465/5590/25
2/465/3323/25
Іменем України
(заочне)
07.11.2025 м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі головуючої судді Кушнір Б.Б., з участю секретаря Арбуза Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі також - ТОВ «Коллект Центр», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі також - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договорами № 75392756 від 15.08.2021, № 103412118 від 19.08.2021 у розмірі 78 309,73 гривень, судові витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 гривень та понесенні витати на правову допомогу у розмірі 25 000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 15.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики (на умовах позики в кінці строку позики) № 75392756.
Крім цього, 19.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 103412118.
Товариство свої зобов'язання за кредитними договорами виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначеними умовами кредитних договорів. Відповідач, у свою чергу, не виконав умов кредитних договорів, в результаті чого загальний розмір заборгованості становить 78 309,73 гривень.
22.02.2022 між ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу № 22/02/2022, у відповідності до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» приймає належні ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 75392756 від 15.08.2021.
10.01.2023 між ТОВ «Коллект центр» та ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-01/2023, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» передає (відступає) ТОВ «Коллект Центр» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Коллект Центр» приймає належні ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників, включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 75392756 від 15.08.2021.
Також, 17.01.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 17-01/2022-54, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 103412118 від 19.08.2021.
10.03.2023 між ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-03/2023/01, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК « Вердикт Капітал» передає (відступає) ТОВ «Коллект Центр» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Коллект Центр» приймає належні ТОВ «ФК « Вердикт Капітал» права вимоги до боржників, включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 103412118 від 19.08.2021.
Таким чином вказує, що позивач наділений правом вимоги до відповідача за договорами № 77516786 від 14.09.2021, № 3319536 від 16.10.2021 загальному розмірі 78 309,73 гривень.
Зазначає, що відповідач не вживає жодних заходів, які свідчать про наміри виконувати зобов'язання, передбачені Договорами, ухилився від виконання зобов'язань перед позивачем.
Таким чином, позивач просить стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитними договорами № 77516786 від 14.09.2021, № 3319536 від 16.10.2021 в загальному розмірі 78 309,73 гривень та стягнути понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 02.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено справу розглядати за участю сторін.
04.08.2025 розгляд справи не відбувся у зв'язку із оголошення сигналу «Повітряна тривога».
Ухвалами суду від 23.09.2025 та від 15.10.2025 розгляд даної цивільної справи відкладено та про дату, час та місце проведення наступного засідання повідомлено сторін.
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, натомість позивач у прохальній частині позову просив розгляд проводити за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення не заперечують.
Відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи, зокрема шляхом надіслання на зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , копії ухвали про відкриття провадження та судової повістки, які повернулися на адресу суду 26.09.2025 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором № 0610275438513, а також шляхом надіслання ухвали про відкладення розгляду справи та судової повістки, які повернулися на адресу суду 23.10.2025 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором R067012530886.
Також відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-сайті Судової влади України. Відзиву на позов не подав.
Частиною 11 ст.128 ЦПК України, визначено, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, від якого не надійшло повідомлення про причини своєї неявки та відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, на підставі ст. 280 ЦПК України, суд ухвалою від 07.11.2025 вирішив проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв'язку, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом установлено, що 15.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики (на умовах позики в кінці строку позики) № 75392756, відповідно до умов якого відповідач отримав позику в розмірі 10750 грн. строком на 30 днів зі сплатою процентної ставки (базовою, фіксованою) 1,99% в день.
Договір позики № 75392756 від 15.08.2021 було підписано відповідачем шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором J9G0RpbC7K.
Також відповідач підписав додаток № 1 до договору позики № 75392756 від 15.08.2021 одноразовим ідентифікатором 9G0RpbC7K, у якому міститься таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної ставки за договором про споживчий кредит.
ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» свої зобов'язання за договором № 75392756 від 15.08.2021 виконала в повному обсязі, а саме надала позичальнику грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами договору, що підтверджується довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» Вих.№КД-000016196/ТНПП від 06.03.2025.
