06 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 904/2596/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Студенець В. І.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А
та представників:
позивача - Трикоза Т. В.
відповідача - Гурський В. С.
третьої особи 1 - Новікова Л. О.
третьої особи 2 - не з'явився
третьої особи 3 - Новікова Л. О.
третьої особи 4 - Новікова Л. О.
третьої особи 5 - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2025 (головуючий - Іванов О. Г., судді Верхогляд Т. А., Чередко А. Є.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2024 (суддя - Крижний О. М.)
у справі № 904/2596/24
за позовом ОСОБА_1 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "БАДМ"
до ОСОБА_2
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Брегамо ЛТД (Bregamo LTD), 2) ОСОБА_3 (Novensa Limited), 3) ОСОБА_4 , 4) ОСОБА_5 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Благодійна організація "Благодійний фонд "Оптивіта"
про відшкодування збитків
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_3 ( ОСОБА_6 ) в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "БАДМ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БАДМ" 5 440 500,00 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "БАДМ" з часткою в статутному капіталі 50%. Позивач зазначає, що з серпня 2023 року по лютий 2024 року з розрахункових рахунків товариства було перераховано на користь Благодійної організації "Благодійний фонд "Оптивіта Україна" грошові кошти в загальному розмірі 5 440 500,00 грн в якості безповоротної фінансової допомоги / благодійної пожертви на підставі листів звернень отриманих Товариством від імені Благодійного фонду та укладених договорів.
3. Також позивач зазначає, що Товариством за підписом відповідача ОСОБА_2 було укладено договір пожертви № 1 від 23.02.2023 з Благодійним фондом, за предметом якого на користь Благодійного фонду має бути передано грошові кошти в розмірі 20 000 000,00 грн. Окрім цього на користь Благодійного фонду надавалась благодійна допомога в натуральній формі, шляхом передачі від імені Товариства медичних препаратів. Позивач вказує про відсутність згоди ОСОБА_7 на укладення будь-якого правочину Товариства з обмеженою відповідальністю "БАДМ" з Благодійною організацією "Благодійний фонд "Оптивіта Україна", а тому вважає дії ОСОБА_2 перевищенням повноважень, що призвели до розтрати грошових коштів Товариства в розмірі 5 440 500,00 грн шляхом зловживання своїм службовим становищем.
4. Також ОСОБА_8 зазначено, що одними із засновників БО "БФ "Оптивіта Україна" є фізичні особи ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які є кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ "БАДМ", через учасника Товариства, якому належать 50% частки в статутному капіталі Товариства - Компанії Брегамо ЛТД (Bregamo LTD).
5. Позивач зазначає, що у ТОВ "БАДМ" встановлені обмеження для виконавчого органу Товариства, функції якого безпосередньо покладено на виконуючого обов'язки Генерального директора ОСОБА_2 , щодо можливості укладання та виконання правочинів із заінтересованістю без отримання відповідної згоди, наданою Наглядовою радою Товариства. При цьому зауважує, що факт того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є членами органу управління БО "БФ "Оптивіта Україна" та одночасно кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ "БАДМ" з сукупною часткою в статутному капіталі Товариства в розмірі 50%, то всі правочини вчинені Товариством в інтересах Благодійного фонду є правочинами із заінтересованістю.
6. Вважає, що за відсутності згоди Наглядової Ради Товариства на укладення будь-якого правочину ТОВ "БАДМ" з БО "БФ "Оптивіта Україна", дії ОСОБА_2 , невиключно, що за участі фінансового директора ТОВ "БАДМ" ОСОБА_9 , є фактом перевищення повноважень що призвели до розтрати грошових коштів Товариства в розмірі 5 440 500,00 грн ймовірно (якщо такі мали місце) на розтрату грошових коштів в розмірі 20 000 000,00 грн, та майна Товариства у вигляді медичних препаратів, службовою особою Товариства, шляхом зловживання своїм службовим становищем.
7. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2024 замінено ОСОБА_8 на правонаступника ОСОБА_1 , що діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "БАДМ".
