04 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 913/353/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
прокуратури - Ковальчук О.І. (прокурор відділу Офісу Генерального прокурора),
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанська енергосервісна компанія» (далі - Товариство, позивач) - Шевченко А.М. (адвокатка),
відповідача - Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Лисичанська багатопрофільна лікарня» (далі - Підприємство, відповідач) - Борисевич Д.В. (адвокат),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Лисичанська міська військова адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області (далі - Адміністрація, третя особа) - (не з'явився),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Підприємства та Заступника керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (далі - Прокурор)
на рішення Господарського суду Луганської області від 25.01.2024 (суддя Шеліхіна Р.М.),
додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 15.02.2024 (суддя Шеліхіна Р.М.),
постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 (судді: Шутенко І.А., Гребенюк Н.В. , Слободін М.М.),
та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 (судді: Шутенко І.А., Гребенюк Н.В. , Слободін М.М.)
у справі за позовом Товариства
до Підприємства,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Лисичанська міська військова адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області
про стягнення 3 862 305, 35 грн,
Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення коштів у зв'язку з неможливістю здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території України.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулося до суду з позовом до Підприємства про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання за договором про закупівлю товарів за державні кошти від 24.01.2022 №24 (далі - договір) у сумі 2 875 721,07 грн, пені у сумі 720 556,80 грн, інфляційних втрат в сумі 196 591,39 грн та 3% річних у сумі 69 436,27 грн.
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що Підприємство порушило свої зобов'язання за договором в частині своєчасної сплати коштів за спожиту теплову енергію та плати за одиницю приєднаного теплового навантаження.
2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд Луганської області рішенням від 25.01.2024 позов задовольнив повністю.
2.2. Господарський суд Луганської області додатковим рішенням від 15.02.2024 стягнув з Підприємства на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу в сумі 38 000 грн.
2.3. Східний апеляційний господарський суд постановою від 23.04.2024 залишив без змін рішення Господарського суду Луганської області від 25.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 15.02.2024.
2.4. Східний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 07.05.2024 стягнув з Підприємства на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
3.1. Підприємство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 25.01.2024, додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 15.02.2024, постанову від 23.04.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі №913/353/23, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.
3.2. Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 25.01.2024, додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 15.02.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі №913/353/23, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.
4. Доводи касаційної скарги Підприємства
4.1. З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у подібних правовідносинах.
4.2. З посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не було досліджено зібрані у справі докази.
5. Доводи касаційної скарги прокурора
5.1. З посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на:
5.1.1. неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: частини другої статті 13, частини другої статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23;
5.1.2. застосування судами попередніх інстанцій статей 126, 129 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №753/15687/15-ц, від 10.09.2020 у справі №908/1611/19, від 06.06.2019 у справі №752/4513/17, від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 13.02.2020 у справі №911/2686/18 та від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, а також від 15.11.2023 у справі №308/7190/21 щодо ненаправлення позивачем на адреси інших учасників справи (відповідачів) документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу (докази).
6. Позиція інших учасників справи
6.1. Товариство у відзивах на касаційні скарги Підприємства та Прокурора, заперечує проти доводів скаржників, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм права. Товариство зазначило, що розмір судових витрат позивача, понесених у зв'язку з переглядом справи у касаційному порядку, буде включати в себе витрати на професійну правничу допомогу адвоката орієнтовним розміром 30 000,00 гривень.
7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7.1. Товариство та Підприємство 24.01.2022 уклали договір про закупівлю товарів за державні кошти №24, за умовами пункту 1.1. якого Товариство зобов'язується у 2022 році поставити споживачу теплову енергію у приміщення (будівлі) Підприємства, зазначені у додатку №1 до договору в якому вказано перелік опалювальних об'єктів, їх об'єми, максимальне теплове навантаження (погодинне споживання тепла), за умови технічно справних систем теплозабезпечення, за що Підприємство зобов'язується своєчасно провести оплату за встановленими двоставковими тарифами в строки та за умов, передбачених цим договором.
7.2. Найменування предмета закупівлі: пара, гаряча вода та пов'язана продукція. Згідно з предмета закупівлі ДК:021:2015:093200008 «Пара, гаряча вода та пов'язана продукція» (постачання теплової енергії). Кількість теплової енергії 7000 Гкал (пункт 1.2. договору).
