, яким все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті, і на що він по закону буде мати право, заповів позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в рівних частинах.
У встановлений законом строк, позивачі ОСОБА_5 , ОСОБА_2 звернулися до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини, у зв'язку з чим було заведено спадкову справу № 211/2020.
Зокрема до державного нотаріуса звернулася дружина спадкодавця ОСОБА_3 (мати позивачів), яка відмовилася від прийняття спадщини після смерті чоловіка на частку у спільному сумісному майні, придбаному за період шлюбу з померлим та на обов'язкову частку в спадщині, подавши відповідну заяву.
Так судом встановлено, що 15 грудня 2020 року позивачами ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , кожним окремо, були отримані свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НМН № 681907 та НМН № 681908 на 1/2 частку земельної ділянки площею 4,0200 га, кадастровий номер 1223284000:01:009:0095, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, належної померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП № 036093, виданого 20.04.2001 року Миколаївською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 15468, що підтверджуються матеріалами спадкової справи, зокрема Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 79774498 від 22 січня 2025 року.
В той же час, листом державного нотаріуса Другої самарівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Одеса) Крутько Л.П. від 07 квітня 2021 року за вих. № 525/02-14 позивачам ОСОБА_5 , ОСОБА_2 було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій відносно спірного житлового будинку ув'язку з тим, що договір купівлі-продажу на житловий будинок було укладено та зареєстровано на Товарній біржі «Новомосковська» в порушення вимог ст. 227 ЦК України, оскільки підлягає нотаріальному посвідченню.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом.
Зі змісту ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
На підставі ст. 1216 ЦК України,спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, зазначені в заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно до ч. 1 ст. 1235 ЦК України Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Отже, Цивільним кодексом України визначені обмеження волі заповідача щодо права розпоряджатися власністю (обмеження принципу свободи заповіту) шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов'язкову частку у спадщині, де право на обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Таким чином, принцип свободи розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту передбачає широкий обсяг правомочностей заповідача, згідно з якими він своїм волевиявленням може вплинути на зміст спадкових правовідносин. Однак, застосування цього принципу обмежується законодавчо встановленою для окремої категорії спадкоємців гарантією, за якою, незалежно від змісту заповіту, особи, визначені в частині першій статті 1241 цього Кодексу, спадкують половину частки, яка належала б їм у разі спадкування за законом. Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлений указаними положеннями Кодексу, є вичерпним і дає підстави віднести цих осіб до членів сім'ї чи найближчих родичів спадкодавця.
На підставі ст. 1258 ЦК України,1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. 2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з ч. 1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Як вже встановлено судом, частка спадкодавця ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на спірне спадкове нерухоме майна становить 1/2 частки.
Встановлено, що на день смерті ОСОБА_4 проживав без реєстрації разом з дружиною ОСОБА_3 , 1947 р.н. за адресою: АДРЕСА_1 та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 16 жовтня 2020 року за вих. № 1014.
Як встановлено вище, у встановлений законом строк, позивачі ОСОБА_5 , ОСОБА_2 звернулися до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини, у зв'язку з чим було заведено спадкову справу № 211/2020.
Також до державного нотаріуса звернулася дружина спадкодавця ОСОБА_3 (мати позивачів), яка відмовилася від прийняття спадщини після смерті чоловіка на частку у спільному сумісному майні, придбаному за період шлюбу з померлим та на обов'язкову частку в спадщині, подавши відповідну заяву.
З матерів спадкової справи вбачається, що позивачами отримані свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті батька на 1/2 частку земельної ділянки 4,0200 га, кадастровий номер 1223284000:01:009:0095, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, належної померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП № 036093, виданого 20.04.2001 року Миколаївською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 15468.
