вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"10" листопада 2025 р. м. Рівне Справа №918/582/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання О. Гуменюк, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Агровиробнича Компанія" про забезпечення позову у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Агровиробнича Компанія"
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дубенська Аграрна Компанія"
про стягнення 9 070 696,08 грн,
за участю представників:
від позивача: І.Андросюк, ордер ВТ № 1069510 від 20.10.2025,
від відповідача: О.Лабовкін, ордер АЕ № 1404647 від 15.07.2025,
У червні 2025 року ТОВ «Західна агровиробнича компанія» звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою СГ ТОВ «Дубенська аграрна компанія» про стягнення збитків у сумі 9 070 696,08 грн.
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна Агровиробнича Компанія" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дубенська Аграрна Компанія" (відповідач) про стягнення 9 070 696,08 грн збитків.
Ухвалою суду від 30.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначене на 21.07.2025.
Разом з позовною заявою надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 07.07.2025 у задоволенні заяви ТОВ «Західна агровиробнича компанія» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на сільськогосподарські культури врожаю 2025 року, що знаходяться на земельних ділянках загальною площею 222,06 га на території Повчанської сільської територіальної громади Дубенського району Рівненської області (згідно з переліком), відмовлено.
23.07.2025 на адресу суду надійшов запит Північно-західного апеляційного господарського суду про витребування матеріалів справи № 918/582/25 із Господарського суду Рівненської області у зв'язку із надходженням апеляційної скарги на ухвалу суду від 07.07.2025.
29.07.2025 супровідним листом Господарського суду Рівненської області № 918/582/25/908/25 до Північно - західного апеляційного господарського суду направлено матеріали справи № 918/582/25.
Ухвалою суду від 18.08.2025 розгляд справи за позовом ТОВ "Західна Агровиробнича Компанія" до СТОВ "Дубенська Аграрна Компанія" про стягнення 9 070 696,08 грн зупинено до повернення матеріалів цієї справи до Господарського суду Рівненської області із суду вищої інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 прийнято відмову ТОВ "Західна Агровиробнича Компанія" від апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 07.07.2025 у справі № 918/582/25, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Західна Агровиробнича Компанія" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 07.07.2025 у справі № 918/582/25 закрито.
30.09.2025 супровідним листом від 26.09.2025 № 01-27/918/582/25/5062/25 на адресу суду з суду вищої інстанції повернулися матеріали справи № 918/582/25.
Ухвалою суду від 01.10.2025 поновлено провадження у справі № 918/582/25, підготовче засідання призначено на 10.11.2025.
Як установлено судом із фактичних обставин справи, 05.08.2025 від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, установив таке.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договорів оренди землі та додаткових угод до них ТОВ «Західна агровиробнича компанія» належить право оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яке зареєстровано за ТОВ «Західна агровиробнича компанія» в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме 125 земельних ділянок площею 222,06 га. У свою чергу, відповідач безпідставно здійснює використання земельних ділянок (після закінчення строку дії договорів обміну правами користування земельними ділянками), орендованих позивачем, шляхом вирощування на вказаних земельних ділянках сільськогосподарських культур - озимого ріпаку та озимої пшениці. Зазначеними діями відповідач позбавляє позивача можливості здійснювати виробництво кукурудзи в 2025 році на орендованих ділянках площею 222,06 га, чим завдає збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 9 070 696,08 грн.