З наведеного вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» належним чином виконало свої зобов'язання за вказаним договором, надавши відповідачу у позику кошти, в порядку передбаченому умовами вищевказаного договору.
Крім цього, 19.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 103412118 (індивідуальна частина), згідно з умовами якого кредитодавець зобов'язався на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2. Договору, а Позичальник зобов'язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Сума (загальний розмір) кредиту становить 10 000,00 гривень. Кредит надається строком на 15 днів з 19.08.2021 (строк кредитування), та може бути пролонгований на пільгових та стандартних умовах на підставі п.2.3.1 договору про споживчий кредит № 103412118 від 19.08.2021 з додатками та анкетою-заявою на кредит № 103412118 від 19.08.2021.
Проценти за користування кредитом 1875грн., які нараховуюся за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2. договору).
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6. Договору).
Згідно п.1.5.1. Договору, комісія за надання кредиту 1000 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 % від суми кредиту одноразово.
Відповідно до пункту 2.1. Договору, кредитні кошти надається позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Згідно із пунктом 3.3.2. Договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим договором у порядку, строки та терміни передбачені п.п. 1.1.-1.6.та п.2.4.цього договору.
Згідно із пунктом 3.3.2. Договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим договором у порядку, строки та терміни передбачені п.п. 1.1.-1.6. та п. 2.4. цього договору.
Згідно із пунктом 6.1. Договору, цей кредитний договір укладався в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан» та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією ТОВ «Мілоан» про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення ТОВ «Мілоан» електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається ТОВ «Мілоан» електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефон позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником ТОВ «Мілоан» через веб-сайт, мобільний додаток або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номера позичальника на номер 2277. Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд ТОВ «Мілоан» направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв'язку, наданими позичальником ТОВ «Мілоан». (п. 6.2. Договорів).
За змістом п.6.3. Договору, позичальник, приймаючи пропозицію «Мілоан» про укладення кредитного договору, також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т. ч. правилами та графіком розрахунків) договору в цілому та підтверджує, що він: ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та правил надання фінансових кредитів (послуг) ТОВ «Мілоан», що розміщені на веб-сайті ТОВ «Мілоан» та є невід'ємною частиною цього договору; не перебуває під впливом алкогольних, наркотичних, психотропних, токсичних речовин, здатний усвідомлювати значення своїх дій та управляти своїми вчинками; на момент підписання кредитного договору не існує ніяких обставин, які могли б негативно вплинути на платоспроможність позичальника та/або які створюють загрозу належному виконанню цього договору про які він не повідомив ТОВ «Мілоан» (судові справи, майнові вимоги третіх осіб тощо); вся інформація надана ТОВ «Мілоан», в т.ч. під час заповнення та відправлення заяви про надання кредиту, є повною, актуальною та достовірною; відповідає вимогам заявника, що встановлені розділом 2 правил надання фінансових кредитів (послуг) ТОВ «Мілоан», що розміщені на веб-сайті ТОВ «Мілоан» та є невід'ємною частиною цього договору; він не є військовослужбовцем та не проходить один з видів військової служби, визначених ч. 6 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в момент укладення цього договору.
Укладення ТОВ «Мілоан» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки (п. 6.4. Договорів). Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5. Договорів).
За змісту пункту 7.1 Договору, цей договір (з додатками №1 та №2), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п.2.1 цього Договору.
Додатком № 1 до Договору є графік платежів, згідно з яким визначено до сплати сума кредиту, проценти за користування кредитом, комісія за надання кредиту.
Додатком №2 до Договору є паспорт споживчого кредиту, яким передбачено розмір надання кредиту, строк надання, проценту ставку та інші умови, які зазначені в кредитному договорі.
Згідно із довідкою ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію, підписаної представником ТОВ «Мілоан» Вініченко О.В., відповідач ідентифікований ТОВ «Мілоан», як позичальник за укладеним договором № 103412118 від 19.08.2021, оскільки акцептував підписавши 19.08.2021аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора направленого на номер телефону відповідний договір (Z17484).