Суд зауважує, що в даному випадку спадкування відбувається за заповітом, а не за законом, оскільки є дійсний заповіт, що залишається чинним навіть після смерті одного з подружжя. Дружина спадкодавця ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , відмовляючись від своєї частки у спільному сумісному майні, по суті, виходить зі спадкування цієї частки, яка за законом належала б їй. Це означає, що у позивачів, як спадкоємців за заповітом, з'являється право успадкувати як особисту частку спадкодавця у спільному майні, так і ту частку, від якої відмовилася дружина спадковдавця, зважаючи на те, що таке майно є спільною сумісною власністю, а спадкування відбувається на підставі заповіту. Зазначене також стосується і обов'язкової частки в спадщині, від отримання якої після смерті чоловіка відмовилася ОСОБА_3 .
Отже, позивачі ОСОБА_5 і ОСОБА_7 є єдиними спадкоємицями за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно до вимог ст. 1268 ЦК України, 1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. 5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Вимогами статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. 2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
На підставі статті 1270 ЦК України, 1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно із ст. 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.
Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
У відповідності до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Згідно з абзацом 3 ч.2 ст.331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Згідно роз'яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.
Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивачів немає та відповідно ст.16 ЦК України вони обрали правильний спосіб захисту свого порушеного права.
Як вже встановлено вище, листом державного нотаріуса Другої самарівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Одеса) Крутько Л.П. від 07 квітня 2021 року за вих.№ 525/02-14 позивачам ОСОБА_5 , ОСОБА_2 було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій відносно спірного житлового будинку ув'язку з тим, що договір купівлі-продажу на спірний житловий будинок було укладено та зареєстровано на Товарній біржі «Новомосковська» в порушення вимог ст. 227 ЦК України, оскільки підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлене судом.
За змістом ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоду по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорі даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно буди досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Так, право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбачено ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу» №1956-ХІІ від 10 грудня 1991 року згідно ч. 2 якої угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Міністерство юстиції України за №17-12-44 від 10 квітня 1998 року роз'яснило, що угоди, укладені на біржі не прирівняні до нотаріально посвідчених, а тільки підлягають подальшому нотаріальному посвідченню.
Положеннями ст. 47 ЦК УРСР (в ред. 1963 року) передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.
Договір купівлі-продажу житлового будинку (квартир) повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 Кодексу). Договір купівлі-продажу квартири підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Відповідно з п. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28 квітня 1978 року, зі змінами № 15 від 15 травня 1998 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними», з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу. Якщо така угода виконана повністю або частково однією зі сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд, на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.
Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею.
Відповідно до п. 5 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року за № 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.
Тобто, у період укладання спірних угод купівлі-продажу існував пробіл у чинному законодавстві, тому що, згідно ст. ст. 227, 242 ЦК УРСР (1963 року) договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна із сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Тим часом, у відповідності зі ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу», біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
Згідно з ч.2 ст.219 ЦК України, суд може визнати правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню перешкоджала обставина, яка не залежить від її волі.
Відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно з ч.3 ст.334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Статтею 392 ЦК України, передбачено право власника майна на пред'явлення позову про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Оскільки покупець ОСОБА_4 повністю виконав умови договору купівлі-продажу нерухомості, сплатив за придбане майно грошові кошти, фактично володіє об'єктом нерухомості та утримує його з 04 квітня 2000 року, договір купівлі-продажу в судовому порядку не визнавався недійсними її сторонами, ОСОБА_4 на підставі ст.ст.128, 153 ЦК УРСР і ст.49 ЗУ "Про власність", правомірно набув право власності на спірний об'єкт нерухомості і правомірно володів ним до дня смерті. Передбачених законом підстав для невизнання дійсним неоспореного договору купівлі-продажу житлового будинку в судовому порядку немає.
