ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 листопада 2025 року Справа № 918/623/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.,
суддя Гудак А.В.,
суддя Коломис В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербудкомплекс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.07.2025 (суддя Качур А.М., повне рішення складено 30.07.2025)
за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербудкомплекс"
про стягнення 262 955,50 грн.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 29.07.2025 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Інтербудкомплекс" на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 171 549,05 грн пені, 91 406,45 грн штрафу та 3 944,33 грн судового збору.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції, встановивши невиконання відповідачем п.3.1 договорів №53-122-01-23-13249 від 17.04.2023 та №53-122-01-23-13892 від 14.09.2023 щодо строку поставки продукції, дійшов висновку про його прострочення та наявність підстав для застосування п.9.1 договорів, а саме стягнення з ТОВ "Інтербудкомплекс" 171 549,05 грн пені та 91 406,45 грн штрафу. Окрім того, вказав про відсутність підстав для зменшення загального розміру штрафних санкцій.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення змінити, задоволити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача 41 953,61 грн пені та 15 750,81 грн штрафу.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач вказує, що судом першої інстанції не повністю досліджено матеріали справи, зокрема те, що договорами №53-122-01-23-13249 від 17.04.2023 та №53-122-01-23-13892 від 14.09.2023 фактично передбачено два кінцевих строки поставки товару, а саме: у договорі від 17.04.2023 - по 30.11.2023 та по 15.09.2023, у договорі від 14.09.2023 - по 30.11.2023 та по 30.10.2023.
Вважаючи неправильно зроблений позивачем розрахунок неустойки, надає свій контррозрахунок, згідно якого нарахування 21 262,07 грн пені та 20 092,80 грн штрафу за договором від 17.04.2023 та 10 441,62 грн пені та 18 810,96 грн штрафу за договором від 14.09.2023 є безпідставним.
Зазначає, що позивачем не доведено наявність завданих йому збитків, внаслідок прострочення виконання відповідачем зобов'язань, а тому заявлений до стягнення розмір пені та штрафу підлягає зменшенню.
Вважає, що зменшення неустойки на 70% від заявленого розміру буде в повній мірі відповідати засадам справедливості, добросовісності та балансу інтересів сторін у справі, а тому просить суд стягнути з відповідача 41 953,61 грн пені та 15 750,81 грн штрафу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що згідно умов двох договорів, строк поставки продукції по кожному з них вказаний у специфікаціях №1 (додатків 1 до договорів) та визначається кількістю календарних днів з дати оприлюднення кожного договору на веб-порталі Уповноваженого органу згідно Закону України "Про публічні закупівлі". Згаданий у їх п.3.1 строк - 30.11.2023 вказує виключно на загальний можливий період поставки, оскільки після цієї дати продукція взагалі не підлягає прийняттю позивачем, у зв'язку із закінченням періоду та бюджетного року.
Твердження апелянта про наявність подвійних строків поставки товару вважає таким, що не підлягає до уваги, оскільки останнім у суді першої інстанції про дану обставину вказано не було, а тому наведені ним контррозрахунки, які не були подані до Господарського суду Рівненської області, не підлягають дослідженню та оцінці в суді апеляційної інстанції.
Вказує, що ТОВ "Інтербудкомплекс" ні як учасник процедури закупівлі, ні як сторона укладених договорів не зверталось до позивача з проханням надати роз'яснення щодо їх умов, тендерної документації замовника закупівлі в цілому чи в частині строків поставки; жодних пропозицій щодо внесення змін до договорів (в тому числі строків поставки) після їх укладення не надходило.
Посилання відповідача на відсутність доведення позивачем понесених збитків, як на підставу звільнення від відповідальності за порушення строку поставки чи для зменшення розміру штрафних санкцій, вважає безпідставними, оскільки згідно з ч.1 ст.550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Крім того, зазначає про відсутність у матеріалах справи доказів, які вказували б на наявність підстав для зменшення заявлених штрафних санкцій.
