Справа № 452/3063/23 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.
Провадження № 22-ц/811/2304/25 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
30 жовтня 2025 року м.Львів
Справа № 452/3063/23
Провадження № 22-ц/811/2304/25
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Самбірського міськрайонного суду Льівської області, ухвалене у м. Самборі 20 жовтня 2024 року у складі судді Казана І.С. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,-
встановив:
26 липня 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дітей. В обґрунтування позову посилається на те, що вони (сторони) 10 жовтня 2015 року зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції. Вказує, що спільне життя з відповідачем не склалося через розбіжність у характерах та різні погляди, відсутність спільних інтересів, що призвело до фактичного розірвання шлюбних відносин; сторони втратили почуття любові та поваги і не підтримують шлюбно-сімейних відносин більше одного року, збереження сім'ї неможливе, шлюб існує формально і подальше перебування у шлюбі суперечить її (позивача) інтересам. Зазначає. що вони (сторони) є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на даний час є неповнолітніми і проживають разом з нею (позивачем) та перебувають на її утриманні. Просить розірвати шлюб та стягнути з відповідача аліменти на неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 частини всіх видів його доходів щомісячно до досягнення синами повноліття, але не менше 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 10 жовтня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову Харківського міського управління юстиції, (актовий запис №2474). Вирішено стягувати із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 аліменти на неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи із 30 січня 2023 року і до досягнення кожною дитиною повноліття. Рішення суду у частині стягнення аліментів за один місяць в розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку допущено до негайному виконанню. Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду через свого представника ОСОБА_2 оскаржує ОСОБА_1 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким що порушує його законні права та інтереси, винесеним з порушенням норм матеріального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вказує, що відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Він не мав змоги подати відзив, оскільки не був обізнаний про розгляд справи.Стверджує, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, з лютого 2022 року приймає участь у виконанні свого обов'язку по захисту Батьківщини, приймає активну участь у бойових діях та має відповідний статус. Посилається на те, що позов пред'явлено до військовослужбовця, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов'язаний був зупинити провадження у справі з підстав перебування сторони у складі Збройних Сил України. Посилається на ст. ст. 43, 44, 251 ЦПК України. Вказує, що кошти, які систематично сплачувалися ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на дітей та їй особисто до березня 2025 року, є значно більшими, ніж ті, що зазначає позивач. Просить скасувати оскаржуване рішення та залишити позов без розгляду, посилаючись на зловживання позивачем процесуальними правами, що проявляється у наданні неправдивої інформації.
Суд апеляційної інстанції про час та місце розгляду справи належним чином повідомив сторін. Позивач, її представник та представник відповідача повідомлені через підсистему ЄСІТС «Електронний суд». Відповідачу судову повістку направлено рекомендованим листом. Однак відомості про вручення адресату такого листа до суду не надійшли. Повідомлення про час та місце розгляду справи представника сторони вважається належним повідомленням сторони. Учасники справи у судове засідання не з'явилися, заяви про відкладення розгляду справи не надійшли.
Суд враховує, що належно повідомлені про час та місце розгляду справи її учасники в судове засідання не з'явилися, заяв про відкладення розгляду справи не подали, що відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Суд ухвалив проводити розгляд справи у відсутності її учасників.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводиться. Датою ухвалення рішення, прийнятого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Апеляційний суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України, оскільки він не надав доказів його перебування у Збройних Силах України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що ухвалою суду першої інстанції від 7 серпня 2023 року відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити із викликом сторін, її розгляд призначено на 11.45 год. 25 вересня 2023 року. Цього дня у судове засідання з'явилися позивач та її представник. Відомості повідомлення відповідача про це судове засідання у матеріалах справи відсутні. Розгляд справи відкладено на 12.30 год. 20 жовтня 2023 року (а.с.22).
З копії паспорта ОСОБА_1 вбачається, що його місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Адресована відповідачу за цією адресою судова повістка про виклик до суду на 25 вересня 2023 року міститься в матеріалах справи, на конверті наявна відмітка поштового відділення про її повернення за закінченням терміну зберігання (а.с.27). Зазначеним стверджується, що відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
У матеріалах справи наявне повідомлення відповідачу про судове засідання, призначене на 12.30 год. 20 жовтня 2023 року із зазначенням його адреси: АДРЕСА_2 (а.с.25), яке не вручене адресату та повернуте до суду з відміткою про відсутність адресата за цією адресою (а.с.29). Відтак, про це судове засідання відповідач не був повідомлений, оскільки судова повістка була направлена за невірною адресою і повернута до суду без вручення.
Суд першої інстанції задовольнив позов. Суд ухвалив розглядати справу за відсутності відповідача заочно, а в перегляді заочного рішення відмовив.
Апеляційний суд виходить із наступного.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі ««Дія 97» проти України»).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).
У ЦПК України законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції з підстави неналежного повідомлення судом першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу.
Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 зазначив, що розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Оскільки суд першої інстанції не виконав свого обов'язку щодо належного повідомлення відповідача про місце, дату і час судових засідань, розглянув справу у його відсутності; відповідач обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення.
При вирішенні спору по суті апеляційний суд виходить із наступного.
Встановлено, що сторони 10 жовтня 2015 року зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції. Вони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на даний час є неповнолітніми. Діти сторін проживають з позивачем та перебувають на її утриманні.
Згідно із ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Позивач у своїй позовній заяві просила розірвати шлюб між нею та відповідачем, оскільки подальше збереження їх сім'ї не можливе, збереження шлюбу суперечить її інтересам; сімейно-шлюбні відносини між подружжям не підтримуються більше року.
Відповідно до ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Статтею 24 цього Кодексу визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї.
Відповідно до ст. 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
У відповідності до вимог ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно із п.10 постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, вживати заходів до примирення подружжя.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частинами 3 і 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Позивач від позову не відмовилася, подала заперечення на апеляційну скаргу; стверджує, що сторони припинили подружні відносини та спільного господарства не ведуть; відповідач неодноразово був притягнутий до адміністративної відповідальності через керування автотранспортом у стані алкогольного сп'яніння.
Колегія суддів прийшла до висновку про підставність позовної вимоги про розірвання шлюбу сторін, який фактично розпався, існує формально. Розірвання шлюбу відповідає волі позивача, після звернення позивача з цим позовом пройшов тривалий період, але примирення між сторонами не відбулося; подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача; після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права сторін, а також права їх неповнолітніх дітей. У апеляційній скарзі щодо розірвання шлюбу відповідач не навів аргументів на користь збереження шлюбу сторін. Тому у цій частині позов підлягає до задоволення.
Щодо вирішення питання про стягнення аліментів суд виходить із наступного.
Батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття у спосіб, визначений за домовленістю між ними.
Встановлено, що між сторонами не досягнуто згоди щодо утримання їх дітей, які проживають з позивачем та перебувають на її утриманні.
Згідно із ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу або у твердій грошовій сумі.
При визначенні розміру аліментів, відповідно до ст. 182 СК України, суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дітей; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із ч. 1 ст. 191 цього Кодексу аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Позивач просила присудити стягнення аліментів саме із вказаної дати звернення.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Встановлено, що 30 січня 2023 року ОСОБА_3 зверталася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 аліментів на неповнолітніх дітей, однак їй було відмовлено у видачі такого наказу з підстав, що не встановлено зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання (перебування) особи.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківська, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789ХІІ від 27 лютого 1991 року, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно із ч.2 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Аліменти - це платіж, спрямований саме на утримання дитини, який повинен бути достатнім для цього, разом з тим, він повинен бути співмірним з урахуванням мети аліментного зобов'язання, яке є в обох із батьків, і має бути рівним, та покликаний захистити інтереси дитини в коштах у розмірі, необхідному для її життєдіяльності, збереження достойного рівня життя, який мала дитина до виникнення спору про стягнення аліментів та їх розмір, і який необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, її гармонійного розвитку, з врахуванням визначеного законом розміру прожиткового мінімуму на дитини, її потреб, зважаючи на обов'язок обох батьків брати участь в матеріальному утриманні дитини.
При визначенні розміру аліментів на дітей сторін, які підлягають стягненню з відповідача, суд враховує інтереси дітей, обставини, передбачені частиною першою ст. 182 СК України, та прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 аліментів на дітей в розмірі 1/3 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 липня 2023 року.
Відповідно до п.13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд проводить розподіл судових витрат.
Згідно із ч. ч. 1 і 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови у задоволенні позову - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Встановлено, що при зверненні з позовом до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. Відповідач при зверненні до апеляційного суду про перегляд рішення суду першої інстанції сплатив судовий збір у розмірі 2 576,40 грн. Оскільки позов підлягає до задоволення, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, колегія суддів прийшла до висновку, що сплачені судові витрати у виді судового збору належить залишити за сторонами.
Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесено витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких належать, зокрема, і витрати на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами; при цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Позивач надала квитанцію про сплату нею за правничу допомогу 4 500 грн., а також договір про надання правової допомоги №65/23 від 1 липня 2023 року, додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги, рахунок на оплату від 26 липня 2023 року.
В матеріалах справи відсутні докази про вручення відповідачу копії позовної заяви, у якій зазначено попередній розрахунок судових витрат позивача, а також інших доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, що позбавило відповідача можливості заперечувати та обґрунтовувати свої заперечення щодо судових витрат, доводити необхідність зменшення таких.
Є встановленим, що правничу допомогу позивачу надано Адвокатським бюро «Світлани Дик». Позивачем не надано детального розрахунку наданих послуг. Встановлено, що представництво інтересів позивача здійснено адвокатом у двох судових засідання незначної тривалості (приблизно по 22 хв. кожне). Справа не є складною.
Колегія суддів при визначенні розміру судових витрат позивача на правничу допомогу виходить із засад рівності сторін, диспозитивності, розумності та справедливості, необхідності витрат, складності та тривалості справи, та прийшла до висновку, що достатнім є стягнення із відповідача в користь позивача судових витрат у розмірі 3 000 грн.
Керуючись: ст. 367, п. 1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Льівської області від 20 жовтня 2023 року скасувати та прийняти нове рішення.
Позов задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), зареєстрований 10 жовтня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову Харківського міського управління юстиції, (актовий запис №2474).
Стягувати із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) в користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) аліменти на неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 (однієї третьої) частки від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи із 27 липня 2023 року і до досягнення кожною дитиною повноліття.
Рішення суду у частині стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) в користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 3 000 (три тисячі) грн. витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 31 жовтня 2025 року.
Головуючий -______________________Т. І. Приколота
Судді: ________________ Ю.Р. Мікуш _______________Р. В. Савуляк