8. ОСОБА_1 підтримав заявлені ОСОБА_8 вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
9. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2025 у задоволенні позову відмовлено.
10. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що директором товариства виконувалося рішення Наглядової ради товариства з обмеженою відповідальністю "Бадм" від 18.01.2023 за допомогою Благодійної організації "Благодійний фонд "Оптивіта Україна". Адже категорія кінцевих отримувачів благодійної допомоги була заздалегідь визначена наглядовою радою товариства і доведена відповідачем до відома благодійної організації.
11. Директор товариства, засновники Товариства з обмеженою відповідальністю "Бадм" засновники Благодійної організації "Благодійний фонд "Оптивіта Україна" та сама Благодійна організація "Благодійний фонд "Оптивіта Україна" не отримала якоїсь протиправної вигоди від даних правовідносин. Тобто не отримала того, для запобігання чого передбачено інститут правочинів з заінтересованістю.
12. Отже поведінка директора товариства є правомірною, добросовісною, та спрямованою на виконання рішення наглядової ради товариства щодо надання допомоги Збройним Силам України.
13. Перерахована сума благодійної допомоги коштами та матеріальними цінностями не є збитками товариства. Розмір благодійної допомоги визначений рішенням Наглядової ради товариства, отримувачі допомоги також, благодійна допомога надана кінцевим адресатам, що підтверджується матеріалами справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
14. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2025 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2024 та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
15. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16 та постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, від 24.02.2021 у справі № 904/982/19, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17.
16. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини першої статті 45 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
17. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), а також встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).
Позиція інших учасників справи
18. Представник третіх осіб 1, 3 і 4 ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та БРЕГАМО ЛТД) подав відзив на касаційну скаргу, у якому заперечив проти доводів скаржника та просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
19. ОСОБА_2 (відповідач) подав відзив на касаційну скаргу, у якому заперечив проти доводів скаржника та просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
20. Третя особа 2 не надала відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
Розгляд заяв і клопотань
21. 01.11.2025 скаржником до Верховного Суду подано додаткові пояснення у справі (вих.№ 01/11) "доповнення до касаційної скарги" в яких скаржник наводить додаткове обґрунтування касаційної скарги.
22. Відповідно до частини першої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
23. Згідно з частиною четвертою статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
24. Відповідно до положень статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
25. Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом вказаного строку, а суд касаційної інстанції не уповноважений під час розгляду касаційної скарги змінювати такий строк.
26. Водночас доповнення до касаційної скарги, викладені у наведених додаткових поясненнях, подані скаржником з пропуском передбаченого законом строку на касаційне оскарження, тому залишаються Судом без розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
27. Компанія ОСОБА_3 (країна резидентства: Республіка Кіпр) на момент звернення з даним позовом до суду (14.06.2024) була учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "БАДМ" з часткою в статутному капіталі товариства, яка складає 50%.
28. 25.09.2024 відбулось відчуження вищевказаної частки ТОВ "БАДМ" в розмірі 50% ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ "БАДМ" та акта приймання передачі частки в статутному капіталі ТОВ "БАДМ". Таким чином фізична особа - ОСОБА_1 , набувши всіх прав учасника з часткою у ТОВ "БАДМ" у розмірі 50%, є правонаступником за поданим позовом про стягнення збитків на користь Товариства (учасником якого він став замість Компанії Новенса Лімітед).
29. Таким чином, ОСОБА_8 замінено на правонаступника ОСОБА_1 , що діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "БАДМ".
30. Компанія Новенса Лімітед зазначала, що їй стало відомо, що з серпня 2023 року по лютий 2024 року з розрахункових рахунків ТОВ "БАДМ". було перераховано на користь Благодійної організації "Благодійний фонд "Оптивіта Україна" кошти в загальному розмірі 5 440 500,00 грн в якості безповоротної фінансової допомоги / благодійної пожертви на підставі листів звернень отриманих ТОВ "БАДМ" від імені Благодійного фонду та укладених договорів.
