ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.11.2025Справа № 910/10776/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БРОКБРІДЖ" (04209, місто Київ, вул. Богатирська, будинок 11, ідентифікаційний код 36698701)
до Фізичної особи-підприємця Бурлюк Ірини Василівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 160 504,47 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "БРОКБРІДЖ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Бурлюк Ірини Василівни про стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування № 10096 від 01.03.2023 у розмірі 160 504,47 грн, з яких: 148 007,00 грн основного боргу, 12 497,47 грн пені та договірної неустойки у розмірі 15 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
25.09.2025 до на електронну адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 відзив на позовну заяву Фізичної особи-підприємця Бурлюк Ірини Василівни повернуто без розгляду.
06.10.2025 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що не приймає пропозицію відповідача мирно вирішити спір, оскільки відповідач вже неодноразово порушував обіцянки погасити борг.
08.10.2025 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що не заперечує факту наявності заборгованості перед позивачем та готовий погасити заборгованість у повному обсязі частинами.
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БРОКБРІДЖ» (далі - позивач) та Фізичною особою-підприємцем Бурлюк Іриною Василівною (далі - відповідач) було укладено договір транспортного експедирування № 10096.
Відповідно до п. 1.1. умов вказаного вище договору клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта надати транспортно-експедиторське обслуговування, пов'язане з організацією перевезень вантажів Клієнта морським, повітряним та автомобільним транспортом і міжміському та міжнародному сполученні, послуги складського зберігання, організацію митного оформлення вантажу клієнта, а також інші супутні послуги, відповідно до узгоджених сторонами заявок.
Відповідно до п. 1.2. договору заявкою є форма доручення клієнта, а саме завдання та/або вказівки клієнта експедитору щодо організації транспортно-експедиційного обслуговування, викладені в письмовому вигляді, в якій відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення. Також відповідно до пунктів 1.3. та 1.5. Узгоджена сторонами заявка є невід'ємною частиною договору, а заявка, у вигляді скан-копії, що була передана за допомогою електронної пошти (e-mail), має юридичну силу оригіналу до моменту обов'язкового обміну паперовими оригіналами.
Відповідно до п. 2.2.2. договору експедитор зобов'язується надати клієнту за фактом виконання доручення рахунок на оплату суми доручення, Акт виконаних робіт, товарно-транспортну накладну з відміткою про доставку вантажу (у випадку перевезення з пунктом призначення в Києві) та подати на реєстрацію податкову накладну відповідно до норм чинного законодавства України.
Відповідно до п. 3.1. договору платежі та взаємні розрахунки за виконання доручення клієнта виконуються відповідно до виставленого експедитором рахунку. Сторони погодили, що рахунки передані за допомогою електронного зв'язку підлягають оплаті та мають силу оригіналу до моменту отримання клієнтом всіх документів у відповідності до п. 2.2.2. договору.
Згідно з п.3.2. договору рахунки експедитора підлягають оплаті протягом 3 календарних днів з дати виставленого рахунку, якщо інше не узгоджено сторонами в заявці. Згідно з п. 16 заявки умова оплати - безготівкова, оплата в день виставлення рахунку.
Згідно пунктів 3.3.1. - 3.3.3. договору вартість послуг по договору визначаються у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті при погоджені заявки. У разі вказівки у заявці еквівалента в іноземній валюті, вартість послуги (робіт) визначається в українських гривнях на дату виставлення рахунку Експедитором, шляхом множення обмінного курсу на Суму фрахту у доларах CHIA (USD) та/або Євро (EUR). Під обмінним курсом сторони розуміють курс продажу долара США (USD) та/або Свро (EUR) (залежно від вказаної іноземної валюти) стосовно гривні станом на відповідну дату згідно курсу міжбанку Міжбанківської валютної біржі (згідно даних сайту: http://minrin.com.ua/currency/mb/) на момент відкриття торгів.
Відповідно до п. 3.7. у випадку направлення експедитором клієнту документів вказаних в п. 2.2.2 договору засобами поштового зв'язку, вони вважаються отриманими клієнтом на 10 день з дня їх відправлення.
