65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1346/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/1346/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (б. Лесі Українки, № 26, оф. 411, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 41084239)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Хміля Захара Андрійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 230 755,00 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Хміля Захара Андрійовича, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 23.07.2024 № 002368-КС-005 в сумі 230755,00 грн, з яких: 75000,00 грн заборгованості за тілом кредиту; 151989,60 грн заборгованості за процентами; 3765,40 грн заборгованості за комісією.
Підставою позову позивач визначив обставину неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищевказаним договором в частині повернення кредитних коштів, а також сплати процентів за користування кредитом і комісії в повному обсязі та у визначені договором строки.
Позивач у справі зазначив, що наразі він свої зобов'язання відповідно до умов кредитного договору виконав в повному обсязі та надав позичальнику грошові кошти в розмірі 75000 грн, що підтверджується довідкою ТОВ «Платежі Онлайн». При цьому, наявність правовідносин між позивачем та ТОВ «Платежі Онлайн» щодо надання послуги з переказу грошових коштів підтверджено договором про надання послуг переказу грошових коштів № ПГ-5 від 04.11.2020.
За ствердженням позивача, боржник всупереч умовам кредитного договору та норм чинного законодавства свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, а лише частково сплатив кошти у загальному розмірі 32500 грн, чим порушив свої зобов'язання, встановлені договором.
Відтак, зважаючи на ті обставини, що ФОП Хміль З.А. належним чином не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, у боржника станом на день подання позовної заяви утворилась заборгованість за спірним договором в загальному розмірі 230755,00 грн, у зв'язку з чим, на думку позивача, наявні підставі для звернення до суду з даним позовом.
Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2025 позовна заява вх.№1381/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.04.2025 було прийнято позовну заяву (вх.№ 1381/25 від 03.04.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1346/25, постановлено справу № 916/1346/25 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Окрім того, даною ухвалою суду витребувано у Акціонерного товариства «Акцент-Банк» наступну інформацію: чи випускалася банківська картка № НОМЕР_2 Хмілю Захару Андрійовичу; інформацію про рух коштів (виписку) по банківській картці № НОМЕР_2 за період з 23.07.2024 по 22.08.2024 включно.
17.06.2025 від АТ «Акцент-Банк» до суду надійшла відповідь (вх. № 19116/25) про те, що зазначена картка емітована на ім'я Хміля З.А., і також банк надав виписку по рахунку за запитуваний період.
Позивачу - ТОВ «Бізнес Позика» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 08.04.2025 була надіслана до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та доставлена до електронного кабінету 10.04.2025, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного кабінету.
Відповідачу - ФОП Хмілю З.А. ухвала суду про відкриття провадження у справі від 08.04.2025 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його адресу реєстрації відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв'язку з ними, а саме секретарем судового засідання передано телефонограму за наявним у анкеті та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань номером телефону відповідача, яку останній прийняв 18.04.2025, та повідомлено належну інформацію по справі.
Суд вбачає за необхідне також зазначити, що після підписання електронним цифровим підписом судді ухвали суду від 08.04.2025, судом було направлено процесуальне рішення у справі через програму «Діловодство спеціалізованого суду» на адресу електронної пошти відповідача hmelzahar@gmail.com (вказана електронна пошта містяться в анкеті відповідача, у відповідному реєстрі та відомостях КП «ДСС»). При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містять інформацію що відповідачу документ доставлено до електронної скриньки 25.06.2025.
У цьому випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Ухвала Господарського суду Одеської області по справі № 916/1346/25 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Таким чином, суд зазначає, що відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за номером даної справи № 916/1346/25 ознайомитися із змістом ухвали Господарського суду Одеської області.
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Отже, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною.
Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу. Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
10.11.2025 судом було ухвалено рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
На підтвердження наявності між сторонами договірних відносин позивачем надано суду копію договору про надання кредиту №002368-КС-005 від 2307.2024, відповідно до умов якого ТОВ «Бізнес Позика» (кредитодавець, позивач) надає ФОП Хмілю Захару Андрійовичу (позичальнику, відповідач) грошові кошти в розмірі 75 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
Пунктом 1 договору сторони погодили наступні умови: строк кредиту - 24 тижнів; стандартна процентна ставка в день 1,50000000 (фіксована); знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,15012667, фіксована; комісія за надання кредиту: 11250,00 грн; загальний розмір наданого кредиту: 75000,00 грн; термін дії договору - до 07.01.2025; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 195000,00 грн; цілі (мета) кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей кредит не є споживчим кредитом.
Відповідно до п.2 договору протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом (надалі - проценти за користування кредитом), нараховуються за ставкою вказаною у п. 1 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний в п.3 договору і розраховується в порядку описаному нижче.
У разі якщо погашення кредиту здійснюється згідно погодженого сторонами графіку платежів, що наведений в п.3 договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого кредиту, то зобов'язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в п. 1 договору (п. 2.1. договору).
Згідно з п.2.2 договору сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п.3 договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 1 договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п.3. до договору, та до закінчення терміну дії договору.
У випадку не повернення будь-якого з платежів у строки, передбачені графіком платежів, кредитодавець здійснює відповідне коригування зобов'язань позичальника, в тому числі з врахуванням скасування умови про нарахування процентів за зниженою процентною ставкою, при чому проценти за користування кредитом нараховуються на фактичний залишок суми кредиту. Всі нараховані проценти за користування кредитом мають бути сплачені не пізніше дати кожного із наступних чергових платежів, при цьому, сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику оновлений графік платежів шляхом відображення такого графіку в особистому кабінеті позичальника. Скасування умови про нарахування процентів за зниженою процентною ставкою та початок нарахування процентів за стандартною процентною ставкою на умовах, викладених в цьому договорі не є зміною істотних умов цього договору.
Пунктом 3 договору сторони на момент укладення договору встановили графік платежів, припускаючи, що позичальник буде його отримуватись і застосовуватиметься знижена процентна ставка. Позичальник зобов'язаний повертати кредит, проценти за користування кредитом та комісію у розмірах платежів та у терміни згідно графіку платежів, що передбачений цим пунктом договору.
Згідно з п.6 договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань, вважає їх справедливими та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає договір з вільним волевиявленням.
Підписанням цього договору позичальник підтверджує, що до укладання договору отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачені законодавством України, зокрема передбачену частиною другою та п'ятою ст. 7 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (пункт 9 договору).
Згідно з п. 15. договору, він може бути змінений та/або припинений за взаємною згодою сторін, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, договором та Правилами.
Відповідно до п. 16 договору інші умови цього правочину регулюються Правилами, які є невід'ємною частиною договору. Усі неврегульовані договором правовідносини сторін регулюються законодавством України.
Наприкінці кредитного договору у пункті 18 «Адреси та реквізити сторін» щодо відомостей про позичальника ФОП Хміля З.А. зазначено про його підписання 23.07.2024 о 16:03:55 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «UA-8945».
До матеріалів справи позивачем також долучено примірник Правил відкриття кредитної лінії (надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям), затверджених наказом директора ТОВ «Бізпозика» № 9-ОД від 02.04.2024 та введених в дію з 10:00 год. 03.04.2024, якими визначено загальні положення (розділ 1), правила надання кредиту (розділ 3), визначено порядок укладання договору (розділ 5), порядок нарахування процентів, комісії за видачу кредиту та погашення заборгованості (розділ 6), права та обов'язки сторін договору (розділ 9), відповідальність сторін (розділ 10) та інші умови.
Указані Правила визначають порядок і умови відкриття ТОВ «Бізнес Позика» кредитної лінії (надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям), права та обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання та належного виконання умов договору, регулюють відносини, що виникають між кредитодавцем і фізичною особою-підприємцем-позичальником, та є невід'ємною частиною договору та разом з договором про відкриття кредитної лінії складають єдиний договір (пункти 1.3, 1.4 Правил).
