61022, м. Харків, пр. Науки, 5
іменем України
10.11.2025 Справа №905/936/25
Господарський суд Донецької області у складі
судді Лободи Т.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу
за позовом Акціонерного товариства "Акцент-Банк", м. Дніпро, код 14360080,
до Фізичної особи-підприємця Каракуца Івана Васильовича, м. Лиман Донецької області, РНОКПП НОМЕР_1 ,
про стягнення 300 928,24 грн,
Акціонерне товариство "Акцент-Банк" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Каракуца Івана Васильовича про стягнення заборгованості за Кредитним договором № N20.94.0000000144 від 10.11.2020 в загальній сумі 300 928,24 грн, з якої 209 491,31 грн заборгованості за кредитом, 32 937,17 грн заборгованості за процентами, 32 499,76 грн заборгованості за винагородою, 1 000,00 грн штрафу (фіксована складова) та 25 000,00 грн штрафу (змінна складова).
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором № N20.94.0000000144 від 10.11.2020 щодо своєчасної сплати кредиту та процентів, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка є предметом стягнення за позовом.
На запит суду з Єдиного державного демографічного реєстру щодо Каракуца Івана Васильовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) отримана відповідь № 1745200 від 08.09.2025 про те, що адресою реєстрації такої особи є: АДРЕСА_1 .
Також суд зробив запит щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, на який отримав відповідь № 1745357 від 08.09.2025, з якої вбачається, що Каракуц Іван Васильович зареєстрований як внутрішньо переміщена особа 28.04.2022, фактична адреса проживання - АДРЕСА_2 .
Господарський суд Донецької області ухвалою від 09.09.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 905/936/25; розгляд справи вирішив здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи, зобов'язав позивача протягом двох днів з моменту отримання даної ухвали направити відповідачу цінним листом з описом вкладення копію позовної заяви з доданими до неї документами за адресою його фактичного проживання: м. Дніпро, вул. Військова, б. 9.
12.09.2025 від позивача через систему "Електронний суд" надійшли докази направлення надати до суду копії позовної заяви з доданими до неї документами за адресою фактичного проживання відповідача.
З метою повідомлення позивача про розгляд даної справи суд копію ухвали від 09.09.2025 направив до його електронного кабінету в системі "Електронний суд". Згідно довідки про доставку електронного листа ухвала суду від 09.09.2025 в електронному вигляді доставлена до електронного кабінету позивача - 09.09.2025.
Враховуючи відсутність зареєстрованого електронного кабінету відповідача в системі "Електронний суд", ухвалу від 09.09.2025 суд направив відповідачу як за місцем його реєстрації, так і за місцем його фактичного проживання. Вказані поштові відправлення вручені адресату за місцем його фактичного проживання 12.09.2025 та 23.09.20205, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Суд вжив також додаткові альтернативні способи повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, а саме направив ухвалу суду від 09.09.2025 на електронну адресу відповідача, відомості про яку містяться в матеріалах справи.
Згідно довідки про доставку електронного листа ухвала суду від 09.09.2025 в електронному вигляді доставлена до електронної скриньки відповідача .
Крім того, суд 10.09.2025 передав відповідачу телефонограму.
Таким чином, суд вжив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та про розгляд судової справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Приймаючи до уваги те, що суд вжив всі залежні від нього заходи для належного повідомлення учасників справи про розгляд судової справи, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі та розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач у встановлений строк відзиву на позов не надав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
18.09.2025 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач повідомляє про неможливість належним чином виконувати кредитні зобов'язання перед банком з 01.03.2022. Також відповідач вказує, що його бізнес залишився на окупованій території в м. Бердянськ Запорізької області, у зв'язку з чим він залишився без постійного доходу. Будинок, в якому проживав відповідач з родиною зазнав пошкоджень через воєнні дії. На теперішній час проживає лише на мінімальну пенсію, яка спрямовується на оплату орендованого житла, житлово-комунальних послуг, харчування та ліки. Також вказує, що сплачує з пенсії банку кожного місяця з березня 2022 року по 2 200,00 грн, на теперішній час сплачено банку 80 000,00 грн.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
За висновками суду в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" (Банк) та Фізичною особою-підприємцем Каракуцом Іваном Васильовичем (Позичальник) укладений Кредитний договір № N20.94.0000000144 від 10.11.2020 (далі - кредитний договір), відповідно до якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати Позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А.1 цього Договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2 цього Договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2 цього Договору, в обмін на зобов'язання Позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим Договором терміни.
Строковий кредит (далі - "кредит") надається Банком у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням.
Відповідно до п. А.1.-А.3 кредитного договору сторонами погоджено вид кредиту - строковий кредит; ліміт договору - 500 000,00 грн на поповнення обігових коштів. Термін повернення кредиту 09.11.2022. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі та в строки згідно з Графіком платежів (Додаток № 1 цього Договору). Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування.
