79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
23.10.2025 Справа № 914/163/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів», м. Львів
про: стягнення 7 608 754,94 грн
за участю представників:
прокурор: Цинайко Н.І.;
від позивача: Шмотолоха О.П. - представник;
від відповідача: Ткачук Т.А. - представник
Обставини розгляду справи.
21.01.2025 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів», м. Львів про стягнення 7 608 754,94 грн.
Ухвалою суду від 27.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.02.2025.
Ухвалою від 20.02.2025 суд відклав підготовче засідання на 17.03.2025.
17.03.2025 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» надійшло клопотання про залучення до участі у справі Львівської міської ради, Львівського міського комунального підприємства «Львівобленерго», Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (вх. №1073/25 від 17.03.2025).
17.03.2025 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» надійшли письмові пояснення (вх. №6688/25 від 17.03.2025).
Ухвалою від 17.03.2025 суд відклав підготовче засідання на 31.03.2025.
18.03.2025 через канцелярію суду від прокурора надійшло заперечення на клопотання про залучення третіх осіб (вх. №6977/25 від 18.03.2025).
18.03.2025 через канцелярію суду від прокурора надійшло заперечення на письмові пояснення відповідача та клопотання про долучення доказів (вх. №6982/25 від 18.03.2025).
31.03.2025 через канцелярію суду від Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради надійшли додаткові пояснення (вх. №8166/25 від 31.03.2025).
Підготовче засідання, призначене на 31.03.2025, не відбулось у зв'язку з надходженням повідомлення про замінування будівлі Господарського суду Львівської області. Ухвалою суду від 31.03.2025 підготовче засідання призначено на 24.04.2025.
31.03.2025 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» надійшло клопотання про призначення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи (вх. №1314/25 від 31.03.2025).
02.04.2025 через канцелярію суду від прокурора надійшло заперечення на клопотання про призначення експертизи (вх. №8559/25 від 02.04.2025).
18.04.2025 через канцелярію суду від Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради надійшло заперечення на клопотання про призначення експертизи (вх. №10121/25 від 18.04.2025).
Ухвалою від 24.04.2025 суд в задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» про залучення третіх осіб та про призначення експертизи відмовив, відклав підготовче засідання на 12.05.2025.
09.05.2025 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» надійшли письмові пояснення (вх. №12245/25 від 09.05.2025).
Підготовче засідання, призначене на 12.05.2025, не відбулось у зв'язку з надходженням повідомлення про замінування будівлі Господарського суду Львівської області. Ухвалою суду від 12.05.2025 підготовче засідання призначено на 03.06.2025.
В підготовчому засіданні 03.06.2025 було оголошено перерву до 26.06.2025.
20.06.2025 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» надійшло клопотання про призначення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи (вх. №2700/25 від 20.06.2025).
23.06.2025 через канцелярію суду від прокурора надійшло заперечення на клопотання про призначення експертизи (вх. №16668/25 від 23.06.2025).
В підготовчому засіданні 26.06.2025 оголошено перерву до 17.07.2025, вирішення клопотання відповідача про призначення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи відкладено судом до наступного підготовчого засідання.
04.07.2025 через канцелярію суду від прокурора надійшли додаткові пояснення щодо клопотання відповідача про призначення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи (вх. №17941/25 від 04.07.2025).
Ухвалою суду від 17.07.2025 відкладено вирішення клопотання відповідача про призначення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи (вх. №2700/25 від 20.06.2025) до наступного підготовчого засідання, підготовче засідання відкладено на 28.08.2025.
28.08.2025 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» надійшли письмові пояснення (вх. №22101/25 від 28.08.2025).
З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 28.08.2025 в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» про призначення експертизи відмовив, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.09.2025.
Ухвалою від 18.09.2025 суд відклав судове засідання на 06.10.2025.
В судовому засіданні 06.10.2025 було оголошено перерву до 23.10.2025.
09.10.2025 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» надійшло клопотання про зменшення штрафних санкцій (вх. №26735/25 від 09.10.2025).
