ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.11.2025Справа № 910/9365/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амікум Плюс"
про стягнення 7 306,93 грн
Представники сторін: не викликалися
У липні 2025 року Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Амікум Плюс" (далі - Товариства) 7 306,93 грн штрафних санкцій, посилаючись на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за Договором про закупівлю товарів за державні кошти №90 від 04.07.2024 в частині своєчасного передання товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
06.08.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало відзив, в якому просило суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що пунктом 5.1. договору встановлено кінцевий строк поставки товару - 27.12.2024. Оскільки обумовлений договором товар було поставлено до вказаної дати, тому зобов'язання в частині строку поставки товару не було порушено, а відтак і відсутні підстави для притягнення Відповідача до відповідальності.
08.08.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 11.08.2025) Департамент подав відповідь на відзив, в якій не погодився з наведеними відповідачем запереченнями, оскільки умовами пункту 5.1. Договору передбачено поставку товару в термін 10 днів з дня отримання письмової заявки Замовника.
08.08.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 11.08.2025) Товариство подало заперечення на відповідь на відзив, в яких не погодилося з твердженнями, викладеними позивачем у відповіді на відзив з підстав, зазначених у відзиві.
11.08.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 12.08.2025) Департамент подав додаткові письмові пояснення, в яких наголошував на тому, що строк поставки товару: 10 днів з дня отримання письмової заявки Замовника. При цьому, 27.12.2024 є кінцевим строком дії договору, а не граничною кінцевою датою поставки.
11.08.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 12.08.2025) Товариство подало додаткові письмові пояснення, в яких не погодилося із аргументами Позивача, вказавши, що Відповідач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором, здійснивши поставку товару до кінцевого терміну 27.12.2024, як це передбачено пунктом 5.1 Договору. Спір виник виключно через неоднозначність формулювання пункту 5.1 Договору, який був розроблений самим Позивачем.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Департаменту необґрунтованими.
04.07.2024 між Департаментом (за текстом договору - Замовник) та Товариством (за текстом договору - Учасник) було укладено договір №90, відповідно до пункту 1.1. якого Учасник зобов'язується у 2024 році поставити Замовнику, а Замовник - прийняти та оплатити 15880000-0 Спеціальні продукти харчування, збагачені поживними речовинами (Продукти лікувального харчування для хворих на фенілкетонурію, 6 лотів), зазначені в Специфікації (Додаток 1) (далі - товари).
Найменування, кількість, ціна за одиницю та загальна сума товарів зазначені в специфікації (Додаток 1) (пункт 1.2. Договору).
Пунктом 3.1. Договору (у редакції Додаткової угоди №1 від 04.07.2024) встановлено, що сума цього правочину становить 21 991 146,61 грн (разом із ПДВ) (ціна Договору визначається з урахуванням розділу V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 5.1. Договору строк поставки товарів: протягом 2024 року (не більше 10 днів з дати отримання письмової заявки Замовника, але не пізніше 27.12.2024).
Місце поставки товарів: заклади охорони здоров'я м. Києва. Сторони дійшли згоди, що місце поставки товарів визначається відповідно до Розподілу, затвердженого відповідним наказом Замовника (пункт 5.2. Договору).
За умовами підпункту 6.3.1. пункту 3.1. Договору Учасник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.
Згідно з пунктом 7.2. Договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань Учасник сплачує Замовнику штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожний день затримки.
Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 27.12.2024, але у будь-якому випадку до повного виконання Замовником своїх зобов'язань, в частині оплати вартості товарів, відповідно до пункту 4 Договору. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (пункти 10.1., 10.2. Договору).
02.09.2024 Товариством було отримано письмову заяву №061-353/уо від 02.09.2024, в якій Департамент просив здійснити поставку товару згідно з доданим додатком на суму 4817553,76 грн.
У вищезазначеному додатку визначено поставку продуктів лікувального харчування, зазначені в пункті 1.1. Договору та Специфікації (Додаток №1 до Договору).
25.09.2025 Товариством було поставлено Департаменту товар на суму 131 870,76 грн, що підтверджується видатковою накладною №АП-Рн-0000401 від 16.10.2024.
16.10.2024 Товариством було поставлено Департаменту товар на суму 263 741,52 грн, що підтверджується видатковою накладною №АП-Рн-0000434 від 16.10.2024.
Вищезазначені видаткові накладні були підписані уповноваженими представниками Сторін та скріплені їх печатками без будь-яких претензій та/або зауважень.
З метою досудового врегулювання спору, Департамент звернувся до Товариства із претензією №061-3218 від 11.04.2025, в якій вимагав у зв'язку з несвоєчасною поставною товару сплатити протягом 30 днів 7 306,93 грн штрафних санкцій, нарахованих на підставі пункту 7.2. Договору.