Враховуючи приписи абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги ТОВ "Інтербудкомплекс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.07.2025 у справі №918/623/25 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17.04.2023 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеругоча компанія "Енергоатом" (замовник), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" та ТОВ "Інтербудкомплекс" (постачальник) укладено договір поставки №53-122-01-23-13249, згідно п.1.2 якого, предметом поставки по договору є продукція, яка передбачена специфікацією №1 (додаток № 1 до договору).
Відповідно до 2.2 договору, загальна сума договору (вартість продукції) становить 1 590 144,00 гривень (з ПДВ).
Згідно з п 3.1 договору сторонами погоджено, що продукція поставляється в період по 30.11.2023. Строк поставки продукції по даному договору вказаний у специфікації №1 (додаток №1 до договору) та визначається кількістю календарних днів з дати його оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу згідно Закону України "Про публічні закупівлі". Продукція поставляється постачальником на умовах DDP згідно "Інкотермс-2010".
Відповідно до специфікації №1, строк поставки продукції становить 150 календарних днів.
Датою поставки продукції вважається дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем. (п.8.4 договору)
Пунктом 8.5. договору сторони передбачили, що перехід права власності на продукцію за договором відбувається в момент поставки продукції за умови наявності належним чином оформлених товарно-супровідних документів.
Згідно з п.9.1 договору, у випадку порушення строків поставки постачальник зобов'язується сплатити замовнику пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) продукції понад тридцять діб, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Відповідно до видаткових накладних №20 від 16.05.2023, №24 від 05.06.2023, №28 від 12.07.2023, №35 від 27.11.2023, №38 від 04.12.2023, №41 від 19.12.2023, №42 від 19.12.2023, відповідач частково поставив позивачу товар на суму 856 512,00 грн.
Товар на суму 569 472,00 грн, згідно видаткових накладних №20 від 16.05.2023, №24 від 05.06.2023 та №28 від 12.07.2023, поставлено ТОВ "Інтербудкомплекс" вчасно.
Однак, встановивши порушення строків поставки продукції відповідачем на суму 287 040,00 грн за видатковими накладними №35, №38, №41, №42 на суму 287 040,00 грн, а також відсутність здійсненої ним поставки товару на суму 733 632,00 грн, позивач нарахував до стягнення з ТОВ "Інтербудкомплекс" штрафні санкції у розмірі 157 329,02 грн пені та 71 447,04 грн штрафу.
14.09.2023 Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (замовник) та ТОВ "Інтербудкомплекс" (постачальник) уклали договір поставки від №53-122-01-23-13892, згідно з пунктом 1.2 предметом поставки по договору є продукція, яка передбачена специфікацією № 1 (додаток № 1 до договору).
Відповідно до п.2.2 загальна сума договору (вартість продукції) становить 285 134,40 грн (з ПДВ).
Згідно з п 3.1 договору сторонами погоджено, що продукція поставляється в період по 30.11.2023. Строк поставки продукції по даному договору вказаний у специфікації №1 (додаток №1 до договору) та визначається кількістю календарних днів з дати його оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу згідно Закону України "Про публічні закупівлі". Продукція поставляється постачальником на умовах DDP згідно "Інкотермс-2010".
Відповідно до специфікації №1, строк поставки продукції становить 45 календарних днів.
Датою поставки продукції вважається дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем (п.8.4 договору)
Пунктом 8.5. договору сторони передбачили, що перехід права власності на продукцію за договором відбувається в момент поставки продукції за умови наявності належним чином оформлених товарно-супровідних документів.
Згідно з п.9.1 договору, у випадку порушення строків поставки постачальник зобов'язується сплатити замовнику пеню в розмірі 0.1% вартості непоставленої (недопоставленої продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) продукції понад тридцять діб, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Відповідно до видаткових накладних №37 від 04.12.2023, №39 від 11.12.2023, №43 від 26.12.2023, №1 від 11.01.2024 відповідач поставив позивачу товар на суму 280 728,00 грн.