Відповідно до умов п. 3.5., 3.6. договору клієнту 5-ти денний строк з дня отримання акту виконаних робіт повинен підписати та направити експедитору акт виконаних робіт або направити йому мотивовані письмові зауваження щодо не підписання у зв'язку з неналежним виконанням послуг (робіт). У випадку якщо протягом 5-денного строку, клієнт не направить експедитору підписаний акт виконаних робіт або зауваження щодо його підписання, буде вважатись, що послуги (роботи) надані експедитором належним чином та прийняті клієнтом без зауважень. Для цілей договору такий акт виконаних робіт буде вважатись підписаним та погодженим сторонами.
Між позивачем та відповідачем була укладена заявка (замовлення) №253937 від 28.05.2025 до договору.
Позивач у позовній заяві зазначає, що факт надання послуг позивачем підтверджується наступними підписаними документами з посередниками надання послуг:
- актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №35 від 24.06.2025 між ТОВ «Брокбрідж» та Фізичною особою-підприємцем Савлуком Дмитром Анатолійовичем;
- замовленням №253937 від 19.06.2025 між ТОВ «Брокбрідж» та Фізичною особою-підприємцем Савлуком Дмитром Анатолійовичем на перевезення вантажу автомобілем в міжнародному сполученні по маршруту м. Варшава (Польща) - м. Київ (Україна);
- CMR (міжнародна товарно-транспортна накладна) №253937 від 20.06.2025 з відміткою про отримання вантажу від 24.06.2025 у м. Київ;
- довідкою про транспортні витрати для пред'явлення в митні органи вих. №1 від 20.06.2025;
- актом виконаних робіт №253937 від 24.06.2025 між ТОВ «Брокбрідж» та Brokbridge LTD. на транспортне експедирування вантажу по маршруту Huntington Beach, California,USA - Warsaw (Poland);
- авіаційною накладною (Air Waybill) від 27.05.2025 (маршрут LOS ANGELES - WARSAW).
Позивач стверджує, що паперові оригінали Акту надання послуг №253937 від 24.06.2025 та заявки-замовлення №253937 від 28.05.2025 в гривневому еквіваленті в двох екземплярах, в тому числі рахунку на оплату №253937 від 20.06.2025 , який був надісланий відповідачу попередньо в електронному вигляді 20.06.2025 року, вперше були надіслані відповідачу засобом поштового зв'язку ТОВ «НОВА ПОШТА» 27.06.2025 (ТТН 20451194538412), а отримано відповідачем 30.06.2025, що підтверджується експрес-накладною ТОВ «НОВА ПОШТА» №20451194538412 від 27.06.2025. Відповідач не повернув зі свого боку підписані оригінали документів.
Як зазначає позивач, вдруге паперові оригінали акту надання послуг, заявки, рахунку були надіслані у вигляді додатків до вимоги про виконання грошового зобов'язання вих. №04/08-25 від 04.08.2025 на юридичну адресу відповідача засобом поштового зв'язку AT «Укрпошта», що підтверджується накладною №0420900149530 та описом вкладення від 04.08.2025 згідно результату онлайн-трекінгу AT «Укрпошта» 21.08.2025. Лист з документами (відправлення №0420900149530) був повернений на відділення позивача 21.08.2025 за закінченням строку зберігання на поштовому відділенні відповідача.
Позивач направив відповідачу вимогу про виконання грошового зобов'язання вих. №04/08-25 від 04.08.2025, в якій вказав на порушення відповідачем умов договору та прострочення оплати рахунку на оплату №253937 від 20.06.2025. Згідно з онлайн-трекінгу Укрпошти по накладній №0420900149530 лист був повернений на відділення позивача 21.08.2025 за закінченням строку зберігання на поштовому відділенні відповідача.
Також позивачем була відправлена вимога про виконання грошового зобов'язання вих. №12/08-25 від 12.08.2025. Докази надсилання містяться в матеріалах справи.
Копія даної вимоги була також надіслана позивачем на електронну пошту відповідача.
Таким чином, позивач зазначає, що відповідач взяте на себе за договором зобов'язання, згідно п. 2.1.9. договору порушив, відповідач був зобов'язаний сплатити за надані йому позивачем послуги 20.06.2025 по рахунку на оплату №253937 від 20.06.2025.
Отже, звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що відповідачем не було здійснено оплату наданих послуг, внаслідок чого за останнім рахується заборгованість у розмірі 148 007,00 грн основного боргу, що і стало підставою для звернення до суду.