У своїй відповіді №25 від 07.05.2025 на вказану претензію Товариство не погодилося із зауваженнями Департаменту, вказавши про виконання умов договору у строк, встановлений Договором - не пізніше 27.12.2024.
У зв'язку з несвоєчасним переданням Товариством обумовленого Договором №90 від 04.07.2024 Товару за Заявкою на постачання №061-353/yo від 02.09.2024, Департамент звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 7 306,93 грн штрафних санкцій.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне положення мітиться в частині 1 статті 526 ЦК України.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання Договору №90 від 04.07.2024, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення містяться також і в статті 265 ГК України.
За твердженнями позивача, кінцевий момент виконання обов'язку щодо передання товару необхідно визначати від дати отримання заявки + 10 днів, натомість відповідач вважає, що останнім днем строку поставки визначено 27.12.2024.
Отже, спір між сторонами у межах даної справи виник у зв'язку з неоднаковим тлумаченням змісту пункту 5.1. Договору щодо строку (терміну) виконання Товариством зобов'язання щодо поставки Товару та, як наслідок, притягнення останнього до відповідальності за несвоєчасну поставку у формі стягнення штрафних санкцій.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання.
Поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.
Згідно з частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За приписами частини 2 статті 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Отже, строк (термін) поставки товару визначається сторонами у пункті 5.1. Договору.
Пунктом 5.1. Договору встановлено строк поставки товарів: протягом 2024 року (не більше 10 днів з дати отримання письмової заявки Замовника, але не пізніше 27.12.2024).
Водночас згідно з пунктами 10.1., 10.2. Договору цей правочин набирає чинності з моменту підписання і діє до 27.12.2024, але у будь-якому випадку до повного виконання Замовником своїх зобов'язань, в частині оплати вартості товарів, відповідно до пункту 4 Договору. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
З огляду на положення пунктів 5.1., 10.1. та 10.2. Договору та беручи до уваги вищезазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд відхиляє доводи Позивача про те, що 27.12.2024 є кінцевим строком дії договору, а не граничною кінцевою датою поставки, оскільки сторонами узгоджено, що Договір діє до повного виконання Замовником своїх зобов'язань.
У той же час, суд зазначає, що відповідно до статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
Суд може тлумачити правочин, розглядаючи справу за будь-якою позовною вимогою, що слідує із цього правочину, або за окремим позовом, предметом якого є вимога про тлумачення правочину (така правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі, №915/692/19 від 05.02.2020 у справі №910/15161/18, від 09.07.2020 у справі №922/404/19, від 19.12.2023 у справі №925/1205/22, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №757/5305/13-ц, від 11.10.2023 у справі №753/13820/16-ц, від 13.03.2024 у справі №686/16312/22).
У статті 213 ЦК України передбачено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами) (частина 1).
Згідно з частиною 3 статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (частина 4 статті 213 ЦК України).
У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначені загальні правила тлумачення змісту правочину, які умовно можна поділити на три рівні.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першим підходом не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (у разі безрезультатності перших двох) є врахування: а) мети правочину; б) змісту попередніх переговорів; в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою); г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення.
Така правова позиція викладена у постанові великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №753/22010/14-ц, від 10.04.2019 у справі №916/2500/15, постанови об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц, від 05.12.2022 року у справі №753/8945/19).
Дослідивши пункт 5.1. Договору, суд дійшов висновку, що в ньому закріплено строк (не більше 10 днів з дати отримання письмової заявки Замовника) та одночасно термін виконання зобов'язання (не пізніше 27.12.2024), які не узгоджуються між собою (протирічать одне одному).
Аналіз змісту Договору свідчить, що правила встановленні статтею 213 ЦК України не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору поставки щодо своєчасного виконання зобов'язання щодо передання товару.
Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору, тому потрібно застосовувати тлумачення "contra proferentem".
Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).
Така правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі №753/11000/14-ц від 18.04.2018.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Оскільки оплата товару здійснюється за рахунок державних коштів, проаналізувавши зміст Договору, суд дійшов висновку, що вказаний правочин було розроблений Замовником - Департаментом, а тому саме останній несе ризик щодо нечіткості визначення строку/терміну виконання поставки товару.
Як було раніше встановлено судом, обумовлений Договором Товар на підставі Заявки №061-353/yo від 02.09.2024 було поставлено 25.09.2024 та 16.10.2024.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 612 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (частина 1 статті 218 ГК України).
Оскільки товар було поставлено до 27.12.2024, доводи позивача про неналежне виконання відповідачем умов договору в частині своєчасного передання товару є безпідставними, а тому вимога про стягнення з останнього штрафних санкцій за порушення терміну поставки товару є необґрунтованою.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов Департаменту не підлягає задоволенню.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 236-238, 240-241, 252 ГПК України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