Справа № 450/6126/23 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.
Провадження № 22-ц/811/1401/25 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
31 жовтня 2025 року м.Львів
Справа № 450/6126/23
Провадження № 22-ц/811/1401/25
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, ухвалене у м.Пустомити 26 березня 2025 року у складі судді Мусієвського В.Є. у справі за позовом ОСОБА_1 до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області, про визнання недійсним державного акту та визнання права на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування, -
встановив:
19 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про визнання недійсним державного акту та визнання права на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування. Просила визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю Серії ЛВ № 12604 від 27 лютого 1997 року, виданий Жирівською сільською радою народних депутатів на підставі рішення № 1 Виконавчого комітету Жирівської сільської ради народних депутатів від 18 січня 1996 року, зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2109; визнати за нею (позивачем) в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_3 право на завершення приватизації земельної ділянки площею 0,0460 га, кадастровий номер 4623682800:08:000:1131, розташованої в Садівничому товаристві робітників і службовців Львівського заводу «Реактив» на території Солонківської об'єднаної територіальної громади Львівського району Львівської області, яка передана безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 на підставі рішення № 1 Виконавчого комітету Жирівської сільської ради народних депутатів від 18 січня 1996 року. В обґрунтування позову посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ( ОСОБА_3 ), після смерті якої відкрилася спадщина. За час свого життя ОСОБА_3 розпорядилася частиною належного майна та заповіла їй квартиру АДРЕСА_1 . 23 лютого 2018 року вона (позивач) звернулась до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Лучко І.Я. із заявою про прийняття спадщини. 23 жовтня 2018 року приватним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з квартири АДРЕСА_1 та у цей день за нею зареєстровано право власності на вказане вище майно. Зазначає, що 27 лютого 1997 року Жирівською сільською радою народних депутатів на підставі рішення № 1 Виконавчого комітету Жирівської сільської ради народних депутатів від 18 січня 1996 року, видано державний акт на право приватної власності на землю Серії ЛВ № 12604 від 27 лютого 1997 року, згідно якого її батьку ( ОСОБА_4 ) передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0460 га, розташовану на території Жирівської сільської Ради народних депутатів. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер та після його смерті відкрилася спадщина, яку фактичної прийняла його дружина - ОСОБА_3 , однак право власності на земельну ділянку не оформила. 6 листопада 2023 року вона (позивач) звернулась до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Лучко І.Я. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку, з огляду на те, що заповітом не охоплено усієї спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Постановою приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Лучко І.Я. № 113/02-31 від 6 листопада 2023 року їй ( ОСОБА_1 ) відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки відсутні документи на підтвердження реєстрації вказаної земельної ділянки за спадкодавцем ОСОБА_3 . Просить задовольнити позов.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 4 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про визнання недійсним державного акту та визнання права на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування.
Рішення суду оскаржує ОСОБА_1 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким що порушує її законні права та інтереси, винесеним з порушенням норм матеріального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її (позивача) матір ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина. За час свого життя ОСОБА_3 розпорядилась частиною належного майна та заповіла їй (позивачу) квартиру АДРЕСА_1 . 23 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Лучко І.Я. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з квартири АДРЕСА_1 , та у цей день за нею зареєстровано право власності на таке майно. 27 лютого 1997 року Жирівською сільською радою народних депутатів на підставі рішення № 1 Виконавчого комітету Жирівської сільської ради народних депутатів від 18 січня 1996 року видано державний акт на право приватної власності на землю Серії ЛВ № 12604 від 27 лютого 1997 року, згідно якого її ( ОСОБА_1 ) батьку - ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0460 га, розташовану на території Жирівської сільської Ради народних депутатів. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер Після його смерті відкрилася спадщина, яку фактичної прийняла ОСОБА_3 . Зазначає, що за життя ОСОБА_3 не оформила права власності на таку ділянку. 6 листопада 2023 року вона (позивач) звернулася до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Лучко І.Я. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку, з огляду на те, що заповітом не охоплено усієї спадщини після смерті ОСОБА_3 . Постановою приватного нотаріуса № 113/02-31 від 6 листопада 2023 року їй ( ОСОБА_1 ) відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки відсутні документи на підтвердження реєстрації вказаної земельної ділянки за спадкодавцем ОСОБА_3 .
