Справа № 304/2462/25 Провадження № 3/304/1257/2025
31 жовтня 2025 року м. Перечин
Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Сидоренко Ю.В., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Перечин адміністративний матеріал (протокол серії ЗхРУ № 011177Е від 22.10.2025), який надійшов з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця м.Ужгород Ужгородського району Закарпатської області, не одруженого, на утриманні малолітніх дітей не має, учасника бойових дій, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , моб. тел: НОМЕР_2 ,
за ч.1 ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 011177Е від 22.10.2025, складеного начальником інспекторів прикордонної служби ОСОБА_3 , вбачається, що 22 жовтня 2025 року об 11-20 годині, інспектором групи моніторингу обстановки на напрямку 204 прикордонного знаку на відстані 5000 метрів до державного кордону в межах контрольованого прикордонного району в населеному пункті Перечин Ужгородського району Закарпатської області був виявлений та затриманий громадянин України ОСОБА_1 за спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Словацьку Республіку поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон, та своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст.ст.9,12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 року, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.204-1 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, не визнав. Проти фактичних обставин, викладених у складеному протоколі про адміністративне правопорушення, заперечує. Зазначає, що 22 жовтня 2025 року близько об 11-00 годин він йшов з села Зарічово, де проживає по вул.Українська, буд.14, у аптеку в місто Перечин, за ліками для матері. Однак, був затриманий представниками прикордонної служби, надав їм документи, які посвідчують його особу, паспорт. Проте, його було затримано та доставлено на пограничну заставу, що знаходиться в с.Невицьке, при цьому дозволу на зустріч з адвокатом йому не надали, причину затримання не роз'яснили. Склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення за ст.204-1 КУпАП та надали можливість викласти свої пояснення письмово. Зазначає ОСОБА_1 в судовому засіданні, що наміру незаконного перетинання державного кордону України він не мав, оскільки оформлює догляд за матір'ю, яка за станом свого здоров'я потребує такого догляду. Просить закрити провадження у справі за відсутністю в його діях складу інкримінованого правопорушення, свою вину не визнає, проти складеного щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення категорично заперечує, посилаючись про те, що наведені у протоколі обставини не відповідають дійсності.
Повно та всебічного дослідивши надані матеріали справи № 304/2462/25, вислухавши в судовому засіданні пояснення ОСОБА_1 , оцінивши докази у цій справі, суддя приходить до наступних висновків.
Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст.129 Конституції України, однією з основних засад судочинства, є забезпечення доведеності вини.
У відповідності до вимог ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом.
Статтею 248 КУпАП визначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Виходячи зі складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.204-1 ч.1 КУпАП, об'єктивна сторона правопорушення полягає у перетині або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Статтею 9 Закону України «Про державний кордон України» визначено порядок перетинання державного кордону України, який здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 204-1 КУпАП характеризується наявністю умислу.
Об'єктивна сторона вищевказаного правопорушення виражається у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади (формальний склад).
Відповідно до ст.12 Закону України «Про державний кордон України» пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України.
Крім того, відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року «Про порядок перетину Державного кордону України громадянами України перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше непередбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини; 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
Під час розгляду справи з наданих ОСОБА_1 пояснень встановлено, що наміру перетинати державний кордон України останній не мав, оскільки у нього при собі не було речей, які б свідчили про будь-який намір здійснення протиправних дій, які йому інкримінуються, що безпосередньо підтверджується протоколом особистого огляду, огляду та вилучення речей та документів від 22.10.2025 року (а.с.3). Також судом враховано ті обставини, що ОСОБА_1 на даний час має постійне місце реєстрації та фактичного проживання в Україні, є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 , учасник бойових дій.
При цьому, матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не містять будь-які посилання або інші достовірні відомості, які б вказували на те, що ОСОБА_1 намагався незаконно перетнути державний кордон з України в Словацьку Республіку поза пунктами пропуску.
Таким чином, твердження у протоколі про адміністративне правопорушення про те, що ОСОБА_1 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з України в Словацьку Республіку, поза пунктами пропуску державного кордону України, не ґрунтується на наявних у справі матеріалах, належними та допустимими доказами не підтверджені, та беззаперечні докази, які б вказували на причетність ОСОБА_1 до інкримінованого правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, суду не надано.
З наданих суду доказів відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » неможливо встановити наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 вищевказаного правопорушення, яке йому інкриміновано.
В даному випадку суддя констатує про відсутність підстав для притягнення особи ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.204-1 КУпАП, внаслідок відсутності в його діях складу такого адміністративного правопорушення.
Враховуючи зазначене, протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 , суперечить встановленим обставинам справи, твердження в них зроблені на основі припущень, що відповідно до ст.62 Конституції України, піддається сумніву та тлумачиться на користь людини.
Також зауважує, що суд не має повноважень збирати докази винуватості особи відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти росії» ("Malofeyevav. russia", рішення від 30.05.2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти росії» ("Karelin v. russia", заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам "Кобець проти України" від 14.02.2008 року, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001, "Лавенте проти Латвії" від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумцій.
Так, в силу п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Враховуючи зазначені принципи слід констатувати, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд не може перебирати на себе функції захисту чи обвинувачення у справі, зокрема самостійно відшуковувати докази, змінювати фабулу інкримінованого правопорушення, викладену в протоколі (висувати обвинувачення чи змінювати його) тощо. Натомість суддя, в межах протоколу про адміністративне правопорушення, на підставі поданих доказів встановлює фактичні обставини, які підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення та встановлює наявність складу адміністративного правопорушення відповідно до формулювання інкримінованого правопорушення (обвинувачення) викладеного в протоколі про адміністративне правопорушення, яке повинно відповідати диспозиції відповідної статті Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Тобто, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Аналогічна норма міститься також у положеннях статті 62 Конституції України.
Частиною 3 статті 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на встановлені обставини, викладене обґрунтування, суддя дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 не доведена засадою поза розумним сумнівом (застосування принципу в рішенні ЄСПЛ «Кобець проти України»). Цей висновок суду дає підстави застосувати положення статті 247 ч.1 п.1 КУпАП, та закрити провадження у цій справі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
З вищенаведених підстав, суддя приходить до висновку про відсутність складу інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, а провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.204-1 ч.1, п.1 ч.1 ст.247, ст.ст.251, 283-285, 294 КУпАП, суддя -
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постанова судді в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подаються до Закарпатського апеляційного суду через Перечинський районний суд Закарпатської області.
Постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя
Перечинського районного суду
Закарпатської області Ю.В. СИДОРЕНКО