7.3. Оплата за спожиту теплову енергію та одиницю приєднаного теплового навантаження здійснюється на підставі наданих постачальником рахунків, які направляються споживачу поштою або вручаються під розпис. До рахунка додаються: акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) (пункт 4.1. договору).
7.4. Відповідно до пункт 4.3. договору оплата за фактично спожиту теплову енергію, за наявністю засобів обліку теплової енергії, здійснюється за їх показниками, з урахуванням витрат теплової енергії у теплових мережах, які знаходяться на балансі Підприємства.
7.5. Оплата за спожиту теплову енергію на опалення та підігрів холодної води здійснюється шляхом перерахування Підприємством грошових коштів на розрахунковий рахунок Товариства не пізніше 15 календарних днів з дня підписання акта здачі-приймання робіт (наданих послуг) (пункт 4.5. договору).
7.6. У відповідності до пункту 4.6. договору розрахунок місячної плати за одиницю приєднаного теплового навантаження на опалення протягом року здійснюється із додатком №1 до договору. Місячна плата за одиницю приєднаного навантаження на опалення здійснюється Підприємством не пізніше 10 числа місяця, за який нарахована плата.
7.7. Строк постачання теплової енергії: до 31.12.2022 (пункт 5.1. договору).
7.8. Місце поставки теплової енергії: м. Лисичанськ Сєверодонецький район, Луганська область, пр. Перемоги, 134 (терапевтичне відділення), квартал 40 років Перемоги, 12а (лікарняне містечко) відповідно до додатку №1 до договору (пункт 5.2. договору).
7.9. Згідно з пунктом 6.1. договору Підприємство, зокрема, зобов'язане своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за поставлену теплову енергії.
7.10. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором (пункт 7.1. договору).
7.11. Підприємство несе відповідальність у разі порушення термінів оплати за даним договором, Підприємство сплачує Товариству пеню розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення, що діє в період за який сплачується пеня (пункт 7.3.2. договору).
7.12. Розпорядженням керівника Лисичанської міської ВЦА від 05.11.2021 № 1255 затверджено та встановлено позивачу тарифи на теплову енергію та на послуги з постачання теплової енергії для бюджетних установ на рівні:
- умовно-змінна частина двоставкового тарифу - 2 834,47 грн./Гкал з ПДВ;
- умовно-постійна частина двоставкового тарифу - 2 014 360,66 грн./Гкал/рік з ПДВ.
7.13. У додатку №1 до цього договору сторони погодили тариф за приєднане теплове навантаження, що складає 167 863,39 грн за Гкал та за теплову енергію - 2 834,47 грн за Гкал.
7.14. Сторони визначили обсяги постачання на об'єкти Підприємства та затвердили розрахунок місячної плати за одиницю приєднаного теплового навантаження споживача на опалення протягом року.
Січень 2022 -грудень 2022 - 1,78591 Гкал *167 863,39 грн - 299 787,23 грн в місяць (лікарняне містечко).
Січень 2022 - грудень 2022 - 0,62611 Гкал*167 863,39 грн - 105 099,27 грн в місяць (терапевтичне відділення).
7.15. Згідно з додатковою угодою №1 від 26.01.2022 до договору, сторони внесли зміни до пункту 3.4. договору і дійшли згоди взяти на реєстрацію бюджетні зобов'язання Підприємства для здійснення платежів за цим договором на суму 5583753 грн, у т.ч. ПДВ 930 626 грн.
7.16. На виконання умов укладеного сторонами договору, позивач надав відповідачу теплову енергію протягом січня - березня 2022 року на загальну суму 3 721 710,78 грн, що оформив актами здачі-приймання робіт (надання послуг) та рахунками на оплату.
7.17. Відповідач сплатив кошти за теплову енергію у сумі 3 471 220,39 грн, не оплаченим залишився рахунок від 15.04.2022 №55 за березень 2022 року на суму 250 490,39 грн.
7.18. В процесі розгляду спору в судах першої та апеляційної інстанції, відповідач у відзивах та поясненнях погодився із сумою боргу за поставлену теплову енергію у березні 2022 року на суму 250 490,39 грн.