Обгрунтовуючу заяву про забезпечення позову, позивач зазначає, що має обґрунтовані припущення, що рішення у цій справі може бути невиконане або його виконання буде утрудненим, якщо не вжити заходів забезпечення позов. Зокрема, згідно з інформацією (витягом) з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач має статутний капітал в розмірі 1 000 000,00 грн, що майже в десять разів менший, ніж розмір збитків, які позивач просить стягнути з відповідача. З відкритих джерел (сайт VKURSI http://vkursi.pro/card/shtzov-dak-40002972) позивачем отримано інформацію про фінансовий стан відповідача - Фінансовий скоринг компанії, відповідно до якої відповідач має такі оцінки фінансового стану: ділова активність 6.25 - позитивна оцінка, рентабельність 5 - прийнятна оцінка; операційна ефективність 0 - негативна оцінка; фінансове здоров'я 2 - негативна оцінка При цьому, фінансове здоров'я - це ключові характеристики фінансового стану, які характеризують здатність компанії розрахуватися за своїми поточними боргами в короткостроковій перспективі і життєздатність бізнесу в майбутньому. Також показники забезпеченості власними коштами і співвідношення борг/ капітал відображають співвідношення власних і позикових коштів, вкладених в бізнес. Висока частка власних коштів в структурі капіталу та співвідношення боргу до капіталу нижче 1 свідчать про можливість компанії залучати додатковий капітал для фінансування сталого зростання бізнесу. При аналізі фінансової звітності та публічних даних відповідача, зокрема згідно з даними ресурсу VKURSI http://vkursi.pro/card/shtzov-dak-40002972, позивачем виявлено низку критичних невідповідностей та тривожних тенденцій, які свідчать про високі ризики для будь-якого потенційного контрагента. Ці показники вказують на значні проблеми з фінансовою стійкістю, ліквідністю та операційною ефективністю компанії: хронічна нестача власного капіталу та надмірна залежність від боргового фінансування, нестабільність та зниження прибутковості, низька ліквідність та проблеми з управлінням запасами, зниження операційної ефективності, значна судова активність та обтяження майна. Також, відповідно до інформації, отриманої з сайту VKURSI http://vkursi.pro/card/shtzov-dak40002972, земельний банк відповідача складає 6 374.4503 га. У свою чергу, з інформації, отриманої з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, вбачається, що відповідач передав у заставу свій врожай 2025 року на площі 6 571 га. Також за вказаними витягами з Державного реєстру обтяжень рухомого майна розмір зобов'язань відповідача перед заставодержателями становить 150 352 385,98 грн. З інформації, отриманої з Державного реєстру обтяжень рухомого, вбачається, що відповідно до договорів застави від 10.03.2025 та 04.07.2025 відповідач передав в заставу АТ “Райффайзен Банк» рухоме майно в межах основного зобов'язання на суму 300 000 000,00 грн. Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також відповідач має зобов'язання перед ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», у зв'язку із чим нерухоме майно відповідача перебуває в іпотеці. За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності відповідача є 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Надання в заставу ще не вирощеного врожаю свідчить про відсутність у відповідача обігових коштів в достатньому обсязі для фінансування виробничих процесів та забезпечення належної діяльності підприємства, що також підтверджується наведеним фінансовим скорингом компанії. При цьому очевидно, що вирощений відповідачем врожай буде реалізований з метою погашення заборгованості за зобов'язаннями відповідача перед заставодержателями. Ураховуючи викладене, позивач просить суд накласти арешт в межах ціни позову 9 070 696,08 грн на грошові кошти та майно (в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів) відповідача.
06.08.2025 від відповідача надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову, в яких останній зазначає про необґрунтованість такої заяви та відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову з оглядцу на те, що відповідачем не вчиняються жодні дії, спрямовані на ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову (зокрема не реалізовується майно, не відчужуються грошові кошти тощо). Сам факт наявності спору щодо стягнення грошових коштів, які позивач розцінює як збитки (упущену вигоду), не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову за відсутності реальних ризиків ускладнення виконання рішення чи захисту нібито порушених прав. Згідно з Витягом з інформаційно-телекомунікаційної системи ДПС України щодо стану розрахунків платника з бюджетом та сплати єдиного внеску підтверджується, що відповідач не має заборгованості перед бюджетом, має статус критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, що підтверджується наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 24.02.2025, листом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 05.03.2025. Станом на сьогоднішній день на підприємстві працює 106 працівників, тобто відповідач є важливим роботодавцем