Отже, судом встановлено, що сторонами були виконані всі вимоги діючого законодавства на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, волевиявлення учасників було вільне та відповідало внутрішній волі сторін, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, з 04 квітня 2000 року спадкодавець ОСОБА_4 правомірно володів придбаним майном, користувався ним та утримував його до дня смерті, а тому враховуючи, що спірне нерухоме майно спадкодавцем ОСОБА_4 було придбане у період шлюбу з ОСОБА_3 , що відповідно до вимог ст.ст. 60,70 СК України є їх спільною сумісною власністю, а тому спадкодавцю ОСОБА_4 за життя належала 1/2 частка нерухомого майна у спільному сумісному майні. Разом з тим, оскільки дружина спадкодавця ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , відмовилася від своєї частки у спільному сумісному майні, а тому остання, по суті, вийшла зі спадкування цієї частки, яка за законом належала б їй, як і вийшла зі спадкування обов'язкової частки належної їй відповідно до приписів ст. 1241 ЦК України, у зв'язку з чим спадкування в даному випадку відбувається за заповітом, а не за законом. Таким чином у позивачів, як спадкоємців за заповітом, з'являється право успадкувати як особисту частку спадкодавця у спільному майні, так і ту частку, від якої відмовилася дружина спадковдавця, зважаючи на те, що таке майно є спільною сумісною власністю, а спадкування відбувається на підставі заповіту.
Отже, зважаючи на те, що після смерті батька позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не мають можливості скористатися своїм правом оформити спадкові права на придбане спадкодавцем нерухоме майно через законодавчі зміни, у суду наявні всі необхідні підстави для захисту права власності позивачів шляхом визнання договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного на Товарній біржі «Новомосковська» дійсним та визнання за позивачами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , кожним окремо, права власності на 1/2 частини спірного нерухомого майна, в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно до ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відсутністю вини відповідачів, судові витрати покласти на позивачів.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 1 Конституції України, ст.ст. 219, 220, 334, 392, 638, 655, 1216, 1218, 1220, 1223 ЦК України, ст.ст. 47, 128, 153, 224, 227, 242 ЦК УРСР в редакції 1963 року, ст. 49 ЗУ «Про власність», ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу», ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28 квітня 1978 року, зі змінами № 15 від 15 травня 1998 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними», ст.ст. 4, 6-10, 12, 13, 76-81, 89, 141,258-259, 263-268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Губиниської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області, Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса, треті особи - Товарна біржа «Новомосковська», Друга самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, - задовольнити.
Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомості, а саме - житлового будинку, загальною площею 52,0 кв.м., житловою площею 32,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 04 квітня 2000 року між ОСОБА_4 та Колективним сільськогосподарським підприємством ім. Щорса в особі Вєлєсевича Олександра Миколайовича на Товарній біржі «Новомосковська» за реєстраційним № 00090, право власності зареєстровано 04 квітня 2000 року в Новомосковському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу за № 82-1.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з: житлового будинку - літ. «А», загальною площею 52,0 кв.м., житловою площею 32,3 кв.м.; літньої кухні - літ. «Б»; сараю - літ. «В,Г»; погребу - літ. «Д»; вбиральні - літ. «Е»; колодязя - літ. «К»; огорожі № 1-3, в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з: житлового будинку - літ. «А», загальною площею 52,0 кв.м., житловою площею 32,3 кв.м.; літньої кухні - літ. «Б»; сараю - літ. «В,Г»; погребу - літ. «Д»; вбиральні - літ. «Е»; колодязя - літ. «К»; огорожі № 1-3, в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судові витрати покласти на позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Учасники справи:
-позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;
-позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП відсутній, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;
-відповідач: Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Щорса, код ЄДРПОУ невідомий, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Миру, буд. 1, кв. 87, ;
-відповідач: Губиниська селищна рада Самарівського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 04338457, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, Самарівський район, с-ще Губиниха, вул. Шевченко, буд. 16;
-третя особа: Друга Самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ 05466105, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Самар, площа Героїв, буд. 1;
-третя особа: Товарна біржа «Новомосковська», код ЄДРПОУ 30010264, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, Самарівський район, с. Вільне, вул. Жовтнева, буд. 1.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне рішення суду складено 19 серпня 2025 року.
Суддя Д.І. Городецький