вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
10.11.2025м. ДніпроСправа № 904/5393/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет-Безпека" (м. Запоріжжя)
до Державного підприємства "Дніпродіпрошахт" (м. Дніпро)
про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язань за договором про надання послуг з діяльності охоронних служб № 01/10-24 від 01.10.2024 у загальному розмірі 50 157 грн. 74 коп.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Паритет-Безпека" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Дніпродіпрошахт" (далі - відповідач) інфляційні втрати та 3% річних за прострочення виконання зобов'язань за договором про надання послуг з діяльності охоронних служб № 01/10-24 від 01.10.2024 у загальному розмірі 50 157 грн. 74 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 15 298 грн. 08 коп. - інфляційні втрати;
- 34 859 грн. 66 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з діяльності охоронних служб № 01/10-24 від 01.10.2024 в частині своєчасної оплати наданих позивачем у період з жовтня 2024 року по лютий 2025 року послуг охорони, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 527 520 грн. 00 коп., що встановлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2025 у справі № 904/532/25, яке набрало законної сили 29.04.2025. При цьому рішенням суду у справі № 904/532/25 було стягнуто з відповідача, крім основного боргу в сумі 527 520 грн. 00 коп., пеню та 3% річних за період прострочення з 05.11.2024 по 02.03.2025 та інфляційні втрати за період з листопада 2024 року по січень 20205 року. Позивач посилається на те, що станом на 23.09.2025 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2025 у справі № 904/532/25 відповідачем не виконане, у зв'язку з чим, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні витрати та 3% річних за наступні періоди прострочення, а саме: інфляційні втрати за період з березня по серпень 2025 року в сумі 15 298 грн. 08 коп. та 3% річних за період прострочення з 04.03.2025 по 23.09.2025 в сумі 34 859 грн. 66 коп.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2025 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду № 42413/25 від 29.09.2025).
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 06.10.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Так, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Судом було з'ясовано, що відповідач має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, у зв'язку з чим ухвала суду від 06.10.2025 була надіслана судом в Електронний кабінет відповідача, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 06.10.2025 була доставлена до Електронного кабінету відповідача - 06.10.2025 о 20:19 (а.с.56).
За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 06.10.2025 вважається врученою відповідачу 07.10.2025, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с.56).
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 06.10.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/130752864) надіслано судом 06.10.2025, зареєстровано в реєстрі 06.10.2025 та забезпечено надання загального доступу 07.10.2025, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела - у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, ухвалою суду від 06.10.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (07.10.2025), граничним строком для подання відзиву на позовну заяву було 22.10.2025.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково надані майже три тижні господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Отже, станом на 10.11.2025 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2025, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 06.11.2025, а строк розгляду даної справи закінчується 05.12.2025, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.
Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частинами 4, 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з наявністю прострочення виконання зобов'язань за договором, наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення та невиконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за договором.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно з пунктом 1 частини 2, частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Норми статті 1291 Конституції України визначають, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Так, з матеріалів справи вбачається, що в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа № 904/532/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет-Безпека" до Державного підприємства "Дніпродіпрошахт" (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення заборгованості в загальному розмірі 562 284 грн. 80 коп., з якої: 527 520 грн. 00 коп. основного боргу, 23 467 грн. 23 коп. пені, 2 540 грн. 75 коп. 3% річних, 8 756 грн. 82 коп. інфляційних втрат. Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг з діяльності охоронних служб № 01/10-24 від 01.10.2024 в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги.
За результатами розгляду вказаної справи Господарським судом Дніпропетровської області ухвалено рішення від 27.03.2025, яким позовні вимоги були задоволені частково та стягнуто з Державного підприємства "Дніпродіпрошахт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет-Безпека" 527 520 грн. 00 коп. основного боргу, 23 406 грн. 72 коп. пені, 2 530 грн. 08 коп. 3% річних, 8 756 грн. 82 коп. інфляційних втрат та 6 746 грн. 57 коп. витрат по сплаті судового збору.
