Справа № 466/11021/24 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.
Провадження № 22-ц/811/2099/25 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
23 жовтня 2025 року м.Львів
Справа № 466/11021/24
Провадження № 22-ц/811/2099/25
Провадження № 22-ц/811/2101/25
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_1 , на рішення Шевченківського районного суду міста Львова, від 14 травня 2025 року та додаткове рішення цього суду від 29 травня 2025 року, ухвалені у м. Львові у складі судді Свірідової В.В. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,-
встановив:
1 листопада 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики. Просив поновити строк для звернення до суду, стягнути з відповідача борг по розписці в розмірі 2 900 доларів США, судовий збір та витрати на правову допомогу. В обґрунтування позову посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором позики від 23 лютого 2020 року, який був укладений між сторонами у виді розписки. Згідно зазначеного договору позичальник (відповідач) зобов'язався до 23 серпня 2020 року повернути йому (позивачу) позику у розмірі 2 900 доларів США. У вказаний строк та до дати подачі позову відповідач зобов'язання щодо повернення позичених коштів не виконав. Просить поновити строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду. Зазначає, що перебіг строку позовної давності зупиняється на строк дії воєнного стану та на час встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної інфекції. Просить позов задовольнити.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 14 травня 2025 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики від 23 лютого 2020 року.
Додатковим рішенням цього суду від 29 травня 2025 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати на правову допомогу у розмірі 21 000 грн.
Рішення та додаткове рішення суду через свого представника ОСОБА_1 оскаржує ОСОБА_3 . Вважає рішення незаконними та необґрунтованими, такими, що винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення та додаткове рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Вказує, що 23 лютого 2020 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики, що підтверджується розпискою. Відповідач зобов'язався повернути позивачу борг в сумі 2900 доларів США в строк до 23 серпня 2020 року. Посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 392 від 20 травня 2020 року «Про всановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2». Крім того згідно п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Вказує, що строк позовної давності закінчувався 23 серпня 2023 року. На всій території України запроваджено карантин до 30 червня 2023 року, а під час дії карантину строки, визначені статтею 257 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину, та введення на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який було неодноразово продовжено та який діє й на час розгляду, перебіг позовної давності, визначений ЦК України, є зупинений на строк дії такого стану. Додатковим рішенням суду стягнуто з позивача на користь ОСОБА_4 судові витрати на правову допомогу у розмірі 21 000 грн. Вказує, що позивачу не надходила заява про судові витрати на правову допомогу. Із заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу вбачається, що представником позивача не конкретизовано обсягу робіт, виконаних адвокатом, а також відсутній розрахунок наданих послуг та отриманих інших послуг із зазначенням часу надання таких. З наявних в матеріалах справи доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу неможливо встановити, які конкретно дії були вчиненні представником в суді першої інстанції.
4 липня 2025 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, у якому представник посилається на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що 23 лютого 2020 року між сторонами укладено договір позики, що підтверджується розпискою, згідно якої відповідач зобов'язався повернути позивачу борг в розмірі 2900 доларів США в строк до 23 серпня 2020 року.
ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання щодо повернення грошей не виконав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на таке.
Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Строк позовної давності становить 3 роки та має відраховуватися з 24 серпня 2020 року та закінчився 23 серпня 2023 року.
Позивач звернувся до суду 1 листопада 2024 року.
Згідно із ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Перебіг позовної давності, відповідно до ст. 264 ЦК України, переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається спочатку.
Частинами 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Суд вважає, що посилання представника позивача на зупинення строків позовної давності у зв'язку із дією карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID19 та на період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, не є безумовними.
Зупинення строків позовної давності були спрямовані на захист прав осіб, які були позбавленні можливості реалізувати своє право на захист в межах встановлених строків позовної давності у зв'язку із перебуванням на лікуванні через коронавірусну хворобу COVID-19 та/або реабілітацією після перенесення даної хвороби. Стосовно воєнного стону, то зупинка строків позовної давності зумовлена військовою агресією Російської Федерації проти України, оскільки люди, які втратили житло, перебувають на тимчасово окупованій території, примусово переміщені, депортовані, перебувають у полоні, знаходять у безпосередній близькості до лінії бойових зіткнень, перебувають у складі Сил оборони України тощо. Тобто, зупинка строків позовної давності застосовується до осіб, що постраждали від військової агресії Російської Федерації та були позбавленні можливості вчасно звернутись за захистом порушених прав.
Позивач проживає та зареєстрований на території м. Львова, де бойові дії не велись від початку військової агресії рф і по теперішній час; у складі Сил оборони України позивач не перебуває.
Згідно інформації з сайту «Судова влада України» позивач є стороною судової справи 465/4592/22 - відповідачем, ОСОБА_1 представляє інтереси у даній справі.
Згідно матеріалів судової справи 465/4592/22, ОСОБА_3 через свого представника Дегтяренка О.О., реалізував право на захист 24 квітня 2023 року, шляхом подання клопотання про витребування доказів у межах даної справи. Тобто в межах строку позовної давності про стягнення заборгованості за усним договором позики, яка є предметом розгляду справи № 466/11021/24, позивач реалізовував своє право на захист в межах іншої судової справи, мав змогу укладати договір про надання правової допомоги з ОСОБА_1 , а тому суд першої інстанції вважав, що посилання позивача та його представника на те, що ним не пропущено строк позовної давності у даній справі через військову агресію рф - не знаходять свого підтвердження.
Судом застосовано позовну давність до вимог позивача, що вважав підставою для відмови у позові, оскільки стороною відповідача заявлено про це до винесення рішення, а під час розгляду справи не було підтверджено поважності причин пропущення позивачем позовної давності.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Згідно із ч. 3 ст. 267 цього Кодексу, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Встановлено, що 23 лютого 2020 року між сторонами укладено договір позики, що підтверджується розпискою, згідно якої відповідач зобов'язався повернути позивачу борг в сумі 2900 (дві тисячі дев'ятсот) доларів США в строк до 23 серпня 2020 року.
Під час першого судового засідання представником відповідача заперечувався факт її написання зі слів довірителя та витребовувася оригінал, який позивачем наданий для огляду в наступному судовому засіданні.
З метою уникнення відповідальності за боргові зобов'язання відповідачем подана заява про застосування строків позовної давності, яка позивачем заперечувалась в силу законодавчих змін у «Прикінцеві та перехідні положення ЦК України».
Задовольняючи клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд не звернув увагу на наступні обставини.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 392 від 20 травня 2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічна: гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України: метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Такий Закон України набрав чинності 2 квітня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричини коронавірусом SARS-СоV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенні, території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено, зокрема, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 6 лютого 2024 року № 3564-ІХ , яким затверджено Указ Президента «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 5 лютого 2024 року № 49/2024 та строк дії воєнного стану в Україні продовжується до теперішнього часу.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Враховуючи те, що строк позовної давності закінчувався 23 серпня 2023 року, а також те, що на всій території України запроваджено карантин до 30 червня 2023 року, а під час дії карантину строки, визначені ст. 257 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину, а також введення на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який було неодноразово продовжено та який діє до цього часу, перебіг позовної давності, визначений ЦК України, є зупинений.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, п. 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19 строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19.
2 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19», яким розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».
Законом України від 15 березня 2022 року, який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктами положеннями, що на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності від 2 червня 2025 року, перебіг строків позовної давності відновлюється з 4 вересня 2025 року.
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) № 1- рп/99 від 9 лютого 1999 року підтвердило, що згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Згідно із ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 527 цього Кодексу боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно із ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 цього Кодексу, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позивач надав суду оригінал розписки від 23 лютого 2020 року, відповідно до якої ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 позику у сумі 2 900 доларів США, які зобов'язався повернути в строк до 23 серпня 2020 року.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Написання розписки та наявність на такій розписці підпису відповідачем не оспорюється, але він стверджує, що отримані у позику кошти повернув позивачу.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов?язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст.640 ЦК України).
Статтею 1049 ЦК України передбачений обов?язок позичальника повернути позикодавцеві позику, зокрема, грошові кошти у такій самій сумі, у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов?язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов?язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі №6-50цс16 договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Згідно із ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Законодавством покладається обов?язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, відповідно до ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України. Належним виконанням зобов?язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Встановлено, що 23 лютого 2020 року між сторонами укладено договір позики, що підтверджується розпискою, згідно якої відповідач зобов'язався повернути позивачу борг в розмірі 2900 доларів США в строк до 23 серпня 2020 року. ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання щодо повернення грошей не виконав, кошти позивачу не повернув.
Виходячи з аналізу наявних у справі доказів щодо їх достовірності, допустимості кожного окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності; колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Зурахуванням встановленого, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 належить задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 2 900 доларів США.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягає стягненню 1 211, 20 грн. сплаченого судового збору при зверненні з позовом до суду та 1 816, 80 грн. сплаченого судового збору у зв'язку з переглядом справи в апеляційному порядку, всього: 3 028 грн.
Відповідно до ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Упункті 20 постанови Пленум Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 4 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Тобто, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього.
Керуючись: ст. ст. 141, 270, 367, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 , яка підписана представником ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 14 травня 2025 року та додаткове рішення цього суду від 29 травня 2025 року, скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 (АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_2 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) заборгованість у розмірі 2 900 (дві тисячі дев?ятсот) доларів США за договором позики від 23 лютого 2020 року та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 28 жовтня 2025 року.
Головуючий_-_____________________Т. І. Приколота
Судді: ___________ Ю.Р. Мікуш _______________Р. В. Савуляк