Пунктами 3.6, 3.7 Правил передбачено, що кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у договорі, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Плата за користування кредитом встановлюється у формі процентів та комісії за видачу кредиту, проценти і комісія сплачуються у розміри та у строки, які узгоджуються сторонами в договорі.
Пунктами 4.1.-4.3., 4.6-4.7. Правил визначено, що процес надання (оформлення) кредиту розпочинається зі здійснення позичальником реєстрації в ІТС чи вході позичальника до особистого кабінету з допомогою одноразового паролю. При реєстрації в ІТС чи вході до особистого кабінету позичальник, шляхом проставлення відмітки (чекбокс) на сайті, підтверджує: - надання згоди на обробку його персональних даних кредитодавцем та телекомунікаційними операторами на умовах згоди на обробку персональних даних, яка міститься на сайті; - ознайомлення з актуальною версією Правил відкриття кредитної лінії (надання грошових коштів у кредит фізичним особам - підприємцям) які містяться на сайті; - ознайомлення з актуальною версією Публічної інформації про діяльність товариства, яка міститься на сайті; - ознайомлення та прийняття Публічної пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на укладання договору про використання електронних підписів для вчинення правочинів.
Для перевірки відповідності заявника умовам, які містяться у цих Правилах, та отримання оферти (пропозиції) укласти договір (взяти на себе права та обов'язки, передбачені кредитним поговором та Правилами) заявник заповнює заявку на сайті кредитодавця, вказуючи всі дані, визначені в заявці як обов'язкові. Заявник зобов'язаний вказати повні, точні та достовірні власні особисті дані, які відмічені у заявці як такі, що необхідні для прийняття кредитодавцем рішення про можливість надання кредиту (направлення оферти). До укладення договору заявник може ознайомитися та порівняти різні, прирівняні до обраного ним типу кредиту, пропозиції кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору.
Заповнюючи заявку, заявник, відповідно до розділу 8 цих Правил, надає свою згоду на передачу кредитодавцю своїх персональних даних та їх подальшу обробку (як більш детально зазначено у розділі 8 Правил).
За результатами заповнення заявки здійснюється одночасна перевірка дійсності та автентифікація банківської платіжної картки та/або банківського рахунку заявника відповідно до стандартів міжнародних платіжних систем. Заявник зобов'язаний вказати реквізити банківської платіжної картки та/або банківського рахунку, що належать особисто йому, для можливості належного виконання кредитодавцем своїх зобов'язань. Заявник несе особисту відповідальність за правильність та достовірність даних зазначених під час укладання договору.
За умовами п. 4.10. Правил кредитодавець має право зателефонувати, надіслати СМС-повідомлення або інший вид повідомлення із використанням сучасних сервісів передачі даних (Viber, WhatsApp, Telegram і т.д. і т.п.) за телефонними номерами та іншими засобами зв'язку, наданими заявником, як для підтвердження повноти, точності, достовірності інформації наданої заявником про себе, так і для отримання інших відомостей про заявника, які кредитодавець може вважати необхідними для прийняття рішення (зокрема, оцінки фінансового стану та кредитоспроможності заявника/позичальника відповідно до внутрішніх документів кредитодавця) про можливість надання кредиту (направлення оферти), а також для інших цілей, пов'язаних із укладенням чи виконанням договору. Такі звернення кредитодавця до заявника та третіх осіб за інформацією про фінансовий стан заявника не є взаємодією, а здійснюються виключно в рамках виконання вимог щодо визначення кредитоспроможності позичальника з метою визначення можливості надання кредиту та подальшого виконання заявником умов договору.
