Справа №936/970/25
Провадження №2-а/936/11/2025
06.11.2025 селище Воловець
Воловецький районний суд Закарпатської області в складі судді Софілканич О.А., з участю секретаря судового засідання Тереля А.А., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Савченко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення внаслідок вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4940400 від 10.06.2025,
22.07.2025 до суду надійшов вищезазначений адміністративний позов, мотивований тим, що постановою серії ЕНА №4940400 від 10.06.2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень за те, що він 10.06.2025 о 17:03 у с.Нижні Ворота, Мукачівського району, Закарпатської області, автодорога Київ-Чоп, 713 км, керував транспортним засобом "RENAULT KANGOO", державний номерний знак НОМЕР_1 , не маючи при собі посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Позивач стверджує, що він не керував автомобілем, був його пасажиром, а водій, який знаходився за кермом,- втік. Вважає, що у нього, як пасажира, не було обов'язку мати при собі посвідчення водія чи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, у зв'язку з чим оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.126 КУпАП - закриттю у зв?язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Крім цього, позивач просить поновити йому строк звернення до суду, оскільки постанова винесена 10.06.2025, примірник такої йому було направлено 11.06.2025 року, отримано пізніше, а позов у зв'язку з невчасним отриманням копії постанови, надісланий поштою 21.06.2025.
Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 23.07.2025 позовну заяву залишено без руху. Недоліки позовної заяви позивачем усунуто в строк, визначений судом.
З 04.08.2025 до 15.08.2025 головуюча суддя Софілканич О.А. перебувала у щорічній основній відпустці.
18.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження із (повідомленням) викликом сторін, про що постановлено відповідну ухвалу. Відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження.
08.09.2025 ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області замінено первісного відповідача Мукачівське районне управління поліції відділення поліції №2 (с-ще Воловець) на належного- Мукачівське районне управління Головного управління Національної поліції у Закарпатській області та в подальшому ухвалою від 30.09.2025 замінено на Головне управління Національної поліції у Закарпатській області.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали з підстав, наведених у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду відзив на позовну заяву від 06.10.2025, з якого вбачається, що позов стороною відповідача не визнається, оскаржувану постанову вважають законною.
Заслухавши позивача та його представника, дослідивши відзив, письмові докази надані сторонами, надавши їм оцінку в сукупності, суд дійшов такого висновку.
Вирішуючи клопотання позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, суд зауважує наступне.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Проте, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно з частиною другою статті 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова винесена 10.06.2025 року, надіслана позивачу 11.06.2025 та отримана ним 12.06.2025. Позовна заява направлена до суду 21.06.2025, що підтверджено відміткою поштового штампу з датою на конверті, та отримана судом 22.07.2025.
Згідно з висновками, що сформульовані у рішеннях ЄСПЛ, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду, право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним»; це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд; проте право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230); заходи, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, щоб сама суть права була порушена; крім того, обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута; при цьому у практиці Суду закріплено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції; це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), № 47273/99, пп. 50-51 та 69; «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), № 35787/03, п. 29).
З огляду на наведене, не допускаючи надмірного формалізму та забезпечуючи позивачу право на доступ до суду, суд вважає за можливе поновити йому строк звернення до суду, що відповідатиме розумному співвідношенню пропорційності між засобами контролю, що використовуються державою, і метою, яка має бути досягнута.
Судом встановлено, що постановою серії ЕНА №4940400 від 10.06.2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень за те, що він 10.06.2025 о 17:03 у с.Нижні Ворота, Мукачівського району, Закарпатської області, автодорога Київ-Чоп, 713 км, керував транспортним засобом "RENAULT KANGOO", державний номерний знак НОМЕР_1 , не маючи при собі посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Частина перша статті 126 КУпАП, за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, встановлює відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
За приписами статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Стаття 8 КУпАП визначає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності посилань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. The United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Отже водій, при керуванні автомобілем, зобов'язаний, в першу чергу, дотримуватись вимог ПДР України.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (підстави звільнення від доказування).
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Позивач стверджує, що він не керував автомобілем, був його пасажиром, а водій, який був за кермом,- втік. Вважає, що у нього, як пасажира, не було обов'язку мати при собі посвідчення водія чи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, у зв'язку з чим оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню.
За клопотанням позивача судом допитано свідка ОСОБА_2 , який показав, що 10.06.2025 він та ОСОБА_1 вживали алкогольні напої, у зв'язку з чим попросили знайомого відвести їх додому. Побачивши патруль поліції, водій зупинив автомобіль та втік, а вони з позивачем залишились біля машини. На даний час той водій мобілізований, тому надати суду покази не може. Працівники поліції склали протокол щодо ОСОБА_1 , який не керував транспортним засобом, а був його пасажиром разом зі свідком.
Суд критично оцінює покази позивача та свідка про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, оскільки такі не узгоджуються з матеріалами справи.
Зокрема, в постанові серії ЕНА №4940400 від 10.06.2025 відомості про будь-якого свідка події відсутні. Зауважень від особи, щодо якої вона винесена (позивача), до оскаржуваної постанови не внесено.
Крім цього, представником відповідача надано суду відзив, з якого вбачається, що 10.06.2025, крім обставин, викладених в оскаржуваній постанові, працівниками поліції було виявлено ознаки, які свідчили, що водій ОСОБА_3 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп?яніння. Тому, в подальшому була складена постанова за ч.1 ст. 126 КУпАП та протокол за ч. 1 ст. 130 КУПАП відносно ОСОБА_1 .
Постановою Воловецького районного суду Закарпатської області від 21.07.2025 року у справі №936/775/25 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП. Як встановлено в постанові Воловецького районного суду Закарпатської області від 21.07.2025 року у справі №936/775/25, свідків події 10.06.2025 за участі позивача не було.
З огляду на наведене, твердження позивача про те, що він не керував транспортним засобом 10.06.2025, а, отже, не мав обов'язку мати при собі посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, спростовано відповідачем належними та достатніми доказами, а покази свідка ОСОБА_2 суд розцінює як спробу виправдати позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП належним чином встановлені та відображені у оскаржуваній постанові.
Згідно з п.1 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Враховуючи той факт, що суб'єкт владних повноважень діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом та Конституцією України оскаржувана постанова винесена законно і скасуванню не підлягає, відповідно підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 241-246, 257, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Поновити позивачу ОСОБА_1 пропущений строк звернення до адміністративного суду з позовом.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення внаслідок вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4940400 від 10.06.2025- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення буде складено 10.11.2025.
Суддя Софілканич О.А.