ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
05 листопада 2025 року Справа № 912/797/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 04.08.2025 у справі №912/797/25 (суддя Бідюк С.В., повний текст рішення складено 04.08.2025)
за позовом Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Кальвіс"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Комунальне некомерційне підприємство "Новоукраїнська міська лікарня"
про стягнення 7 140 000 грн
за участю представників сторін:
прокурор - Немкович І.І.;
позивача - не з'явився;
відповідача - Кондратюк В.В.;
третьої особи - не з'явився;
Новоукраїнська окружна прокуратура (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області (далі - позивач, Міська Рада) звернулася до Господарського суду Кіровоградської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Кальвіс" (далі - відповідач, ТОВ "Волинь-Кальвіс"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунального некомерційного підприємства "Новоукраїнська міська лікарня" (далі - третя особа, КНП "Новоукраїнська міська лікарня") про стягнення 7 140 000 грн штрафу.
Позовні вимоги мотивовані порушенням ТОВ "Волинь-Кальвіс" строку поставки товару за договором про закупівлю № 352, що стало підставою для нарахування прокуратурою на підставі п. 7.3 договору штрафу в розмірі 25 % за кожен день прострочення зобов'язань за період з 21.10.2022 по 17.10.2022.
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 28.03.2025 позовну заяву направлено за підсудністю до Господарського суду Волинської області.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.08.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що за умовами договору про закупівлю № 352 сторони погодили сплату постачальником (відповідачем) штрафних санкцій за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов'язань з поставки товару саме замовнику (КНП "Новоукраїнська міська лікарня"), у зв'язку з чим твердження прокурора про необхідність їх стягнення до місцевого бюджету, є безпідставними та необґрунтованими. Та обставина, що грошові кошти, які відповідач отримав в рахунок оплати за договором, були виділені із місцевого бюджету, не має правового значення, оскільки особливі умови договору про сплату штрафу можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що штраф за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок замовника. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що походження саме з місцевого бюджету грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару за договором, не є підставою для зміни умов господарського договору всупереч закріпленого фундаментального принципу обов'язковості договору, і не є підставою для стягнення з відповідача штрафу до місцевого бюджету Новоукраїнської об'єднаної територіальної громади.
До Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 04.08.2025 у справі № 912/797/25, в якій прокурор просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням п. 39 ч. 1 ст. 64 БК України, який підлягав застосуванню та ст. 236 ГПК України. Судом першої інстанції неповно встановлено обставини, що мають значення для справи (суд не навів мотиви відхилення доводів прокурора про те, що відповідно до вимог п. 39 ч. 1 ст. 64 БК України штраф підлягає зарахуванню до місцевого бюджету);
- місцевий господарський суд розглянув спір виключно на підставі норм цивільного та господарського законодавства, не врахував повноваження сторін спору щодо виконання договору про публічну закупівлю. Також суд не застосував норм спеціального бюджетного законодавства, які регулюють ці відносини, чим позбавив міську раду, як головного розпорядника бюджетних коштів за договором, права та можливості стягнути штрафні санкції за невиконання зобов'язання, яке укладалось для забезпечення потреб держави у сфері охорони здоров'я;
- суд першої інстанції не надав оцінки доводам прокурора про те, що відповідно до п. 39 ч. 1 ст. 64 БК України штраф підлягає зарахуванню до місцевого бюджету, оскільки штраф за договором є бюджетними коштами територіальної громади, доходами загального фонду бюджетів міських територіальних громад. Не навів мотиви незастосування до спірних відносин п. 39 ч. 1 ст. 64 БК України, враховуючи фактичні обставини справи, а тому дійшов необґрунтованих висновків про превалювання принципу свободи договору у спірних правовідносинах;
- несвоєчасною поставкою твердопаливного котла відповідачем порушено інтереси держави в особі Новоукраїнської міської ради, у зв'язку з цим держава має право на захист свого цивільного права, та штрафні санкції за невиконання бюджетного зобов'язання підлягають стягненню до місцевого бюджету відповідно до вимог п. 39 ч. 1 ст. 64 БК України. Проте суд першої інстанції визнав наявність порушення інтересів держави, але безпідставно дійшов висновку про неможливість звернення прокурора в інтересах Новоукраїнської міської ради, не врахувавши норми Закону України "Про публічні закупівлі", згідно з якими саме Новоукраїнська міська рада є замовником товару за договором. Висновок суду про те, що виключно комунальне підприємство має право на звернення до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій, суперечить положенням БК України щодо повноважень головного розпорядника коштів;