За умовами п. 5.1 Правил після отримання заявником від кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання кредиту та відкриття відповідного рішення в особистому кабінеті заявник ознайомлюється з паспортом кредиту, який містить умови кредитування, зокрема, включає умови, викладені в цих Правилах, які заявник підписує в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Після підписання заявником паспорту кредиту, в особистому кабінеті розміщується оферта (проєкт договору), що є пропозицією у розумінні ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» та, відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», включає умови, викладені у цих Правилах, які є невід'ємною частиною договору, що пропонується до укладення заявнику, зокрема, щодо процентів за користування кредитом, комісії за видачу кредиту та строків сплати процентів та комісії. Після отримання заявником оферти (безпосередньо до використання заявником електронного підпису) заявнику надсилається одноразовий ідентифікатор.
Пунктом 5.4 Правил визначено, що укладаючи договір, кредитодавець та заявник/позичальник визнають усі документи (зокрема, договір), підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), еквівалентними за значенням (з точки зору правових наслідків) документам у письмовій формі, підписаним власноручно, що повністю відповідає положенням ч.12. ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію». Сторони підтверджують, що договір, укладений в електронній формі, має таку саму юридичну силу для сторін, як і документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін, тобто, вчинені в простій письмовій формі. Підписуючи договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, заявник/позичальник підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма (включаючи, істотними) умовами договору (умовами цих Правил та договором про відкриття кредитної лінії).
Згідно з пунктами 6.1., 6.2. Правил обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом відповідно до умов договору. Таким чином, проценти за користування кредитом щоденно нараховуються на неповернену суму кредиту з першого дня перерахування суми кредиту позичальнику до дня (включно), коли позичальник повністю виконав зобов'язання за договором.
Сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов'язаний здійснювати не пізніше визначених графіком платежів дат, які є останніми днями відповідних базових періодів шляхом здійснення безготівкового переказу суми, що дорівнює обов'язковому платежу, на банківський рахунок кредитодавця. Умовою нарахування позичальнику процентів за користування за зниженою процентною ставкою є сумлінне виконання умов договору.
В свою чергу, відповідно до п.п. 6.5., 6.6. Правил комісія за видачу позичальнику є іншою складовою плати за користування позичальником наданою йому сумою грошових коштів, належних кредитодавцю. Комісія за видачу кредиту нараховується, а позичальник повинен сплатити комісію за видачу кредиту, яка нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту (в тому числі, і у випадку видачі додаткових грошових коштів у кредит). Комісія за видачу кредиту не є платою за додаткові послуги кредитодавця або окремою платою за таку дію кредитодавця як переказ (видача) коштів позичальнику.
Пунктом 6.11 Правил визначено черговість погашення вимог за договором: у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за договором у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора в такій черговості:
1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом,
2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом,
3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору.
В матеріалах справи також наявна анкета клієнта ФОП Хміля Захара Андрійовича, яка містить інформацію щодо РНОКПП, дати народження, документа, що посвідчує особу, вид підприємницької діяльності, номер телефону, електрону пошту, номер банківської картки для перерахунку коштів та інше.
З метою доведення правової позиції позивачем також надано суду візуальну форму послідовності дій клієнта, яка в тому числі містить таку інформацію: вхід в особистий кабінет - клієнт використовуючи номер телефону ідентифікувався в ІТС та зайшов в особистий кабінет (23.07.2024 о 15:46:33), передача інформації обраних клієнтом умов кредиту - клієнт надає всю необхідну інформацію для формування Товариством належної пропозиції клієнту (23.07.2024 о 16:03:33), формування шаблону оферти - Товариство направило (розмістило) клієнту в ІТС індивідуальну оферту (з відповідними активними посиланнями), яка містить істотні умови договору (23.07.2024 о 16:03:33), запит на формування одноразового ідентифікатора для підписання договору - відправлення в смс-повідомленні на номер телефону клієнта одноразового ідентифікатора UA-8945 (23.07.2024 о 16:03:34), запит на відправку шаблону акцепту - клієнт ознайомився з офертою Товариства та приймає її умови (23.07.2024 о 16:03:39), підписання договору клієнтом - акцептування клієнтом умов оферти, шляхом надсилання Товариству акцепту та підписання договору одноразовим ідентифікатором UA-8945 (дані в електронній формі у вигляді алфавітно цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти договір, та надсилаються іншій стороні цього договору) (23.07.2024 о 16:03:55), підписання договору Товариством (23.07.2024 о 16:04:02), формування інформаційного повідомлення про успішне підписання договору - після укладення договору Товариство направило (розмістило) клієнту в ІТС підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа (23.07.2024 о 16:04:22), відправка документів на електронну пошту - договір, додатки до нього та Правила кредитування відправлені клієнту на електронну пошту, вказану як електронний засіб зв'язку з позичальником (23.07.2024 о 16:04:24), відображення документів у особистому кабінеті - розміщення в особистому кабінеті клієнта підписаного договору та додатків до нього, Правил кредитування в цілодобовому онлайн доступі (23.07.2024 о 16:04:27).