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що стверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 , виданим 18 вересня 2017 року Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області.
Згідно із ст. 1220 ЦК України в день смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина.
Відповідно до ч. 1 ст. 1218 цього Кодексу до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно із ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Із заповіту Серії НА № 0628383, посвідченого державним нотаріусом Першої Львівської Державної нотаріальної контори Головацькою Х.С. 24 липня 1997 року, вбачається, що ОСОБА_3 на випадок своєї смерті розпорядилась належною їй квартирою АДРЕСА_1 .
23 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Лучко І.Я. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3
23 жовтня 2018 року приватним нотаріусом видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на вказану квартиру.
26 вересня 2023 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Лучко І.Я. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0460 га, розташовану в Садівничому товаристві робітників і службовців Львівського заводу «Реактив» на території Солонківської об'єднаної територіальної громади Львівського району Львівської області, яка фактично успадкована нею після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловіка ОСОБА_5 .
Постановою приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Лучко І.Я. № 113/02-31 від 6 листопада 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину. Вказана постанова мотивована відсутністю у спадковій справі документів, які підтверджують право власності спадкодавця на спірне майно. Повідомлено про можливість звернення до суду за захистом порушених прав чи інтересів.
З свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 , виданого Відділом запису актів громадського стану Львівської області 18 листопада 1996 року, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .
Відповідно до ст. 548 ЦК Української РСР, яка діяла на час смерті ОСОБА_4 , для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.
Згідно із ст. 527 цього Кодексу спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
Відповідно до ст. 549 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
28 серпня 1997 року ОСОБА_3 звернулась в Першу Львівську державну нотаріальну контору із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловіка.
28 серпня 1997 року ОСОБА_1 звернулася в Першу Львівську державну нотаріальну контору із заявою, у якій зазначила, що вона не претендує на оформлення спадкових прав після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її батька.
28 серпня 1997 року державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Чаус Л.М. видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 на гаражний бокс № НОМЕР_3 , розташований в об'єднаному гаражному кооперативі № 8, у м. Львові.
Встановлено, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_3 , яка в свою чергу за час свого життя прийняла спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловіка - ОСОБА_4 .
Позивач у своїй позовній заяві посилається на те, що державний акт на право приватної власності на землю Серії ЛВ № 12604 від 27 лютого 1997 року є недійсним, з огляду на те, що такий видано після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , цивільна дієздатність та цивільна правоздатність якого припинилась у зв'язку із його смертю.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з такого.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.
Встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Жирівської сільської ради народних депутатів № 1 від 18 січня 1996 року безоплатно передано у приватну власність ОСОБА_4 , який на той час був живий, земельну ділянку площею 0,0460 га, розташовану на території Жирівської сільської Ради народних депутатів.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, строк для прийняття якої визначено законом у шість місяців.
З державного акта на право приватної власності на землю Серії ЛВ № 12604, виданого 27 лютого 1997 року (після смерті ОСОБА_4 ) Жирівською сільською радою народних депутатів на підставі рішення Виконавчого комітету цієї ради № 1 від 18 січня 1996 року, яким ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0460 га, розташовану на території Жирівської сільської Ради народних депутатів.
28 серпня 1997 року спадкоємець ОСОБА_3 звернулася до Першої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_4 на гаражний бокс № НОМЕР_3 , розташований в об'єднаному гаражному кооперативі № 8, у м.Львові.
ОСОБА_1 28 серпня 1997 року подала до нотаріальної контори заяву про те, що вона не претендує на оформлення спадкових прав після смерті її батька - ОСОБА_4 .
Суд першої інстанції посилається на те, що право на завершення приватизації земельної ділянки матір позивача не могла успадкувати, оскільки на момент звернення 28 серпня 1997 року ОСОБА_3 до Першої Львівської державної нотаріальної контори, завершено процедуру приватизації земельної ділянки площею 0,0460 га, розташованої на території Жирівської сільської Ради народних депутатів, про що видано державний акт.