- Новоукраїнська міська рада як головний розпорядник бюджетних коштів, відповідно до вимог Бюджетного кодексу України, поглинає право комунального підприємства як сторони правочину, на пред'явлення позову про стягнення штрафних санкцій через неналежне виконання відповідачем договору, укладеного комунальним підприємством;
- судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що договір, за яким прокурор звернувся про стягнення штрафних санкцій, фінансувався виключно за рахунок коштів місцевого бюджету. Сторони у договорі погодили, що за порушення строків поставки постачальник зобов'язаний сплатити штрафні санкції у розмірі 25 % вартості неналежно виконаного зобов'язання за кожну годину прострочення поставки, тобто сторонами у договорі узгоджено обов'язкову сплату неустойки. Отже, нараховані штрафні санкції за договором, який фінансувався за рахунок бюджетних коштів, за вимогами п. 39 ч. 1 ст. 64 БК України підлягають стягненню з ТОВ "Волинь-Кальвіс" безпосередньо до місцевого бюджету, проте вказана норма матеріального права не застосована судом першої інстанції;
- судом першої інстанції не враховано, що оскільки штрафні санкції зараховуються до місцевого бюджету, то умови п. 7.3. договору не можуть слугувати перепоною у стягненні Новоукраїнській міській раді цих коштів з відповідача;
- місцевим господарським судом за результатами розгляду справи безпідставно не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 щодо наявності повноважень розпорядника бюджетних коштів на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету;
- висновок Верховного Суду, на який посилається суд першої інстанції, викладений у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 не підлягає врахуванню, оскільки у вказаній справі судом розглядалось питання про стягнення штрафних санкцій за договором, укладеним між суб'єктами господарювання, оплата за якими здійснювалась за кошти від господарської діяльності підприємства; посилання судом першої інстанції на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23 також є безпідставним, оскільки у даних справах йшлося про стягнення коштів до Державного бюджету;
- суд першої інстанції, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.11.2024 у справі № 911/826/23 не взяв до уваги, що за обставинами цієї справи розрахунок за договором не відбувся, а бюджетні кошти не сплачувалися постачальнику, на відміну від обставин справи № 912/797/25, у якій фінансування закупівлі здійснювалося за рахунок коштів місцевого бюджету;
- також судом не звернуто увагу на п. 125 вказаної постанови, у якому зазначено, що Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 також дійшла висновку, який "mutatis mutandis" підлягає врахуванню в цій справі, що для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2025 визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В., суддя Петухов М.Г.
Листом від 28.08.2025 Північно-західний апеляційний господарський суд витребував матеріали справи № 912/797/25 з Господарського суду Волинської області.
09.09.2025 до суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 04.08.2025 у справі № 912/797/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 05.11.2025 о 14:30 год.
ТОВ "Волинь-Кальвіс" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає наступне:
- аналіз норм Бюджетного кодексу України в сукупності дає підстави для висновку, що даним Кодексом не регулюються відносини між учасниками господарських відносин, стороною в яких виступає комунальне підприємство, що фінансується з місцевого бюджету і замовляє послугу чи товар за рахунок коштів виділених йому з такого бюджету;
- оскільки в даній справі учасниками договірних відносин є Новоукраїнське некомерційне підприємство "Новоукраїнська міська лікарня" та ТОВ "Волинь-Кальвіс", і спір виник з виконання господарського договору та цим договором передбачено право саме сторони цього договору вимагати стягнення неустойки у випадку порушення виконання зобов'язання іншою стороною цього договору і стягнення такої неустойки в господарських правовідносинах не охоплюється поняттям бюджетного процесу, тому стягнення такої неустойки не регулюються нормами бюджетного законодавства;
- твердження апелянта про необхідність застосування до вирішення даного спору про стягнення неустойки за порушення строків постачання товару приписів п. 39 ч. 1 ст. 64 БК України є помилковим та не відповідає змісту бюджетного законодавства. Враховуючи, що договором не передбачено стягнення неустойки за порушення строку постачання товару до бюджету Новоукраїнсьої міської ради, тому вимога про стягнення такої неустойки на користь третьої особи, яка не є стороною договору та учасником цих господарських відносин не підлягає задоволенню;