Матеріали справи свідчать про те, що на виконання укладеного між сторонами договору № 002368-КС-005 від 23.07.2024 про надання кредиту позивач, як кредитодавець, свої зобов'язання відповідно умов кредитного договору виконав в повному обсязі та надав відповідачу, як позичальнику, кредитні кошти в розмірі 75000,00 грн, шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок, вказаний відповідачем у договорі, що підтверджується довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» №33641/01 від 31.01.2025 про успішне перерахування платежу на карту отримувача
Позивачем також надано до матеріалів копію договір про надання послуг №ПГ-5 від 04.11.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПрофітГід», згідно з яким установа забезпечує технологічне обслуговування прийому платежів та перерахування грошових коштів на підставі договору про співробітництво з оператором послуг платіжної інфраструктури - Товариством з обмеженою відповідальністю «Платежі Онлайн», яке під час надання послуг використовує Систему Platon (п. 1.1.1). Тобто позивач саме через платіжний сервіс «Platon», перерахував відповідачу кредитні кошти, що підтверджується вищенаведеною довідкою.
Згідно з цими доказами та поясненнями позивача, кошти були перераховані на картковий рахунок відповідача ( НОМЕР_2 ), який позичальником вказаний при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті як номер банківського рахунку/банківської картки для перерахування коштів ФОП Хміля З.А.
Відповідно до наданої на запит суду АТ «Акцент-Банк» інформації, на ім'я відповідача в банку було емітовано картку з вищевказаними реквізитами. При цьому, з наданої банком виписки по рахунку відповідача вбачається, що на рахунок відповідача були перераховані грошові кошти, зокрема, у розмірі 75000,00 грн. Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази щодо наявності у відповідача заперечень з приводу отримання кредитних коштів в розмірі 75000,00 грн на підставі укладеного з позивачем договору.
Як вбачається з долученого позивачем до матеріалів справи розрахунку заборгованості за договором, відповідачем 06.08.2024 та 22.08.2024 було здійснено погашення суми кредиту за договором на загальну суму 32500,00 грн, які позивачем зараховано наступним чином: 25015,40 грн зараховано в рахунок погашення відсотків, а 7484,60 грн в рахунок сплати комісії. Доказів здійснення відповідачем інших платежів матеріали справи не містять.
Так, згідно з поясненнями та доказами позивача, відповідач користувався кредитом не дотримуючись умов договору та не погасив у повному обсязі як суму кредиту, так і нараховані позивачем проценти, у зв'язку з чим за відповідачем, станом на 07.01.2025, рахується прострочена заборгованість за кредитом в сумі 75000,00 грн, прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 151989,60 грн та прострочена заборгованість за комісією в сумі 3765,40 грн. При цьому розрахунок процентів позивачем здійснено в межах строку дії договору кредиту, а саме по 07.01.2025.
