вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"04" листопада 2025 р. м. Рівне Справа № 918/914/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участю секретаря судового засідання Ярощук О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача Мале приватне підприємство "Ринок" (вул. Енергетиків, 1, м. Вараш, Рівненська область, 34400; код ЄДРПОУ 21093201)
про визнання корпоративних прав спільною сумісною власністю подружжя та про виділення частки в розмірі 1/2 корпоративних прав
у судове засідання з'явилися:
- від позивача: не з'явився;
- від відповідача не з'явився
01 жовтня 2025 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до Господарського суду Рівненської області надійшов позов ОСОБА_1 до відповідача Мале приватне підприємство "Ринок" про визнання корпоративних прав спільною сумісною власністю подружжя та про виділення частки в розмірі 1/2 корпоративних прав.
Ухвалою від 06.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/914/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 04.11.2025. Запропоновано сторонам подати заяви по суті спору та встановлено процесуальні строки для подання таких заяв. Запропоновано позивачу та відповідачу у строк до 31.10.2025 (включно) надати суду письмові пояснення з підстав визначення підсудності справи № 918/914/25.
16 жовтня 2025 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшов відзив Малого приватного підприємства "Ринок", який підписано позивачем ОСОБА_1 . У відзиві ОСОБА_1 визнає позовні вимоги в повному обсязі.
17 жовтня 2025 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшов відзив Малого приватного підприємства "Ринок", який підписано комерційним директором відповідача ОСОБА_2 , котра діє на підставі наказу від 02.10.2025, виданого позивачем ОСОБА_1 . У відзиві ОСОБА_2 визнає позовні вимоги в повному обсязі.
24 жовтня 2025 року від представника позивача надійшли письмові пояснення щодо підсудності справи № 918/914/25.
04 листопада 2025 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від Малого приватного підприємства "Ринок" надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі представника МПП «Ринок». Клопотання підписано позивачем ОСОБА_1 . У клопотанні ОСОБА_1 зазначає, що визнає позовні вимоги в повному обсязі.
04 листопада 2025 року позивач, представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились. Належним чином повідомлені про час, дату та місце проведення даного засідання, що підтверджується довідкою про доставку ухвали від 06.10.2025 після 17:00 год. до електронного кабінету через підсистему "Електронний суд" ОСОБА_1 та Малого приватного підприємства "Ринок".
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, серед іншого, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Відповідно до абз 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов'язковою, суд дійшов висновку про можливість проведення підготовчого засідання без участі позивача, представників позивача та відповідача.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі ні підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України (спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства) з огляду на наступне.
У позовній заяві ОСОБА_1 просить суд:
- визнати корпоративні права на Мале приватне підприємство "Ринок" спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;
- виділити належну позивачу частку в розмірі 1/2 корпоративних прав Малого приватного підприємства "Ринок".
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що Мале приватне підприємство "Ринок" було створене та розвивалося за рахунок спільних сімейних коштів подружжя ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_3 , який був єдиним засновником і директором підприємства, з моменту його створення у 1991 році, і до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв'язку з цим позивач вважає, що майно підприємства та корпоративні права засновника були набуті під час шлюбу і, відповідно до положень ст. 60 Сімейного кодексу України, є спільною сумісною власністю подружжя, незалежно від того, що засновником юридично виступав лише чоловік.
Згідно з п. 4.1 Статуту МПП «Ринок», майно підприємства є власністю засновника ОСОБА_3 і перебуває у підприємства на праві повного господарського відання. Відтак, майно підприємства, створене за спільні кошти подружжя, має вважатися їхньою спільною сумісною власністю. Після смерті чоловіка ОСОБА_1 отримала свідоцтво про визначення управителя корпоративними правами МПП «Ринок» (від 11.04.2023). Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, корпоративні права входять до складу спадщини, а тому позивач вважає, що як дружина та спадкоємець має право на 1/2 частку корпоративних прав підприємства, а решта 50 % корпоративних прав повинні розподілятися між спадкоємцями.