31. Так, в матеріалах справи міститься договір пожертви № 1 від 23.02.2023 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "БАДМ" (пожертвувач) та Благодійною організацією "Благодійний фонд "Оптивіта Україна" (обдаровуваний) відповідно до умов якого пожертвувач передає, а обдаровуваний приймає в пожертву грошові кошти в розмірі 20 000 000,00 грн, які обдаровуваний зобов'язується використовувати лише з метою придбання генераторів бензинових та/або дизельних та передачу їх для потреб підрозділів Збройних Сил України, підрозділів Державної прикордонної служби у відповідності до їх запитів (пункти 1.1, 1.2, 1.3 договору пожертви).
32. Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору пожертви обдаровуваний набуває права власності на предмет пожертви з моменту його прийняття. Прийняттям пожертви є факт зарахування грошових коштів на поточний банківський рахунок обдаровуваного.
33. На підтвердження своїх доводів особою, яка дії в інтересах ТОВ "БАДМ" надано листи №1512/23 від 15.12.2023, № 0412/23-Б віл 04.12.2023, № 1 від 18.04.2023, № 1 від 17.08.2023, № 1212/23 від 12.12.2023, №б/н від 30.11.2023 у яких БО "БФ "Оптивіта Україна" просить в.о. Генерального директора ТОВ "БАДМ" ОСОБА_2 надати фінансову підтримку для забезпечення потреб військових.
34. Також залучені до матеріалів справи платіжні інструкції № 671276 від 30.11.2023 на суму 750 000,00 грн, № 673342 від 13.12.2023 на суму 1 600 000,00 грн, № 673851 від 18.12.2023 на суму 135 000,00 грн.
35. Також суди встановили, що пунктом 4.14 Статуту ТОВ "БАДМ" передбачено, що виконавчий орган товариства є одноосібний - генеральний директор.
36. Згідно з підп.3 п. 4.18 генеральний директор вчинює дії, направлені на укладення, зміну чи розірвання правочинів від імені товариства, з урахуванням обмежень встановлених цим статутом, в тому числі п.4.2 та п. 4.20 цього статуту.
37. У відповідності з підп.13 п. 4.2 Статуту до виключної компетенції загальних зборів товариства відноситься надання дозволу виконавчому органу на укладення договору, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого договору, перевищує 50 відсотків чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу.
38. Підпунктами 2, 6 п. 4.20 Статуту передбачено, що наглядова рада здійснює наступні виключні повноваження щодо прийняття рішень у відношенні товариства:
- надання згоди на укладення виконавчим органом товариства договорів, предметом яких буде виступати придбання/реалізація товариством лікарських засобів та/або медичних виробів на суму понад 100 000 000,00 грн;
- укладення правочинів, за якими є заінтересованість, наявність якої визначається відповідно до Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
39. Крім цього встановлено, що у матеріалах справи міститься протокол № 1 позапланового засідання наглядової ради Товариства з обмеженою відповідальністю "БАДМ" від 18.01.2023, на якому вирішили:
1. Затвердити на І півріччя 2023 року суму благодійної допомоги в розмірі 36 (тридцять шість) млн. грн. для надання за наступними напрямками отримувачів в межах усієї території України (окрім тимчасово окупованих російською федерацією), в тому числі через заклади, установи та організації, в яких перебувають такі особи: співробітники компанії та їх сім'ї, які потребують допомоги в умовах війни; військовослужбовці Збройних Сил України; цивільні особи - постраждалі внаслідок війни;
2. Створити благодійний фонд, в якому засновником буде виступати ТОВ "БАДМ", для реалізації благодійної діяльності із уповноваженням в.о. Генерального директора ОСОБА_2 на прийняття відповідних рішень щодо найменування, адреси, обрання виконавчого органу та вчинення будь-яких інших дій, необхідних для заснування та здійснення державної реєстрації благодійного фонду.
3. Погодити річний бюджет доходів та витрат ТОВ "БАДМ" на 2023 рік відповідно до розглянутих матеріалів в електронному вигляді та обговорених на засіданні питань, із обов'язковою поквартальною актуалізацією, починаючи з II кварталу 2023 року.