Під час ухвалення рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2025 у справі № 904/532/25 були встановлені, зокрема, такі обставини:
- 01.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паритет-Безпека" (далі - виконавець, позивач) та Державним підприємством "Дніпродіпрошахт" (далі - замовник, позивач) укладено договір про надання послуг з діяльності охоронних служб № 01/10-24 (далі - договір), відповідно до умов пунктів 1.1. та 1.2. якого предметом договору є надання виконавцем послуг з діяльності приватних охоронних служб (послуги охоронців) з охорони об'єктів замовника в обсязі та на умовах, передбачених цим договором; замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання забезпечити охорону двома постами охорони приміщень, які знаходяться за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, буд. 15, що надалі іменується об'єкт, за що виконавець одержує від замовника грошову винагороду у розмірі визначеному договором;
- договір про надання послуг з діяльності охоронних служб № 01/10-24 від 01.10.2024 був чинним на час виникнення спірних правовідносин; 03.03.2025 сторони уклали Додаткову угоду до договору, відповідно до пункту 1 якої сторони домовились розірвати договір з 03.03.2025;
- на виконання умов договору у період з жовтня 2024 року по лютий 2025 року позивачем були надані відповідачу послуги на загальну суму 527 520 грн. 00 коп., що підтверджується підписаними обома сторонами Актами надання послуг, а саме: Актом № 31 від 31.10.2024 на суму 105 504 грн. 00 коп.; Актом № 47 від 30.11.2024 на суму 105 504 грн. 00 коп.; Актом № 48 від 31.12.2024 на суму 105 504 грн. 00 коп.; Актом № 24 від 31.01.2025 на суму 105 504 грн. 00 коп.; Актом № 25 від 28.02.2025 на суму 105 504 грн. 00 коп. Як зазначав позивач, відповідач за надані послуги не розрахувався, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у сумі 527 520 грн. 00 коп.;
- будь-яких доказів погашення заборгованості в сумі 527 520 грн. 00 коп. відповідачем згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню;
- окрім вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з діяльності охоронних служб позивач просив суд стягнути з відповідача: - 23 467 грн. 23 коп. пені за загальний період прострочення з 04.11.2024 по 02.03.2025; - 2 540 грн. 75 коп. 3% річних за загальний період прострочення з 04.11.2024 по 02.03.2025 та 8 756 грн. 82 коп. інфляційних втрат за період з листопада 2024 року по січень 2025 року;
- з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними суд визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача: - пені у загальному розмірі 23 406 грн. 72 коп. за загальний період прострочення з 05.11.2024 по 02.03.2025; - інфляційних втрат у загальній сумі 8 756 грн. 82 коп. за загальний період з листопада 2024 року по січень 2025 року; 3% річних в сумі 2 530 грн. 08 коп. за загальний період прострочення з 05.11.2024 по 02.03.2025;
- з урахуванням встановлених обставин, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення заборгованості в загальному розмірі 56 2213 грн. 62 коп., з якої: 527 520 грн. 00 коп. основного боргу, 23 406 грн. 72 коп. пені, 2 530 грн. 08 коп. 3% річних, 8 756 грн. 82 коп. інфляційних втрат; в решті позовних вимог слід відмовити.
Вказане судове рішення не було оскаржене та набрало законної сили 29.04.2025, у зв'язку з чим судом було видано наказ про його примусове виконання.
Як зазначає позивач, фактично, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2025 по справі № 904/532/25 станом на 23.09.2025 відповідачем не виконано. Доказів зворотного матеріали справи не містять та відповідачем суду не повідомлено.
Враховуючи вказане, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні витрати та 3% річних за наступні періоди прострочення, а саме: інфляційні втрати за період з березня по серпень 2025 року в сумі 15 298 грн. 08 коп. та 3% річних за період прострочення з 04.03.2025 по 23.09.2025 в сумі 34 859 грн. 66 коп. Вказане і є причиною виникнення спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Норми статті 1291 Конституції України визначають, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
З урахуванням того, що у справі № 904/532/25 господарським судом було встановлено факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за договором про надання послуг з діяльності охоронних служб № 01/10-24 від 01.10.2024 в сумі 527 520 грн. 00 коп., вказані обставини не доказуються під час розгляду даної справи судом, з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанови Верховного Суду від 03.08.2021 у справі № 904/2425/20, від 27.07.2021 по справі № 910/6161/20, від 27.07.2021 по справі № 910/4436/19, від 29.06.2021 по справі №910/11287/16, від 18.06.2021 по справі № 910/16898/19 та ін.).
Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Як було зазначено вище, позивач посилається на те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2025 по справі № 904/532/25 станом на 23.09.2025 відповідачем не виконано.
В свою чергу, відповідач вказані доводи позивача не спростував та не оспорив.
Також відповідач не надав доказів погашення заборгованості в сумі 527 520 грн. 00 коп. за договором про надання послуг з діяльності охоронних служб № 01/10-24 від 01.10.2024.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає однією із засад судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно із частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
У даному випадку позивач посилається на те, що заборгованість в сумі 527 520 грн. 00 коп. відповідачем станом на 23.09.2025 не погашена, при цьому відповідач вказані обставини під час розгляду справи не оспорив та не спростував.
У той же час, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів, законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Враховуючи вказане, у зв'язку з наявністю заборгованості в сумі 527 520 грн. 00 коп. за договором про надання послуг з діяльності охоронних служб № 01/10-24 від 01.10.2024, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по серпень 2025 року у сумі 15 298 грн. 08 коп., а також 3% річних за період прострочення з 04.03.2025 по 23.09.2025 у сумі 34 859 грн. 66 коп.
При цьому суд зазначає, що, визначаючи початок періоду прострочення у даній справі, позивачем було враховано факт того, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2025 у справі № 904/532/25 з відповідача вже були стягнуті, зокрема, інфляційні втрати за період з листопада 2024 року по січень 2025 року та 3% річних за період прострочення з 05.11.2024 по 02.03.2025.
Оскільки спірними у справі, що розглядається, є період з 04.03.2025, а саме: щодо інфляційних втрат - з березня 2025 року та щодо 3% річних - з 04.03.2025, суд приходить до висновку, що періоди прострочення у справі, що розглядається, визначені позивачем вірно (не накладаються на періоди прострочення, що були спірними у справі № 904/532/25).
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, судом враховано таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат (а.с. 49), проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені сума заборгованості та період нарахування інфляційних втрат (який не виходить за межі періоду, що визначений судом), але арифметично розрахунок проведено невірно.
Таким чином, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с. 49), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).". Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з березня по серпень 2025 року на суму заборгованості у розмірі 527 520 грн. 00 коп. та в цей період складають 20 839 грн. 67 коп.
При цьому відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 15 298 грн. 08 коп.
Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 04.03.2025 по 23.09.2025 у сумі 34 859 грн. 66 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 10, 49), та встановлено, що під час його проведення позивачем були невірно визначені періоди прострочення та існуюча у кожному з періодів сума заборгованості (фактично, у більшості періодів 3% річних на суму заборгованості 527 520 грн. 00 коп. нараховані не однократно, наприклад за період з 01.09.2025 по 23.09.2025 позивач нарахував 3% річних сім разів).
Таким чином, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (а.с. 10, 49), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що 3% річних підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 527 520 грн. 00 коп. в період з 04.03.2025 по 23.09.2025 та в цей період складають 8 844 грн. 99 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 8 844 грн. 99 коп.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 1 166 грн. 00 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет-Безпека" до Державного підприємства "Дніпродіпрошахт" про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язань за договором про надання послуг з діяльності охоронних служб № 01/10-24 від 01.10.2024 у загальному розмірі 50 157 грн. 74 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Дніпродіпрошахт" (вулиця Європейська, будинок 15, м. Дніпро, 49600; ідентифікаційний код 05410777) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет-Безпека" (вулиця Поштова, будинок 159Б, м.Запоріжжя, 69095; ідентифікаційний код 36146848) 15 298 грн. 08 коп. інфляційних втрат, 8 844 грн. 99 коп. 3% річних та 1 166 грн. 00 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене та підписане 10.11.2025.
Суддя Ю.В. Фещенко