Позивач зверталася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва на 100% частку засновника, однак отримала відмову у зв'язку з наявністю інших спадкоємців. Позивач не заперечує проти розгляду питань спадкування у порядку цивільного судочинства, але наголошує, що питання визначення правового режиму майна підприємства як спільної сумісної власності подружжя належить до компетенції господарського суду. Додатково позивач посилається на Закон України № 4196-ІХ від 09.01.2025, який передбачає реорганізацію малих приватних підприємств у господарські товариства, і зазначає, що визначення її частки у корпоративних правах є необхідним для приведення підприємства у відповідність до вимог нового законодавства. Таким чином, позов обґрунтовано тим, що майно та корпоративні права МПП «Ринок» були набуті за час шлюбу за спільні кошти подружжя, тому належать подружжю на праві спільної сумісної власності, і позивач має право на виділення 1/2 частки корпоративних прав.
У письмових поясненнях від 24.10.2025 представник позивача вказав, що системний аналіз ст. 961 ЦК України вказує, що корпоративні права, які виражаються в розмірі частки в статутному капіталі, якщо такий передбачений Статутом або власник корпоративних прав є єдиним засновником підприємства - це інструмент управління підприємством, його майном та засобом впливу на прийняття управлінських рішень на підприємстві. Рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України встановлено, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. В даному спорі не вирішується питання про вступ ОСОБА_1 до складу учасників МПП «Ринок», оскільки вона має ці права в силу положень ст. 61, 63 СК України відповідно до роз'яснень Конституційного Суду України. Виділення частки корпоративних прав ОСОБА_1 у МПП «Ринок» не відноситься до сімейних та спадкових правовідносин, оскільки виділення частки корпоративних прав не є спором про поділ подружнього майна за обставини, що один із подружжя помер і до нього не може бути заявлено позову або справою у спорі про поділ спадщини за обставини, що майнові права ОСОБА_1 не входять до складу спадщини. Крім того, відповідачем у даній справі є МПП «Ринок» - юридична особа, а не один із подружжя або спадкоємці, які не приймали участь у створенні та діяльності підприємства - юридичної особи. Виділення частки ОСОБА_1 із корпоративних прав МПП «Ринок» на підставі рішення суду є реалізацією її майнових прав по відношенню до МПП «Ринок» у сфері управління та підставою для офіційного закріплення та визнання цих прав підприємством як юридичною особою та перед третіми особами, з якими підприємство перебуває у правовідносинах.
Стосовно спадкових правовідносин між спадкоємцями, які виникли внаслідок смерті засновника МПП « Ринок » ОСОБА_3 , то ці питання відносяться до повноважень нотаріуса. Позивач зазначає, що законодавством недостатньо врегульовані правовідносини у сфері корпоративних прав у приватних підприємствах, статути яких не передбачають створення статутного капіталу. Водночас, згідно з роз'ясненнями, наданими у постанові Пленуму ВГСУ № 4 від 25.02.2016, корпоративні відносини виникають, зокрема, і в приватних підприємствах, заснованих на власності двох або більше осіб, а спори, що випливають із таких відносин, належать до юрисдикції господарських судів. Позивач посилається також на положення ст. 8 ЦК України щодо застосування аналогії закону та права, а також на п. 4 ч. 1 ст. 20 ГПК України, обґрунтовуючи, що спір є корпоративним за своєю природою й підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
З огляду на заявлені вимоги та викладені позивачкою підстави їх пред'явлення, суд дійшов висновку, що спір у справі № 918/914/25 не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства з огляду на таке.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які діють за правилами цивільного і кримінального судочинства, а також господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, відповідно до частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Приписами статті 96-1 ЦК України визначено, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи. Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.
У постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спори щодо правочинів незалежно від їх суб'єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов'язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Із позовної заяви вбачається, що вимоги зумовлені неможливістю оформлення спадщини у нотаріальному порядку через відмову нотаріуса. При цьому позивач заявляє, що майно МПП «Ринок», створене за спільні кошти подружжя, має вважатися їхньою спільною сумісною власністю подружжя. Корпоративні права входять до складу спадщини, а тому позивач вважає, що як дружина та спадкоємець має право на 1/2 частку корпоративних прав підприємства.
