8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" листопада 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3189/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТіПіБіеС Продакшн» (14000, м. Чернігів, вул. Василя Тарновського, буд. 34-А, офіс 2);
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальспецмонтаж завод" (61003, м. Харків, пров. Слюсарний, буд. 1/11, офіс 2)
про стягнення коштів у розмірі 216 305, 00 грн
без виклику учасників справи
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТіПіБіеС Продакшн», м. Чернігів, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальспецмонтаж завод", м. Харків, про стягнення заборгованості за договором постачання № С17.01/11-20 від 17.11.2020, у розмірі 216 305, 00 грн. Також позивач просить суд покласти на відповідача понесені судові витрати.
Ухвалою господарського суду від 09.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3189/25. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу у строк, протягом п'ятнадцяти днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження, надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство.
25.09.2025 відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 22261), в якому, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначає, що кошти у розмірі 216 305, 00 грн, про стягнення яких наполягає позивач, були сплачені як частковий аванс на виготовлення продукції - контейнерів та каркасів, згідно договору постачання № С17.01/11-20 від 17.11.2020 безпосередньо перед початком настання воєнного стану в Україні. На дані кошти ТОВ "Стальспецмонтаж завод" було закуплено металопрокат, витратні матеріали та проведені підготовчі роботи для виготовлення продукції. Як вказує відповідач, позивачем не враховано вищезазначені обставини і його вимога про повернення авансу у вигляді грошових коштів завдає збитків інтересам відповідача. До військової агресії російської федерації та настання обставин, що унеможливили виконання зобов'язання за договором, ТОВ "Стальспецмонтаж завод" добросовісно виконувалися умови договору постачання № С17.01/11-20. При цьому, відповідач зазначає про готовність до подальшого виготовлення та постачання продукції, при умові підтвердження з боку позивача подальшого фінансування або можливість передачі позивачеві металопрокату, який був придбаний для виготовлення та постачання продукції за договором на суму даного авансу.
Відповіді на відзив на позов, в порядку ст. 166 ГПК України, позивачем суду надано не було.
Отже, в ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
Ч. 4 ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТіПіБіеС Продакшн» (позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стальспецмонтаж завод» (відповідач, постачальник) 17.11.2020 було укладено договір постачання № С17.01/11-20.
Відповідно до умов договору, постачальник зобов'язується виготовити та поставити, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах договору продукцію в номенклатурі, кількості, за цінами, вказаними в специфікаціях до договору, які є невід'ємними його частинами (п. 1.1 договору).
На виконання специфікацій, покупець сплачує 50 % передплату від загальної суми, а останній розрахунок здійснює протягом 30 календарних днів з моменту фактичної поставки продукції.
Як вказує позивач, на початок 2022 року за поставлений товар заборгованість покупця перед постачальником за договором складала 132 147, 00 грн.
При цьому, за період з 10.01.2022 по 21.02.2022 покупцем було здійснено оплату (передоплата / останній розрахунок) у загальному розмірі 1 417 130, 00 грн, а постачальником у свою чергу за аналогічний період поставлено продукції на загальну суму 1 068 678, 00 грн.
Таким чином, з урахуванням залишку заборгованості позивача за період 2021 року на суму 132 147, 00 грн, заборгованість відповідача за непоставлений товар, складає 216 305, 00 грн, проте кінцевий строк постачання товару минув у 2022 році.
25.02.2025 та 12.08.2025 позивачем було надіслано відповідачу дві вимоги про повернення коштів у розмірі 216 305, 00 грн авансових платежів, проте відповідачем ці вимоги були залишені без відповідного реагування, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Ст. 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Ст. 525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Ч. 2 ст. 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів, судом визначено правову природу заявленої до стягнення суми коштів у розмірі 216 305, 00 грн, як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони, з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
При цьому, ч. 2 ст. 693 ЦК України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Як свідчать матеріали справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями про повернення коштів, сплачених за не отриманий товар.
Відповідачем не заперечується факт отримання від позивача коштів на виконання умов оплати, зазначених в договорі та специфікації. Також відповідач не заперечує наявність перед позивачем заборгованості за непоставлену за договором продукцію у розмірі 216 305, 00 грн.
Натомість, доказів задоволення відповідачем зазначених вимог та повернення грошових коштів (попередньої оплати) позивачу у розмірі 216 305, 00 грн, як і належних та допустимих доказів здійснення поставки продукції, суду не надано.
При цьому, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").
Отже, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 216 305, 00 грн заборгованості (сплаченої позивачем в якості попередньої оплати), відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення в порядку, передбаченому ГПК України, суду не надано.
Щодо тверджень відповідача про наявність форс-мажорних обставин, які призвели до порушення відповідачем свого зобов'язання за договором в частині вчасної поставки продукції, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за конкретних умов господарської діяльності.
Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (схожий висновок викладено в пункті 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).
Разом з тим, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
Суд зауважує, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати України шляхом видачі сертифіката.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
13 травня 2022 року ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов'язань, а обставини, які виникли у зв'язку з війною мають безпосередньо впливати на неможливість контрагента виконати свій обов'язок, отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв'язок між неможливістю виконання зобов'язання та військовими діями.
Тож сторона, що посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази за чотирма складовими події форс-мажору: подія (форс-мажорна обставина); непередбачуваність обставин; причинно-наслідковий зв'язок між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов'язань; неможливість виконання і альтернативного виконання.
Вказаних висновків дотримується колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, у постанові від 04.10.2022 у справі № 927/25/21.
Крім того, необхідно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин. Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору (правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
В той же час, відповідачем не надано відповідних документів Торгово-промислової палати України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання зобов'язань за договором.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, на адресу позивача не направлялось жодного повідомлення (листа, заяви), а також не отримано відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, який би засвідчував неможливість виконання зобов'язань за умовами договору.
З огляду на вищевикладене, посилання відповідача на об'єктивні та непереборні обставини відхиляються судом.
Щодо посилань відповідача, що вимога про повернення авансу у вигляді грошових коштів завдає збитків інтересам відповідача, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 ГК України суб'єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог. При цьому, суд зазначає, що ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва (згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням умов договору охоплюються його (відповідача) підприємницьким ризиком. Тому у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення відповідача від виконання прийнятих на себе обов'язків за договором.
Також відповідач просить суд зобов'язати відповідача вжити заходів щодо прийняття рішення з питань подальшого виконання або розірвання договору і проведення взаєморозрахунків з урахуванням витрат, які поніс відповідач при виконанні умов договору. Дана вимога відповідача відхиляється судом, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а також на захист інтересу, що не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною; обраний позивачем спосіб захисту є концентрованим виразом тієї міри державного примусу, за допомогою якої досягається бажаний правовий результат і нівелюються наслідки порушення.
Правова позиція Великої Палати Верховного Суду послідовно виходить із того, що визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, тоді як перевірка належності відповідачів і обґрунтованості вимог - обов'язок суду, який виконується під час розгляду справи по суті. Суд перевіряє формальну відповідність заяви закону, не підміняючи цю перевірку вирішенням матеріально-правових питань або нав'язуванням іншого способу захисту.
Окремо суд наголошує, що суд першої інстанції не наділений повноваженнями визначати спосіб захисту порушеного права. Це є виключним правом позивача; відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду (постанова від 22.02.2024 у справі №990/150/23) суд перевіряє лише процесуальну належність звернення, а не підміняє волевиявлення позивача іншим способом захисту.
Засадничі принципи права мають імперативний характер, коли прямо закріплені в законі. Верховенство права (ст. 8 Конституції України) та принцип диспозитивності (ст. 14 ГПК України) зобов'язують суд розглядати справу лише за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог і на підставі поданих доказів, сприяючи реалізації процесуальних прав сторін, але зберігаючи об'єктивність та неупередженість.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслила (постанова від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20), що сам позивач визначає, які позовні вимоги заявляти; суд позбавлений можливості формулювати їх замість позивача чи відмовляти у розгляді лише з формальних міркувань, якщо заявлено потенційно ефективний спосіб захисту.
Водночас на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію встановленим під час розгляду фактам і застосувати належні норми матеріального права, не змінюючи предмета позову та обраного способу захисту (постанова ВП ВС від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Таким чином, підсумовуючи наведене, суд зауважує, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду послідовно виходить із того, що визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, тоді як перевірка належності відповідачів і обґрунтованості вимог - обов'язок суду під час розгляду справи по суті.
Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, в силу вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТіПіБіеС Продакшн», є доведеними, обґрунтованими, не спростованими відповідачем, а, отже, є такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 4, 12, 74, 76, 77, 86, 129, 165, 237, 238, 241, 252, 256 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальспецмонтаж завод" (пров. Слюсарний, буд. 1/11, офіс 2, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 41613849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТіПіБіеС Продакшн» (14000, Україна, м. Чернігів, вул. Василя Тарновського, буд. 34-А, офіс 2, код ЄДРПОУ 40848765) суму боргу у розмірі 216 305, 00 грн, судовий збір у розмірі 3 244, 57 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТіПіБіеС Продакшн» (14000, Україна, м. Чернігів, вул. Василя Тарновського, буд. 34-А, офіс 2, код ЄДРПОУ 40848765); );
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальспецмонтаж завод" (пров. Слюсарний, буд. 1/11, офіс 2, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 41613849).
Повне рішення складено 10.11.2025
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/3189/25