40. Також, 31.01.2024 відбулося планове засідання наглядової ради Товариства з обмеженою відповідальністю "БАДМ", на якому в.о. Генерального директора товариства ОСОБА_2 звітував про виконання рішень Наглядової ради за 2023 рік (інформативно).
41. Звідси суди встановили, що наглядовою радою визначено розмір благодійної допомоги та кінцевих отримувачів. Інших обмежень для директора передбачено не було. Вказане рішення Наглядової ради не оскаржувалося (зворотного матеріали справи не місять). Таким чином, фактично надавалися директору повноваження на розпорядження коштами для благодійної допомоги.
42. Згідно з платіжними інструкціями на загальну суму 2 485 000 грн у призначенні платежів зазначено: благодійна пожертва згідно з листами-зверненнями. У наданих до матеріалів справи Благодійною організацією "Благодійний фонд "Оптивіта Україна" платіжних інструкціях також призначенням платежу вказано: благодійна допомога на підставі листів-звернень.
43. Наявні в матеріалах справи листи-звернення за своїм змістом є проханням про надання матеріальної допомоги для забезпечення потреб військових (із конкретизацією цих потреб). Також матеріали справи містять звернення про надання допомоги безпосередньо командирами військових частин. До того ж матеріали справи містять докази підтвердження того, на що були витрачені отримані у якості благодійної допомоги кошти (акти-приймання-передачі, накладні тощо).
44. Надана благодійна допомога ТОВ "БАДМ" була передана військовим частинам відповідно до їхніх потреб в 2023-2024, про що складені та підписані із ними акти приймання-передачі благодійної допомоги. Бенефіціаром благодійної допомоги стало: Міністерство оборони України в особі військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 та НОМЕР_11 комендатура.
45. Також суди встановили, що матеріали справи містять висновок експерта № 2071-24 за результатами проведення судової економічної експертизи від 22.08.2024, згідно з яким витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "БАДМ" по взаємовідносинах з Благодійною організацією "Благодійний фонд "Оптивіта Україна" за період з 22.07.2023 по 31.12.2023 документально підтверджуються на загальну суму 4 986 785,74 грн. У висновку зазначено, що витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "БАДМ" у розмірі 5 440 500 грн по взаємовідносинах з Благодійною організацією "Благодійний фонд "Оптивіта Україна", які є предметом позовних вимог про стягнення збитків документально підтвердити не надається за можливе, оскільки станом на 31.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "БАДМ" мало чистий прибуток 3 894 340 тис. грн.
Позиція Верховного Суду
46. Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзивах, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав передбачених пунктами 3 і 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
47. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
48. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження
49. Так, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник, зазначає про застосування судами попередніх інстанцій норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зазначених у пункті 12 цієї постанови.
50. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
51. Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
52. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
53. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
54. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, з-поміж яких змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
55. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
56. Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
57. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
58. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
59. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
60. Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
61. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
62. Як вбачається предметом та загальною підставою спору у зазначених справах, як і у цій справі № 904/2596/24, що переглядається, є стягнення збитків, завданих юридичній особі її посадовою особою. Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статей 92, 1166 Цивільного кодексу України (правові підстави позову).
63. Верховний Суд зазначає про те, що положення статей 92, 1166 Цивільного кодексу України є загальними для застосування до правовідносин цієї категорії спорів (про стягнення збитків, заподіяних товариству його посадовою особою).
64. Саме лише врахування судом висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм матеріального права, зокрема тих, на які послався позивач у касаційній скарзі, не має своїм наслідком якийсь певний однозначний результат вирішення спору. Результат розгляду судом спорів у справах про стягнення збитків, заподіяних товариству його посадовими особами, при застосуванні судом зазначених висновків обумовлюється фактичними обставинами, що встановлені судом у кожній конкретній справі, тобто залежить від встановлених судом фактичних обставин, які у кожній справі можуть бути різними.
65. Так, основною підставою позову цієї категорії спорів (про стягнення збитків, завданих юридичній особі її посадовою особою) є обставини, наведені позивачем в обґрунтування протиправності поведінки відповідача (виконавчого органу юридичної особи). При цьому такі обставини у кожному конкретному випадку (у кожній окремій справі) можуть бути різними, встановлюються та оцінюються судом за правилами процесуального законодавства, з урахуванням усієї сукупності встановлених у кожній конкретній справи обставин на підставі зібраних доказів.
66. Як вбачається в обґрунтування протиправності поведінки відповідача у цій справі №904/2596/24 позивач послався на те, що відповідач, перебуваючи на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "БАДМ", діяв з перевищенням своїх службових обов'язків та повноважень, які полягали в перерахуванні грошових коштів, як благодійної допомоги Благодійній організації "Благодійний фонд "Оптивіта", за укладеними договорами із заінтересованістю, оскільки одними із засновників БО "БФ "Оптивіта Україна" є фізичні особи ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які є кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ "БАДМ", через учасника Товариства, якому належать 50% частки в статутному капіталі Товариства - Компанії Брегамо ЛТД (Bregamo LTD).
67. Заявлені позивачем до стягнення збитки складаються із грошових коштів, перерахованих Товариством з обмеженою відповідальністю "БАДМ" на користь Благодійній організації "Благодійний фонд "Оптивіта" за договором пожертви № 1 від 23.02.2023, також позивач зазначає, що ТОВ "БАДМ" надавалась благодійна допомога в натуральній формі, шляхом передачі від імені Товариства медичних препаратів. При цьому стягнення зазначеної заборгованості з відповідача в судовому порядку було ініційоване позивачем, який є учасником цього Товариства.
68. Отже основним спірним питанням (основною спірною обставиною), що становить предмет дослідження (перевірки) у цій справі, є питання (обставина) наявності у діях відповідача ознак протиправності, а саме: перевищення відповідачем своїх службових обов'язків та повноважень директора Товариства, навмисне укладення зазначеного договору пожертви із заінтересованістю та напрямки спрямування коштів за укладеним договором пожертви.
69. Так, щодо обставин протиправності поведінки відповідача у справі № 910/20261/16.
Неправомірна поведінка відповідача у зазначеній справі обґрунтована тим, що відповідач, перебуваючи на посаді директора товариства, вчинив дії, спрямовані на позбавлення товариства спеціального дозволу на геологічне вивчення надр та його подальшу передачу іншому товариству, засновником якого був відповідач, чим заподіяв товариству збитки у розмірі вартості договору, вартості геологічної інформації, без якої неможлива видача дозволу, вартості агрегату.
70. Щодо обставин протиправності поведінки відповідача у справі № 910/21493/17.
У зазначеній справі в обґрунтування протиправної поведінки відповідача (посадової особи господарського товариства) позивач послався на обставини укладення відповідачем як директором господарського товариства додаткової угоди до договору поставки нафтопродуктів, яка передбачала умову відстрочення платежу, та не мала на меті здійснення реальної господарської операції та отримання прибутку товариством.
71. Щодо обставин протиправності поведінки відповідача у справі № 904/982/19.
У зазначеній справі в обґрунтування неправомірної поведінки відповідача позивач послався на те, що відповідач при здійсненні своїх повноважень директора товариства безпідставно сплатив земельний податок на виконання податкових зобов'язань фізичних осіб - власників земельних ділянок, з якими Товариство має договірні відносини оренди землі, перед бюджетом за рахунок коштів товариства.
72. Отже, як вбачається, у зазначених справах в обґрунтування протиправності поведінки відповідачів позивачами були наведені зовсім інші обставини, ніж ті, що визначені позивачем підставою протиправності поведінки відповідача у цій справі № 904/2596/24. Як правило у зазначених справах позивачі послалися на конкретні вчинені відповідачами при виконанні своїх посадових обов'язків дії, яким суди надали оцінку з урахуванням саме тих конкретних обставин, що мали місце у кожній окремій справі. Обставини протиправних дій посадової особи господарського товариства, зокрема обставини укладання договорів пожертви із перевищенням повноважень директора товариства та із заінтересованістю, на які послався позивач у цій справі, були відсутні в жодній із зазначених вище справ.