10.10.2025 через канцелярію суду від прокурора надійшло заперечення на клопотання про зменшення штрафних санкцій (вх. №26839/25 від 10.10.2025).
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивач посилалися на те, що відповідач, як забудовник, без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту протягом здійснення будівництва багатофункціональної будівлі з вбудованою автостоянкою та даховою котельнею на вул. Панаса Мирного, 24 у м. Львові, а отже зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо сплати пайового внеску не виконав. Таким чином, прокурор та позивач просили суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти в сумі 7 608 754,94 грн, з яких 6 472 800,00 грн безпідставно збережені кошти, 803 448,09 грн інфляційні та 332 506,85 грн 3 % річних.
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових поясненнях. Зокрема, зазначив, що дія норм абзацу 2 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-ІХ поширюється лише на забудовників, які до 01.01.2020 не розпочали будівництво об'єкта. Крім того, згаданий абзац не регулює питання пайової участі у випадку, коли будівництво об'єкта розпочато після 01.01.2021 і виходячи зі змісту названих законодавчих положень, ці норми з точки зору мають обмежений характер дії в часі. Саме тому незалежно від дати отримання права на будівництво, у випадку, якщо таке будівництво не розпочато до 31.12.2020, обов'язок із сплати пайової участі відсутній.
Крім того, в позові сума пайового внеску вираховується з вартості основних фондів, які приймаються в експлуатацію і становлять 161 820 000 грн (відповідно до п.11 акту готовності до експлуатації від 06.04.2023), а відповідно 4% від цих основних фондів становлять 6 472 800 грн. Водночас, згідно даних бухгалтерського обліку загальна кошторисна вартість становила 90 587 000,00 грн, що підтверджується бухгалтерською довідкою, а відповідно 4% становить 3 623 480,00 грн. Також з урахуванням фінансового становища відповідача, просив зменшити розмір нарахованих санкцій до розумного та справедливого розміру, який суд визнає таким, що є співмірним із зобов'язанням.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №198 від 01.03.2019 із змінами, внесеними рішенням виконкому №785 від 16.08.2019, затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на будівництво Товариством з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» багатофункціональної будівлі з вбудованою автостоянкою та даховою котельнею на вул. Панаса Мирного, 24 у м. Львові. Замовник будівництва ТзОВ «Парк Новий Львів». Цільове та функціональне призначення земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:01:009:0050, площею 0,3325 га - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства переробної, машинобудівної та іншої промисловості; вид використання - для обслуговування адміністративного корпусу (пп. 1.2, 1.3 розділу 1 Містобудівних умов та обмежень).
На підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів», зареєстрованої в ЦНАП м. Львова 21.10.2019 за №2-32223/АП-С-0006, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові 22.10.2019 надано дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ112192952351 «Будівництво багатофункціональної будівлі з вбудованою автостоянкою, даховою котельнею на вул. Панаса Мирного, 24 у м. Львові».
07.04.2023 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за реєстраційним номером АС01:5904-7059-7784-5716 зареєстровано Акт готовності об'єкту до експлуатації, підписаний замовником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» про те, що необхідно вважати закінчений будівництвом об'єкт готовим до експлуатації. Найменування закінченого будівництвом об'єкта: Багатофункціональна будівля з вбудованою автостоянкою, даховою котельнею на вул. Панаса Мирного, 24 у м. Львові.
У п. 5 Акту готовності об'єкта замовником вказано, що будівельні роботи виконано у строк: початок робіт: жовтень 2019 року, закінчення робіт: квітень 2023 року.
Також, в п.6.1. Акту готовності зазначено, що будівля 8 поверхова з технічним поверхом; загальна площа будівлі - 14 190,7 кв.м, тощо.
У п. 11 Акту вказано, що вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію становить - 161 820 тис. грн.
Пайова участь не сплачувалась згідно п. 13 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» 132-ІХ від 20.09.2019 (п. 12 Акту готовності).