- в рішенні суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки в п. 7.3 договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що відповідач (постачальник) сплачує штраф саме КНП "Новоукраїнська міська лікарня", тобто замовнику, тому доводи прокуратури про стягнення штрафу саме до місцевого бюджету, а не на рахунок сторони договору, є безпідставними. І та обставина, що грошові кошти, які відповідач одержав у рахунок оплати за договором, виділялися з місцевого бюджету, не має правового значення. Адже умови про сплату штрафу можуть встановлюватися сторонами у договорі і такі сторони договору визначили, що штраф за порушення строків поставки товару сплачується замовнику. А походження саме з місцевого бюджету грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення штрафу до місцевого бюджету, попри умови договору;
- при вирішенні спору суд першої інстанції правомірно застосував правові висновки викладені в п. 17 постанови Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 908/2335/22 та п. 124 постанови Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 911/826/23;
- місцевий господарський суд правильно врахував, що статутом КНП "Новоукраїнська міська лікарня", який затверджений рішенням Новоукраїнської міської ради від 14.07.2021 № 356, передбачено, що підприємство є самостійною юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в державній казначейській службі, установах банку, має право укладати угоди (договори), набувати майнових та особистих немайнових прав, бути особою, яка бере участь у справі, що розглядається в судах України, міжнародних та третейських судах і з врахуванням цього дійшов обґрунтованого висновку, що КНП "Новоукраїнська міська лікарня" може самостійно заявляти позовну вимогу про застосування відповідальності стягнення неустойки за порушення умов договору;
- судом першої інстанції обґрунтовано враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.11.2024 у справі № 911/826/23 про те що, що стягнення неустойки в разі порушення контрагентом комунальної організації своїх зобов'язань за договором відбувається на користь такої організації і неустойка не є тими фінансами, що повертаються в бюджет, тобто контролюються міською радою.
Прокурор в судовому засіданні 05.11.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, просить задоволити її вимоги.
Представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши в судовому засіданні прокурора та представника відповідача, зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом, КНП "Новоукраїнська міська лікарня" Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області проведено відкриті торги із закупівлі твердопаливного котла, зі строком поставки товару до 21.11.2022, з очікуваною вартістю предмета закупівлі 1 150 000 грн (закупівля № UA-2022-09-19-007937-а) (а. с. 26-36).
За результатами процедури публічної закупівлі 05.10.2022 між КНП "Новоукраїнська міська лікарня" Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області (замовник) та ТОВ "Волинь-Кальвіс" (постачальник) укладено договір про закупівлю № 352, згідно умов постачальник зобов'язується не пізніше як через 15 календарних днів з моменту підписання даного договору поставити та передати у власність замовника товар по предмету: ДК 021:2015, код 44620000-2 Радіатори і котли для систем центрального опалення та їх деталі (твердопаливний котел), а саме: твердопаливний котел "Kalvis-950М" у вигляді одного комплекту, а замовник прийняти і оплатити товар (п. 1.1 договору).
Ціна договору становить 1 020 000 грн, в т.ч. ПДВ 170 000 грн (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 5.1. договору постачальник здійснює поставку товару замовнику не пізніше 15 календарних дні з моменту підписання даного договору.
Згідно з п. 5.2. договору постачальник передає у власність замовника товар на умовах DD-Україна (Інкотермс - 2010). Місце поставки: пров. Лікарняний, 1, м. Новоукраїнка, Кіровоградська обл..
Поставка, навантажувально-розвантажувальні роботи здійснюються за рахунок та власними силами постачальника (п. 5.3 договору).
Відповідно до п. 5.4 договору приймання-передача товару по комплектності проводиться відповідно до видаткової накладної, по якості - відповідно до розділу ІІ цього договору із супровідними документами, що засвідчують термін придатності та якість товару.
Датою поставки товару є дата підписання замовником видаткової накладної (п. 5.5 договору).
Зобов'язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність замовника за адресою, визначеною у його заявці (п. 5.6).
Постачальник зобов'язаний, зокрема забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором (п. 6.3.1).
Згідно з п. 7.3. договору за порушення строків поставки товару (в тому числі нездійснення/несвоєчасне здійснення поставки товарів), постачальник зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 25 % вартості неналежно виконаного зобов'язання за кожну годину прострочення поставки.
Договір набирає чинності з моменту підписання та діє протягом строку дії воєнного стану в Україні, а саме до 21.11.2022 (відповідно до ЗУ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ). Продовження дії воєнного стану, підтвердженого Указом Президента України, автоматично пролонговує дію договору на строк, визначений відповідним Указом, але не довше ніж до 31.12.2022 включно. Сторони домовились, що у такому випадку підписання додаткової угоди не є обов'язковим (п. 10.1 договору) (а. с. 75-79).
