06 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 904/5114/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
Позивача : Терехов М.С.
Відповідача : Ямковий В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2025 та додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.08.2025
(головуючий - Кощеєв І.М., судді Дармін М.О., Чус О.В.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025
(суддя - Дичко В.О.)
у справі №904/5114/24
за позовом ОСОБА_1
до Фізичної особи - підприємця Нечитайла Сергія Михайловича
про стягнення 47 913,47 доларів США (1 978 735,27 гривень),
1. У зв'язку із запланованими днями відпочинку судді Мамалуя О.О. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 03.11.2025.
Короткий зміст позовних вимог
2. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Нечитайла Сергія Михайловича (далі - Нечитайло С.М., відповідач ) про стягнення 47 913,47 доларів США (1 978 735,27 грн), а саме збитків у сумі 44 000 доларів США та 3% річних у сумі 3 913,47 доларів США.
3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано належним чином договір транспортного перевезення вантажу (транспортного експедирування), оскільки, отримавши вантаж на перевезення, одержані від покупців грошові кошти, відповідач не передав позивачу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції
4. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2025, у позові відмовлено.
5. Судове рішення мотивоване тим, що сторонами не укладався договір транспортного експедирування, позивачем не надано суду документи, які б підтверджували факт передачі відповідачу для перевезення системи сонячних електростанцій, у справі відсутні будь які супроводжувальні документи, позивачем не доведено складу цивільного правопорушення, що є необхідним при заявлені вимоги про стягнення збитків.
6. Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.08.2025 заяву Фізичної особи - підприємця Нечитайла С.М. задоволено.Стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правову (правничу) допомогу, в розмірі 40 000,00 грн.
7.Постанову мотивовано тим, що заявлені відповідачем витрати на правову допомогу відповідають критеріям визначеним положеннями ст.ст. 126, 129 ГПК України.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів
8. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційними скаргами на судові рішення прийняті по суті вимог та на додаткову постанову. У касаційній скарзі на судові рішення по суті вимог (з урахуванням заяви про усунення недоліків), скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
9. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на положення пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суди відмовляючи в позові не врахували правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 01.02.2022 у справі № 910/12472/18 та від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, щодо застосування "стандарту доказування".
10. Крім того у касаційній скарзі, посилаючись на п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ч.1 ст. 73, п. 1,3 ч. 2 ст. 73 ГПК України, "у взаємозв'язку з прийнятністю та значення для господарської справи доказів отриманих в рамках Кримінально процесуального законодавства для доведення факту виконання договору транспортного експедирування в взаємозв'язку зі ст.ст. 929, 930 ЦПК України, ст. 930 ЦК України".
11. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник вказує, на те що судами попередніх інстанцій повністю не з'ясовано всіх обставин справи.
12. Крім того, у касаційній скарзі скаржник просить суд касаційної інстанції передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
13. Також, скаржник заявляє орієнтовний розмір витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн, понесених у суді касаційної інстанції.
14. Позивачем також подано до суду касаційної інстанції скаргу на додаткову постанову апеляційного суду, в якій скаржник посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви відповідача.
15. У скарзі на додаткову постанову скаржник вважає, що апеляційному суду необхідно було застосувати наслідки ч. 4 ст. 170 ГПК України, та залишити заяву без розгляду, оскільки, відповідачем при подачі заяви не було надано суду доказів направлення заяви позивачу.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
16. Відповідач у відзивах на касаційні скарги позивача, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційних скарг, та водночас, вказуючи на законність і обґрунтованість судових рішень, просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Крім того, у відзиві на касаційну скаргу на судові рішення по суті вимог, відповідач просить стягнути з позивача витрати на оплату послуг адвоката у касаційному суді у розмірі 40 000,00 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
17. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, за твердженням позивача, між ним (постачальником) та Карчистистим Ю.Л. (замовником) укладено договір № 08092021 від 08.09.2021 постачання сонячної електростанції, згідно з пунктом 1.1 якого в порядку та на умовах даного договору постачальник зобов'язується продати замовнику, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити систему сонячної електростанції.
18. Також позивач зазначає, що 07.11.2021, між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (постачальником) та ОСОБА_5 (замовником) укладено договір № 07112021.01 постачання сонячної електростанції, відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах даного договору постачальник зобов'язується продати замовнику, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити систему сонячної електростанції.
19. Також, позивач вказує, що 09.11.2021 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (постачальником) та ОСОБА_6 (замовником) укладено договір постачання сонячної електростанції, відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого в порядку та на умовах даного договору постачальник зобов'язується продати замовнику, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити систему сонячної електростанції. Кількість, асортимент і технічні характеристики обладнання вказуються у специфікації № 1, яка є невід'ємним додатком даного договору.