Крім того, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховано до стягнення з 8 422,21 грн пені та 15 % річних у розмірі 4 075,26 грн.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав послуги транспортно-експедиторського обслуговування, а відповідач отримав свій вантаж 24.06.2025, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, зокрема:
- актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №35 від 24.06.2025 між ТОВ «Брокбрідж» та Фізичною особою-підприємцем Савлуком Дмитром Анатолійовичем;
- замовленням №253937 від 19.06.2025 між ТОВ «Брокбрідж» та Фізичною особою-підприємцем Савлуком Дмитром Анатолійовичем на перевезення вантажу автомобілем в міжнародному сполученні по маршруту м. Варшава (Польща) - м. Київ (Україна);
- CMR (міжнародна товарно-транспортна накладна) №253937 від 20.06.2025 з відміткою про отримання вантажу від 24.06.2025 у м. Київ;
- довідкою про транспортні витрати для пред'явлення в митні органи вих. №1 від 20.06.2025;
- актом виконаних робіт №253937 від 24.06.2025 між ТОВ «Брокбрідж» та Brokbridge LTD. на транспортне експедирування вантажу по маршруту Huntington Beach, California,USA - Warsaw (Poland);
- авіаційною накладною (Air Waybill) від 27.05.2025 (маршрут LOS ANGELES - WARSAW).
Також в матеріалах справи наявна довідка в митні органи №253937 від 20.06.2025, яка була надана для відображення витрат на перевезення вантажу відповідачем для визначення повної митної вартості товару.
Згідно з п.3.2. договору рахунки експедитора підлягають оплаті протягом 3 календарних днів з дати виставленого рахунку, якщо інше не узгоджено сторонами в заявці. Згідно з п. 16 заявки умова оплати - безготівкова, оплата в день виставлення рахунку.
У той же час, відповідач своїх зобов'язань з оплати наданих послуг у встановлений договором строк не здійснив, зокрема, в результаті чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 148 007,00 грн.
Більше того, у відзиві на позовну заяві відповідач проти наявності заборгованості не заперечує.
Таким чином, з огляду на викладене, відповідач мав виконати зобов'язання за заявкою по сплаті послуг з перевезення вантажу 20.06.2025 (згідно з п. 16 заявки умова оплати - безготівкова, оплата в день виставлення рахунку).
Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 11 500,00 грн.
Отже, судом встановлено, що відповідач, в порушення вищезазначених норм цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив оплату наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, тобто, не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 148 007,00 грн - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 8 422,21 грн пені та 15 % річних у розмірі 4 075,26 грн.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19.
Так, згідно з пунктом п. 4.2.4. договору у випадку затримки розрахунків клієнт сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки оплати. У випадку затримки клієнтом оплати суми рахунка експедитора більше ніж 10 календарних днів клієнт сплачує прострочену суму з урахуванням 15% річних. Штрафні санкції підлягають нарахуванню до моменту погашення клієнтом заборгованості.
Перевіривши розрахунок пені в розмірі 8 422,21 грн за період з 20.06.2025 по 25.08.2025, судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано ту обставину, що нарахування здійснюється з наступного дня після виникнення зобов'язання з оплати заявки - замовлення, в даному випадку - з 21.06.2025.
Отже, враховуючи вищевикладене до стягнення з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 8 296,50 грн за період з 21.06.2025 по 25.08.2025, а тому позов підлягає задоволенню у цій частині.
Перевіривши надані позивачем розрахунок 15 % річних суд також встановив невірність визначення позивачем періоду нарахування 15% річних.
Здійснивши власний розрахунок 15% річних, суд зазначає, що до стягнення з відповідача підлягають 15% річних в загальному розмірі 4 014,44 грн за період з 21.06.2025 по 25.08.2025, а тому позов підлягає задоволенню у цій частині.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бурлюк Ірини Василівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БРОКБРІДЖ" (04209, місто Київ, вул. Богатирська, будинок 11, ідентифікаційний код 36698701) суму основного боргу у розмірі 148 007 (сто сорок вісім тисяч сім) грн 00 коп., пеню у розмірі 8 296 (вісім тисяч двісті дев'яносто шість) грн 50 коп., 15% річних у розмірі 4 014 (чотири тисячі чотирнадцять) 44 коп. та судовий збір в розмірі 3 024 (три тисячі двадцять чотири) грн 48 коп.
У решті позовних вимог відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 10.11.2025
Суддя І.О. Андреїшина