Справа № 358/92/25
№ 2/183/2826/25
10 листопада 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Фролової В.О.,
за участю секретаря судового засідання - Сторожик А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У січні 2025 року до суду звернулось ТОВ «Юніт Капітал» із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 26 717,06 грн. та судових витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 15.01.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір № 486263406 у формі електронного документа з використанням електронного підпису відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». На виконання вказаного договору, 15.01.2021, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 21000 грн. на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 , що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняла пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого продовжувався на підставі додаткових угод № 19, 26, 27, 31, 32 відповідно до умов якого, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) зобов'язується відступити ТОВ «Таліон Плюс» (Фактору) Право вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Так, відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача на загальну суму 22576,92 грн. Отже, право вимоги, на думку позивача, перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» після укладення кредитного договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 - 05.05.2022.
Також, 05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01, строк дії якого продовжувався на підставі додаткових угод № 2, 3, відповідно до умов якого, ТОВ «Таліон Плюс» (Клієнт) зобов'язується відступити ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (Фактору) Право вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 26717,06 грн.
14.06.2024, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 0409/24 відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 486263406 від 15.01.2021, що також підтверджується реєстром боржників за договором факторингу.
ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» не здійснювали нарахувань за кредитним договором. Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором № 486263406 від 15.01.2021, становить 26717,6 грн., яка складається з: 20993,93 грн. - заборгованість по кредиту; 5723,13 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, яку позивач просить стягнути з відповідача.
Ухвалою судді Богуславського районного суду Київської області від 13.02.2025 цивільну справу за вказаним позовом направлено за підсудністю до Самарівського (до перейменування - Новомосковського) міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Ухвалою судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.03.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Вказаною ухвалою суду визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Представник позивача в судове засідання не з'явися, у прохальній частині позовної заяви просив здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, шляхом направлення поштової кореспонденції на адресу зареєстрованого місця проживання. До суду повернулися поштові конверти, адресовані відповідачу, з довідкою про причини невручення «адресат відсутній за вказаною адресою». Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.
Як встановлено у ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У свою чергу, відповідач не повідомляв суд про зміну своєї адреси. Правом на подання відзиву у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження, відповідач не скористався, будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.
Враховуючи, що у судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 06.11.2025, є дата складення повного судового рішення 10.11.2025.
Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, встановив наступне.
Так, 15.01.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - Кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) укладено кредитний договір № 486263406 в електронній формі, відповідно до умов якого Кредитодавець зобов'язується надати Позичальнику кредит на суму 21000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачувати проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - Правила).
Відповідно до п.1.1. договору, Кредитодавець зобов'язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 21000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
З паспорта споживчого кредиту продукту до Договору № 486263406 від 15.01.2021 вбачається, що ОСОБА_1 надано кредит в сумі 21000 грн. Строк кредитування - 30 днів. Спосіб та строк надання кредиту - цілодобово (24/7) шляхом переказу грошових коштів позичальнику після заповнення заявки на сайті www.moneyveo.ua або в мобільному додатку, або за допомогою іншого програмного забезпечення з доступом до інформаційно-телекомунікаційної системи Кредитодавця (особистого кабінету позичальника) в строк від 1 хвилини до 3-х днів. Тип процентної ставки фіксований, реальна річна процентна ставка, процентів річних 266,45%.
Згідно з ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
гідно з п. 4 ст. 11 Закону «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом її розміщення в мережі Інтернет, в інших інформаційно-телекомунікаційних системах або шляхом надсилання електронного повідомлення, метою якого є пряме чи опосередковане просування товарів, робіт та послуг або ділової репутації особи, яка провадить господарську або незалежну професійну діяльність. Закон «Про електронну комерцію» прямо передбачає, що оферта може включати всі необхідні умови шляхом перенаправлення споживача до іншого електронного документа.
Відповідач підписала Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV372UP від 15.01.2021 року о 17:33:33 год. Відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору. Це підтверджується довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Відповідно до п. 4.4 Кредитного договору, визначається, що у всіх відносинах між Позичальником та Кредитодавцем в якості підпису, Позичальник використовує як електронний підпис одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Згідно з ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» такі електронні правочини, а також електронні правочини, щодо яких сторони домовилися про підписання, мають бути підписані за допомогою електронного підпису або електронного цифрового підпису, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису або іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, заповненням заяви Позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що вона повідомлена Кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Суд звертає увагу на висновки, до яких дійшов Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 під час розгляду справи № 243/6552/20. Зокрема Верховним Судом було зазначено, «що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до умов кредитного договору № 486263406 від 15.01.2021сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого електронного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Таким чином, Кредитний договір є двостороннім, оскільки породжує обов'язок кредитодавця надати кредит та обов'язок позичальника його повернути, та сплатити проценти за користування ним.
Відразу після вчинених дій відповідача, 15.01.2021, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 22000 грн. на його банківську карту № НОМЕР_1 , що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що підтверджується довідкою АТ «ПриватБанк» від 07.06.2024 про здійснення переказів грошових коштів від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на рахунки одержувачів, а також платіжним дорученням від 15.01.2021 (а.с.9).
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає доведеним, що кредитний договір № 486263406 від 15.01.2021 був підписаний позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатору, який був надісланий первісним кредитором на номер телефону, зазначений відповідачем при реєстрації на сайті кредитодавця.
Встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладеними сторонами, суд дійшов висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Також, судом встановлено, що 28.11.2018 між TOB «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01.