Позивачем 20.10.2022 на електронну пошту відповідача направлено лист від 19.10.2022 №1375, в якому просить повідомити про строки поставки твердопаливного котла "Kalvis-950М" (а. с. 82-83).
Як встановлено апеляційним судом, котел "Kalvis-950М" поставлений відповідачем КНП "Новоукраїнська міська лікарня" 18.11.2022, що підтверджується видатковою накладною №РН-0001027 (а. с. 80), тобто з пропуском встановленого договором строку, а саме на 28 календарних днів (з 21.10.2022 по 17.10.2022).
Поставлений відповідачем товар, оплачений КНП "Новоукраїнська міська лікарня" 24.11.2025, що підтверджується платіжним дорученням № 364 (а. с. 81).
Вважаючи порушеними інтереси держави, прокурор звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача до місцевого бюджету суми штрафу в розмірі 7 140 000 грн за період з 21.10.2022 по 17.10.2022, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з поставки товару за договором про закупівлю № 352.
Щодо підстав для звернення до суду прокурора в інтересах позивача.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 ГПК України (ч. 4 ст. 53 ГПК України). У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Норми щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 дійшла висновку, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади. Оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов'язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету. Схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 дійшла висновку про те, що для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (пункт 35 постанови). Отже, Верховний Суд у зазначеній постанові фактично дійшов висновку про те, що головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором позивачем та на користь якого прокурор просить стягнути кошти, є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся з таким позовом до суду.
Позов у справі, судове рішення в якій переглядається, подано прокурором в інтересах держави в особі Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних відносинах прокурор обґрунтовує бездіяльністю позивача щодо захисту належним чином інтересів держави.
Прокурор зазначає, що Новоукраїнська міська рада як представник інтересів Новоукраїнської об'єднаної територіальної громади, а також як засновник КНП "Новоукраїнської міської лікарні", яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов'язана контролювати виконання міського бюджету, уповноважена на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним наповненням коштів міського бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.
На думку прокурора, порушення інтересів держави полягає у неналежному виконанні постачальником (відповідачем) своїх договірних зобов'язань з постачання товару у строк, встановлений договором, чим завдало шкоди охоронюваним правам та інтересам громадян, а саме жителям Новоукраїнської територіальної громади, які є пацієнтами КНП "Новоукраїнської міської лікарні", та яким законодавчо закріплено право на медичну допомогу та належні умови медичного обслуговування, що беззаперечно порушує державні інтереси у спірних правовідносинах.
Матеріалами справи підтверджується, що прокурор у порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову звертався до позивача з листом від 13.03.2025 №53-1392вих-25 для надання йому можливості відреагувати на порушення інтересів держави. Разом з тим, міська рада у листі № 536/01-26 від 19.03.2025 повідомила, що вона не проводила та не планує здійснення будь-яких заходів щодо стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну поставку товару.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що прокурор у цій справі має повноваження для подання позовної заяви в інтересах держави в особі Новоукраїнської міської ради, як органу місцевого самоврядування, що уповноважений на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади.
Щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Водночас порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.
Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 230 ГК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частинами першою-третьою статті 231 ГК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У постанові від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 ГК України, статтями 549, 551 та 611 ЦК України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні.
Зазначене стосується і зобов'язань, у яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати: можливість укласти договір або утриматися від його укладення; можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Договір - це універсальний регулятор, який покликаний забезпечити регулювання приватноправових відносин та є підставою для встановлення, зміни чи припинення суб'єктивних прав і обов'язків, створення інших наслідків саме для його сторін.
Колегія суддів зазначає, що сторони п. 7.3 договору від 05.10.2022 передбачили, що за порушення строків поставки товару (в тому числі нездійснення/несвоєчасне здійснення поставки товарів), постачальник зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 25 % вартості неналежно виконаного зобов'язання за кожну годину прострочення поставки.
Разом з тим , враховуючи поданий прокурором розрахунок, штрафні санкції нараховані як штраф у розмірі 25 % вартості неналежно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення поставки.
Таким чином, укладаючи договір від 05.10.2022 № 352, сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності постачальника. У разі незгоди з умовами договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його одна з одною.
Водночас з моменту, коли всі істотні умови договору були досягнуті, він вважається укладеним (частина перша статті 638 ЦК України) та є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тобто, п. 7.3 договору від 05.10.2022 № 352 сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що відповідач (постачальник) сплачує штраф саме КНП "Новоукраїнська міська лікарня" як замовнику товару, а тому посилання прокурора про стягнення штрафу саме до місцевого бюджету, а не на рахунок третьої особи, є безпідставними.