Отже, договори про споживчий кредит укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та підписані шляхом використання одноразового ідентифікатора, які були надіслані на номер мобільного телефону вказаний відповідачем при укладанні кредитних договорів, що підтверджено анкетою-заявою на кредит № 103412118 від 19.08.2021.
ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за договором № 3319536 від 16.10.2021 виконав в повному обсязі, а саме надав позичальнику грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами договору, що підтверджується квитанцією № 103412118 від 19.08.2021 АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування суми коштів у розмірі 10 000 грн. через систему LiqPay, призначення: кошти згідно договору № 1739377507, отримувач картка/рахунок: VISA 516874*50.
З наведеного вбачається, що ТОВ «Мілоан» належним чином виконав свої зобов'язання за вказаним договором, надавши відповідачу кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами вищевказаного договору.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).
Як визначено у ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У відповідності до умов Правил відповідач акцептував оферту шляхом заповнення заявки на отримання кредиту на сайті товариства, вказуючи всі дані, відмічені в заявці в якості обов'язкових для заповнення, в тому числі і реквізити банківської карти.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України та ст.6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як визначено у ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
У частині ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено що, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 Кодексу).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
У статті 204 ЦПК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови їх надання, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення таких Договорів, на таких умовах шляхом підписання Договорів за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію».
Також, ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання перед відповідачем виконали в повному обсязі, надавши йому, визначені договорами кошти, натомість відповідач взяті на себе за договорами зобов'язання перед ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Мілоан» не виконав, оскільки не вносив платежі, передбачені умовами договорів, та проценти за користування коштами. У зв'язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов договорів у відповідача утворилась заборгованість.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (стаття 1078 ЦК України).
За частиною 1 статті 1077, частиною 3 статті 1079 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно зі статтею 514, частиною 1 статті 516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
22.02.2022 між ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу № 22/02/2022, у відповідності до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» приймає належні ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, включно і до ОСОБА_1 за договором позики № 75392756 від 15.08.2021.
10.01.2023 між ТОВ «Коллект Центр» та ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-01/2023, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» передає (відступає) ТОВ «Коллект Центр» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Коллект Центр» приймає належні ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників, включно і до ОСОБА_1 за договором позики № 75392756 від 15.08.2021.
Згідно з Реєстру боржників до договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлі-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 (том №2), додаток №3 до договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10.01.2023, заборгованості відповідача за кредитним договором № 75392756 від 15.08.2021 становить 36 423,57 грн., яка складається із: заборгованість за основним зобов'язанням у розмірі 10 750 грн.; заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 25 671,81 грн. та нараховані 3% річних у розмірі 1,76 гривень.
Також, 17.01.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 17-01/2022-54, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 103412118 від 19.08.2021.
10.03.2023 між ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-03/2023/01, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК « Вердикт Капітал» передає (відступає) ТОВ «Коллект Центр» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Коллект Центр» приймає належні ТОВ «ФК « Вердикт Капітал» права вимоги до боржників, включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 103412118 від 19.08.2021.
Згідно витягу з Реєстру боржників до договору № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлі-продаж) прав вимоги від 10.03.2023, додаток №3 до договору № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10.03.2023 заборгованості відповідача за кредитним договором № 103412118 від 19.08.2021 становить 41 886,16 грн., яка складається із: заборгованість за основним зобов'язанням у розмірі 6599 грн.; заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 34 287,16 грн. та заборгованість за комісіями у розмірі 1000 гривень.
Таким чином, внаслідок укладення вищезазначених договорів факторингу, відступлення та додатків до таких договорів, до ТОВ «Коллект Центр» перейшли всі права первісного кредитора у зобов'язаннях за вищезазначеними договорами.
Згідно розрахунку заборгованості, здійсненого позивачем за договором позики № 75392756 від 15.08.2021 у відповідача утворилась заборгованість за даним договором у розмірі 36423,57грн., яка складається з: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10 750 грн.; заборгованість по процентами у розмірі 25 671,81 грн. (нараховані за період 15.08.2021 -22.02.2022) та 3% річних у розмірі 1,76 грн. (нараховані за період 22.02.2021 - 23.02.2022).