Згідно Сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів ЛВ122230413659, виданого Інспекцією ДАБК та реєстрованого в ЄДЕССБ 21.04.2023, прийнято в експлуатацію багатофункціональну будівлю з вбудованою автостоянкою, даховою котельнею на вул. Панаса Мирного, 24 у м. Львові (замовник об'єкта - Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів»).
У Сертифікаті також зазначено основні показники об'єкта: багатофункціональна будівля: загальна площа приміщень - 13019 кв.м; корисна площа приміщень - 12 594,4 кв.м; площа забудови - 1 582,5 кв.м; кількість поверхів - 8 та технічний поверх; висота приміщень - 3,3 м; загальна площа будівлі - 14 190,7 кв.м; будівельний об'єм - 58 995 куб.м.
За результатами розгляду запиту прокуратури за вих. №14.51/04-14-9841вих-24 від 19.12.2024, Львівською міською радою надано інформацію за вих. №2301-вих-1663 від 06.01.2025 про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» не зверталось до Департаменту економічного розвитку із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва «багатофункціональної будівлі з вбудованою автостоянкою, даховою котельнею та будівництво трансформаторної підстанції на вул. Панаса Мирного, 24» та не подавало документи, що підтверджують вартість будівництва даного об'єкту та техніко-економічні показники об'єкта.
Також, на запит прокуратури, Департаментом економічного розвитку Львівської міською радою надано розрахунок пайового внеску, виходячи з техніко-економічних показників об'єкта будівництва. Замовником будівництва в Акті про готовність до експлуатації від 07.04.2023 зазначено вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію в сумі 161 820 000 гривень. Величина пайового внеску складає: 161 820 000 грн х 0,04 = 6 472 800 грн.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Предметом позовних вимог є вимога про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
На момент прийняття в експлуатацію спірного об'єкта відповідача (28.04.2022) статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (з 01.01.2020).
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (Закон № 132-IX) врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» та установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);
- замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).
При цьому договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).
Тобто відповідно до внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року (ч. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов'язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в розвитку інфраструктури населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
У зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні») чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.
Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.
Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; - для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Водночас у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Аналогічні за змістом правові висновки наведені Верховним Судом у постановах від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19.
У даній справі прокурор звернувся до господарського суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі замовника у розвитку населеного пункту на підставі статті 1212 ЦК України, і вказаний спосіб захисту суд визнає як належний.
Зважаючи на встановлення на підставі наданих учасниками справи доказів обставин, які свідчать про закінчення відповідачем будівництва спірного об'єкту у квітні 2023 року із отриманням сертифікату готовності об'єкта до експлуатації 21.04.2023, водночас відсутності укладення ним з позивачем договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до 01.01.2020, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин норм абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ, які встановлюють розмір та порядок пайової участі замовників будівництва протягом 2020 року.
Ухвалою Львівської міської ради №6098 від 26.12.2019 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року» встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у м. Львові перераховують до міського бюджету м. Львова кошти для створення і розвитку інфраструктури м. Львова (пп. 2.1 п. 2).
Відповідно до пп. 2.2 пункту 2 ухвали Львівської міської ради №6098 від 26.12.2019 розмір пайової участі становить: для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Згідно із пп. 2.3 пункту 2 ухвали Львівської міської ради №6098 від 26.12.2019 порядок розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва є таким: замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до департаменту економічного розвитку із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта з техніко-економічними показниками; до заяви про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, замовник будівництва додає такі завірені замовником копії документів: для нежитлового будівництва копію документа, що дає право на виконання будівельних робіт та зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва об'єкта містобудування, визначеного згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, затверджений замовником; для житлового будівництва копію документа, що дає право на виконання будівельних робіт та документа, що відображає техніко-економічні показники об'єкта.
За приписами п. 2.4 ухвали Львівської міської ради № 6098 від 26.12.2019 департамент економічного розвитку протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова. Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації (п. 2.6-2.8 ухвали Львівської міської ради № 6098 від 26.12.2019).
При прийнятті вищевказаної ухвали, втратила чинність ухвала Львівської міської ради від 03.04.2008 №1697 «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова» (із змінами внесеними ухвалою ЛМР від 09.07.2009 № 2779 «Про внесення змін до ухвали міськради від 03.04.2008 № 1697»).