у сфері сільського господарства в Рівненській області. Усім працівникам в повному обсязі виплачується заробітна плата, заборгованість по заробітній платі відсутня. Накладення арештів на рахунки відповідача істотно обмежить фінансові спроможності останнього на період дії таких арештів та може викликати затримки у виплаті заробітної плати значній кількості працівників, що особливо негативно в період воєнного стану. Віповідач протягом останніх років має стабільний дохід (понад 300 млн. грн), активи підприємства більш ніж в два рази переважають зобов'язання, що підтверджується даними звітності СГТЗОВ «ДАК», що відображені на сайті-агрегаторі відкритих даних https://opendatabot.ua. Також у СГТЗОВ «ДАК» наявне нерухоме майно, транспортні засоби тощо, що також характеризує його як платоспроможного суб'єкта господарювання. Факт перебування деяких земельних ділянок та майбутнього врожаю в заставі не свідчить про поганий фінансовий стан суб'єкта господарювання, оскільки застава є лише додатковим засобом гарантування прав контрагентів за господарськими договорами та не свідчить про наявність прострочень чи інших порушень, а навпаки, укладення вказаних договорів свідчить про високу ділову активність відповідача. Накладення арешту на суму грошових вимог позивача (яка до того ж на теперішній час є необґрунтованою та непідтвердженою) призведе до фактичного паралічу в господарській діяльності та завдасть шкоди не лише відповідачу, а й державі, та навіть самому позивачу (оскільки суму так званої упущеної вигоди, на яку він претендує у цій судовій справі у разі ухвалення судом рішення на його користь будуть сплачені швидше, якщо відповідач проводитиме свою господарську діяльність у звичайному для нього режимі, та в силу цього отримуватиме прибуток, який скеровуватиметься на благо суспільства, держави та на виконання судових рішень). Відтак в задоволенні заяви ТОВ "Західна Агровиробнича Компанія" про забезпечення позову просить відмовити повністю.
Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, вважає за необхідне зазначити таке.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову (близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо).
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Отже, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Статтею 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (такого ж висновку дійшов Верховний Суду у постановах від 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22, від 04.04.2023 у справі №907/268/22, від 04.04.2023 у справі №915/577/22).
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Частина четверта статті 137 ГПК України визначає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Як установлено судом із фактичних обставин справи:
- згідно з договорами оренди землі, додаткових угод до них, ТОВ «Західна агровиробнича компанія» є орендарем 125 земельних ділянок, які необхідні позивачу для ведення сільськогосподарського виробництва загальною площею 222,06 га;
- відповідно до договорів обміну правами користування земельними ділянками, які діють до збору урожаю на земельних ділянках, якими сторони обмінялися, але в будь-якому випадку не пізніше ніж до 31.12.2024, ТОВ «Західна агровиробнича компанія» надало СТОВ «Дубенська аграрна компанія» право користування земельними ділянками, що перебувають в оренді позивача;
- ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повідомило СТОВ «Дубенська аграрна компанія», що після збору врожаю 2024 року позивач здійснюватиме обробіток землі виключно в межах орендованих земельних ділянок та просило не здійснювати обробіток земельних ділянок, що ним орендуються, після збору врожаю 2024 року;
- працівники СГ ТОВ «Дубенська аграрна компанія» не давали можливості обробітку земельних ділянок шляхом перекриття руху сільськогосподарської техніки ТОВ «Західна агровиробнича компанія» транспортними засобами та безпосередньо виходячи на шлях руху такої техніки, чим створювали конфліктні ситуації та наражали на небезпеку присутніх осіб. Про кожен такий випадок повідомлено до органів Національної поліції, які неодноразово прибували на місце події;
- частину земельних ділянок СГ ТОВ «Дубенська аграрна компанія» оброблено під використання в 2025 році, а інша частина повторно засіяна під урожай 2025 року без згоди позивача;
- рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.05.2025 у справі № 918/33/25, яке набрало законної сили, позовні вимоги ТОВ «Західна агровиробнича компанія» задоволено, вирішено визнати відсутнім у СГ ТОВ "Дубенська аграрна компанія" права користування земельними ділянками в кількості 339 шт. (у тому числі і на 102 зазначені земельні ділянки), усунути перешкоди позивачу в користуванні вказаними ділянками шляхом зобов'язання СГ ТОВ "Дубенська аграрна компанія" повернути ТОВ "Західна агровиробнича компанія" такі земельні ділянки та звільнити їх від наявних посівів. При розгляді вказаної справи судом установлено, що після 01.01.2025 СГ ТОВ "Дубенська аграрна компанія" використовує спірні земельні ділянки за відсутності правових підстав тощо.