7.19. За період з січня 2022 року до жовтня 2022 року позивач складав акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та виставляв рахунки, в яких відображав двоставковий тариф на опалення, тобто теплове навантаження:
-від 14.01.2022 №5 на суму 105 099,27 грн (терапевтичне відділення);
-від 14.01.2022 №6 на суму 299 787,23 грн (лікарняне містечко);
-від 04.02.2022 №18 на суму 105 099,27 грн (терапевтичне відділення);
-від 04.02.2022 №19 на суму 299 787,23 грн (лікарняне містечко);
-від 01.03.2022 №31 на суму 105 099,27 грн (терапевтичне відділення);
-від 01.03.2022 №32 на суму 299 787,23 грн (лікарняне містечко);
-від 01.04.2022 №53 на суму 105 099,27 грн (терапевтичне відділення);
-від 01.04.2022 №54 на суму 299 787,23 грн (лікарняне містечко);
-від 02.02.2022 №66 на суму 105 099,27 грн (терапевтичне відділення);
-від 02.02.2022 №67 на суму 299 787,23 грн (лікарняне містечко);
-від 01.06.2022 №75 на суму 105 099,27 грн (терапевтичне відділення);
-від 01.06.2022 №76 на суму 299 787,23 грн (лікарняне містечко);
-від 01.07.2022 №83 на суму 105 099,27 грн (терапевтичне відділення);
-від 01.07.2022 №84 на суму 299 787,23 грн (лікарняне містечко);
-від 01.08.2022 №91 на суму 105 099,27 грн (терапевтичне відділення);
-від 01.08.2022 №92 на суму 299 787,23 грн (лікарняне містечко);
-від 01.09.2022 №101 на суму 105 099,27 грн (терапевтичне відділення);
-від 01.09.2022 №102 на суму 299 787,23 грн (лікарняне містечко);
-від 01.10.2022 №109 на суму 50 854,21 грн (терапевтичне відділення);
-від 01.10.2022 №110 на суму 145 057,47 грн (лікарняне містечко);
Всього на суму: 3 839 890,18 грн.
7.20. Акти та рахунки надсилалися відповідачу на його офіційну адресу електронної пошти: lis-hospital@ukr.net, що підтверджується роздруківками з електронної пошти позивача за період з 28.05.2022 до 22.06.2022.
7.21. Листами від 10.08.2022 №08/2022-7, від 30.08.2022 №08/2022-3 та від 27.09.2022 №09/2022-2, направленими на офіційну електронну пошту відповідача та які містяться в матеріалах справи, позивач направляв рахунки та акти, наголошував на необхідності сплатити заборгованість та надати відповідь на ці листи.
7.22. Відповідач надав відповідь від 06.10.2022 №1655, в якій не заперечував наявність боргу, однак повідомив про неможливість виконання зобов'язань через призупинення роботи лікарні у зв'язку із воєнними діями, акти, підписані з його боку на адресу позивача, не надсилалися.
7.23. Відповідач борг за приєднане теплове навантаження сплатив частково за період з січня 2022 до березня 2022 року на суму 1 214 659,50 грн, неоплаченим залишився борг у сумі 2 625 230,68 грн. Однак, відповідач проти цієї суми позову заперечує, вважає, що позивач не має права нараховувати плату та одиницю приєднаного теплового навантаження за період з квітня 2022 року до жовтня 2022 року, у зв'язку із відсутністю постачання теплової енергії за цей період.
7.24. Позивач також заявив до стягнення 720 556,80 грн - пені за загальний період з 11.10.2022 до 02.07.2023, 196 591,39 грн - інфляційних втрат за період з 11.10.2022 до 13.08.2023 та 3% річних у сумі 69 436,27 грн за період з 11.10.2022 до 13.08.2023.
8. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
8.1. Верховний Суд ухвалою від 29.05.2024, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №913/353/23 за касаційною скаргою Підприємства на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України; зупинив касаційне провадження у справі №913/353/23 до звершення перегляду судового рішення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/1162/22.
8.2. Верховний Суд ухвалою від 05.06.2024, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №913/353/23 за касаційною скаргою Прокурора на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України; ухвалив вказану касаційну скаргу розглядати спільно з касаційною скаргою Підприємства; зупинив касаційне провадження у справі №913/353/23 до звершення перегляду судового рішення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/1162/22.
8.3. Верховний Суд ухвалою від 20.10.2025, зокрема, поновив касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду Луганської області від 25.01.2024, додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 15.02.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2024, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі №913/353/23.
8.4. Верховний Суд ухвалою від 20.10.2025, зокрема, поновив касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора на рішення Господарського суду Луганської області від 25.01.2024, додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 15.02.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2024, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі №913/353/23.
8.5. Від Прокурора 24.10.2025 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення у справі.
8.6. Від Товариства 29.10.2025 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення у справі.
8.7. Склад суду у справі №913/353/23 змінений відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2025.
8.8. Суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 04.11.2025 долучив вказані додаткові пояснення Прокурора та Товариства у справі, з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.
8.9. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.10. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8.11. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
9. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
9.1. Предметом касаційного оскарження у цій справі є рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги Товариства про стягнення з Підприємства заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01.01.2022 до 10.03.2022 та приєднане теплове навантаження з 01.04.2022 до 15.10.2022, пені за загальний період з 11.10.2022 до 02.07.2023, інфляційних втрат за період з 11.10.2022 до 13.08.2023 та 3% річних за період з 11.10.2022 до 13.08.2023, додаткове рішення суду першої інстанції, яким задоволено заяву позивача про винесення додаткового рішення, постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатами перегляду вказаних судових рішень, та додаткова постанова суду апеляційної інстанції.
9.2. Суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення виходив з того, що відповідач порушив зобов'язання за договором про закупівлю товарів за державні кошти в частині повної та своєчасної оплати за теплову енергію та за приєднане теплове навантаження. Суд зауважив, що плата за теплове навантаження - це фіксована абонентська плата, яка не залежить від обсягів постачання чи споживання теплової енергії, нараховується кожного місяця постачальником і зобов'язана бути сплачена споживачем за весь період дії договору. А отже, заперечення відповідача про відсутність обов'язку сплачувати кошти за приєднане теплове навантаження спростовуються умовами договору і приписами чинного законодавства. Крім того, суд зазначив, що відповідач не надано жодних доказів, які передбачені приписами статтями 230-233 ГК України, для застосування судом зменшення розміру неустойки, у зв'язку з чим, вимога про стягнення пені задоволена повністю. Також, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що він є арифметично правильним та таким, що підлягає до задоволення повністю.
9.2.1. Мотивуючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи надання позивачем всіх необхідних доказів фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, є наявні підстави для покладення на відповідача витрат на правову допомогу адвоката позивача у розмірі 38 000,00 грн.
9.3. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача плати за теплове навантаження у розмірі 2 625 230,68 грн з огляду на те, що заперечення відповідача про відсутність обов'язку сплачувати кошти за приєднане теплове навантаження спростовуються умовами договору і приписами чинного законодавства, а інші доводи не спростовують факт необхідності сплати такої заборгованості. Колегія суддів відхилила посилання скаржника на те, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту надання послуг позивачем у період з квітня до жовтня 2022 року, оскільки опалювальний сезон в Україні триває з жовтня до березня, а відповідно з квітня до вересня підтримується функціональність та справжність джерел теплової енергії та теплових мереж, за відсутності постачання теплової енергії споживачам.
9.3.1. Колегія суддів зауважила, що з метою підтвердження факту надання позивачем послуг та отриманням таких послуг відповідачем у вказаних об'ємах, позивач звертався із запитом до ТОВ «Поступ-АЄК», яке здійснювало зняття показів з приладів обліку теплової енергії на об'єктах. Із відповіді вбачається, що зняття показників у терапевтичному корпусі проводилося з січня до березня 2022 року включно та зняття показників у Дитячій міській лікарні проводилося із січня до квітня 2022 року включно. Відтак, цими доказами підтверджуються факти надання послуг з теплопостачання відповідачу із січня 2022 року до квітня 2022 року включно та підтверджуються обсяги таких послуг. Наведене спростовує доводи скаржника про те, що об'єм із послуг теплопостачання є недоведеним.
9.3.2. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи скаржника про те, що надані позивачем акти та рахунки, які надіслані відповідачу на його офіційну електронну пошту lis-hospital@ukr.net, не є належними доказами, оскільки таке направлення кореспонденції не передбачено умовами договору. Суд зазначив, що акти та рахунки на оплату за надані послуги надсилались відповідачу на його офіційну електронну пошту lis-hospital@ukr.net відображену в Єдиного державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Під час переписки за допомогою електронної пошти позивач неодноразово просив відповідача надати свою адресу для поштового листування та надіслання документів в паперовому вигляді або інші засоби зв'язку, водночас, відповідач так і не надав поштової адреси для обміну паперовою кореспонденцією. У зв'язку з чим, колегія суддів зауважила, що позивач вжив всіх можливих та необхідних заходів щодо повідомлення відповідача про наявну заборгованість, а передані акти та рахунки є належними документами для проведення відповідних оплат за договором.
9.3.4. Апеляційний господарський суд також зазначив, що відповідачем не надано жодних доказів, які передбачені приписами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, для застосування судом зменшення розміру неустойки. Крім того, відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про неможливість сплатити вказані кошти, фінансову звітність про майновий стан підприємства, залишок коштів на рахунках в Казначействі чи іншого підтвердження. Скаржник керується лише фактом війни та тимчасовою окупацією м. Лисичанська, однак, зазначене, не є безумовною та самодостатньою підставою для зменшення розміру неустойки. За таких обставин, враховуючи, що апелянтом не наведено здійснення усіх можливих заходів для належного виконання зобов'язання відповідно до умов укладеного договору, крім того, не доведене поважність причин прострочення та невиконання договірних зобов'язань, на надано доказів на підтвердження скрутного матеріального становища та не наведено виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені та підтвердила правильність висновку суду про стягнення пені у розмірі 720 556,80 грн. Колегія суддів також погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню.
9.3.5. Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зауважив, що скаржником не надано жодних доказів як скрутного становища останнього, так і доводів в чому полягає неспівмірність таких витрат, а зводяться лише до власної суб'єктивної оцінки «завищення» гонорару адвоката. Сам по собі факт військової агресії Російської Федерації проти України не є підставою для звільнення від сплати судових витрат. З огляду на предмет позову, обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, а також те, що позовні вимоги у справі задоволено повністю, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають відшкодуванню позивачеві у розмірі 38 000,00 грн.
9.4. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
9.5. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
9.6. Як убачається зі змісту касаційної скарги Підприємства, одним із доводів скаржника є відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у подібних правовідносинах, а одним із доводів касаційної скарги прокурора є неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме частини другої статті 13, частини другої статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23.
9.7. В контексті вказаних доводів касаційних скарг, Верховний Суд зазначає таке.
9.8. Згідно з положенням частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
9.9. Верховний Суд зазначає, що після подання скаржником касаційної скарги у цій справі Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду 03.10.2025 переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі №908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об'єкті, який знаходиться у місті Мелітополі (до закінчення перегляду судового рішення якої Суд зупиняв касаційне провадження у справі №922/5404/23), а також Верховний Суд 23.10.2025 переглянув у касаційному порядку постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 у справі №916/1650/23, якою скасоване рішення суду першої інстанції про відмову в позові та ухвалено нове рішення про задоволення позову ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» до ТОВ «ТЕКА» про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за період з березня до червня 2022 року, яка передавалася відповідачу на територію Херсонської області.
9.10. Предметом розгляду об'єднаною палатою було питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року до грудня 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
9.10.1. Відповідно пунктів 1, 3 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).
9.10.2. Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону № 1207-VII було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
9.10.3. Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
9.10.4. Як зазначила об'єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
9.10.5. Кабінет Міністрів України 06.12.2022 затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
9.10.6. Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.
9.10.7. Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
9.10.8. Таким чином об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
9.10.9. Об'єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 131Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.
9.11. Колегія суддів з огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
9.12. Як установлено судами попередніх інстанцій, Товариство та Підприємство 24.01.2022 уклали договір про закупівлю товарів за державні кошти, за умовами якого Товариство зобов'язалося у 2022 році поставити споживачу теплову енергію у приміщення (будівлі) Підприємства, зазначені у додатку №1 до договору в якому вказано перелік опалювальних об'єктів, їх об'єми, максимальне теплове навантаження (погодинне споживання тепла), за умови технічно справних систем теплозабезпечення, за що Підприємство зобов'язалося своєчасно проводити оплату за встановленими двоставковими тарифами в строки та за умов, передбачених цим договором.
9.12.1. Місцем поставки теплової енергії за договором визначено: м. Лисичанськ Сєверодонецький район, Луганська область, пр. Перемоги, 134 (терапевтичне відділення), квартал 40 років Перемоги, 12а (лікарняне містечко) відповідно до додатку №1 до договору.
9.12.2. Предметом спору є про стягнення з Підприємства заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01.01.2022 до 10.03.2022 та приєднане теплове навантаження з 01.04.2022 до 15.10.2022, пені за загальний період з 11.10.2022 до 02.07.2023, інфляційних втрат за період з 11.10.2022 до 13.08.2023 та 3% річних за період з 11.10.2022 до 13.08.2023.
9.13. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.04.2022 №453/37789, затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
9.14. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 08.07.2022 №147, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2022 №753/38089, викладено в новій редакції Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до якого Лисичанська міська територіальна громада перебуває в тимчасовій окупації.