Суд прийшов до висновку, що оспорюваним державним актом на право приватної власності на землю Серії ЛВ № 12604, виданим 27 лютого 1997 року Жирівською сільською радою народних депутатів, права ОСОБА_1 не порушено, оскільки згідно її заяви від 28 серпня 1997 року, поданої до Першої Львівської Державної нотаріальної контори, вбачається, що на оформлення спадкових прав після смерті її батька ( ОСОБА_4 ) позивач не претендувала.
При вирішенні спору апеляційний суд виходить із наступного.
Встановлено, що батько позивача - ОСОБА_4 , який проживав за адресою: АДРЕСА_2 , був членом Садівничого товариства робітників і службовців Львівського заводу «Реактив», що тепер знаходиться на території Солонківської об'єднаної територіальної громади Львівського району Львівської області. Він користувався спірною земельною ділянкою з цільовим призначенням для садівництва.
Рішенням Виконавчого комітету Жирівської сільської ради народних депутатів від 18 січня 1996 року №1 ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0460 га (кадастровий номер 4623682800:08:000:1131), яка розташована на території Жирівської сільської ради народних депутатів (тепер - Солонківської сільської ради). Це рішення стало підставою для складення відповідного державного акта про право приватної власності на землю, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2109.
ОСОБА_4 набув право власності на вказану земельну ділянку на підставі рішення Виконавчого комітету Жирівської сільської ради народних депутатів від 18 січня 1996 року №1, однак під час його життя державний акт на цю земельну ділянку не було видано.
Із змісту державного акта на право власності на спірну земельну ділянку вбачається, що такий видано ОСОБА_4 27 лютого 1997 року - після його смерті та припинення правоздатності.
Позивач стверджує, що вказаний державний акт отримала її мати - ОСОБА_3 . Зазначене має високий ступінь вірогідності, оскільки позивач володіє цим документом і долучила його копію до матеріалів справи.
Після смерті ОСОБА_4 його дружина - ОСОБА_3 прийняла спадщину. На частину спадкового майна їй видано свідоцтво про право на спадщину. Право власності на спірну земельну ділянку спадкоємець не оформила.
ОСОБА_1 замовила та виготовила технічну документацію із землеустрою щодо земельної ділянки (кадастровий номер 4623682800:08:000:1131), що підтверджується договором №ГГК-264/21 від 27 серпня 2021 року та матеріалами документації, на підставі якої сформовано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НB-5610098852021 від 1 жовтня 2021року. Державна реєстрація спірної земельної ділянки проведена 1 жовтня 2021 року.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються за правилами ЦК України в редакції 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати, застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК в редакції 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом тощо.
У разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року, застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом тощо.
Згідно із ч. 1 ст. 524 ЦК України в редакції 1963 року, яка діяла на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 спадкоємство здійснювалося за законом і за заповітом.
Відповідно до ст. 549 цього Кодексу спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Підстави та процедура набуття права власності на земельну ділянку на час відкриття спадщини регулювалися ЗК України в редакції 1990 року.
Відповідно до ст. 17 ЗК України 1990 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, передача земельних ділянок у приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
Згідно із ч.ч. 3 і 4 ст.17 цього Кодексу громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до відповідної ради за місцем розташування земельної ділянки, яка розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.
Згідно із ч.7 ст.17 цього Кодексу Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.
Відповідно ст.22 ЗК України 1990 року, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після встановлення меж ділянки в натурі та одержання документа, що посвідчує право власності чи право користування.
Згідно із ст. 23 цього Кодексу право власності чи право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються сільськими, селищними, міськими, районними радами.
Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №343/1048/17, набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності відповідних юридичних фактів у їх сукупності, зокрема, ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.
Встановлено, що батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_4 .
Спадщину після його смерті прийняла його дружина - ОСОБА_3 (мати позивача), що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 8 серпня 1997 року, виданим державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори. Право власності на спірну земельну ділянку спадкоємець не оформила.