Позивач, встановивши прострочення відповідачем строку поставки продукції за вищевказаними видатковими накладними, а також недопоставлення ним товару на суму 4 406,40 грн, нарахував до стягнення з ТОВ "Інтербудкомплекс" штрафні санкції у розмірі 14 220,03 грн пені та 19 959,41 грн штрафу.
Таким чином, за порушення відповідачем строків поставки товару за договорами поставки №53-122-01-23-13249 від 17.04.2023 та №53-122-01-23-13892 від 14.09.2023, позивач нарахував до стягнення з відповідача 171 549,05 грн пені та 91 406,45 грн штрафу.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ст.509 ЦК України зобов'язання виникають із підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом положень ст.626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ст.525, 526, 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини у даній справі виникли на підставі договорів поставки №53-122-01-23-13249 від 17.04.2023 та №53-122-01-23-13892 від 14.09.2023, які є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до положень ст.11, 202, 509 ЦК України.
Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Апеляційним судом встановлено, що пунктами 3.1 договорів поставки №53-122-01-23-13249 від 17.04.2023 та №53-122-01-23-13892 від 14.09.2023 сторони погодили, що продукція поставляється в період по 30.11.2023. Строк поставки продукції по кожному договору вказаний у специфікаціях №1 (додатках №1 до договорів) та визначається кількістю календарних днів з дати їх оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу згідно Закону України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до специфікації №1 до договору поставки від 17.04.2023, строк поставки продукції становить 150 календарних днів; у специфікації №1 до договору поставки від 14.09.2023 - 45 календарних дні.
Згідно з офіційного сайту Рrоzоrrо, доступ до якого відповідно до ч.6 ст. 10 Закону України "Про публічні закупівлі" є вільним, договір поставки від 17.04.2023 було оприлюднено 18.04.2023, договір поставки від 14.09.2023 - 15.09.2023.
Таким чином, продукція по договору від 17.04.2023 підлягала поставці по 15.09.2023, а по договору від 14.09.2023 - по 30.10.2023.
Згідно з п.8.4 договорів, датою поставки продукції вважається дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що в на виконання умов договору поставки від 17.04.2023 відповідач здійснив часткову поставку товару на суму 856 512,00 грн.
Без порушення строків поставки відповідачем поставлено товар на суму 569 472,00 грн, згідно видаткових накладних №20 від 16.05.2023, №24 від 05.06.2023 та №28 від 12.07.2023.
Натомість поставка товару на загальну суму 287 040,00 грн за видатковими накладними: №35 від 27.11.2023 на суму 138 240,00 грн, №38 від 04.12.2023 на суму 8 832,00 грн, №41 від 19.12.2023 на суму 79 296,00 грн, №42 від 19.12.2023 на суму 60 672,00 грн здійснена з порушенням строків.
Окрім того, доказів поставки відповідачем товару 733 632,00 грн матеріали справи не містять.
На виконання умов договору поставки від 14.09.2023, відповідач частково поставив товар на загальну суму 280 728,00 грн, однак із простроченням її строку, що підтверджується видатковими накладними №37 від 04.12.2023 на суму 73 944,00 грн, №39 від 11.12.2023 на суму 71 424,00 грн, №43 від 26.12.2023 на суму 123 360,00 грн та №1 від 11.01.2024 на суму 12 000,00 грн. Недопоставленим залишився товар на суму 4 406,40 грн.
Відповідно до п.9.1 договорів, у випадку порушення строків поставки постачальник зобов'язаний сплатити замовнику пеню в розмірі 0,1 % вартості непоставленої продукції за кожен день прострочення, а також штраф у розмірі 7 % вартості непоставленої продукції за прострочення поставки понад тридцять днів.
Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу, нарахований за умовами договору поставки від 17.04.2023 (за видатковою накладною №35 - 9 953,28 грн пені та 9 676,80 грн штрафу; №38 - 697,73 грн пені та 618,24 грн штрафу, № 41- 7 453,82 грн пені та 5 550,72 грн штрафу, №42 - 5 703,17 грн пені та 4 247,04 грн штрафу, на суму недопоставленого товару 133 521,02 грн пені та 51 354,24 грн штрафу) та договору поставки від 14.09.2023 (за видатковою накладною №37 - 2 514,10 грн пені та 5 176,08 грн штрафу; №39 - 2 999,81 грн пені та 4 999,68 грн штрафу; №43- 6 908,16 грн пені та 8 635,20 грн штрафу; №1 - 996,00 грн пені та 840,00 грн штрафу; на суму недопоставленого товару 801,96 грн пені та 308,45 грн штрафу) вважає його правомірним та арифметично правильним, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 171 549,05 грн пені та 91 406,45 грн штрафу.
Доводи апелянта щодо неправильності застосування позивачем строків виконання зобов'язань, зокрема здійснення нарахування неустойки за договорами не по 30.11.2023, а по 15.09.2023 за договором поставки від 17.04.2023 та по 30.10.2023 за договором поставки від 14.09.2023, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки тлумачення змісту їх пункту 3.1 дає суду можливість зробити висновок, що визначений ними період поставки продукції (по 30.11.2023) є загальним, впродовж якого постачальник зобов'язався здійснювати поставку.
При цьому, конкретний строк поставки визначеного переліку товарів, які відповідач повинен здійснити множинними транзакціями, визначається у специфікаціях №1, що є додатками №1 до договорів поставки від 17.04.2023 та від 14.09.2023.
Отже, доставка товару повинна бути здійснена саме у зазначений у специфікаціях №1 строк, але в межах періоду зазначеного у п.3.1. договорів, тобто не пізніше 30.11.2023.
Крім того, колегія суддів зазначає, що будь-яких звернень відповідача до позивача з необхідністю роз'яснення умов договору чи внесення до них змін в частині строків поставки товару, матеріали справи не містять, а тому ТОВ "Інтербудкомплекс" мало поставити продукцію у обумовлені сторонами строки, за умовами договорів поставки №53-122-01-23-13249 від 17.04.2023 та №53-122-01-23-13892 від 14.09.2023.
Аналізуючи наявність підстав для зменшення розміру неустойки, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому, слід зазначити, що в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, відповідно вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду.
Реалізовуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст.551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст.86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 02.03.2023 у справі №905/1409/21, від 23.11.2023 у справі №917/991/22).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція наведена постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20).
Однак, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
При вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.3 ст.551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у суді першої інстанції просив зменшити суму заявлених штрафних санкцій на 70%, посилаючись на визнання наявної заборгованості та відсутність доказів заподіяння позивачу збитків унаслідок порушення ТОВ "Інтербудкомплекс" своїх зобов'язань. Однак, суд першої інстанції відмовив у задоволенні такого клопотання.
Колегія суддів, враховуючи визнання відповідачем факту порушення взятих на себе зобов'язань, виконання їх не в повному обсязі та не у визначені умовами договорів поставки строки, зважаючи на відсутність вжитих ТОВ "Інтербудкомплекс" заходів щодо врегулювання спірних правовідносин шляхом повідомлення позивача про причини прострочення поставки, недоведеність обставин непереборної сили чи поважних причин порушення строків поставки продукції, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення заявленого розміру штрафних санкцій.
Посилання апелянта на те, що позивач не зазначив про завдані йому збитки, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки згідно з ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Разом з тим, як було встановлено вище, продукція за договорами поставки від 17.04.2023 та від 14.09.2023 досі непоставлена у повному обсязі. Зокрема її розмір за договором поставки №53-122-01-23-13249 від 17.04.2023 становить 733 632,00 грн, що становить майже половину загальної суми договору, та за договором поставки №53-122-01-23-13892 від 14.09.2023 - 4 406,40 грн.
Отже, саме лише не зазначення позивачем у позовній заяві відомостей про понесені позивачем збитки, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, не може бути достатньою підставою для зменшення розміру заявлених штрафних санкцій.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, колегією суддів не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Рівненської області від 29.07.2025 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербудкомплекс" задоволенню не підлягає.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Рівненської області від 29.07.2025 у справі №918/623/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербудкомплекс" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Коломис В.В.