20. За твердженням позивача, для поставки товару, який є предметом вказаних договорів, він залучив Фізичну особу - підприємця Нечитайла С.М. та зазначає, що з останнім у нього склались довготривалі господарські відносини, а саме: відповідач виконував замовлення позивача щодо перевезення сонячних панелей територією України. За поставлені сонячні панелі, від замовників ОСОБА_1, відповідач отримував грошові кошти, які потім передавав позивачу. За свої послуги з перевезення вантажу Фізична особа - підприємець Нечитайло С.М. отримував плату.
21. Також позивач зазначає що, листування між ним та відповідачем здійснювалось з використанням месенджера "Viber", на підтвердження чого у матеріалах справи наявні скриншоти (знімки зображень екрану мобільного телефону) листування з "ОСОБА_7", " ОСОБА_2 …". У повідомленнях месенджера "Viber" містяться істотні умови виконання договору транспортного експедирування, передбаченого ст. 929 Цивільного кодексу України: адреси доставки, вантаж, сума, яка підлягає отриманню за вантаж та поверненню, а також розмір вартості послуг за виконання договору. Вказані умови відповідач погодив, оскільки підтвердив маршрут. 23.11.2021 було залучено водія ОСОБА_3 , який на автомобілі DAF, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , мав виконати замовлення. 25.11.2021 Фізична особа - підприємець Нечитайло С.М. повідомленням месенджера "Viber" підтвердив виконання зобов'язання та отримання грошових коштів, які мав передати 26.11.2021 ОСОБА_1 .
22. На думку позивача, наведені вище обставини та правовідносини містять усі елементи договору транспортного перевезення вантажу (транспортного експедирування) та свідчать про укладення між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Фізичною особою - підприємцем Нечитайлом С.М. договору транспортного експедирування.
23. Як зазначає позивач, отримані від замовників грошові кошти, відповідач, позивачу не передав, натомість повідомив, що водій ОСОБА_3 залишив відчиненим автомобіль та зник, грошових коштів у салоні автомобіля не виявлено. Отже, відповідачем не виконано умови договору транспортного експедирування, який, на переконання позивача, укладено між ним та відповідачем, у частині передання грошових коштів у сумі 44 000 доларів США, чим завдано позивачу збитки у вказаній сумі.
Позиція Верховного Суду
24. Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, виходячи з такого.
25. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4). . Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
26. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
27. При цьому самим скаржником у касаційних скаргах з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
28. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
29. У касаційній скарзі на судові рішення по суті позовних вимог позивач, посилаючись на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.02.2022 у справі № 910/12472/18 та від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, щодо застосування принципу "стандарту доказування".
30. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності підстав згідно п. 1 ч. 2 статті 287 ГПК України для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов'язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
31. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
32. Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
33. До того ж, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.
34. Проаналізувавши доводи касаційної скарги на судові рішення по суті позовних вимог Верховний Суд вважає, що такі доводи є безпідставними, з огляду на наступне.
35. Як вбачається з судових рішень у справі № 916/3027/21 предметом спору у справі є вимоги про стягнення 388 323,00 грн передоплати за договором поставки. Позов обґрунтований тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки у спрощений спосіб, що підтверджується первинними документами (виставленими рахунками та платіжними дорученнями на їх оплату), відповідно до якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача товар, а позивач - прийняти та оплатити його. На виконання цього договору позивач здійснив попередню оплату товару (будівельного профілю) на загальну суму 388 323,00 грн, однак відповідач не здійснив поставку товару та відмовляється в добровільному порядку повернути отримані кошти. Суд першої інстанції відмовив у позові. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишив в силі.
Верховний Суд переглядаючи судові рішення у справі, зокрема вказав, що:
"- відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків;
32. Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет);
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу;
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом;
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу;
33. Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством;
34. Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
35. З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
36. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що місцевий господарський суд оцінив подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку у їх сукупності. Натомість апеляційний суд обмежився констатацією відсутності у відповідача первинних документів на поставку товару та відсутністю трудових відносин між позивачем та ОСОБА_4 , а також доручення останньому на отримання товару від відповідача. При цьому апеляційний суд не здійснив оцінку поданих сторонами доказів у їх сукупності, що не відповідає частині другій статті 86 ГПК України"
36. Крім того скаржник, посилається на правовий висновок у справі № 910/12472/18, в якій предметом спору є стягнення збитків, відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування". Судовими рішеннями у позові вдмовлено.