Розмір (величину) пайової участі замовника будівництва прокуратурою визначено, виходячи із вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 та ухвали Львівської міської ради №6098 від 26.12.2019 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року».
Відповідно до розрахунку прокурора, відповідач безпідставно зберіг кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в загальному розмірі 6 472 800,00 грн. Розрахунок наведено у позовній заяві та перевірено судом.
Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості не представлено, відтак заборгованість відповідача перед позивачем з основного боргу становить 6 472 800,00 грн. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст. 610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Прокурор на підставі ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу за період з 22.04.2023 по 06.01.2025 803 448,09 грн інфляційних втрат та 332 506,85 грн 3 % річних. Розрахунок наведено у позовній заяви та перевірено судом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості відповідачем не представлено.
Судом не беруться до уваги доводи відповідача з огляду на наступне.
Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін.
Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону № 3038-VI) обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Водночас у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Судом встановлено, що згідно Сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів ЛВ122230413659, виданого Інспекцією ДАБК та реєстрованого в ЄДЕССБ 21.04.2023 прийнято в експлуатацію багатофункціональну будівлю з вбудованою автостоянкою та даховою котельнею на вул. Панаса Мирного, 24 у м. Львові, будівництво якої здійснювалось на підставі дозволу на виконання будівельних робіт №ЛВ112192952351, виданого Інспекцією ДАБК у м. Львові та зареєстрований 22.10.2019.
Таким чином, будівництво вищевказаного об'єкту розпочато в період у якому наявний обов'язок у замовника щодо сплати пайових внесків до місцевого бюджету Львівської територіальної громади згідно Закону України №132-IX.
Кошторисна вартість будівництва зазначається в проектній документації, тобто на стадії проектування.
Кошторисна вартість - це розмір коштів, які необхідні для будівництва об'єкту, тобто прогнозовані витрати.
Водночас, вартість основних фондів, що приймаються в експлуатацію, це фактично використані кошти на будівництво об'єкту.
Із позовної заяви вбачається, що при розрахунку розміру пайового внеску прокурором враховано фактичні витрати на будівництво об'єкту - вартість основних фондів, що приймаються в експлуатацію, яка вказана замовником у п.11 Акту готовності об'єкту до експлуатації, який 07.04.2023 зареєстрований в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за реєстраційним номером АС01:5904-7059-7784-5716) та становить 161 820 тис. грн. Водночас, 4% від вказаної суми становить 6 472 800,00 грн, яка і заявлена прокурором у складі позовних вимог (безпідставно збережені кошти).
Аналогічної правової позиції (щодо застосування у розрахунку пайового внеску загальної вартості основних фондів) дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2025 у справі №914/3777/23.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що у справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
З огляду на те, що прокурором нараховано та заявлено суму 3% річних, тобто законодавчо встановлений мінімальний розмір процентів річних, підстави для їх зменшення судом у даній справі відсутні.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23 та від 05.11.2024 у справі №902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 712/4975/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими та позовні вимоги до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 7 608 754,94 грн, з яких 6 472 800,00 - безпідставно збережені кошти, 803 448,09 грн інфляційні та 332 506,85 грн 3 % річних є обґрунтованими, не спростованими, підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів», м. Львів, вул. Рудненська, 14А (ідентифікаційний код 42230167) на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів, пл. Ринок, 1 (ідентифікаційний код 34814859) 6 472 800,00 грн безпідставно збережених коштів, 803 448,09 грн інфляційних, 332 506,85 грн 3 % річних.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів», м. Львів, вул. Рудненська, 14А (ідентифікаційний код 42230167) на користь Львівської обласної прокуратури, м. Львів, проспект Шевченка, 17/19 (ідентифікаційний код 02910031, UA138201720343140001000000774 у ДКСУ у м. Києві, МФО 820172) судовий збір в розмірі 91 305,05 грн.
4. Накази видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 03.11.2025.
Суддя Мазовіта А.Б.