Колегія суддів вказує, що та обставина, що грошові кошти, які відповідач одержав у рахунок оплати за договором, виділялися з місцевого бюджету, не має правового значення. Умови про сплату штрафу можуть встановлюватися сторонами у договорі. Відповідач і третя особа визначили, що штраф за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок третьої особи, тобто замовнику.
При цьому походження саме з місцевого бюджету грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення штрафу до місцевого бюджету, попри умови договору.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23.10.2025 у справі № 911/1578/24, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 та від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 у справі №902/1372/23.
Поряд із цим слід зауважити, що статутом КНП "Новоукраїнська міська лікарня" Новоукраїнської міської ради, який затверджений рішенням Новоукраїнської міської ради від 14.07.2021 № 356, передбачено, що підприємство є самостійною юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в державній казначейській службі, установах банку, має право укладати угоди (договори), набувати майнових та особистих немайнових прав, бути особою, яка бере участь у справі, що розглядається в судах України, міжнародних та третейських судах (п.п. 4.1, 4.5, 4.6).
Тобто, КНП "Новоукраїнська міська лікарня" Новоукраїнської міської ради може самостійно заявляти позовну вимогу про стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язання в частині поставки товару, передбаченої укладеним договором, за яким вона наділена правами та обов'язками.
Суд відхиляє доводи прокурора, що штраф підлягає сплаті до місцевого бюджету на підставі п. 39 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України з огляду на наступне.
Глава 11 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) регулює надходження та витрати місцевих бюджетів.
Статтею 64 БК України визначено склад доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, зокрема в п. 39 ч. 1 цієї статті передбачено, що до доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать в тому числі штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів з суб'єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів відповідних бюджетів місцевого самоврядування
Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (ст. 1 БК України).
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 2 БК України, бюджетний процес визначено як регламентований бюджетним законодавством процес складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, а також контролю за дотриманням бюджетного законодавства.
Аналіз наведених норм в сукупності дає підстави для висновку, що Бюджетним кодексом України не регулюються відносини між учасниками господарських відносин, стороною в яких виступає комунальне підприємство, що фінансується з місцевого бюджету і замовляє послугу чи товар за рахунок коштів виділених йому з такого бюджету.
В даній справі учасниками договірних відносин є КНП "Новоукраїнська міська лікарня" та ТОВ "Волинь-Кальвіс", та спір виник з виконання господарського договору і цим договором передбачено право саме сторони цього договору вимагати стягнення неустойки у випадку порушення виконання зобов'язання іншою стороною, і стягнення такої неустойки в господарських правовідносинах не охоплюється поняттям бюджетного процесу, тому стягнення такої неустойки не регулюються нормами бюджетного законодавства.
Також колегія суддів зазначає, що прокурор просить стягнути з відповідача штраф, який відповідно до висновків Верховного Суду не є тими фінансами, що повертаються в бюджет. Подібні за змістом висновки щодо стягнення неустойки викладені в п. 17 постанови Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 908/2335/22 та п.124 постанови Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 911/826/23.
З огляду на викладене, твердження апелянта про необхідність застосування до вирішення даного спору про стягнення неустойки за порушення строків постачання товару приписів п. 39 ч. 1 ст. 64 БК України є помилковим, та не відповідає змісту бюджетного законодавства.
Безпідставними є доводи прокурора про те, що місцевим господарським судом, за результатами розгляду справи, безпідставно не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.06.2023 по справі № 905/1907/21 щодо наявності повноважень розпорядника бюджетних коштів на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджет, оскільки у даній справі Велика Палата Верховного Суду не висловлювалася щодо можливості/неможливості стягнення неустойки, встановленої договором, до місцевого бюджету за порушення однією зі сторін своїх зобов'язань. Зважаючи на предмет, підстави позову, наявні в матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі фактичні обставини, суд вказує, що справа № 905/1907/21 не є релевантною до справи № 912/797/25.
Також безпідставними є посилання прокурора на необґрунтоване посилання у рішенні судом першої інстанції на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, оскільки вказані висновки зроблені у подібних правовідносинах.
З огляду на викладене, доводи прокурора, викладені ним в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає такими, що не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення суду, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції.
Також судом звертається увага на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 04.08.2025 у справі № 912/797/25 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Кіровоградської обласної прокуратури - без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на прокуратуру згідно з ст. 129 ГПК України
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 04.08.2025 у справі № 912/797/25 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений 07 листопада 2025
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Петухов М.Г.