Пунктом А.3 договору також передбачено, що згідно зі статтями 212, 651 Цивільного кодексу України у випадку порушення Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим Договором, Банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього Договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому Банк направляє Позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення Позичальником заборгованості за цим Договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 90 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 09 листопада 2022 року.
Згідно з п. 4.1 кредитного договору за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п.п. 1.2, 2.2.3,2.2,14, 2.3.2, 2.4.1 цього Договору Позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п. А.6 цього Договору.
Пунктом А.6 кредитного договору встановлено, що за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 19,90% річних.
Відповідно до п.А.7 кредитного договору у випадку порушення Позичальником будь-якого із грошових зобов'язань та при реалізації права Банку, передбаченого п. А.З цього Договору, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою, передбаченою повідомленням.
Згідно з п.А.8 нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої Договором. При цьому день видачі та день повернення Кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів "факт/360"). Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з Графіком платежу, то заборгованість за Кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день.
Відповідно до п.п. 2.2.2-2.2.3. договору, позичальник зобов'язується сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.3 цього договору; повернути кредит у терміни, встановлені п.п.1.2, 2.2.14., 2.3.2. цього договору.
Згідно з пунктом 2.2.5. договору позичальник зобов'язується сплатити банку винагороду відповідно до п.п. 2.3.5, 4.4, 4.5, 4.6, 4.13 цього договору.
Відповідно до пункту 4.5. договору позичальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п.А.10 цього договору.
Позичальник щомісячно сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми зазначеного у п. А2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати (п.А.10 договору).
Відповідно до п. 4.7. договору у випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим Договором припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути здійснені у банківський день, що передує вихідному або святковому дню.
У п.5.8. договору сторони погодили, що у випадку порушення Позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, Позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1 000,00 гривень + 5 % від суми встановленого у п. А.2 цього Договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
За умовами пунктів 6.1.-6.3. кредитного договору цей договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами. Цей договір у частині п. 4.4. цього договору набуває чинності з моменту підписання цього Договору, в решті частин - з моменту надання Позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим Договором. Цей Договір може бути змінений або розірваний за ініціативою однієї зі сторін у встановленому законом та цим Договором порядку.
Суд зазначає, що договір підписаний уповноваженим представником позивача та відповідачем без зауважень та застережень, а також скріплений печаткою позивача.
Додатком № 1 до кредитного договору № N20.94.0000000144 визначено терміни повернення кредиту та сплати процентів, кінцевою датою якого є 09.11.2022, суму комісійних винагород - 3 950,00 грн щомісячно, загальну суму, яка має бути сплачена позичальником у дату погашення кредиту, а також кредит, комісію та проценти разом, що становить 29 431,88 грн щомісячно (29 431,99 грн за останній місяць).
На виконання умов договору позивач 10.11.2020 надав відповідачу кредитні кошти в сумі 500 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № TR.15771195.19171.64999 від 10.11.2020.
У зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання по погашенню кредиту не виконав, грошові кошти згідно умов кредитного договору повністю не повернув, за даними позивача станом на 27.08.2025 за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 300 928,24 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредитом у сумі 209 491,31 грн, заборгованості за процентами в сумі 32 937,17 грн, заборгованості за винагородою в сумі 32 499,76 грн, штрафу (фіксована складова) в сумі 1 000,00 грн та штрафу (змінна складова) в сумі 25 000,00 грн, що і зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Проаналізувавши правовідносини між сторонами, які виникли з вищевказаного договору, суд дійшов висновку про те, що даний договір за своє правовою природою є кредитним договором.
Так, частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, у межах кредитного договору позичальник отримує кредитні кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернені позики.
Стаття 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд встановив, що між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № N20.94.0000000144 від 10.11.2020, на виконання умов якого позивач надав відповідачу кредитні кошти в сумі 500 000,00 грн з терміном повернення 09.11.2022, що підтверджується меморіальним ордером та не заперечується відповідачем. Таким чином, матеріалами справи підтверджено виконання позивачем своїх договірних зобов'язань.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Нормами статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За даними позивача відповідач порушив свої зобов'язання за кредитним договором, припинивши здійснювати платежі, які передбачені Графіком погашення. Станом на 27.08.2025 залишок не повернутих кредитних коштів складає 209 491,31 грн.
Суд зазначає, що в наданих до суду поясненнях відповідач не заперечує факту укладення з позивачем кредитного договору та отримання коштів. Також відповідач не заперечує наявності заборгованості у розмірі, заявленому позивачем до стягнення. В поясненнях відповідач стверджує про сплату банку кожного місяця по 2 200,00 грн з березня 2022 року по теперішній час, однак доказів такого погашення відповідач до суду не надав, контррозрахунку заявленої суми заборгованості також не надав. З наданої банком виписки по рахунку вбачається надходження від відповідача коштів в рахунок погашення боргу, однак в значно менших сумах.