В той же час суд виснує, що позивач ОСОБА_1 у спірних правовідносинах виступає як спадкоємець, який оспорює обсяг спадкового майна. При цьому позивач не є учасником юридичної особи відповідача, а спір у справі є не корпоративним.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Порушення під час визначення юрисдикції суду безумовно призводить до порушення права на справедливий суд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №820/5586/16).
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті). Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).
Разом із цим критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб'єктний склад учасників у цій справі.
З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Таким чином, спори в справах щодо правочинів незалежно від їх суб'єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов'язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Згідно з частиною 3 статті 167 Господарського кодексу України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Тобто, законодавство визнає статус учасника товариства лише за особою, яка є власником частки у його статутному капіталі.
При цьому, сторонами у корпоративному спорі є: 1) юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), у тому числі учасник, який вибув; 2) учасники (засновники, акціонери, члени) юридичної особи.
Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2019 року, справа № 917/1338/18, провадження № 12- 3гс19).
Згідно зі статтями 1218, 1219 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.
Тобто, спадкування частки учасника підприємства допускається статтею 147 Цивільного кодексу України і не підпадає під заборону пункту 2 частини першої статті 1219 Цивільного кодексу України. При цьому спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що право на частку у статутному капіталі товариства не є тотожним з правом на участь у товаристві (так зване «право з частки»), яке є особистим немайновим правом і в силу положень статті 1219 Цивільного кодексу України та статті 55 Закону України «Про господарські товариства» не набувається одночасно з набуттям спадкоємцем права власності на частку у статутному капіталі товариства. Право участі у товаристві спадкоємець набуває тільки з моменту вступу до товариства. За загальним правилом після набуття права на частку в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникає переважне право на вступ до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону № 1576-ХІІ, але не йдеться про «автоматичне» набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18).
У частині 1 ст. 1216 ЦК України зазначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ч. 1 ст. 1217 ЦК України).
У ч. 1 ст. 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (частина перша статті 1226 ЦК України).
Спірні правовідносини, окрім норм сімейного законодавства, урегульовано нормами цивільного (спадкового) права, бо потребують визначення спадкової маси, з урахуванням норм сімейного законодавства та перевірки поділу такої маси між спадкоємцями за законом.
Разом з тим чинним законодавством унормовано і корпоративні правовідносини щодо прав на частку у статутному фонді приватного підприємства.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 ГК України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (ч. 1 ст. 113 цьогоКодексу). Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форм власності.
Характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 917/1887/17 та Великої Палати Верховного суду від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19)).
За змістом частин третьої - п'ятої статті 63 ГК України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 81 ЦК України).
У статті 96-1 ЦК України передбачено, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.
Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.
Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом:
1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом;
2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку;
3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи;
4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об'єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом;
5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом;
6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту).
Учасники юридичних осіб можуть також мати інші права, встановлені статутом та законом.
Законом можуть бути встановлені для певних осіб обмеження щодо володіння корпоративними правами. Законом можуть бути встановлені умови та/або обмеження щодо реалізації окремих корпоративних прав певними особами.
Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.
Велика Палата Верховного Суду вказувала у своїх правових висновках, що, визначаючи юрисдикцію спору, слід також мати на увазі, що у Законі № 1576-XII та Законі України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальність» (далі - Закон № 2275-VIII) упорядковані правовідносини між учасниками товариства щодо майна товариства і, зокрема, формування статутного капіталу та розподілення майна товариства при виході учасника з господарського товариства (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18).
За наслідком виникнення чи визнання права на спадщину з'являється право на участь в управлінні та діяльності господарського товариства, що є ознакою набуття корпоративних прав спадкоємцями, при тому, що таке набуття не пов'язане з будь-яким рішенням зборів учасників про прийняття такого спадкоємця до складу учасників товариства, що підтверджується висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20).
Однак вказані зміни не впливають на висновок про первинність виникнення саме права на спадщину і визначення частки у спадщині, і як наслідок - набуття права на частку у статутному капіталі юридичної особи, незважаючи на те, що юридичне оформлення таких прав не має розриву у часі.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19), корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання.
Особисте немайнове право участі (корпоративні права) у юридичній особі припиняється в разі смерті фізичної особи учасника, а правонаступником (спадкоємцем) спадкується лише право на частку в статутному капіталі юридичної особи.