Відповідно до п. 2.1 Договору, згідно умов цього договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 1.2 договору визначено, що перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до пункту 1.3 даного договору під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.5 Договору факторингу встановлено, що Реєстр прав вимоги означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором.
Відповідно до п. 2.3 Договору, розмір оплати послуг фактора за надання фінансування клієнту за цим договором за кожен реєстр прав вимоги становить 100 гривень (Ціна продажу), що сплачуються клієнтом протягом 5 банківських днів з дати складання кожного реєстру прав вимоги на банківський рахунок фактора.
Згідно з п.4.1 Договору, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку.
Відповідно до п. 8.2 договору строк дії договору закінчується 28.11.2019, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором.
TOB «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс», 28.11.2019,уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін. 31.12.2020 між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31.12.2021
В подальшому, 31.12.2021 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022 включно, додаткову угоду № 31, та додаткову угоду № 32 від 31.12.2023, яка продовжила строк дії договору факторингу до 31.12.2024 включно.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача в сумі 22576,92 грн. (а.с.84-86).
05.08.2020, між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01.
Відповідно до п. 2.1 Договору, згідно умов цього договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 1.2 договору визначено, що перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до пункту 1.3 даного договору під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.5 Договору факторингу встановлено, що Реєстр прав вимоги означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за цим Договором.
Відповідно до п. 2.3 Договору розмір оплати послуг фактора за надання фінансування клієнту за цим договором за кожен реєстр прав вимоги становить 100 гривень (Ціна продажу), що сплачуються клієнтом протягом 5 банківських днів з дати складання кожного реєстру прав вимоги на банківський рахунок фактора.
Згідно з п.4.1 Договору право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку.
Відповідно до п. 8.2 Договору строк дії договору закінчується 04.08.2021 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором.
Додатковою угодою № 2 від 03.08.2021 та додатковою угодою № 3 від 30.12.2022 строк дії договору до вказаного договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 продовжено до 31.12.2024.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на суму 26717,06 грн.
В подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ «ФК Онлайн Фінанс» на підставі договору факторингу № 14/06/24 від 14.06.2024 було відступлено на користь ТОВ «Юніт Капітал», що підтверджується витягом з реєстру боржників № б/н від 14.06.2024 (а.с.116-118).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять його умови. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно зі ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до вимог статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд зазначає, що обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до п.1.1 договору № 486263406 від 15.01.2021, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язалось надати відповідачу кредит в розмірі 21000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах визначених цим договором.
Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи своє право на стягнення заборгованості по договору №486263406 від 15.01.2021позивач зазначав, що набув відповідне право вимоги 14.06.2024 на підставі Договору факторингу № 14/06/24 від 14.06.2024 укладеним між ним та ТОВ «ФК Онлайн Фінанс», які набули право вимоги від ТОВ «Таліон Плюс» відповідно до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2023, які в свою чергу набули право вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на підставі договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Кредитодавець, який відступив право вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучив колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучення колекторської компанії до врегулювання простроченої заборгованості повідомити споживача у спосіб, визначений частиною першою статті 25 цього Закону та передбачений договором про споживчий кредит, про такий факт та про передачу персональних даних споживача, а також надати інформацію про нового кредитора або колекторську компанію відповідно (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв'язку - номер телефону, адресу, адресу електронної пошти). Зазначений обов'язок зберігається за новим кредитором у разі подальшого відступлення права вимоги за відповідним договором.
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу.
В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управлений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.11.2018 в справі № 243/11704/15-ц.
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №909/1411/13, від 13.10.2021 у справі № 910/11177/20).
Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зробив правовий висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Судом встановлено, що правовідносини за кредитним договором № 486263406 від 15.01.2021між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем виникли 15.01.2021, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Витяг з Реєстру прав вимоги №175 від 05.05.2022, укладений на виконання договору факторингу, не може бути взяти судом до уваги як належний доказ переходу права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», оскільки на час укладання вказаного договору факторингу (28.11.20218) право вимоги до відповідача за кредитним договором № 486263406 від 15.01.2021було відсутнє.
Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24.04.2018 по справі №914/868/17).
При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Таким чином, на момент укладення Договору факторингу, за яким відступлено право вимоги від 28.11.2018 боргові зобов'язання ОСОБА_1 за Кредитним договором №486263406 від 15.01.2021ще не існували, відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором, оскільки на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_2 , а відповідно у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28.11.2018.
Враховуючи, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за Кредитним договором №486263406 від 15.01.2021на першому етапі від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора ТОВ «Юніт Капітал».
Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2021 у справі № 911/3185/20).
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу від 28.11.2018, від 05.08.2020 та від 14.06.2024.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29.06.2021 по справі № 916/2040/20).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що ТОВ «Юніт Капітал» не надав доказів переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі за кредитним договором № 486263406 від 15.01.2021, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , відповідно відсутні докази порушення його прав з боку відповідача ОСОБА_1 та наявності у ТОВ «Юніт Капітал» права звернення до суду з позовом до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором № 486263406 від 15.01.2021, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс», а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості відсутні, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони не володіли.
З урахуванням вищезазначеного, в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором № 486263406 від 15.01.2021 з відповідача ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Положеннями ст. ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови у задоволенні позову на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.
Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», ЄДРПОУ 43541163, адреса: 01024, місто Київ, вул. Рогнідинська, буд 4, літера А, офіс 10, ел.пошта: fincomunitcap@gmail.com,
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено та підписано 10 листопада 2025 року.
Суддя В.О. Фролова