Верховний Суд переглядаючи судові рішення у справі та залишаючи рішення без змін зазначив, що:
- "Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
73. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
74. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були…
86. Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
87. З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
88. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
91. Враховуючи викладене вище, а також обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції з дотриманням принципів господарського судочинства та критеріїв оцінки доказів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем наявності вини відповідачів у спричиненні ПрАТ "Страхова компанія "АРКС" збитків, а також наявність інших складових цивільного правопорушення - протиправної поведінки (дій) відповідачів, причинного зв'язку між протиправною поведінкою (діями) з боку відповідачів та заподіяною шкодою."
37. У справі, що розглядається Верховним Судом, суди встановили, що позивач звернувся з позовом про стягнення збитків та відсотків річних. Обгрунтовуючи позов, позивач вказував на те, що між ним та відповідачем склались правовідносини перевезення товару, за якими відповідач виконував замовлення позивача щодо перевезення сонячних панелей територією України. За поставлені сонячні панелі, від замовників позивача, відповідач отримував грошові кошти, які потім передавав позивачу, за свої послуги з перевезення вантажу відповідач отримував плату. За твердженням позивача, правовідносини сторін містять усі елементи договору транспортного перевезення вантажу (транспортного експедирування) та свідчать про укладення між позивачем і відповідачем договору транспортного експедирування. Як зазначає позивач, відповідач не повернув йому грошові кошти отримані ним за товар від замовників позивача. Отже, відповідачем не виконані зобов'язання за договором транспортного експедирування у частині передання грошових коштів у сумі 44 000 дол. США позивачу, чим завдано останньому збитки у вказаній сумі.
38. На думку позивача вказані обставини підтверджуються листуванням між позивачем і відповідачем з використанням месенджера ?Viber?, скриншоти такого листування надано суду позивачем.
39. Судами визнано такі доводи позивача необгрунтованими, оскільки, з наданих сторонами доказів неможливо беззаперечно встановити обставини на які посилається позивач, з огляду на наступне.
40. Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
41. Згідно з частинами першою-третьої, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
42. Згідно із частинами першою, третьою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
43. Згідно зі ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
44. Згідно з частиною 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
45. Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
46. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
47. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
48. За твердженням позивача між ним і відповідачем укладено договір транспортного експедирування.
49. Згідно зі ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше невстановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
50. За приписами ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
51. При цьому положення глави 65 ЦК України поширюються на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.
52. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. третя ст. 929 ЦК України).
53. Відповідно до ст. 930 Цивільного кодексу України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов'язків.
54. Отже, з огляду на викладене, перевезення вантажу здійснюється за письмовим договором перевезення (транспортного експедирування), його укладення підтверджується складенням транспортної накладної, а особливості укладення та виконання таких договорів встановлені законом.
55. При цьому Суд враховує, що згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
56. Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України ?Про транспортно-експедиторську діяльність?.
57. Відповідно до ч.ч. 1-3, 11-13 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Істотними умовами договору транспортного експедирування, серед іншого, є:
відомості про сторони договору:
для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;
вид послуги експедитора;
вид та найменування вантажу;
права, обов'язки сторін;
відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили;
розмір плати експедитору;
порядок розрахунків;
пункти відправлення та призначення вантажу;
порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта;
строк (термін) виконання договору;
а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
58. На підставі ч. 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
59. З урахуванням вищезазначеного, судами встановлено, що у даному випадку, у справі відсутній договір транспортного експедирування, укладений між позивачем та відповідачем. Позивачем не подані документи, які б підтверджували факт передачі відповідачу для перевезення системи сонячних електростанцій, відсутні будь-які товарно-транспортні документи, документи на підтвердження кількості, вартості товару тощо, або будь-які супроводжувальні документи.
60. Тоді як, відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
61. Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
62. Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
63. З урахуванням зазначеного, суди зробили висновок, що наявні у матеріалах справи скриншоти листування в месенджері "Viber" не можуть бути в даному випадку належними доказами у розумінні ст. 76 ГПК України, оскільки не підтверджують досягнення домовленостей щодо всіх істотних умов, необхідних для укладення договору транспортного перевезення вантажу (транспортного експедирування), і у будь-якому випадку не підтверджують факт доставки вантажу та передачі грошей водію ОСОБА_3 . Ці повідомлення не містять посилань на відповідні договори, повну інформацію про отримувачів, щодо кількості товару та не підтверджують саме здійснення оплати. Інші докази сплати покупцями сум, як позивачу так і експедитору, та/ або отримання ними товару у справі відсутні.