Станом на дату звернення позивача з позовом до суду сума заборгованості не сплачена, що і стало підставою звернення позивача з позовом до суду для захисту свого порушеного права.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частинами 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
У відповідності з ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до статті 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з частиною першою статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з частиною 2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних праві обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що й отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно з ч. 1-3 ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Інформування потенційних покупців (замовників, споживачів) щодо товарів, робіт, послуг здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про рекламу» та може здійснюватися шляхом надсилання комерційних електронних повідомлень. Комерційні електронні повідомлення поширюються лише на підставі згоди на отримання таких повідомлень, наданої особою, якій такі повідомлення адресовані. Комерційне електронне повідомлення може надсилатися особі без її згоди лише за умови, що вона може відмовитися від подальшого отримання таких повідомлень.
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до частини 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Також, приписами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно статті 10 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, електронних комунікаційних, інформаційно-комунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з ФОП Хміля Захара Андрійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» 230755,00 грн заборгованості за кредитом, з яких 75000,00 грн суми прострочених платежів по тілу кредиту, 151989,60 грн суми прострочених платежів по процентах та 3765,40 грн суми прострочених платежів за комісією.
З урахуванням викладених вище норм чинного законодавства слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України). Головне, аби електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Важливо, щоб електронний договір містив усі істотні умови для відповідного виду договору, необхідно розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Так, матеріалами справи підтверджується, що ФОП Хміль Захар Андрійович, через веб-сайт кредитодавця https://bizpozyka.com/ шляхом введення логіну особистого кабінету та паролю особистого кабінету, ввійшов до особистого кабінету та з особистого кабінету через Інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подав заявку на отримання кредиту, де відповідно вказав номер свого поточного (карткового) рахунку.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або СМС-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Слід дійти висновку про те, що кредитний договір підписаний боржником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або СМС повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між заявником/кредитором та боржником/позичальником не був би укладений.
З аналізу вказаних правових норм випливає, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.
Одноразовий ідентифікатор, яким підписано договір про надання кредиту №002368-КС-005 від 23.07.2024, складається з комбінації цифр і літер, що відповідає Закону України «Про електронну комерцію». Без використання зазначеного ідентифікатора відповідач не зміг би верифікуватися для входження в особистий кабінет на вебсайті позивача та акцептувати запропонований кредитний договір разом із Правилами відкриття кредитної лінії.
Надані позивачем докази на підтвердження обставини укладання між сторонами електронного договору за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, відповідають критерію вірогідності щодо обставини укладання між сторонами договору.
Отже, 23.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та Фізичною особою-підприємцем Хмільом Захаром Андрійовичем було укладено договір №002368-КС-005 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електрону комерцію», що підтверджується належними й допустимими доказами.
Беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означеного договору, суд вважає його належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для виникнення обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов'язків сторін.
Слід зазначити, що за своєю правовою природою кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між кредитором та позичальником з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит). Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.
Відповідач заперечень щодо викладених у договорі умов не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував. Сторони погодили умови договору та встановили відповідні зобов'язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.
Для виконання кредитного договору необхідне вчинення сторонами передбачених умовами договору дій, які призводять до встановлення між ними кредитного правовідношення. Таке відношення встановлюється між сторонами з часу отримання позичальником від банку кредиту. З настанням цієї події договір як підстава для виникнення кредитного правовідношення у повному обсязі вважається таким, що відбувся.
Правовідношення, що виникло, є зобов'язанням. У подальшому сторони в залежності від суб'єктивного становища виконують обов'язок вчинити дію чи здійснюють вимоги, визначені змістом правовідношення, відповідно до умов договору, тобто виконують зобов'язання.
Під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі договору про надання кредиту № 002368-КС-005 від 23.07.2024 виникли зобов'язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов'язався надати відповідачу кредит, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти, в обумовлені цим договором терміни.
Таким чином, установивши, що спірний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, а також з урахуванням доведення матеріалами справи обставини перерахування на рахунок відповідача грошових коштів, суд зазначає про наявність у відповідача обов'язку з повернення кредитних коштів в строк до 07.01.2025 включно.