ОСОБА_4 набув право власності на вказану земельну ділянку на підставі рішення Виконавчого комітету Жирівської сільської ради народних депутатів від 18 січня 1996 року №1, однак під час його життя Державний акт на цю земельну ділянку видано не було, це було здійснено після смерті спадкодавця. Під час його життя не було виготовлено технічної документації із землеустрою та не встановлено землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Згідно із ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов?язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Приватизація земельної ділянки ОСОБА_4 була розпочата та проводилася відповідно до порядку, встановленого чинним на той час законодавством, а саме: Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», Порядком передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року №10, та ЗК України 1990 року.
ОСОБА_4 розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного на той час законодавства України, однак за життя не встиг її завершити, а саме: не виготовив технічної документації із землеустрою, до моменту його смерті не одержано у встановленому порядку державного акта на право власності на землю та не проведено його реєстрацію.
Відповідно до ч. 2 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Законом України №509-У1 від 16 вересня 2008 року п. 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено абзацом 2, яким встановлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» (втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року №139-V) є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.
Відповідно до позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної в пункті 3.5 Інформаційного листа «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13, якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», до спадкоємців переходить право на завершення процедури приватизації земельної ділянки та отримання правовстановлюючого документа на земельну ділянку, приватизація якої була розпочата, проте не завершена за життя спадкодавця.
Є встановленим, що після смерті ОСОБА_4 розпочату ним приватизацію спірної земельної ділянки завершила його спадкоємець - ОСОБА_3 , яка отримала правовстановлюючий документ. Вона прийняла спадщину на це майно, оскільки на час відкриття такої проживала разом із спадкодавцем та вступила в управління іншим спадковим майном, отримала своє право в порядку спадкування на інше спадкове майно.
Позивач, звертаючись із цим позовом, мала очікування отримати у власність в порядку спадкування спірну земельну ділянку після смерті батьків ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) та просила визнати право на завершення процедури приватизації земельної ділянки в порядку спадкування.
Разом з тим вона обрала спосіб захисту, який не забезпечить їй такої можливості.
Законодавець надає суду можливість застосовувати положення дискреційного ремедіалізму - тобто покладення на суд обов'язку самостійно знайти той спосіб захисту, яким порушене право може бути захищено. Від позивача вимагається обґрунтувати, що він має право і що це право було порушено. Якщо той спосіб, який пропонує позивач, не є належним чи ефективним, суд мав би сам знайти належний спосіб.
У випадку обрання позивачем неефективного способу захисту суд сам має застосувати ефективний спосіб.
Хоч позивачем і обрано неналежний спосіб захисту, вона не наполягає на обраному способі захисту та покладається на можливість застосування судом належного способу захисту для забезпечення її визнання невизнаного права на спадкове майно у виді спірної земельної ділянки.
Тлумачення ч.3 ст.16 ЦК свідчить, що, за загальним правилом, при наявності порушення або невизнання цивільного права або інтересу не допускається відмова в їх захисті. Винятком, який дозволяє відмовити в захисті цивільного права або інтересу, є недотримання ч.ч.2-5 ст.13 ЦК. Проте ЦК не передбачає такої відмови в захисті цивільного права (права власності). Особа має право звернутися до суду з будь-якими вимогами, не забороненими законом.
Суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Встановлено, що ОСОБА_1 прийнята до Садівниого товариства робітників і службовців Львівського заводу «Реактив» з 2011 року та користується спірною земельною ділянкою, на яій споруджено садовий будинок. Вона виконує статутні обов'язки члена кооперативу зі сплати внесків.
З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та визнання за нею права на спірну земельну ділянку в порядку спадкування.
Керуючись: ст. 367, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 березня 2025 року скасувати та прийняти нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) право власності на земельну ділянку площею 0, 0460 га, кадастровий номер 4623682800:08:000:1131, розташованої в Садівничому товаристві робітників і службовців Львівського заводу «Реактив» на території Жирівської ( тепер - Солонківської) сільської ради Львівської області Солонківської об'єднаної територіальної громади Львівського району Львівської області, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, в порядку скасування.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 31 жовтня2025 року.
Головуючий -______________________Т. І. Приколота
Судді: ___________ Ю.Р. Мікуш _______________Р. В. Савуляк