8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
про відмову в забезпеченні позову
07 листопада 2025 року м. ХарківСправа № 922/683/23 (922/3924/25)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковського С.В.
без виклику представників сторін
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" в особі ліквідатора Савченко Б.Г. про забезпечення заяви (позовної заяви)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" в особі ліквідатора Савченко Б.Г.
до 1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2 , 3. ОСОБА_3 , 4. ОСОБА_4 , 5.Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСВЕ Девелопмент"
про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення коштів в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй"
Товариство з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" в особі ліквідатора Савченко Б.Г. звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСВЕ Девелопмент" про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення коштів.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2025 року позовна заява була передана на розгляд судді МІньковському С.В .
Товариство з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" в особі ліквідатора Савченко Б.Г. разом з позовом подало заяву про забезпечення позову (вх.№3924/25 від 05.11.2025) у якій просить суд вжити заходи забезпечення заяви (позовної заяви) про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями банкрута Товариство з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" та про стягнення грошових коштів, а саме накласти арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСВЕ Девелопмент" (код за ЄДРПОУ 41832410, 69063, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 47), та які знаходяться на банківських рахунках або на рахунках в інших фінансово- кредитних установах, відкритих ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ), Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕСВЕ Девелопмент" ( код за ЄДРПОУ 41832410, 69063, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 47), в межах ціни позову - 29925509,54 грн.
В обґрунтування заяви ліквідатор зазначає, що невжиття відповідних заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову у даній справі (про покладення субсидіарної відповідальності), оскільки відповідачі під час розгляду даної справи в будь-який момент можуть розпорядитися коштами, які знаходяться на їхніх рахунках.
Розглянувши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Положеннями ст. 140 ГПК України визначено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Згідно з постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13 січня 2020 року у справі № 922/2163/17 забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, для забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача (ліквідатора, кредиторів, боржника), а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, а також положення Кодексу України з процедур банкрутства, який містить матеріальні та процесуальні особливості), що є відмінним від позовного правадження у своєї суті.
Так, суд зазначає, що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Отже, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, зв'язаний принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності, суттєве значення має принцип судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства. Цей принцип полягає, серед іншого, у судовому контролі за дотриманням інтересів кредиторів щодо збереження об'єктів конкурсної маси, інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів, інших осіб (засновників, учасників, керівника боржника) тобто осіб, щодо прав та обов'язків яких існує спір, з метою збереженням балансу інтересів сторін, зокрема, та не виключно у тому числі під час розгляду питання щодо притягнення виних осіб до субсідіарної відповідальності (ст.61 Кодексу україни з процедур банкрутства.)
У постанові від 04.09.2024 у справі № 23/448-б Верховний Суд наголосив, що принцип судового контролю у процедурах банкрутства щодо повноти та належності дій учасників провадження у справі про банкрутство, зобов'язує суд з достатньою повнотою встановити об'єктивні обставини правовідносин сторін по множинних предметах спорів, які виникають у процедурах банкрутства. Рішення, які приймаються судом під час відновлення платоспроможності боржника, не повинні зводитись до формального виконання процесуальних вимог ГПК України.
З урахуваннім вищенаведеного, у ліквідаційної процедурі з метою єдиного правового захисту прав та інтересів інших учасников провадження у справі про банкрутство наділяє суд правовими важелями, які можуть забезпечити дотримання балансу інтересів заявника (позивача) та інших учасників, до яких був пред'явлений позов у відповідності до приписів ст. 7, 61 Кодексу України з процедур банкрутства.
По-друге: Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.
Тобто суд в кожному конкретному випадку повинен оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Як було зазначено вище, позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти відповідачів, що належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент", які знаходяться на банківських рахунках або на рахунках в інших фінансово- кредитних установах в межах ціни позову - 29 925 509, 54 грн, оскільки невжиття відповідних заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову у даній справі (про покладення субсидіарної відповідальності), оскільки відповідачі під час розгляду даної справи в будь-який момент можуть розпорядитися коштами, які знаходяться на їхніх рахунках.
Суд з посиланням на постанову Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 15.01.2020 у справі №915/1912/19).
Тобто, застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України, відповідно до якого під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22 та інших).
Разом з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 07.11.2024 у справі № 915/538/24, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними.
Суд, розглянуши подану заяву ліквідатора про забезпечення позову, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, зазначає таке.
Згдно до ч. 2 ст.61 Кодексу України з процедур банкруттва визначено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор або кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Вищенаведена конструкція припису законодавства визначає, що пред'явлення сум субсідіарної відповідальності здійснується виключно до фізичних осіб, а не до юридичних, і як наслідок арешт на грошові кошти може бути застосовано судом виключно до фізичних осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства.
Разом з тим, ліквідатор просить суд накласти арешт на грошови кошти ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент", що з урахуванням вищенаведеного, не може бути задоволено.
Крім того, заява про вжиття заходів забезпечення позову відносно фізичних осіб містить лише припущення, і не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності термінового забезпечення позову накладення арешту на грошові кошти.
З урахування предмету позову заявник (ліквідатор), на думку суду, не надав достатних доказів, в підтвердження того, що відповідачі мають намір ухилитися від виконання рішення суду у даній справі.
Саме лише припущення про можливість утруднення чи неможливість виконання судового рішення відповідачами без підтвердження таких обставин відповідними доказами не є достатньо-грунтовною підставою для задоволення такої заяви.
За таких обставин, оскільки, заявником не було доведено те, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. 14, 86, 136, 137, 138-140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" в особі ліквідатора Савченко Богдана Григоровича у забезпеченні позову.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та відповідно до ч. 8 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено у строки та в порядку, визначеному ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалу складено та підписано 07.11.2025 року.
Суддя С.В. Міньковський
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.