64. Тоді як зазначалось Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, згідно з принципами рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов'язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
65. Основні положення про докази та доказування, наведені у Главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
66. Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі № 917/504/23, від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 30.08.2022 у справі № 925/778/19, від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
67. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
68. З урахуванням зазначеного безпідставними є доводи скаржника про порушення судами принципу "стандарту доказування", оцінки доказів, та неврахування судами правових висновків Верховного Суду у постановах від 01.02.2022 у справі № 910/12472/18 та від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
69. Так, зокрема у постанові Верховного Суд від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, на яку вказує скаржник, зазначено, що: "поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах".
70. Таким чином, суди хоча і не посилались на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, на які вказує скаржник, водночас, правильно застосовали процесуальне законодавства щодо порядку дослідження, оцінки, прийняття та відхилення доказів, з урахуванням положень ст. 76, 86 ГПК України, а тому, такі доводи скаржника, як неналежна оцінка судами доказів та порушення принципу"стандарту доказування", є необґрунтованими.
71. У зв'язку з чим, касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.
72. У касаційній скарзі скаржник посилаючись на п. 3 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ч.1 ст. 73, п. 1,3 ч. 2 ст. 73 ГПК України, "у взаємозв'язку з прийнятністю та значення для господарської справи доказів отриманих в рамках Кримінально - процесуального законодавства для доведення факту виконання договору транспортного експедирування в взаємозв'язку зі ст.ст. 929, 930 ЦПК України, ст. 930 ЦК України".
73. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
74. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
75. Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
76. У разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
77. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 колегія суддів зазначає, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборони щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (аналогічний висновок викладено постанові Верховного Суду від 06.05.2025 у справі № 927/224/24).
78. У постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 822/551/18 визначено, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19).
79. Таким чином, касаційний суд погоджується з висновками судів про те, що обставини, встановлені у межах закритого (у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення) кримінального провадження № 12023041720000714, відомості про яке внесені 23.06.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України, підлягають доказуванню у загальному порядку при розгляді даної справи господарським судом.
80. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п.3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, доводи скаржника зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не входить до повноважень касаційного суду.
81. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі на рішення та постанову, з посиланням на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про неналежне дослідження доказів у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд зазначає наступне.
82. Відповідно до ч. 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
83. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.
84. Проте, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, наведені позивачем у касаційній скарзі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв'язку з чим такі доводи як неналежне дослідження тих чи інших доказів відхиляються судом касаційної інстанції. До того ж, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, також зводяться до незгоди позивача із наданою судами оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України.
85. Отже, касаційна скарга на рішення та постанову є безпідставною та необґрунтованою, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень прийнятих по суті вимог.
86. Позивачем також подано до суду касаційної інстанції скаргу на додаткову постанову апеляційного суду, в якій скаржник, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову апеляційного суду та відмовити у заяві відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу.
87. У касаційній скарзі на додаткову постанову скаржник вказує на те, що представником відповідача не дотримано вимог ГПК України при подачі заяви про стягнення судових витрат, оскільки до заяви не надано доказів направлення заяви позивачу.Отже, на думку скаржника, апеляційному суду необхідно було залишити без розгляду заяву відповідача на підставі ч. 4 ст. 170 ГПК України. Крім того, скаржник вважає, що стягнута апеляційним судом сума витрат на послуги адвоката є завищеною.
88. Проаналізувавши доводи касаційної скарги Суд вважає такі доводи безпідставними, з огляду на наступне.
89. Згідно з частиною другою статті 170 ГПК України письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, що подається на стадії виконання судового рішення, у тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надсилання (надання) іншим учасникам справи (провадження) з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
90. Тобто положення цієї статті стосуються заяви, скарги, клопотання чи заперечення, що подається на стадії виконання судового рішення, а тому безпідставним є посилання скаржника на положення цієї статті.
91. Аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі №924/681/22, в якому вказано що приписи статей 169, 170 ГПК України не містять обов'язку особи, яка звернулася з заявою у справі, надавати докази його надсилання іншим учасникам справи, за винятком абзацу 2 частини другої статті 170 ГПК України, а саме до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
92. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, звертаючись до апеляційного суду з відзивом на апеляційну скаргу позивача, одночасно заявляв вимогу суду про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40 000,00 грн, за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
93. Представнику позивача, в підсистемі "Елетроннний суд", було направлено відзив на апеляційну скаргу, позивач був присутній у судовому засіданні апеляційного суду 02.07.2025, крім того, ухвала апеляційного суду від 18.07.2025 про призначення до розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення, була направлена представнику позивача у підсистемі "Елетронний суд", отже, позивачу було відомо про звернення відповідача з такої заявою до суду апеляційної інстанції, отже, позивач мав можливість скористатись правами передбаченими положеннями ст. 126 ГПК України.