Згідно розрахунків заборгованості, здійсненого позивачем за кредитним договором № 103412118 від 19.08.2021 у відповідача утворилась заборгованість за даним кредитним договором станом у розмірі 41 886,16 грн., яка складається з: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6599 грн.; заборгованість по процентами у розмірі 34 287,16 грн. (за період 19.08.2021 - 17.01.2022) та заборгованість по комісією у розмірі 1000 гривень.
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 статті 599 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)(стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення, невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання»(статті 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частиною першою статті 530 ЦК України).
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором установлено обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно з ч.2 ст.1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки і інших факторів на дату укладення договору.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).
Виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Загальна сума заборгованості відповідача на момент подання позовної заяви за договорами № 75392756 від 15.08.2021, № 103412118 від 19.08.2021 становить 78 309,73 гривень.
Вказану суму заборгованості позивач просить стягнути з відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, заперечень проти позову відповідач не надав, надані позивачем розрахунки заборгованості за договорами, відповідачем жодним чином спростовано не було.
Крім цього, доказів на підтвердження чи спростування обставини щодо неукладення договорів матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності укладення зазначених договорів, останні у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належними підставами для виникнення та існування обумовлених такими договорами прав і обов'язків сторін.
Належних доказів того, що відповідач здійснив погашення тіла кредиту та процентів за вищевказаними договором, матеріали справи не містять.
Надаючи оцінку сумі заборгованості по тілу кредиту, процентам, комісії та 3% річних, наведених позивачем у зазначених розрахунках, суд не знаходить обґрунтованих підстав для сумнівів у правильності їх нарахування.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини та здійснені судом розрахунки, позивач, як новий кредитор, вправі вимагати повернення відповідачем заборгованості за договорами № 75392756 від 15.08.2021, № 103412118 від 19.08.2021 у загальному розмірі 78 309,73 гривень.
Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань за кредитними договорами, а право вимоги за вказаними кредитними договорами перейшло до ТОВ «Коллект Центр», відтак суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договорами № 75392756 від 15.08.2021, № 103412118 від 19.08.2021 у загальному розмірі 78 309,73 гривень є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що спів ставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.
Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).
Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі №160/19098/21.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000 гривень.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду копію договору №01-07/2024 від 01.07.2024 про надання правової допомоги, укладеного між ТОВ «Коллект Центр» та адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс»; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» від 01.11.2023; заявку на надання юридичної допомоги №1068 від 01.05.2025; витяг з Акту №610 про надання юридичної допомоги від 30.05.2025.
В договорі про надання правничої допомоги №01-07/2024 від 01.07.2024 зазначено, що вартість послуг узгоджена сторонами у заявці про надання юридичної допомоги та клієнт зобов'язується сплатити адвокату винагороду відповідно розрахунку для оплати.
Згідно витягу з акту №610 про надання юридичної допомоги від 30.05.2025, послуги адвоката становить 25000 гривень.
Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідача повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.
Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною,
Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи, доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час та враховуючи заперечення відповідача щодо стягнення таких коштів, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 гривень, оскільки за даних обставин справи таке стягнення буде справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Оскільки рішення ухвалено на користь позивача, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позову судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією кредитного переказу коштів № 0533000058 від 27.06.2025.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 282, 353 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» суму заборгованості за договорами № 75392756 від 15.08.2021, № 103412118 від 19.08.2021 у розмірі 78 309,73 гривень та судові витрати у розмірі 2 422,40 гривень судового збору, що було сплачено при поданні позовної заяви, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 гривень, а всього разом 84 732 (вісімдесят чотири тисячі сімсот тридцять дві) гривні 13 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також встановлений в разі пропуску з інших поважних причин, відповідно до вимог ст.284 ЦПК України.
Заочне рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Сторони у справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», Код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд.3, офіс 306.
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Дата складення повного судового рішення 07.11.2025.
Суддя Кушнір Б.Б.