Ураховуючи викладене, через такі протиправні дії відповідача позивач не мав можливості здійснити посів сільськогосподарської культури кукурудзи на зазначених земельних ділянках, зібрати врожай та отримати дохід.
Як наслідок, позивач просить суд накласти арешт в межах ціни позову на грошові кошти та майно (в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів) відповідача.
Обгрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач посилається, зокрема на економічні показники діяльності відповідача.
Заразом сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, від 24.05.2022 у справі № 911/2719/21, від 13.04.2021 у справі № 910/15607/19).
Отже, мікроекономічні показники діяльності суб'єкта господарювання не є належними та допустимими доказами існування підстав для забезпечення позову, оскільки останні в першу чергу пов'язуються із вчиненням відповідачем дії, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду, не з ефективністю його господарської діяльності.
У той же час стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Суд зазначає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться в прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому законодавством не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Також суд враховує, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що може утруднити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (подібний висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22, у постанові Верховного Суду від 20.04.2023 у cправі № 914/3316/22).
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (відповідний правовий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21).
Предметом позову у справі, що розглядається, є позовна вимога майнового характеру ТОВ «Західна агровиробнича компанія» до СГ ТОВ «Дубенська аграрна компанія» про стягнення збитків у сумі 9 070 696,08 грн, отже, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, тому застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язане із предметом позову.
При цьому адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Суд зауважує, що за обставин звернення з позовними вимогами про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (постанова Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам та доводам сторін, враховуючи положення законодавства, критерії розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову, наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно у межах ціни позову значно утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви ТОВ «Західна агровиробнича компанія» про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах суми позову.
При цьому, відповідачем не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просив у суду позивач, як і не доведено того, що такі заходи забезпечення позову створюють або можуть створити перешкоди для здійснення ним господарської діяльності.
Щодо зустрічного забезпечення, то стаття 141 ГПК України передбачає право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до статті 146 ГПК України.
Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.
На відміну від забезпечення позову, що застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою (такі висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22, від 17.09.2024 у справі № 927/997/23).
Частиною першою статті 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов'язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову без вирішення питання зустрічного позову не є порушенням наведених вимог законодавства та не свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали місцевого суду, а відповідно і постанови апеляційного суду про залишення її без змін (зазначені висновки викладено Верховним Судом у постанові від 04.07.2024 у справі № 916/770/24).
Крім цього, зважаючи на положення частини четвертої статті 141 ГПК України, ухвалення рішення про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічне забезпечення не позбавляє заявника права звернутися до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подано після застосування судом заходів забезпечення позову (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19).
За таких обставин у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, останній не буде позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застування зустрічного забезпечення.
Необхідно зважати також, що арешт має тимчасовий характер та скасовується (може бути скасований) в порядку, визначеному статтею 145 ГПК України. За клопотанням учасника справи суд також може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим (частина перша статті 143 ГПК України).
Зазначене є додатковою гарантією прав відповідача, який за умови виникнення певних обставин та / або припинення дії обставин, що існували на момент забезпечення позову, вправі звернутися до суду та ініціювати питання про скасування чи заміну відповідного заходу забезпечення позову.
Зважаючи на всі критерії оцінки щодо застосовування заходів забезпечення позову, суд дійшов висновок, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову відповідають положенням статей 136, 137 ГПК України, вжиття вказаних заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди заявнику.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (частина шоста статті 140 ГПК України).
У силу вимог частини восьмої статті 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Скасування заходів забезпечення позову врегульовано статтею 145 ГПК України.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 144, 234, 235 ГПК України, суд
Заяву ТОВ «Західна агровиробнича компанія» про забезпечення позову задовольнити.
Вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно (у межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дубенська аграрна компанія» у межах ціни позову - 9 070 696,08 грн.
Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю«Західна агровиробнича компанія» (35601, Рівненська область, м. Дубно, провул. Центральний, 1, ідентифікаційний код 41099127).
Боржник: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дубенська аграрна компанія» (35641, Рівненська область, Дубенський район, с. Тараканів, вул. Свободи, буд. 42, ідентифікаційний код 400029722).
Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ухвала може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. 254- 257 ГПК України.
Інформацію у справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Ухвала підписана 10.11.2025.
Суддя О.Андрійчук