В позовній заяві позивач просить суд визнати корпоративні права на Мале приватне підприємство "Ринок" спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і виділити належну позивачу частку в розмірі 1/2 корпоративних прав Малого приватного підприємства "Ринок".
Зважаючи на характер правовідносин у цій справі № 918/914/25 суд дійшов висновку, що даний спір не є корпоративним, не є спором між учасниками (засновниками) Малого приватного підприємства "Ринок" або між юридичною особою та її учасником щодо обсягу корпоративних прав чи про створення, діяльності, управління або припинення діяльності цієї юридичної особи.
У даному випадку первинним є спір про частку у спадщині, а не про частку в статутному капіталі.
Відносини з оспорювання свідоцтва про право власності на частку в статутному капіталі в разі смерті, перерозподілу спадкових часток є сімейними та спадковими з огляду на те, що: такі відносини виникли між учасниками сімейних і спадкових відносин. Жодні інші особи, які не володіють спеціальним статусом спадкоємця, подружжя тощо, їх учасниками бути не можуть; спірні відносини виникли щодо об'єктів, які мають спеціальний правовий режим, що існує лише в сімейному та спадковому праві - спільне майно подружжя, спадщина.
Інший підхід для визначення юрисдикційності спору уможливить вирішення спору між спадкоємцями у судах двох юрисдикцій: у господарській - у разі отримання свідоцтва про право на спадщину і реєстрації часток у ЄДРПОУ; і щодо іншого майна - у цивільній юрисдикції, що не допускається і порушує принципи правової визначеності, що прямо заборонено пунктом 4 частини першої статті 20 ГПК України, згідно з яким господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Отже, з огляду на суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, суд відзначає, що цей спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а підлягає розгляду у суді загальної юрисдикції.
Дана позиція також викладена в постанові Великої плати Верховного суду від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що спір у справі № 918/914/25 не є корпоративним і не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Окрім цього, суд звертає увагу, що позивачем не було залучено до участі у справі в якості відповідачів інших спадкоємців. Спадкоємці, як особи, які набувають спадкові права, мають брати участь у справах, що стосуються визначення та поділу спадкового майна, у якості відповідачів. Оскільки спір виникає саме з питань спадщини, він підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України, оскільки саме цивільне законодавство визначає порядок виникнення, реалізації та захисту спадкових прав. Відповідно, недоцільне вирішення таких спорів у господарському судочинстві, оскільки спір не пов'язаний із господарською діяльністю, а стосується приватних майнових відносин між спадкоємцями.
Разом з цим, підписаний позивачкою відзив, який поданий на позовну заяву, також вказує на відсутність реального спору між позивачем та юридичною особою - відповідачем, в тому числі і корпоративного.
Таким чином, суд вважає, що спір у даній справі, пов'язаний із сімейними відносинами подружжя, визначенням складу майна подружжя, спадщиною, а відтак всі спадкоємці повинні бути залучені як відповідачі, а спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства, адже він стосується спадкових правовідносин і розподілу майна між спадкоємцями.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
За приписами ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Закриваючи провадження у справі, суд на виконання вимоги ч. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України роз'яснює позивачу, що спір між сторонами підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, отже позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з відповідним позовом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Із урахуванням викладеного у сукупності суд закриває провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Мале приватне підприємство "Ринок" про визнання корпоративних прав спільною сумісною власністю подружжя та про виділення частки в розмірі 1/2 корпоративних прав.
Суд також роз'яснює позивачу його право на підставі пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» звернутись до господарського суду з клопотанням про повернення з бюджету судового збору сплаченого згідно з фіскальним чеком від 26.09.2025 у сумі 3 028 грн 00 коп., у зв'язку з закриттям провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 231,234, 235 ГПК України суд
1. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Мале приватне підприємство "Ринок" про визнання корпоративних прав спільною сумісною власністю подружжя та про виділення частки в розмірі 1/2 корпоративних прав закрити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України з моменту її підписання та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 254-257 ГПК України.
Ухвала підписана суддею - 10.11.2025.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: https://court.gov.ua/sud5019/.
Суддя І.О. Пашкевич