Справа № 951/593/25
Провадження №2/951/296/2025
10 листопада 2025 року селище Козова
Козівський районний суд Тернопільської області у складі:
головуючого судді Лавренюк О.М.,
за участю секретаря судового засідання Шостак Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - позивач, ТОВ «Споживчий центр») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.04.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №30.04.2024-100000240 (далі - Договір), відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 8000,00 грн строком на 98 днів. Кредитний договір підписаний електронним підписом відповідача, що відтворений шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора. Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що приймає умови кредитного договору (оферти). Позивач вказав, що виконав свої зобов'язання за Договором у повному обсязі, оскільки надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами у сумі 8000,00 грн шляхом перерахування коштів на відповідний картковий рахунок відповідача.
Однак відповідач належним чином покладені на нього зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 10.09.2025 складає 23676,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 8000,00 грн; заборгованість за процентами - 10476,00 грн, комісія - 1200,00 грн, неустойка - 4000,00 грн.
За таких підстав, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №30.04.2024-100000240 від 30.04.2024 у сумі 23676,00 грн, а також сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Ухвалою судді від 29.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи. Судове засідання призначено на 20.10.2025.
Ухвалою суду від 20.10.2025 відкладено судовий розгляд цивільної справи на 10.11.2025.
У судове засідання представник позивача не з'явилася, у прохальній частині позовної заяви просила розглянути справу без її участі та не заперечувала проти ухвалення судом заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), правом на подання відзиву на позов не скористався, про причини неявки в судове засідання не повідомив, жодних заяв та клопотань до суду не подавав.
На підставі наведеного, ухвалою суду від 10.11.2025 визначено провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення у цивільній справі.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України здійснює розгляд справи без участі сторін, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30.04.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 30.04.2024-100000240 шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та заявки, що є невід'ємною частиною договору (а.с. 22-27).
Підписанням Договору відповідач підтвердив, що ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти). Також відповідач підтвердив, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в частинах 1, 5 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», примірник цього договору.
Відповідно до пунктів 2-4 Заявки позичальнику наданий кредит у розмірі 8000,00 грн строком на 98 днів з дня його надання. Дата повернення (виплати) кредиту 05.08.2024.
Згідно з пунктами 5-8 Заявки процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0,87%. проценти (економічна сутність - плата за користування кредитом) розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту (включаючи всі транші) (залишку від всієї суми кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку. Комісія, пов'язана з наданням кредиту (надалі - "комісія", економічна сутність плата за надання кредиту) - 15% від суми кредиту та дорівнює 1200,00 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.
Неустойка: 80,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання (пункт 13 Заявки).
При цьому зі змісту Договору та Заявки вбачається, що такі документи підписані електронним підписом відповідача з ідентифікатором Е871 (а.с. 22-27).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частинами першою та другою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За змістом частин першої та третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19 та від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.
Суд встановив, що відносини, які виникли між сторонами цього спору, є правовідносинами, пов'язаними з виконанням кредитного договору, та регулюються главою 71 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі за текстом Закон), згідно зі статтею 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п'ята статті 11 Закону).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями статті 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Наведене, у свою чергу, свідчить про належне укладення кредитного договору з використанням електронного цифрового підпису сторін.
Аналогічна правова позиція сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду. Так, у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Такі ж висновки щодо правомірності укладення сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.
Отже, між сторонами досягнута згода щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
За таких підстав суд дійшов висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 30.04.2024 укладено електронний кредитний договір №30.04.2024-100000240.
З огляду на викладене на підставі укладеного сторонами електронного договору, який вважається укладеним у письмовій формі, у сторін цього договору відповідно до приписів статті 11 ЦК України виникли права та обов'язки, які випливають із кредитного договору.
Так, стаття 525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом частини першої статті 526, частини першої статті 527, частини першої статті 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу у строк (термін), встановлений у зобов'язанні. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
При цьому відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частинами першою, п'ятою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов Договору відповідачу наданий кредит у сумі 8000,00 грн. При цьому, внаслідок порушення відповідачем узятих на себе зобов'язань, виникла прострочена заборгованість, яка станом на 10.09.2025 складає 23676,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 8000,00 грн; заборгованість за процентами - 10476,00 грн, комісія - 1200,00 грн, неустойка - 4000,00 грн.
На підтвердження виконання своїх зобов'язань за кредитним договором позивач надав квитанцію про перерахування відповідачу коштів за кредитним договором №30.04.2024-100000240 в сумі 8000,00 грн, за допомогою системи LIQPAY платіж №2455966944, дата 30.04.2024 (а.с. 19).