Приймаючи до уваги вищенаведене, з огляду на умови кредитного договору № N20.94.0000000144 від 10.11.2020, додатку № 1 до нього (графік погашення), суд дійшов висновку, що термін повернення відповідачем кредиту є таким, що настав.
Враховуючи, що докази повернення відповідачем залишку суми кредиту в сумі 209 491,31 грн в матеріалах справи відсутні, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленій сумі.
Окрім суми основної заборгованості, позивач заявляє до стягнення також заборгованість за процентами в сумі 32 937,17 грн, які нараховані за період з 10.11.2020 по 02.03.2023 (з урахуванням часткового погашення) та заборгованість за винагородою в сумі 32 499,76 грн за період з 10.11.2020 по 28.02.2025 (з урахуванням часткової сплати).
За умовами ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.
Частиною 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 навела висновок про те, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 наведено висновки про те, що відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за ч. 1 ст.1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст.625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст.625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що вона вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України та охоронна норма ч. 2 ст.625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Отже, за правомірне користування кредитними коштами (в межах строку дії кредитного договору) стягуються проценти на підставі ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, а за неправомірне користування кредитними коштами (поза межами строку дії кредитного договору) - на підставі положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 5, 6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи умови кредитного договору № N20.94.0000000144 від 10.11.2020 відповідач мав обов'язок повернути всю заборгованість за договором до 09.11.2022.
Однак в позовній заяві банк зазначає, що кредит надано строком до 09.03.2023. Суд зазначає, що позивач не надав доказів погодження сторонами іншого терміну повернення кредиту , а саме 09.03.2023, за спірним кредитним договором.
З доданого до позову розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки за користування кредитними коштами фактично нараховані по 02.03.2023.
Беручи до уваги те, що кінцевий термін погашення кредиту - 09.11.2022 (згідно умов кредитного договору), за відсутності доказів погодження сторонами іншого строку повернення кредитних коштів, належним є нарахування процентів за період до 09.11.2022 у сумі 28 547,51 грн.
Відповідач не спростовує вимоги позивача в цій частині.
Щодо вимог про стягнення винагороди, суд зазначає, що правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами, шляхом укладення договору. Сторони погодили умови договору щодо сплати винагороди та встановили відповідні зобов'язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.
У пункті А.10 кредитного договору сторони передбачили, що позичальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України), а в силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Суд зазначає, що нарахування винагороди за кредитне обслуговування можливе в межах строку кредитування, ні договір, ні чинне законодавство не містять положень щодо можливості нарахування винагороди понад строку кредитування, а саме після 09.11.2022 (доказів погодження сторонами іншого строку кредитування матеріали справи не містять).
З урахуванням наданого позивачем розрахунку вірним є нарахування винагороди за кредитне обслуговування по 09.11.2022 включно в сумі 12 749,76 грн, яка підлягає стягненню з відповідача, в решті заявленої суми винагороди суд відмовляє в стягненні.
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення штрафу (фіксована складова) у сумі 1 000,00 грн та штрафу (змінна складова) у сумі 25 000,00 грн, нарахованих на підстав п. 5.8 кредитного договору № N20.94.0000000144 від 10.11.2020, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
У п.5.8. договору сторони погодили, що у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за наступною формою: 1000,00 грн +5% від суми встановленого у п.А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" було постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.
Воєнний стан в Україні неодноразово продовжено Указами Президента України, на даний час в Україні діє воєнний стан.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" №2120-IX від 15.03.2022 було доповнено Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України пунктом 18.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи приписи п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та те, що штраф нарахований відповідачу позивачем після 24.02.2022 у період дії воєнного стану, відповідач звільняється від нарахованих позивачем штрафів, а вимоги в частині стягнення штрафу (фіксована складова) у сумі 1 000,00 грн та штрафу (змінна складова) у сумі 25 000,00 грн задоволенню не підлягають.
Суд зазначає, що наведені відповідачем у поясненнях обставини щодо його важкого фінансового становища не є підставою для звільнення від сплати заборгованості за вищезазначеним кредитним договором.
Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд дійшов висновку, що судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме витрати по сплаті судового збору в сумі 3 761,83 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, в іншій частині судовий збір залишається за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись 1-5, 10, 11, 12, 20, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Каракуца Івана Васильовича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (49074, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, код 14360080) заборгованість за тілом кредиту за Кредитним договором № N20.94.0000000144 від 10.11.2020 у сумі 209 491,31 грн, заборгованість за процентами в сумі 28 547,51 грн, заборгованість за винагородою в сумі 12 749,76 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 3 761,83 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 10.11.2025.
Суддя Т. О. Лобода