465/7996/25
2/465/4141/25
Іменем України
(заочне)
03.11.2025 м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі головуючого судді Кушнір Б.Б., з участю секретаря Стефанишина О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги, -
Представник позивача Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»(далі також - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 (далі також - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» за період 01.01.2023 - 30.06.2025 заборгованості у розмірі 45 532,50 гривень, пеню у розмірі 132,33 гривень, інфляційні втрати у розмірі 1140,80 гривень, 3 % річних у розмірі 255,98 гривень та витрати по оплаті судового збору в сумі 3 028 гривень.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 та користується послугами з теплопостачання. Між ними встановились фактичні договірні відносини щодо надання послуг в сфері теплопостачання. Для здійснення оплати за надані послуги відповідачу відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , а також щомісячно направлялися повідомлення про нарахування вартості та кількості даних послуг з метою їх оплати. Однак, за період з 01.01.2023 - 30.06.2025 у відповідача перед ЛМКП «Львівтеплоенерго» утворилася заборгованість за послугу з постачання гарячої води у розмірі 45 532,50 гривень, нараховані штрафні санкції - пеня у розмірі 132,33 гривень, а також інфляційні втрати у розмірі 1140,80 гривень та 3 % річних у розмірі 255,98 гривень.
На підставі вищевикладеного, просить у судовому порядку стягнути з відповідача вищезазначену суму заборгованості, з урахуванням пені, трьох процентів річних та інфляційних витрат, а також суму судових витрат.
Ухвалою суду від 12.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено справу розглядати з викликом сторін.
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, втім представник позивача подала клопотання про слухання справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та проти заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи, зокрема шляхом надіслання на адресу місцезнаходження його майна - АДРЕСА_2 , копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів і судової повістки, які повернулися на адресу суду 03.10.2025 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором № 0610279811561 та шляхом надіслання на зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_3 та на адресу місцезнаходження його майна - АДРЕСА_2 копії ухвали і судової повістки, які повернулися на адресу суду 24.10.2025 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором № R067014385921 та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором № R067014389838.
Також відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. Відзиву на позов не подав.
Частиною 11 ст.128 ЦПК України, визначено, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, від якого не надійшло повідомлення про причини своєї неявки та відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, на підставі ст. 280 ЦПК України, суд ухвалою від 03.11.2025 вирішив проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів.
У відповідності до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення, з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Даний факт підтверджується інформаційної довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №439694920 від 15.08.2025.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 08.07.2025 у справі №465/4221/25 скасовано судовий наказ №2-н/465/1767/25, винесений Франківським районним судом м. Львова від 21.05.2925, за заявою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» боргу на загальну суму 48 813,65 грн. та 302,80 грн. судового збору.
Згідно наданої позивачем відомості про нарахування та оплату послуги - постачання гарячої води за період з 01.01.2023 по 30.06.2025 вбачається, що у відповідача перед ЛМКП «Львівтеплоенерго» утворилася заборгованість за період з 01.01.2023 - 30.06.2025 за послугу з постачання гарячої води у розмірі 45 532,50 гривень, а також пеня у розмірі 131,86 гривень.
Крім цього, згідно наданих позивачем розрахунку для суду за надану послугу гаряча вода - основного боргу за період з 01.01.2024 по 30.04.2025 вбачається, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» також нараховані відповідачу за період з 01.01.2024 по 30.04.2025 інфляційні втрати у розмірі 1140,80 гривень та 3% річних у розмірі 255,98 гривень.
Вказану суму заборгованості позивач просить стягнути з відповідача.
Відповідно до положень частини четвертої статті 319 ЦК України, власність зобов'язує.
Згідно статті 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією - суб'єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Згідно з ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач або суб'єкт теплопостачання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно з ч.6 ст.25 Закону України «Про теплопостачання», у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Основні засади організаційних, господарських відносин між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання комунальних послуг, і фізичною особою, яка отримує послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1209.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньо будинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтями 67, 68 ЖК України передбачено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Надання послуг з централізованого постачання гарячої води підтверджено наданими позивачем доказами.
З моменту надання відповідачу послуг з постачання централізованого опалення та гарячого водопостачання, в силу норм житлового законодавства, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у них виникли правовідносини, які полягають у виконанні зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати спожитих послуг.
Відповідно до ст.ст. 156, 162 ЖК України, плата за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить на праві приватної власності, здійснюється за затвердженими в установленому порядку тарифами. Власник зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території.
Відповідно до ст. 179 ЖК України, користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач) (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладення договору з теплопостачання організацією на постачання теплової енергії.
Пунктом 1.1 Договору приєднання «Про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» від 1 липня 2014 року виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води за встановленими відповідними уповноваженими органами тарифами для відповідних категорій споживачів, у строки і на умовах, що передбачені цим договором приєднання.
Згідно з ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Так, відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 року зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 року №45, власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний, зокрема: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2024 року у справі № 463/6799/18.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Разом із тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені.
Згідно із статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється і дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування частини другої статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Так, 18.03.2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 210/5796/16-ц (провадження № 61-1647св17) дійшов висновку, що закріплена у пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 18 травня 2020 року у справі №176/456/17 (провадження № 61-63св18).
Отже, відсутність між сторонами договірних відносин, за умови існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати житлово-комунальних послуг не є підставою для відмови у стягненні коштів за надані житлово-комунальні послуги з покладенням відповідальності, передбаченої частиною статті 625 ЦК України, оскільки відповідно до частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» укладення договору на надання житлово-комунальних послуг визначено як обов'язок, а не право сторін.
Статтею 178 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) - це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язанняю.
Згідно до ст. 549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг
У разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу (ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Аналогічні положення містяться в пункті 40 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою КМУ №830 від 21 серпня 2019 року.
При цьому Указом Президента України №64/20211 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, та такий продовжує діяти на даний час.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до 29 грудня 2023 року було визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування 06 березня 2022 року і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Однак відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України №1405 від 29 грудня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, підпункт 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у такій редакції: «Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285)».
Таким чином, з 30 грудня 2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, інфляційних нарахувань, процентів річних стосується виключно територій, де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій.
Територія м. Львова не відноситься до територій, на яких ведуться бойові дії та не є тимчасово окупованою російською федерацією. Відомостей, що майно споживача було пошкоджене внаслідок бойових дій матеріали справи не містять.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач отримувала надані послуги з централізованого постачання гарячої води, проте своїх обов'язків щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг не виконувала та не сплачували їх рахунки.
Відповідно до частин першої та другої статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Аналіз положень статті 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року по справі №717/1323/16-ц (провадження №61-22244св18).
Так, позивач за надані послуги з постачання гарячої води за період 01.01.2023 - 30.06.2025 нарахував відповідачу 45 532,50 гривень та пеню у розмірі 132,33 гривень, інфляційні втрати у розмірі 1 140,80 гривень та 3% річних у розмірі 255,98 гривень.
Натомість відповідач не довела належними та допустимими доказами відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання з оплати вартості послуги з централізованого постачання гарячої води, наданих позивачем за адресою: АДРЕСА_2 .
Разом з тим, заперечень чи спростувань (у формі відповідних розрахунків) розрахунку заборгованості відповідач не подала, іншого розрахунку суду не представлено, як і не доведено те, що невиконання зобов'язань по сплаті вартості отриманих послуг сталося не з її вини.
Натомість оцінюючи подані позивачем відомості та розрахунок заборгованості з точки зору допустимості та належності, суд враховує, що такі були належним чином обґрунтовані та мотивовані. У свою чергу, в процесі розгляду справи не здобуто жодних доказів, які ставлять під сумнів математичні розрахунки наведені позивачем.
Оскільки позивач, як виконавець послуг, забезпечив надання споживачу відповідних послуг, а саме надавав послуги з централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 , відповідач їх споживав, від отримання не відмовлявся, тобто, між сторонами встановлені фактичні договірні відносини на тих умовах, за яких надається ця послуга, та те, що відповідач не надала належних доказів неправильності проведених позивачем розрахунків існуючої заборгованості за надану послугу, слід дійти висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача до відповідача.
З огляду на викладене правовідносини, які виникли між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплати грошей за надані послуги.
Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, оскільки позивачем надано докази на підтвердження надання послуг та їх обґрунтованості, обґрунтовано розрахунки заявлених до стягнення суми, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання гарячої води за період 01.01.2023 - 30.06.2025 у розмірі 45 532,50 гривень, а також пені у розмірі 132,33 гривень, інфляційні втрати у розмірі 1 140,80 гривень та 3% річних у розмірі 255,98 гривень знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, так як відповідач у встановленому законом порядку не відмовлявся від надання послуг позивачем, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що давало б підстави для звільнення від оплати, відповідачем не надано, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, вирішуючи питання стягнення судових витрат на підставі ст.141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що слід стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 3 028 гривень судового збору, що було сплачено при поданні позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 282, 353 ЦПК України, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за надані послуги з постачання гарячої води за період 01.01.2023 - 30.06.2025 у розмірі 45 532,50 гривень, пеню у розмірі 132,33 гривень, інфляційні втрати у розмірі 1 140,80 гривень, 3% річних у розмірі 255,98 гривень та судові витрати у розмірі 3 028 гривеньсудового збору, що було сплачено при поданні позовної заяви, а всього разом 50 089 (п'ятдесят тисяч вісімдесят дев'ять) гривень 61 копійка.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також встановлений в разі пропуску з інших поважних причин, відповідно до вимог ст.284 ЦПК України.
Заочне рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Сторони у справі:
Позивач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», код ЄДРПОУ 05506460, місцезнаходження : м. Львів, вул. Д. Апостола, буд.1.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , власника квартири АДРЕСА_1 .
Дата складення повного судового рішення 10.11.2025.
Суддя Кушнір Б.Б.