Разом з тим з довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №30.04.2024-100000240 від 30.04.2024 вбачається, що відповідач не виконував свої зобов'язання за Договором, унаслідок чого виникла прострочена заборгованість, яка станом на 10.09.2025 складає 23676,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 8000,00 грн; заборгованість за процентами - 10476,00 грн, комісія -1200,00 грн, неустойка - 4000,00 грн. Проценти нараховані за період з 30.04.2024 до 05.08.2024, тобто в межах строку кредитного договору (а.с. 12). Вказане підтверджується також наданою позивачем карткою субконто за 30.04.2024-17.09.2025 (а.с. 40-45).
Ураховуючи, що відповідач не з'явився у судове засідання та доказів на спростування доводів позивача не надав, суд вважає доведеним факт невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору №30.04.2024-100000240 від 30.04.2024.
Відтак наявні обґрунтовані підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за кредитним договором №30.04.2024-100000240 від 30.04.2024 в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту - 8000,00 грн; заборгованості за процентами - 10476,00 грн.
Вирішуючи питання стягнення комісії, суд виходить із такого.
Відповідно до умов кредитного договору №30.04.2024-100000240 від 30.04.2024 передбачена комісія, пов'язана з наданням кредиту - 15 % від суми кредиту та становить 1200,00 грн.
При цьому, згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з абзацом 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01.01.2017 - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв'язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.
Правилами частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
За змістом частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Окрім того, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.11.2023 по справі №204/224/21 виклала висновок щодо застосування норми права, а саме якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 10.01.2024 у справі № 727/5461/23.
Так, у кредитному договорі №30.04.2024-100000240 від 30.04.2024, укладеному між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , містяться умови про комісію за надання кредиту в розмірі 1200,00 грн, яка нараховується за ставкою 15,00 % від суми кредиту.
Із довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором №30.04.2024-100000240 від 30.04.2024 вбачається, що відповідачу нарахована комісія в розмірі 1200,00 грн (а.с. 12).
Проте суд звертає увагу, що в кредитному договорі, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), в тому числі пункт 8 заявки споживача ОСОБА_1 від 30.04.2024 не містять зазначення конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням кредиту і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена комісія, пов'язана з наданням кредиту, а тому доводи позивача, що комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, зазначений позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу не заслуговують на увагу, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не надало доказів наявності, переліку такої послуги і погодження її зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. В зв'язку з чим положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію, пов'язану з наданням кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 січня 2024 року в справі 727/5461/23, від 09 жовтня 2024 року в справі 582/202/22.
За таких обставин, позивачем без належних на те правових підстав нарахована відповідачу комісія у розмірі 1200,00 грн, відтак позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки суд зазначає наступне.
У пункті 13 заявки кредитного договору визначено, що неустойка становить 80,00 грн, яка нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого відповідним законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, дія якого триває до теперішнього часу.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022, яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 18 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)".
Також Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022 розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" доповнено пунктом 6-1 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".
Однак пункт 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-IX від 22.11.2023.
Щодо покликань представника позивача на вказані зміни до Закону України "Про споживче кредитування", які внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», в обгрунтування правомірності вимоги про стягнення неустойки, то суд звертає увагу на таке.
Частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм ЦК України над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (рішення від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13, від 16.12.2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29.06.2022 у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Крім того, у постановах Верховний Суд від 12.02.2025 у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24) та від 06.05.2025 у справі № 464/2647/22 (провадження № 61-6059св24) виснував, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тлумачення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
На час розгляду справи положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України є чинними.
Отже, з огляду на чинні положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, позивачем безпідставно нараховано відповідачу неустойку в розмірі 4000,00 грн, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Зазначене узгоджується з висновками Тернопільського апеляційного суду, викладеними в постанові від 21.07.2025 у справі № 604/270/25.
Відтак суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково (на суму, що становить 78,04% заявлених позовних вимог), в силу вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача в користь позивача слід стягнути понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволених позовних вимог, що становить 1890,44 грн (2422,40/100х78,04%).
Керуючись статтями 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 273, 280, 282, 284, 287, 289, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №30.04.2024-100000240 від 30.04.2024 у розмірі 18476,00 грн (вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят шість гривень 00 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 1890,44 грн (одна тисяча вісімсот дев'яносто гривень 44 копійки) судового збору.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення суду може бути переглянуте Козівським районним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 10.11.2025.
Головуючий суддя О.М. Лавренюк