9.15. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 у №1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2022 року за № 453/37789 (із змінами).
9.15.1. Відповідно до вказаного наказу з 24.02.2022 до 03.07.2022 м. Лисичанськ Лисичанської міської територіальної громади визнано територією, на якій ведуться (велися) бойові дії, а датою окупації м. Лисичанськ Лисичанської міської територіальної громади визначено 03.07.2022.
9.16. Відповідно до статті 131 Закону № 1207-VII (зазначеною статтею Закон доповнено згідно із Законом № 1618-IX від 01.07.2021 з подальшим змінами) її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
9.17. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
9.18. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
9.18.1. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.10.2025 у справі №916/1650/23.
9.19. Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та прийшли до передчасних висновків про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
9.20. Крім того, суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки доводам відповідача про те, що робота КНП «Лисичанська багатопрофільна лікарня» була призупинена згідно з Наказом від 01.04.2022 №50 у зв'язку з введенням воєнного стану, а будівлі, до яких подавалося тепло згідно з спірним договором знаходяться на окупованій території.
9.21. Таким чином, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування вказаних у цьому розділі постанови норм матеріального права, що є вагомим, ключовим та першочерговим, та залишили поза увагою положення статей 86, 73-79, 236, 237 ГПК України щодо обов'язку, визначеного процесуальним законом, стосовно повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, доводи касаційних скарг Підприємства та прокурора в цій частині знайшли своє підтвердження.
9.22. Інші доводи касаційних скарг Підприємства та прокурора з огляду на означене вище не впливають на висновок Верховного Суду щодо неправильного застосування судами вказаних норм права і не є визначальними у зв'язку зі встановленим у цій постанові.
9.23. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі, а правильність застосування норм права у питанні стягнення пені, інфляційних втрат і відсотків річних з урахуванням заявлених у позові періодів, перебувають у взаємозв'язку з цими обставинами, і Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність, судові рішення в цій частині також підлягають скасуванню.
9.24. З урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду та зазначених положень матеріального і процесуального законодавства колегія суддів вважає, що доводи касаційних скарг Підприємства та прокурора про порушення окреслених вище норм права судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень є частково обґрунтованими з означених у цій постанові міркувань.
9.25. Щодо доводів касаційних скарг Підприємства та прокурора на додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 15.02.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2024, Суд зазначає, що за змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21).
9.26. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції від 25.01.2024 та постанови суду апеляційної інстанції від 23.04.2024 у цій справі, то додаткове рішення та додаткова постанова, які є похідними від первісних судових рішень, також слід скасувати, незалежно від вимог та доводів касаційних скарг Підприємства та прокурора, які стали підставою для відкриття касаційного провадження з перегляду цих додаткових судових рішень.
9.27. Верховний Суд відхиляє доводи, викладені у відзивах Товариства на касаційні скарги, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.
9.28. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зазначені у цій постанові та порушили норми процесуального права (статті 73-79, 86, 236 ГПК України), що мало своїм наслідком не встановлення обставин, на підставі наданих сторонами доказів, що є визначальними, вагомими, ключовими і першочерговим у цій справі у вирішенні цього спору, ураховуючи доводи касаційних скарг, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
9.29. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та у справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
10.1. Доводи скаржників про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 9 цієї постанови.
10.2. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтю 300 ГПК України.
10.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
10.4. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
10.5. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційні скарги Підприємства та прокурора задовольнити частково, судові рішення у справі скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
10.6. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 9 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
11. Судові витрати
11.1. У Верховного Суду відсутні правові підстави для розподілу судового збору, сплаченого Підприємством та прокурором за подання касаційної скарги, оскільки Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо понесених судових витрат.
11.2. Верховний Суд не розподіляє витрати, понесені Товариством на професійну правничу допомогу, заявлені у відзивах на касаційні скарги, оскільки Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення, та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо понесених судових витрат.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Лисичанська багатопрофільна лікарня» на рішення Господарського суду Луганської області від 25.01.2024, додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 15.02.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі №913/373/23 задовольнити частково.
2. Касаційну скаргу Заступника керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на рішення Господарського суду Луганської області від 25.01.2024, додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 15.02.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі №913/373/23 задовольнити частково.
3. Рішення Господарського суду Луганської області від 25.01.2024, додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 15.02.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі №913/373/23 скасувати.
4. Справу №913/373/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власова