Відповідач своїх зобов'язань з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом згідно з графіком платежів, погодженим сторонами у договорі, не виконав, а лише частково сплатив відповідні кошти.
Відповідач дану обставину не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.
Отже, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту. Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палами Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Також в постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі № 127/23910/14-зазначено, що: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
З огляду на викладене, а також беручи до уваги погоджені сторонами умови договору, де сторони чітко визначили всі його істотні умови, а також погодили умови погашення кредиту в розмірі та строки відповідно до графіку платежів, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують належне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за спірним договором в частині повернення суми наданого кредиту, а також з огляду на те, що належних доказів, які б спростовували наявність такої заборгованості по тілу кредиту, відповідач, згідно приписів ст. 74, 76-77 ГПК України, не надав, вимогу про стягнення 75000,00 грн заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), суд визнає обґрунтованою, законною та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення 151989,60 грн заборгованості за процентами за період з 23.07.2024 до 07.01.2025 та 3765,40 грн заборгованості за комісією, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося вище за текстом постанови, згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Так, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Водночас, у даному випадку слід виходити з того, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, позичальник отримує від банку або іншої фінансової установи (кредитодавець) грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Однак, у встановлений договором строк у позичальника виникає зобов'язання повернути грошові кошти та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов'язується повернути в майбутньому.
При цьому, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України та до відносин із комерційного кредиту - в силу ч. 2 ст. 1057 цього Кодексу.
Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто, за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування, чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто, позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.
Припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики, у разі відсутності іншої домовленості сторін, може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19) та від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 (пункт 91).
Так, як вже зазначалося вище, згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,50000000 процентів за кожен день користування кредитом, а комісія за надання кредиту щодо перерахованої суми 11250,00 грн. Сторонами в п. 3 договору кредиту погоджено «Графік платежів», відповідно до котрого визначено розмір та дату внесення позичальником платежів.
Так, поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем, борг по процентам за користування кредитом (з урахуванням фіксованої стандартної ставки 1,50000000 за кожний день користування кредитом) складає 151989,60 грн, станом на 07.01.2025, тобто, саме станом на дату спливу строку кредитного договору відсотки за користування кредитними коштами були більшими, ніж визначено в графіку.
Сплата процентів за користування кредитом узгоджена договором. При цьому, суд зазначає, що відповідач, отримавши кредитні кошти, користувався ними та в рахунок погашення отриманого кредиту і сплати процентів за користування кредитом та комісії здійснював часткові платежі з метою виконання умов договору. Факт часткового погашення заборгованості, процентів та комісії за спірним договором також відображено у розрахунку заборгованості, тобто, враховано позивачем при заявленні до суду даних позовних вимог.
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку суми прострочених платежів за процентами у період з 23.07.2024 по 07.01.2025 (з урахуванням умов графіку платежів, наведеного у кредитному договорі, а також часткових виплат відповідача), а також суми прострочених платежів за комісією, суд зазначає, що нарахування не суперечить положенням чинного законодавства, встановленим обставинам справи, даний розрахунок відповідає даті фактичного надання кредитних коштів та даті закінчення строку кредитування, та є арифметично вірним, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення заявленої суми прострочених платежів по процентах в розмірі 151989,60 грн та суми прострочених платежів за комісією в розмірі 3765,40 грн є цілком правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Між тим, суд зазначає, що відповідачем також не спростовано обґрунтованості та правомірності здійсненого позивачем детального розрахунку суми прострочених платежів по процентах та суми прострочених платежів за комісією. Власного контррозрахунку вказаних сум до суду не подано.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Отже, надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», суд доходить висновку про те, що докази, надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на підтвердження обставини про те, що у відповідача станом на 07.01.2025 утворилась заборгованість за вищезазначеним договором у загальному розмірі 230755,00 грн, є такими, що відповідають таким стандартам.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги. Контррозрахунку, доказів сплати вказаної заборгованості або належних та допустимих доказів, які би її спростовували, відповідачем суду також не подано.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості на підставі наданих позивачем доказів.