73. Крім того, як встановили суди попередніх інстанцій, у цій справі мають місце обставини, передачі кінцевим отримувачам благодійної допомоги - військовим частинам відповідно до їхніх потреб в 2023-2024, про що, як встановили суди, свідчать складені та підписані акти приймання-передачі благодійної допомоги. Бенефіціаром благодійної допомоги стало: Міністерство оборони України в особі військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 та НОМЕР_11 комендатура.
74. Наведене свідчить про те, що висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16, від 24.02.2021 у справі № 904/982/19, на які послався позивач у касаційній скарзі, були зроблені в інших, ніж у цій справі правовідносинах, а саме: за інших фактичних обставин, на які посилалися сторони та були встановлені судами попередніх інстанцій, з урахуванням тих конкретних обставин, що склалися у кожній окремій справі, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
75. Крім того зі змісту оскаржуваних позивачем рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статті 92 Цивільного кодексу України, викладені у наведених вище постановах, однак з урахуванням тих фактичних обставини, що існують у цій конкретній справі. Наведеним спростовуються безпідставні твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій цих висновків.
76. Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, на яку також посилається скаржник, зазначила, що особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно; такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов'язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.
77. При цьому, спір у справі № 911/2129/17 стосувався визнання недійсним договорів купівлі-продажу нерухомого майна та витребування майна, оскільки договори були укладені з порушенням статей 92, 232, 237, 238 ЦК України, принципів розумності і добросовісності, з порушенням визначених повноважень, та вчинені внаслідок зловмисної домовленості сторін (виведення активів та потужностей товариства, при тому, що позивач будь-яких коштів за наслідками вчинення договорів не отримав).
78. З огляду на наведене Верховний Суд зазначає, що правовідносини у наведеній справі не є подібними по відношенню до справи, яка розглядається, зокрема, з огляду на відмінність предмету і підстав позову та змісту позовних вимог, а також відмінність встановлених судом фактичних обставин.
79. Окрім цього Верховний Суд зауважує, що посилання скаржника на загальні висновки у наведених постановах Верховного Суду самі по собі не підтверджують неправильне застосування чи порушення судами норм матеріального та процесуального права, натомість такі посилання носять суто декларативний характер. Відтак вказана скаржником підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, також не підтвердилася.
80. Згідно з пунктом 5 частин першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
81. Зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
82. Разом з цим, стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
83. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
84. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
85. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи
86. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
87. Отже, з'ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
88. Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
89. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 13 цієї постанови), скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної ним норми права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для відмови у задоволені позову.
90. Верховний Суд також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).
91. Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
92. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.
93. З огляду на наведене, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.
94. Щодо інших заявлених скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
95. Згаданим пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
96. Скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
97. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
98. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
99. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
100. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
101. Саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з'ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.
102. При цьому, Верховний Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не вдається до переоцінки доказів та встановлених на підставі їх обставин, оскільки дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
103. Щодо іншої заявленої скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме щодо встановлення судами обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України) Верховний Суд зазначає таке.
104. У розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.
105. Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.
106. Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22.
107. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17.
108. Натомість скаржник у поданій касаційній скарзі належним чином не обґрунтував того, в чому саме проявилося порушення судами положень статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи.
109. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
110. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц).
111. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення судом рішення про задоволення позову.
112. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
113. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
114. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
115. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
116. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
117. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
118. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
119. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
120. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
121. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з чим касаційна скарга в частині оскарження рішення місцевого суду і постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 3 і 4 частини другої статті 287 ГПК України підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Розподіл судових витрат
122. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2025 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2024 у справі № 904/2596/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2025 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2024 у справі № 904/2596/24 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3 і 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2025 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2024 у справі № 904/2596/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О. М. Баранець
В. І. Студенець