94. Касаційний суд зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26.07.2007). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998).
95. Основною складовою права на суд є право доступу у тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава зі свого боку не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.
96. Разом з цим, відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
97. Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI ?Про адвокатуру та адвокатську діяльність? (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
98. Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
99. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
100. Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
101. Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
102. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
103. Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
104. Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
105. Водночас, частиною 3 цієї статті визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
106. При цьому, згідно частини 4 вказаної норми розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
107. Такі докази відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
108. Розглядаючи заяву відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, апеляційним судом встановлено, що:
- в суді апеляційної інстанції інтереси відповідача представляв адвокат Ямковий Владислав Іванович (копія Ордеру серія АЕ № 1337584 від 05.12.2024р., копія Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №0969 від 15.12.2000.);
- 05.12.2024р., між Фізичною особою - підприємцем Нечитайлом Сергієм Михайловичем (далі - замовник) та Фізичною особою - підприємцем, адвокатом Ямковим Владиславом Івановичем (далі - виконавець) укладено договір № 05/12-24 про надання правничої допомоги (далі - Договір), відповідно до п. 1 якого, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, в свою чергу замовник зобов'язується оплатити зазначені допомогу та юридичні послуги на умовах Договору;
- згідно з п. 2.1 договору, виконавець бере на себе виконання наступної правничої допомоги: а) підготовка відзиву на позов, інших заяв по суті та з процесуальних питань, клопотань, апеляційних та касаційних скарг до господарських судів усіх інстанцій у справі № 904/5114/24 за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця Нечитайла Сергія Михайловича про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням договору транспортного експедирування; б) надання консультацій з питань, що стосуються розгляду вказаної справи; в) представництво у встановленому порядку інтересів замовника в господарських судах усіх інстанцій;
- згідно з п. 4.1 договору, за виконану виконавцем роботу замовник перераховує на поточний рахунок виконавця або сплачує готівкою оплату за юридичні послуги в наступному порядку: за збирання доказів, вивчення документів, складання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив - в сумі 30 000 грн., без ПДВ; за підготовку інших, крім заяв по суті, процесуальних документів та участь у розгляді справи в суді першої інстанції - в сумі 10 000 грн., без ПДВ; за підготовку процесуальних документів та участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції - в сумі 40 000 грн., без ПДВ; за підготовку процесуальних документів та участь у розгляді справи в суді касаційної інстанції - в сумі 40 000 грн., без ПДВ;
- факт оплати правничих послуг, на суму 40 000,00 грн. доведений матеріалами справи, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
109. З урахуванням зазначеного, апеляційний суд проаналізувавши подані докази та дії вчинені адвокатом щодо представництва інтересів відповідача в суді, з урахуванням витраченого адвокатом часу, та положень ст.ст. 126, 129 ГПК України, зробив правомірні висновки, про те, що є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, наданими адвокатом послугам в суді апеляційної інстанції, та такими, що відповідають критеріям розумності та співмірності, витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
110. Касаційний суд погоджується з вказаними висновками апеляційного суду та вважає безпідставними доводи касаційної скарги на додаткову постанову, а тому відсутні підстави для скасування додаткової постанови.
111. Скаржником також заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
112. Розглянувши вказане клопотання, касаційний суд зазначає, що положеннями ст. 302 ГПК України визначені підстави передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, тоді як, скаржником взагалі не обгрунтовано та не зазначено підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з урахуванням положень ст. 302 ГПК України, отже, касаційний суд відмовляє у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
113. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені апеляційним судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів не вважає за доцільне закрити касаційне провадження на підставі пункту 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки у касаційній скарзі на рішення та постанову прийнятих по суті вимог, позивач вказує на необґрунтованість судових рішень у справі і наведені ним аргументи тісно пов'язані між собою, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарги позивача, є необґрунтованими, а тому, постанову апеляційного суду, додаткову постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
114. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
115. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України).
116. Враховуючи викладене, касаційні скарги ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2025, додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.08.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 у справі №904/5114/24, необхідно залишити без змін.
Судові витрати
117. Судовий збір за подання касаційної скарги та витрати на правову адвоката заявлені скаржником, в порядку ст.ст. 126, 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 302, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
3. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2025, додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.08.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 у справі №904/5114/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.А. Кролевець
Судді О.М. Баранець
І.Д. Кондратова