Суд враховує позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за тілом кредиту, а також заборгованості за процентами та комісією, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Позовні вимоги у даній справі задоволено в повному обсязі, а відтак витрати по сплаті судового збору в сумі 2769,06 грн. покладаються на ФОП Хміля Захара Андрійовича і підлягають стягненню на користь позивача.
Щодо розподілу судових витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з п. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У позовній заяві позивач зазначив, що розрахунок судових витрат, які він поніс у зв'язку із розглядом справи складається із суми сплаченого судового збору за подання позовної заяви, а також витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9780,00 грн.
Як свідчать подані позивачем матеріали, 01.10.2024 між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Правовий баланс» в особі керуючого партнера адвоката Глуховецького О.С. укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, за умовами п. 1.1 якого позивач доручає, а Адвокатське об'єднання «Правовий баланс» приймає на себе зобов'язання надавати правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Адвокатське об'єднання зобов'язується здійснювати захист, без обмежень здійснювати представництво iнтepeciв позивача та надавати інші види правової допомоги позивачу на умовах i в порядку, що визначені цим договором, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську дiяльнiсть» та іншим чинним законодавством, а позивач зобов'язується оплатити виконавцю гонорар (винагороду) за надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.
За умовами п. 4.4 договору за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується сторонами. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським об'єднанням «Правовий баланс» правової допомоги i її вартість (цiна) - гонорар (винагорода).
Відповідно до п. 4.5 договору акт про надання правової допомоги вважається підписаним, а сума гонорару (винагороди) - узгодженою, якщо Акт про надання правової допомоги підписаний обома сторонами.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору Адвокатським об'єднанням «Правовий баланс» надано ТОВ «Бізнес Позика» правничу допомогу (послуги з адвокатської діяльності), а саме, підготовлено для подання до суду позовної заяви та відповідних матеріалів (додатків) відносно ФОП Хміля З.А.
З цього приводу 01.04.2025 сторони підписали Акт № Р-00000205-01-04/25 здачі-прийняття робіт (надання послуг), в якому підтвердили надання правової допомоги згідно розділу 2 договору про надання правової допомоги від 01.10.2024, а саме за підготовку позовної заяви про стягнення заборгованості з ФОП Хміль З.А. на суму 9780,00 грн.
Окрім того, Адвокатським об'єднанням «Правовий баланс» був виставлений рахунок-фактура № Р-00000205 від 01.04.2025 на суму 9780,00 грн, який був оплачений позивачем повністю, що підтверджено платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 4055 від 02.04.2025.
Суд зазначає, що відповідач в порядку, визначеному п. 6 ст. 126 ГПК України, не надав суду доказів неспіврозмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та не заявляв клопотань про їх зменшення.
Разом з тим, судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові 06.11.2022 у справі № 922/1964/21 та об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.
Зокрема, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
У даному випадку, як зазначалось, позивач просить суд за наслідками розгляду справи стягнути з відповідача 9780,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В розумінні ст. 126 ГПК України розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу є співрозмірним щодо вказаних в даній статті критеріїв.
Отже, враховуючи, що позовні вимоги у даній справі підлягають задоволено повністю, суд керуючись статтями 123, 126, 129 ГПК України покладає на відповідача 9780,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Хміля Захара Андрійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (б. Лесі Українки, № 26, оф. 411, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 41084239) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) грн 00 коп, заборгованість за процентами у розмірі 151 989 (сто п'ятдесят одна тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн 60 коп, заборгованість за комісією у розмірі 3 765 (три тисячі сімсот шістдесят п'ять) грн 40 коп. витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 769 (дві тисячі сімсот шістдесят дев'ять) грн 06 коп та витрати на правову допомогу в розмірі 9 780 (дев'ять тисяч сімсот вісімдесят) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 10 листопада 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський