06 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 927/701/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Студенець В. І.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.
та представників:
позивача - Руденко І. С.
відповідача - Підгорний К. Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 (головуючий - Тищенко О. В., судді Сибіга О. М., Гончаров С. А.)
у справі № 927/701/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС-Київ"
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина"
про стягнення 949 730,51 грн
та за зустрічним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС-Київ"
про визнання недійсним договору в частині
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕТС-Київ" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина", у якому просило суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 480 865,21 грн, 24% річних у розмірі 339 832,98 грн та інфляційні втрати у розмірі 129 032,32 грн.
2. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №20Ш/2021 від 31.08.2021 з оплати поставленого товару.
3. Водночас, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" подало зустрічний позов, у якому просило визнати недійсним договір поставки № 20Ш/2021 від 31.08.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕТС-Київ" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Батьківщина", в частині загальної суми договору, що перевищує 1 000 000,00 грн, а також виникнення у його сторін зобов'язань з поставки та оплати товару на загальну суму, що перевищує 1 000 000,00 грн
4. В обґрунтування позовних вимог Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" зазначило, що відповідно до Статуту товариства керівник останнього уклав спірний договір з перевищенням повноважень, а тому Договір має бути визнаний недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 у задоволенні первісного і зустрічного позову відмовлено повністю.
6. В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджується факт поставки відповідачу за первісним позовом товару, при цьому, за висновками суду факт прийняття товару відповідачем підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними.
7. Відхиляючи заперечення відповідача з приводу підписання видаткових накладних неуповноваженою особою, суд першої інстанції зазначив, що на спірних видаткових накладних містяться підписи від імені ТОВ "ЕТС-Київ" та СТОВ "Батьківщина", а також відбитки печаток цих товариств. Зі змісту цих видаткових накладних вбачається, що товар відвантажив безпосередньо директор ТОВ "ЕТС-Київ" Ігор Бондарєв, інформації щодо прізвища, ім'я, по батькові особи, яка отримала товар ці накладні не містять. Однак, на спірних видаткових накладних міститься відбиток печатки ТОВ "Батьківщина", при цьому матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про втрату, підробку чи інше незаконне заволодіння та використання третіми особами, всупереч його волі, печатки підприємства та проставлення відтиску від імені СТОВ "Батьківщина" на спірних видаткових накладних, у тому числі не доведено факт звернення СТОВ "Батьківщина" до правоохоронних органів з приводу вказаного. Звідси, суд першої інстанції дійшов висновку, що СТОВ "Батьківщина" не довело жодними доказами непідписання спірних видаткових накладних від імені товариства уповноваженою на те особою, підпис якої скріплений печаткою СТОВ "Батьківщина". Суд першої інстанції зазначив, що найбільш вірогідним є підписання спірних видаткових накладних з боку СТОВ "Батьківщина" уповноваженою на те особою товариства.
8. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач за первісним позовом підтвердив належними доказами факт поставки відповідачу за первісним позовом у період з 31.03.2024 по 30.06.2023 товару на загальну суму 2 832 600,96 грн.
9. Разом з тим, стосовно доводів СТОВ "Батьківщина" про те, що Договір укладений директором з перевищенням своїх повноважень, у зв'язку з чим у зустрічному позові останній просив визнати недійсним цей Договір в частині загальної суми договору, що перевищує 1 000 000,00 грн, а також виникнення у його сторін зобов'язань з поставки та оплати товару на загальну суму, що перевищує 1 000 000,00 грн місцевий господарський суд зазначив, що пунктом 9.9.3 Статуту СТОВ "Батьківщина" передбачені обмеження директора Товариства на укладення та підписання від імені Товариства договорів, контрактів, інших правочинів, сума яких перевищує 1 000 000,00 гривень, або еквівалент в іноземній валюті, на одного контрагента та з урахуванням інших обмежень, передбачених Статутом Товариства.
10. Суд першої інстанції зазначив, що з преамбули оспорюваного Договору вбачається, що від імені СТОВ "Батьківщина" діяла директор ОСОБА_2 на підставі Статуту. Проте сам Договір не містить конкретно визначеної його ціни, а зазначення у п. 3.1 Договору, що загальна сума Договору складає суму в національній валюті України, визначену на підставі даних, що містяться у всіх підписаних сторонами видаткових накладних, не свідчить про те, що на момент укладення Договору його ціна перевищувала 1 000 000,00 грн. У свою чергу, саме по собі прийняття та оплата товару за договором, у якому не визначена його конкретна ціна, не підпадає під розуміння правочину, навіть якщо вартість поставленого товару почне перевищувати встановлені статутом товариства гранично допустимі повноваження його виконавчого органу. Крім того, позивач не надав належних та допустимих доказів щодо господарських операцій сторін за весь час їх існування, на підставі яких взагалі можливо встановити момент перевищення загальної вартості товару в 1 000 000,00 грн. При цьому, вимога про визнання недійсним договору в частині загальної суми договору, що перевищує 1 000 000,00 грн, а також виникнення у його сторін зобов'язань з поставки та оплати товару на загальну суму, що перевищує 1 000 000,00 грн, без встановлення конкретних обставин щодо найменування, кількості, ціни, часу поставки товару у момент перевищення його загальної вартості в 1 000 000,00 грн носить абстрактний характер, а відтак і не може бути задоволеною. За наведених обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.
11. З приводу первісного позову, місцевий господарський суд зазначив, що позивач за первісним позовом, посилаючись на порушення відповідачем за первісним позовом строку оплати вартості поставленого за спірними видатковими накладними товару, заявив до стягнення 480 865,21 грн пені за період з 31.08.2023 по 01.03.2024, 339 832,98 грн - 24% річних грн за аналогічний період та 129 032,32 грн інфляційних втрат за вересень 2023 року - травень 2024 року, нарахованих на суму заборгованості у розмірі 2 811 401,59 грн.
12. Суд зазначив, що для застосування до відповідача за первісним позовом такої відповідальності як сплата пені, 24% відсотків річних та інфляційних втрат необхідно встановити факт прострочення виконання СТОВ "Батьківщина" свого зобов'язання з оплати товару за спірними видатковими накладними, а також суму такого прострочення.
13. Місцевий господарський суд встановив, що відповідач за первісним позовом повинен був оплатити вартість отриманого ним товару не пізніше наступних термінів: за видатковою накладною № РН-0000494 від 31.03.2023 на суму 96 000,05 грн - 01.04.2023; за видатковою накладною № РН-0000684 від 28.04.2023 на суму 606 000,24 грн - 29.04.2023; за видатковою накладною № РН-0000793 від 16.05.2023 на суму 648 000,10 грн - 15.06.2023; за видатковою накладною № РН-0001107 від 30.06.2023 на суму 664 000,27 грн - 31.07.2023; за видатковою накладною № РН-0001179 від 10.07.2023 на суму 149 600,06 грн - 09.08.2024; за видатковою накладною № РН-0001341 від 31.07.2023 на суму 669 000,24 грн - 30.08.2024. Однак, як стверджує ТОВ "ЕТС-Київ", СТОВ "Батьківщина" здійснило повну оплату отриманого товару, проте з порушенням встановлених у Договорі строків, зокрема, 15.02.2024 на суму 1 000 000,00 грн, 08.03.2024 на суму 700 000,00 грн, 20.03.2024 на суму 2 111 401,59 грн.
14. Проте, за висновками суду, на підтвердження зазначених обставин ТОВ "ЕТС-Київ" надало лише виписку з рахунку за 15.02.2024, у якій міститься інформація про перерахування СТОВ "Батьківщина" позивачу за первісним позовом коштів у розмірі 1 000 000,00 грн; доказів сплати відповідачем за первісним позовом коштів 08.03.2024 та 20.03.2024 ТОВ "ЕТС-Київ" суду не надало. Зі свого боку відповідач за первісним позовом надав платіжні інструкції про сплату позивачу коштів з призначенням платежу "Оплата за шини зг договор № 20Ш/2021 від 31.08.2021 в т.ч. ПДВ 20%", а саме: № 1498 від 31.01.2023 на суму 400 000,00 грн, № 1714 від 14.02.2023 на суму 300 000,00 грн, № 1846 від 23.02.2023 на суму 500 000,00 грн, № 1410 від 08.03.2023 на суму 300 000,00 грн, № 601 від 15.03.2023 на суму 300 000,00 грн, № 1762 від 07.07.2023 на суму 700 000,00 грн.
15. При цьому, ТОВ "ЕТС-Київ" і СТОВ "Батьківщина" не надало суду первинних документів, які містять відомості про господарські операції, що здійснювались між сторонами, тобто щодо здійснення поставок товару за Договором та сплати за поставлений товар, за увесь час існування взаємовідносин між сторонами, а з вибірково наданих сторонами первинних документів неможливо достеменно встановити яка сума заборгованості за поставлений товар існувала станом на 31.08.2023 (визначена ТОВ "ЕТС-Київ" дата початку прострочення). Відтак, за висновками суду, у спірний період могло мати місце не тільки наявність боргу, але й переплата за товар.
16. Оскільки місцевий господарський суд дійшов висновку про здійснення ТОВ "ЕТС-Київ" не лише спірних поставок за Договором, а в матеріалах справи відсутні первинні документи на підтвердження інших поставок товару за Договором та щодо здійснення розрахунків за цей товар за час існування господарських взаємовідносин між сторонами, суд зазначив, що позбавлений можливості достовірно встановити які саме суми заборгованості за поставлений товар існували у спірний період здійснення позивачем за первісним позовом нарахувань пені, 24% річних та інфляційних втрат.
17. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ТОВ "ЕТС-Київ" не довело належними та допустимими доказами розмір заборгованості та час прострочення зобов'язань СТОВ "Батьківщина" на конкретні дати, що є передумовою нарахування пені, відсотків річних та інфляційних втрат, а відтак і про відсутність підстав для задоволення первісного позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
18. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025, рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 в частині відмови в задоволенні первісного позову скасовано. Ухвалено нове рішення у цій частині, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС-Київ" пеню в сумі 480 865,21 грн, 24% річних в сумі 339 832,98 грн, інфляційні втрати в сумі 102 047,33 грн. В іншій частині первісного позову відмовлено.
19. Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції, що СТОВ "Батьківщина" не довело жодними належними та допустимим доказами факту непідписання спірних видаткових накладних від імені товариства уповноваженою на те особою, підпис якої скріплений печаткою СТОВ "Батьківщина".
20. Оцінюючи поведінку відповідача за первісним позовом у спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції зауважив, що доводи відповідача стосовно підписання спірних видаткових накладних невідомою особою не відповідають практиці виконання цього договору з боку самого відповідача, оскільки стверджуючи про неприйняття товару, який був поставлений позивачем протягом березня 2023 року - червня 2023 року, саме відповідач здійснив зустрічне виконання обов'язку та перерахував кошти на рахунок позивача в лютому та березні 2024 року з призначенням платежу "оплата за шини згідно договору № 20Ш/2021 від 31.08.2021 в т.ч. ПДВ". При цьому, відповідач не заперечив проти зазначених обставин ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, як і не надав доказів існування правовідносин між позивачем та відповідачем за іншими договорами та підстав перерахування коштів на рахунок позивача інших ніж за спірним договором. При цьому, будь-яких претензій або вимог щодо повернення безпідставно або надмірно сплачених коштів відповідачем позивачеві не направлялось. Доказів протилежного суду не надано. Отже, наведене, за висновками суду апеляційної інстанції, свідчить, що СТОВ "Батьківщина" погоджувалось з тим, що йому був поставлений товар, який мав та був ним оплачений.
21. Спростовуючи доводи відповідача щодо перевищення повноважень керівника товариства при укладенні спірного договору суд апеляційної інстанції зазначив, що вартість спірного договору поставки при укладенні договору не була визначена конкретно та пов'язувалась із вартістю фактично поставленого товару згідно видаткових накладних (тобто не була відома саме на дату укладення договору). І як свідчать умови договору, станом саме на момент укладення спірного договору сторони не визначили і конкретні асортимент, кількість та ціну товару. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем вчинялись дії, які свідчать про наступне схвалення СТОВ "Батьківщина" правочину, вчиненого від її імені керівником ОСОБА_2
22. Разом з цим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду, що з вибірково наданих сторонами первинних документів неможливо достеменно встановити яка сума заборгованості за поставлений товар існувала станом на 31.08.2023 (визначена ТОВ "ЕТС-Київ" дата початку прострочення), а відтак, у спірний період могло мати місце не тільки наявність боргу, але й переплата за товар, зазначивши, що такий висновок не відповідає фактичним обставинам справи.
23. При цьому, колегія суддів суду апеляційної інстанції прийняла виписки з рахунку, від 15.02.2024, 08.03.2024, 20.03.2024, долучені ТОВ "ЕТС-Київ" до апеляційної скарги.
24. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач за первісним позовом повинен був оплатити вартість отриманого ним товару не пізніше наступних термінів: за видатковою накладною № РН-0000494 від 31.03.2023 на суму 96 000,05 грн до 30.04.2023 (включно); за видатковою накладною № РН-0000684 від 28.04.2023 на суму 606 000,24 грн до 28.05.2023 (включно); за видатковою накладною № РН-0000793 від 16.05.2023 на суму 648 000,10 грн до 15.06.2023 (включно); за видатковою накладною № РН-0001107 від 30.06.2023 на суму 664 000,27 грн до 30.07.2023 (включно); за видатковою накладною № РН-0001179 від 10.07.2023 на суму 149 600,06 грн до 09.08.2024 (включно); за видатковою накладною № РН-0001341 від 31.07.2023 на суму 669 000,24 грн до 30.08.2024 (включно). Проте, як свідчать матеріали справи, СТОВ "Батьківщина" здійснило повну оплату отриманого товару, з порушенням встановлених у Договорі строків, зокрема, 15.02.2024 на суму 1 000 000,00 грн, 08.03.2024 на суму 700 000,00 грн, 20.03.2024 на суму 2 111 401,59 грн.
25. Звідси, суд апеляційної інстанції встановив факт порушення відповідачем за первісним позовом своїх зобов'язань зі своєчасної оплати поставленого позивачем товару.
26. Здійснивши власний розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення первісних позовних вимог та стягнення з відповідача пені в сумі 480 865,21 грн, 24% річних в сумі 339 832,98 грн та інфляційних втрат в сумі 102 047,33 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
27. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 залишити в силі.
28. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц та 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 910/8875/17, від 31.01.2019 у справі № 903/1023/16, від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 07.12.2022 у справі № 904/6735/20 (624/215/21).
29. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
Позиція інших учасників справи
30. ТОВ "ЕТС-Київ" не надало відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
31. 31.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕТС-Київ" (постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" (покупець) було укладено договір поставки № 20Ш/2021.
32. Відповідно до п.1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, в асортименті, кількості та за ціною, зазначеною у видаткових накладних та специфікаціях.
33. Поставка здійснюється партіями. Під партією розуміється кількість товару, включена в конкретну видаткову накладну (п.2.1 Договору).
34. Умови поставки ЕХW (Інкотермс 2010): склад постачальника в м. Київ, якщо інше не обумовлено у відповідній Специфікації на постачання партії товару (п.2.2 Договору).
35. Згідно з п.2.6 Договору датою поставки вважається дата підписання сторонами видаткової накладної на поставлений товар.
36. У п.3.1 Договору обумовлено, що загальна сума договору складає суму в національній валюті України, визначену на підставі даних, що містяться у всіх підписаних сторонами видаткових накладних.
37. Пунктом 3.2 Договору передбачений порядок розрахунку за цим договором, якщо інше не зазначено в Специфікації: протягом 30 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару. покупець вносить плату за товар в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, вказаний у договорі, або іншим способом, не забороненим чинним законодавством України.
38. Відповідно до п.4.3 Договору у разі порушення покупцем терміну оплати товару (або його частини) покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від вартості товару за кожний день прострочення, а також 24% річних від вартості товару за кожний день прострочення та інфляційні збитки.
39. Згідно з п.9.3 Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. У випадку, коли жодна зі сторін за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до закінчення терміну дії договору письмово не повідомить іншу сторону про розірвання договору, дія цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік.
40. На Договорі від імені ТОВ "ЕТС-Київ" міститься підпис директора ОСОБА_1 , а від імені СТОВ "Батьківщина" - директора ОСОБА_2 , а їх підписи скріплені печатками цих товариств.
41. Відповідно до наказу СТОВ "Батьківщина" від 12.11.2014 № 12 та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців керівником СТОВ "Батьківщина" з 12.11.2014 є ОСОБА_2
42. Згідно з п.п.9.1, 9.2, 9.9.1, 9.9.3, 9.9.4 статуту СТОВ "Батьківщина", затвердженого загальними зборами учасників СТОВ "Батьківщина", протокол № 12/11/14 від 12.11.2014, управління товариством здійснюють його органи.
43. Органами товариства є загальні збори його учасників і виконавчий орган. Вищим органом товариства є загальні збори його учасників або призначених ними представників.
44. Поточне керівництво діяльністю товариства здійснює директор, який є його виконавчим органом.
45. Директор вирішує усі питання діяльності товариства за винятком тих, що входять до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, в тому числі: укладає та підписує від імені товариства договори, контракти, інші правочини сума яких не перевищує 1 000 000,00 гривень, або еквівалент в іноземній валюті, на одного контрагента та з урахуванням інших обмежень, передбачених Статутом товариства.
46. Директор зобов'язаний добросовісно і розумно діяти в інтересах товариства, не перевищувати своїх повноважень.
47. Обмеження повноважень директора, що передбачені Статутом, у відносинах із третіми особами мають юридичну силу тільки у випадках, за яких третя особа за всіма обставинами на могла знати про такі обмеження.
48. На виконання умов договору позивач за первісним позовом у період з 31.03.2023 по 30.06.2023 поставив відповідачу товар - шини на загальну суму 2 832 600,96 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000494 від 31.03.2023 на суму 96 000,05 грн, № РН-0000684 від 28.04.2023 на суму 606 000,24 грн, № РН-0000793 від 16.05.2023 на суму 648 000,10 грн, № РН-0001107 від 30.06.2023 на суму 664 000,27 грн, № РН-0001179 від 10.07.2023 на суму 149 600,06 грн, № РН-0001341 від 31.07.2023 на суму 669 000,24 грн, а також товарно-транспортні накладні № РН-0000494 від 31.03.2023, № РН-0000684 від 28.04.2023.
49. На зазначених видаткових накладних містяться підписи від імені ТОВ "ЕТС-Київ" та СТОВ "Батьківщина", а також відбитки печаток цих сторін.
50. Як стверджує позивач, відповідач за первісним позовом здійснив повну оплату отриманого товару, проте з порушенням встановлених у Договорі строків, зокрема, 15.02.2024 на суму 1 000 000,00 грн, 08.03.2024 на суму 700 000,00 грн, 20.03.2024 на суму 2 111 401,59 грн.
51. В матеріалах справи містяться акти звірки взаємних розрахунків між ТОВ "ЕТС-Київ" та СТОВ "Батьківщина" за період з 31.08.2021 по 30.06.2024, за період з 01.01.2023 по 31.10.2023 та за 27.02.2024, проте жоден з актів не підписаний ні ТОВ "ЕТС-Київ", ні СТОВ "Батьківщина".
52. 07.02.2024 ТОВ "ЕТС-Київ" надіслало СТОВ "Батьківщина" досудову вимогу № 27, у якій зазначало про наявність боргу в сумі 3 811 401,59 грн та вимагало у строк до 16.02.2024 сплатити заборгованість в зазначеній сумі, пеню у розмірі 743 842,21 грн, 24% річних у розмірі 461 079,50 грн та інфляційні збитки у розмірі 18 345,87 грн.
53. 17.04.2024 ТОВ "ЕТС-Київ" надіслало СТОВ "Батьківщина" досудову вимогу № 147 від 17.04.2024, у якій зазначало про наявність боргу в сумі 2 811 401,59 грн та вимагало у строк до 26.04.2024 сплатити пеню у розмірі 473 951,93 грн, 24% річних у розмірі 334 302,36 грн та інфляційні збитки у розмірі 82 466,46 грн. Цю вимогу відповідач за первісним позовом отримав 30.04.2024, проте залишив без задоволення.
Позиція Верховного Суду
54. Перевіривши повноту встановлення Судом апеляційної інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
55. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
56. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, рішення місцевого господарського суду апеляційним судом переглядалось в частині позовних вимог за первісним позовом про стягнення пені, 24% річних та інфляційних втрат, в частині позовних вимог за зустрічним позовом рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядалось, відповідно Верховний Суд переглядає постанову суду апеляційної інстанції лише в частині висновків щодо наявності підстав для задоволення первісного позову, а доводи касаційної скарги, що стосуються вимог за зустрічним позовом суд касаційної інстанції до уваги не бере.
57. Частково задовольняючи позовні вимоги у цій справі суд апеляційної інстанції, зокрема виходив з того, що СТОВ "Батьківщина" не довело жодними належними та допустимим доказами факту не підписання спірних видаткових накладних від імені товариства уповноваженою на те особою, підпис якої скріплений печаткою СТОВ "Батьківщина". Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на виконання умов договору позивач за первісним позовом у період з 31.03.2023 по 30.06.2023 поставив відповідачу товар - шини на загальну суму 2 832 600,96 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000494 від 31.03.2023 на суму 96 000,05 грн, № РН-0000684 від 28.04.2023 на суму 606 000,24 грн, № РН-0000793 від 16.05.2023 на суму 648 000,10 грн, № РН-0001107 від 30.06.2023 на суму 664 000,27 грн, № РН-0001179 від 10.07.2023 на суму 149 600,06 грн, № РН-0001341 від 31.07.2023 на суму 669 000,24 грн, а також товарно-транспортні накладні № РН-0000494 від 31.03.2023, № РН-0000684 від 28.04.2023. Натомість відповідач, здійснив оплату отриманого товару, з порушенням встановлених у Договорі строків, зокрема, 15.02.2024 на суму 1 000 000,00 грн, 08.03.2024 на суму 700 000,00 грн, 20.03.2024 на суму 2 111 401,59 грн. При цьому, апеляційний господарський суд прийняв виписки з рахунку, від 15.02.2024, 08.03.2024, 20.03.2024, долучені ТОВ "ЕТС-Київ" до апеляційної скарги.
58. Однак Верховний Суд вважає зазначені висновки суду апеляційної інстанції передчасними з огляду на таке.
59. Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
60. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст.16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.
61. Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
62. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
63. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
64. Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
65. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
66. Положеннями статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
67. Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
68. Так, за частиною першою статті 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України), тут і надалі в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
69. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК України).
70. Згідно з нормами статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
71. За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір
Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
72. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
73. Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
74. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
75. Разом з цим, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
76. Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
77. До того ж у силу вимог частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
78. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
79. У постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
80. При цьому, Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові
Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.
81. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (на яку посилається скаржник) зазначила, що:
"Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора".
82. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
83. Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі), зазначивши таке:
"Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
84. Разом з цим, в господарському процесі, основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
85. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
86. Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
87. Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
88. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
89. Верховний Суд звертає увагу, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
90. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
91. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
92. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
93. У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
94. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
95. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
96. Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
97. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
98. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний
Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20.
99. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
100. Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
101. Стандарт "вірогідності доказів" не нівелює обов'язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
102. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
103. Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.
104. Так, ухвалюючи оскаржувану постанову у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не врахував наведеного вище, належним чином не проаналізував доводи і заперечення учасників справи, не дослідив зібрані у справі докази та не встановив дійсні обставини цієї справи. Без належного реагування суду апеляційної інстанції залишились обставини (та відповідні доводи/докази сторін) щодо передання/непередання відповідачу товару за спірними видатковими накладними. Також, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось встановлення дій боржника, спрямованих на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, встановлення співмірності/неспівмірності заявлених до стягнення сум порівняно із сумою боргу.
105. Також Верховний Суд зазначає, що господарський суд, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
106. Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
107. Водночас, зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, що судом дійсно було перевірено наданий позивачем розрахунок пені, відсотків річних та інфляційних втрат, так само і не наведено обґрунтувань щодо способу нарахування/перерахунку заявлених позивачем до стягнення сум. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не зазначив конкретних сум заборгованості відповідача на певні дати та в якому порядку здійснювались нарахування, та з чого суд виходив, ухвалюючи рішення про стягнення саме 480 865,21 грн пені, 339 832,98 грн 24% річних та 102 047,33 грн інфляційних втрат.
108. Разом цим, частиною першою статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
109. При цьому законодавець у статті 282 ГПК України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.
110. Таким чином, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
111. Суд апеляційної інстанції в порушення приписів частини першої статті 282 ГПК України залишив без належної правової оцінки, зокрема, доводи і заперечення відповідача, викладені в апеляційній скарзі, відтак, прийняв постанову при неповному з'ясуванні обставин, на які посилаються учасники провадження у справі.
112. Окрім цього, приймаючи до розгляду додані Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕТС-Київ" до апеляційної скарги докази, суд апеляційної інстанції не обґрунтував мотивів прийняття останніх, не встановлював обставин подання/неподання позивачем таких доказів (у визначений чинним процесуальним законодавством строк) до суду першої інстанції, а також (у разі відхилення судом першої інстанції таких доказів) не спростував відповідних висновків місцевого господарського суду.
113. Згідно зі статтями 7, 13 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх фізичних та юридичних осіб перед законом і судом, змагальності сторін та відповідно до принципу пропорційності.
114. За змістом статті 236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
115. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
116. Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
117. Верховний Суд також звертає увагу на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов'язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.
118. Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.
119. За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
120. Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків.
121. Однак, оскаржувана постанова таким вимогам процесуального закону не відповідає.
122. Суд акцентує увагу, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів, чого в даному випадку судом апеляційної інстанції не дотримано.
123. Разом з цим, в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
124. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, адже суд не врахував наведені вище норми чинного законодавства, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору.
125. Верховний Суд зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.
126. У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.
127. Аналогічно, у даній справі, ненадання судом апеляційної інстанції належної оцінки всім обставинам справи, доводам сторін та наявним доказам, Суд вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні статті 6 Конвенції.
128. У зв'язку з зазначеним, Верховний Суд дійшов висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустився суд апеляційної інстанції, свідчать про передчасність здійснених висновків у даній справі щодо часткового задоволення первісного позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
129. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
130. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу
131. Згідно із частиною четвертою статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
132. Оскільки в ході касаційного провадження частково підтвердились доводи касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" шляхом скасування постанови у цій справі та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
133. Так, під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином оцінити всі доводи сторін та надані мини докази, установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного розгляду цієї справи.
Розподіл судових витрат
134. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює і не ухвалює нове рішення (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України), розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 у справі № 927/701/24 скасувати.
3. Справу № 927/701/24 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О. М. Баранець
В. І. Студенець